Справа № 466/8008/24 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н. Л.
Провадження № 22-ц/811/3689/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
04 березня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Підлужного В.І.
з участю: представника ОСОБА_1 - Твердохлеб О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суд міста Львова від 15 вересня 2025 року, -
в липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів або звільнення від сплати аліментів.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 20.05.2020 року між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір про проживання, виховання та сплату аліментів на утримання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким визначено розмір аліментів у сумі, еквівалентній 600 євро за офіційним курсом НБУ. Відповідно до п. 5.3.1. цього договору, у разі вступу одного з батьків у шлюб, а також виникнення інших обставин, що можуть привести до істотних змін у звичайному житті дитини, у разі зміни матеріального стану, погіршення здоров'я будь-якої із сторін договору, якщо сторони погодились, вносяться зміни або доповнення шляхом укладення додаткового нотаріально посвідченого договору. 22.10.2021 року позивач уклав шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_2 у нього народилась донька, ОСОБА_5 , що свідчить про виникнення у нього обов'язку утримувати ще одну дитину. Відповідачка також змінила сімейний стан, уклавши 05.09.2023 року шлюб. Відповідно до ст. 182, 192 СК України зміна сімейного стану та наявність інших дітей є підставами для перегляду розміру аліментів. Крім того, визначений договором розмір аліментів в еквіваленті 600 євро є надмірним та не відповідає реальному матеріальному становищу позивача, який не має постійного доходу. Сторони не досягли згоди щодо зміни умов договору. З наведених підстав просить змінити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини, сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за договором, укладеним між батьками про проживання, виховання та сплату аліментів на утримання дитини, посвідченим приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Левчуком В.Ю. 20.05.2020 року та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 7000 грн. до повноліття дитини, починаючи з моменту прийняття рішення по справі, а у разі навчання за денною формою навчання у середньо-спеціальних або вищих навчальних закладах, до їх закінчення.
Рішенням Шевченківського районного суд міста Львова від 15 вересня 2025 рокупозов ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів або звільнення від сплати аліментів - залишено без задоволення.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що 20.05.2020 року між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір про проживання, виховання та сплату аліментів, пунктом 4.2 якого встановлено розмір аліментів у сумі, еквівалентній 600 євро за офіційним курсом НБУ. Пунктом 5.3 Договору передбачено обов'язок сторін переглянути його умови протягом одного місяця з моменту вступу одного з батьків у шлюб або настання інших істотних змін, а за відсутності згоди спір підлягає вирішенню в судовому порядку. 22.10.2021 року позивач уклав шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась донька, що підтверджує зміну його сімейного стану та наявність ще однієї дитини на його утриманні. 05.09.2023 року відповідачка також уклала шлюб, що підтверджує зміну її сімейного стану. Наведене доводить настання обставин, які передбачені договором як обов'язкові для перегляду йог умов, однак відповідач відмовляється від такого перегляду та заперечує щодо зменшення розміру аліментів. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження погіршення його матеріального стану з моменту укладення договору від 20.05.2020 року та доказів неможливості сплачувати аліменти у визначеному у договорі розмірі, а сам по собі факт народження у позивача ще однієї дитини в новому шлюбі не свідчить про погіршення його матеріального стану та не може слугувати самостійною підставою для зменшення розміру аліментів, оскільки зменшення розміру аліментів за відсутності доказів погіршення матеріального становища платника аліментів свідчить про відсутність підстав для зменшення визначеного судом розміру аліментів на утримання дитини, що стягуються з позивача на користь відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789Х11 від 27.02.1991 р. та набула чинності для України 27.09.1991 р., держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
За приписами зазначених правових норм на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на утримання дитини (забезпечення умов життя) також мають бути однаковими.
За правовою природою аліментні зобов'язання - це періодичні платежі, які платник аліментів зобов'язаний сплачувати щомісячно з метою матеріального утримання дитини.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Статтею 141 СК України передбачено рівність прав та обов'язків щодо дитини.
Частини 1-3 ст. 181 СК України передбачають, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з якими проживає дитина.
Стаття 184 СК України передбачає, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності володіння та /або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у том числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р. №3 «Про практику застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства, стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Сімейний кодекс України передбачає можливість для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, а ст. 192 СК України вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів. У свою чергу, особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
Судом встановлено, що за час перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 23.08.2011 року.
20.05.2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено договір між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Левчуком В.Ю.
За змістом цього правочину сторонами визначено місце проживання дитини разом із матір'ю, порядок участі батька у життя дитини, а саме порядок спілкування, спільного проведення часу, тощо.
Відповідно до п.4.2 цього договору аліменти, що сплачуються платником складаються з виплати у вигляді грошової суми, розмір якої за домовленістю сторін на день підписання цього договору становить суму грошових коштів, що еквівалентно 600 (шістсот) євро за офіційним курсом Національного Банку України. Виплата аліментів здійснюється платником щомісячно, не пізніше 1 числа поточного місяця за минулий місяць.
У пункті 5.1. договору передбачено, що договір діє до моменту досягнення дитиною повноліття або, у разі навчання за денною формою навчання у середньо-спеціальних або вищих навчальних закладах, до їх закінчення.
Пунктом 5.3.1. договору сторони узгодили, що у разі вступу одного з батьків у шлюб, а також виникнення інших обставин, що можуть призвести до істотних змін у звичному житті дитини, у разі зміни матеріального стану, погіршення здоров'я будь-якої зі сторін договору, якщо сторони погодились, вносяться зміни або доповнення шляхом укладення додаткового нотаріально посвідченого договору. Таким же шляхом договір може бути розірвано. Одностороння відмова від виконання договору або одностороння зміна його умов не допускається. При відсутності домовленості між сторонами питання зміни чи розірвання цього договору вирішується в судовому порядку.
Згідно із ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов?язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (ст.ст. 526, 527 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Статтею 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Безспірним є те, що з відповідача на користь відповідача стягуються аліменти на дитину сторін, ОСОБА_4 , на підставі договору між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Левчуком В.Ю., умови якого передбачають, що у разі вступу одного з батьків у шлюб, а також виникнення інших обставин, що можуть призвести до істотних змін у звичному житті дитини, у разі зміни матеріального стану, погіршення здоров'я будь-якої зі сторін договору, якщо сторони погодились, вносяться зміни або доповнення шляхом укладення додаткового нотаріально посвідченого договору; таким же шляхом договір може бути розірвано; одностороння відмова від виконання договору або одностороння зміна його умов не допускається, а при відсутності домовленості між сторонами питання зміни чи розірвання цього договору вирішується в судовому порядку.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 звертався до Херсонського міського суду Херсонської області з позовом до ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє вимог на предмет спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Корабельної районної ради у м. Херсоні, про розірвання договору між батьками про сплату аліментів на дитину, як на одну із підстав для розірвання договору, окрім іншого, посилався на погіршення його матеріального стану.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 23 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 17.09.2024 року, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову.
Тобто, суди ухвалюючи судові рішення дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову про розірвання договору між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Левчуком В.Ю.
Таким чином, умови договору між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину від 20 травня 2020 року є чинними та обов'язковими до виконання.
Свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 , виданим відділом державної реєстрації актів цільного стану у місті Львові, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції підтверджується, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зареєстрували шлюб 05 вересня 2023 року.
Обгрунтовуючи підстави для зменшення розміру аліментів ОСОБА_2 покликається на п.5.3, п. п. 5.3.1. договору між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину від 20 травня 2020 року, зокрема на те, що у нього є на утриманні ще одна дитина, народжена в іншому шлюбі, а також на відсутній постійний регулярний дохід.
Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим Корабельним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), підтверджується, що 22 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 укладено шлюб, актовий запис №167, у якому народилася дитина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданого агенством розвитку державних послуг Служби реєстрації актів цивільного стану Аджарії від 20.02.2023 року, актовий запис №77231000643.
У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 зазначається, що зміна сімейного стану позивача, а саме народження іншої дитини, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Адже позивач повинен належними та допустимими доказами підтвердити погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв'язку з народженням дитини від іншого шлюбу.
Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20.
В той же час, укладання нового шлюбу і народження дитини в іншому шлюбі не є обставинами, які позивач не міг передбачити чи усунути, адже ці події прямо залежали від його волі та є наслідком його свідомих активних дій.
Принцип пріоритетності інтересів дитини (ст. 7 СК України) вимагає забезпечення стабільності та належного рівня її утримання.
Відтак, сам по собі факт народження у позивача іншої дитини в новому шлюбі за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження погіршення матеріального стану платника аліментів, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
Наявність іншої дитини не звільняє батька від належного утримання першої дитини та не може автоматично зменшувати обсяг її забезпечення, оскільки обов'язок утримувати дітей є рівним щодо кожної з них, а відтак зменшення розміру аліментів не може мати наслідком погіршення матеріального стану дитину, на яку сплачуються аліменти.
Укладаючи договір між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину від 20 травня 2020 року, ОСОБА_2 добровільно погодився з його умовами, в тому числі і з передбаченим умовами договору розміром аліментів, що становить щомісячну суму коштів, еквівалентну 600 євро за офіційним курсом Національного банку України.
Вважаючи, що визначений договором розмір аліментів слід зменшити до 7000 грн щомісячно, позивач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження погіршення його матеріального стану, який впливає на можливість сплачувати аліменти на утримання дитини у розмірі, визначеному договором, який підписано позивачем, в тому числі і у зв'язку з народженням ще однієї дитини в іншому шлюбі.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції, як на одну із підстав для відмови в позові посилався на відсутність доказів на підтвердження матеріального стану відповідача, апелянт не долучив ні до апеляційної скарги, ні в суді апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження його матеріального стану, його погіршення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що зменшення розміру аліментів у зв'язку з тим, що позивач має на утриманні іншу малолітню дитину, без доведення належними та допустимими доказами погіршення його майнового стану, не буде спрямовано на належне матеріальне забезпечення дитини і суперечитиме найкращим інтересам дитини, які є пріоритетними при вирішенні даного спору.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру аліментів, які сплачує ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на неповнолітнього сина, ОСОБА_12 , на підставі договору між батьками про проживання, виховання та сплату аліментів на дитину від 20.05.2020 року, у розірванні якого судовими рішеннями було відмовлено.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суд міста Львова від 15 вересня 2025 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 04 березня 2026 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк