Постанова від 04.03.2026 по справі 910/10463/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2026 р. Справа№ 910/10463/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 04.03.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 (повний текст складено 11.11.2025)

у справі № 910/10463/25 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Корпорації «ТСМ Груп»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 201 871,79 грн. 3% річних та 936 688,20 грн. втрат від інфляції

ВСТАНОВИВ:

Корпорація «ТСМ Груп» (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - відповідач) 201 871,79 грн. 3% річних та 936 688,20 грн. втрат від інфляції, нарахованих за порушення зобов'язання за договором на виконання комплексних робіт від 15.06.2020 №12/20 (далі - Договір).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що:

- 15.06.2020 позивачем (генеральний підрядник) і Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно - Українська атомна електрична станція», правонаступником якого є відповідач (замовник) було укладено Договір, за умовами якого генеральний підрядник зобов'язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт: «ВП Южно - Українська АЕС. Технічне переоснащення комплексу інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту північної частини периметра. І етап. Роздільна гребля, КПП-4. Будівельні роботи» в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у графіку виконання робіт (додаток №2) та у відомостях обсягів робіт (додаток №4) до вказаного Договору;

- на виконання умов Договору позивачем виконано роботи на загальну суму 30 564 449,06 грн., що підтверджується довідками від 30.07.2021 №1 і від 30.09.2021 №2, та довідкою від 28.010.2022 №3, актами приймання виконаних будівельних робіт;

- строк оплати робіт, виконання яких підтверджено: довідкою від 30.07.2021 №1 (форма КБ-3) сплив 04.10.2021; довідкою від 30.09.2021 №2 (форма КБ-3) сплив 03.12.2021, довідкою від 28.01.2022 (форма КБ-3) - 04.04.2022;

- замовник свої грошові зобов'язання належним чином не виконав, виконані роботи не оплатив;

- 26.04.2022 позивач та Товариство з обмеженою відповідальністю «Управління механізованих робіт» (далі - новий кредитор) уклали Договір №1220-УМР/П про відступлення права вимоги до відповідача, відповідно до умов якого позивач відступив на користь нового кредитора частину вимог на суму 25 468 036,55 грн. за Договором;

- залишок заборгованості, право вимоги на яку залишилось у позивача, у сумі 5 093 607,31 грн. відповідачем не сплачено, що стало підставою для звернення до суду про стягнення суми основного боргу, 3 % річних та втрат від інфляції у справі № 910/2991/24;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 у справі № 910/2991/24 позов задоволено;

- нарахування 3% річних та втрат від інфляції у справі № 910/2991/24 були здійснені по 11.03.2024 та лютий 2024 року відповідно;

- заборгованість відповідача, стягнута за рішенням Господарського суду міста Києві у справі № 910/2991/24, була примусово стягнута виконавчою службою 09.07.2025 та перерахована позивачу 10.07.2025;

- розрахунки 3% річних здійснені на всю суму простроченої заборгованості 5 093 607,31 грн. за період з дати, по яку рішенням Господарського суду міста Києві у справі № 910/2991/24 від 18.06.2024 у справі № 910/2991/24 стягнуто 3% річних та втрати від інфляції за порушення строків оплати за Договором, по день виконання вказаного рішення;

Відтак, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання за Договором позивач звернувся до суду з даним позовом та просив суд стягнути з відповідача на його користь 201 871,79 грн. 3 % річних (за період з 12.03.2024 по 08.07.2025) та 936 688,20 грн. втрат від інфляції (за період з 12.03.2024 по 30.06.2025).

Окрім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 13 662,72 грн. судового збору та 30 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- попри те, що 3 % річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, втім, за певних умов, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також виходячи з екстраординарних обставин, застосовуючи аналогію закону, суд може зменшити розмір як 3 % річних, так і інфляційних втрат із застосуванням статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України;

- в межах справи № 910/17633/23, позивач стягував з відповідача за невиконання умов Договору суму інфляційних втрат у розмірі 4 055 084,59 грн. та 3 % річних у розмірі 556 019,71 грн., що в сукупності становить 4 611 104,30 грн.; в межах справи № 910/2991/24 позивач стягував з відповідача за невиконання умов Договору суму інфляційних втрат у розмірі 97 447,79 грн.; а в межах справи 910/10463/25 позивач просить стягнути з відповідача за невиконання умов вищезазначеного Договору 3% річних у розмірі 201 871,79 грн. та інфляційні втрати у розмірі 936 688,20 грн., що сукупності становить 1 138 559,99 грн. Тобто, за невиконання грошового зобов'язання передбаченого Договором сума основного боргу по якому становила 5 093 607,31 грн., позивач у порядку статті 625 ЦК України нарахував інфляційні втрати та 3 % річних у сукупному розмірі 5 847 112,08 грн., що становить 114 % від суми заявленого основного боргу;

- наявні обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних та втрат від інфляції, що є винятковими підставами для зменшення 3 % річних та втрат від інфляції;

- ринок електричної енергії України перебуває в кризовому стані; накопичена заборгованість поставила під загрозу стабільну безпечну роботу Товариства та виконання ним своїх зобов'язань перед державою, працівниками, кредиторами, державними банками та контрагентами; основна причина накопичення боргу є заборгованість державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - ДП «Гарантований покупець») перед Товариством; у зв'язку із значним зростанням простроченої заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед Підприємством, суттєвим зменшенням обсягу відпуску електроенергії, виникла серйозна фінансова криза не платежів, що, в свою чергу, призвело до порушення строків виконання зобов'язань з оплати за договорами;

- відповідно до довідки від 01.09.2025 № 01-45579 про взаємні розрахунки філії «ВП ПАЕС» відповідача та позивача за період з 01.07.2020 по 01.09.2025 відступлено: 5 756 325,66 грн. за актами від 28.01.2022 №1, №3, №4, №6, №8; 21 325 521,42 грн. за актом від 30.09.2021 №2; 3 479 796,78 грн. за актами від 30.07.2021 №5 і №7, вказане свідчить про відсутність вини відповідача у несвоєчасній оплаті робіт, а отже і про відсутність підстав для покладання на відповідача відповідальності за таке прострочення;

- Договором про відступлення не встановлено жодних обмежень щодо переходу до позивача права вимоги за основним договором, а отже разом з правом вимагати від відповідача виконання сплати основного боргу за Основним договором, до нового кредитора перейшло також право вимагати від відповідача сплати похідних платежів, що виникають з основного договору;

- втрата відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, покладання на відповідача в умовах воєнного положення додаткового фінансового тягаря у вигляді спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов'язання;

- в матеріалах справи взагалі відсутні докази понесення позивачем збитків, внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за Договором;

- стягнення з відповідача відсотків річних та втрат від інфляції у значних розмірах може підірвати можливості виконання стратегічним підприємством своїх пріоритетних для безпеки держави завдань - підтримання безпечної експлуатації атомних енергоблоків та виконання соціально важливої державної місії, а саме забезпечення доступності електричної енергії для споживачів.

Окрім цього, відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд у разі прийняття рішення про задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, зменшити їх розмір на 99 % з огляду на викладені вище обставини.

Відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу позивача, в якому він просив зменшити розмір витрат до 1 000,00 грн. з огляду на те, що:

- участь представника відповідача у розгляді даної справи не потребувала значного часу виконання як юридичної, так і технічної роботи, не вимагала додаткового вивчення й аналізу законодавства України і судової практики;

- докази адвокатом не збиралися, не потребували додаткового вивчення, відтак, не є складною і підготовка до розгляду цієї заяви у справі, оскільки така підготовка не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль.

- час, витрачений адвокатом на надання послуг у справі з поданих документів взагалі не вбачається можливим визначити;

- вартість послуг на професійну правничу допомогу, які позивач очікує понести, має неспівмірний розмір з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- наявна мінімальна кількість підготовлених документів, які подані до справи;

- проведено мінімум аналітичної роботи адвоката;

- витрати на правову допомогу неспівмірні зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, надані послуги, ціною позову, значенням справи для сторони;

- складність справи незначна;

- відсутній публічний інтерес до справи.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначає, що:

- інфляційні втрати є не штрафними санкціями, а є компенсацією втрат кредитора через об'єктивне знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, які відбулись за період прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, що визнається відповідачем;

- розмір нарахованих позивачем відсотків річних є мінімально можливим та подальшому зменшенню не підлягає;

- відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження його тверджень про неможливість виконання зобов'язань за Договором та наявності в нього важкого фінансового становища;

- відповідно до фінансової звітності відповідача на сайті Opedatabot.ua, дохід ДП «НАЕК «Енергоатом» в 2023 становить 153 838 329 000 грн., чистий прибуток 128 837 040 000 грн., що спростовує доводи відповідача про скрутне фінансове становище;

- відповідач є надприбутковим підприємством, яке має фінансову можливості провести розрахунки з позивачем, але ухилявся від цього від цього протягом 3 років;

- заборгованість по Договору, наявність якої стала підставою здійснення нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, виникла 05.10.2021, тобто ще до втрати виробничих потужностей, на яку посилається відповідач;

- жодного обґрунтування зазначеної відповідачем необхідності зменшення розміру суми витрат на правничу допомогу до 1 000,00 грн. відповідачем у відзиві на позов не наведено, що свідчить про її безпідставність. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі № 910/10463/25 позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Корпорації «ТСМ Груп»: 201 871,79 грн. 3% річних; 936 688,20 грн. втрат від інфляції; 13 662,72 грн. судового збору і 30 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що:

- судом у межах розгляду справи № 910/2991/24 встановлено факт належного виконання відповідачем комплексу робіт на загальну суму 30 561 643,86 грн., а також встановлено факт несплати відповідачем залишку заборгованості в розмірі 5 093 607,31 грн., право вимоги на яку залишилось у позивача;

- заборгованість відповідача за рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 у справі № 910/2991/24 була стягнута в примусовому порядку та перерахована позивачу 10.07.2025;

- у межах справи № 910/2991/24 судом було стягнуто з відповідача суми втрат від інфляції за період з 31.10.2023 по 11.03.2024 та 3% річних за період з 14.11.2023 по 11.03.2024, в межах даної справи позивач нараховує відповідачу 201 871,79 грн. 3% річних за період з 12.03.2024 по 08.07.2025 та 936 688,20 грн. втрат від інфляції за період з 12.03.2024 по 30.06.2025.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, судом встановлено, що періоди нарахування сум 3% річних і втрат від інфляції розраховані позивачем правильно, сума втрат від інфляції розрахована правильно, проте сума 3% розрахована позивачем неправильно (за перерахунком суду сума 3% річних становить 202 627,89 грн.), однак, оскільки суд не може виходити за межі заявленої позивачем до стягнення суми 3% річних, то суд першої інстанції задовольнив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 201 871,79 грн. та інфляційних втрат в розмірі 936 688,20 грн., тобто в розмірах, заявлених позивачем.

Окрім цього, суд першої інстанції, вказавши, що:

- заборгованість за Договором виникла у відповідача до введення на території України воєнного стану (24.02.2022), а відтак посилання відповідача на надзвичайні обставини є безпідставними;

- за наявною на офіційному сайті відповідача фінансовою звітністю за 9 місяців 2022 року баланс відповідача на кінець звітного періоду склав 251 379 793 тис. грн., тобто відповідач мав можливість належним чином виконати умови Договору в частині вчасної оплати виконаних позивачем робіт;

- розмір нарахованих позивачем відсотків річних є мінімально можливим,

не знайшов підстав для зменшення заявленого позивачем розміру нарахованих за порушення виконання зобов'язання 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, обсяг наданих адвокатом послуг, прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, не встановивши підстав для зменшення розміру даних витрат, дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 30 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить:

- рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі № 910/10463/25 скасувати частково та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Корпорації «ТСМ Груп» до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «ВП ПАЕС» в частині стягнення 201 871,79 грн. 3% річних залишити без задоволення;

- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі № 910/10463/25 в частині стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн. та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами до 10 000,00 грн.

В апеляційній скарзі заявник вказує на те, що судом першої інстанції не повно з'ясовано всі фактичні обставини справи та не досліджено докази, що мають значення для справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на ті ж доводи, що й в суді першої інстанції, додатково зазначивши про те, що:

- 04.03.2022 місто Енергодар Запорізької області та відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» відповідача (ВП ЗАЕС) були захоплені збройними силами російської федерації та до теперішнього часу перебувають в тимчасовій окупації;

- Енергодарська міська територіальна громада, у якій розташована ВП ЗАЕС, віднесена до тимчасово окупованих російською федерацією території України з 02.03.2022 згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309;

- з моменту окупації ВП ЗАЕС працює в екстремальних умовах, на початку захоплення атомна станція працювала на мінімальних потужностях, а вже з вересня 2022 року відпуск електричної енергії у мережу зі станції не здійснюється;

- разом з цим, для підтримання життєздатності атомних блоків живлення станції відбувається за рахунок виробленої електричної енергії іншими атомними станціями України;

- в структурі електроенергії, виробленої відокремленими підрозділами відповідача до моменту окупації військовими російської федерації, найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме ВП ЗАЕС, оскільки з 15 діючих атомних енергоблоків енергосистеми України - 6 енергоблоків належать ВП ЗАЕС;

- таким чином, на теперішній час відповідачем втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії;

- поряд з цим, відповідач продовжує нести витрати з утримання об'єктів і персоналу ВП ЗАЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу;

- зокрема, зазначені втрати виробничих потужностей вкрай негативно вплинули на фінансовий стан відповідача; так, за період 2022 року відповідачем отримано збиток в розмірі 6,75 млрд. грн., що підтверджується звітом про фінансові результати за 2022 рік (розділ І, код рядка 2355 «Чистий фінансовий результат»).

- відповідач відповідно до статті 33 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», зобов'язаний першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Підвищення та дотримання досягнутого рівня безпеки діючих енергоблоків атомних електростанцій має найвищий пріоритет у діяльності експлуатуючої організації. Питання забезпечення безпеки є пріоритетним над економічними, технічними, науковими та іншими цілями діяльності. Відповідно, наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, відповідач зобов'язаний спрямовувати в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС;

- відповідачем виконуються спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільного інтересу (ПСО), а саме доступності електричної енергії для побутових споживачів України, покладених на нього державою відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №483.

Отже, з огляду на втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей під час широкомасштабної агресії, що сталось не з вини відповідача, на переконання останнього, наявні об'єктивні обставини, які мають істотне значення та свідчать про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення з відповідача суми відсотків річних.

Окрім цього, відповідач вказує, що заявлена в суді першої інстанції сума послуг на професійну правничу допомогу позивача не відповідає критеріям реальності та розумності, оскільки:

- позивачем відповідно до ст. 74 ГПК України не доведено надання зазначених послуг у зазначеній сумі;

- позивачем також не надано доказів, які б довели, що його витрати є співмірними з виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін;

- позивачем не надано належних доказів на підтвердження сплати послуг адвоката, а отже вони не підлягають стягненню з відповідача.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 справа № 910/10463/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі № 910/10463/25; справу призначено до розгляду на 21.01.2026 о 10:00 год.; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10463/25.

11.12.2025 том 1 цієї справи надійшов до Північного апеляційного господарського суду.

12.12.2025 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж доводи, що й в суді першої інстанції, додатково зауваживши, що:

- стаття 625 ЦК України є імперативною, а її застосування не передбачає жодних винятків для здійснення вказаних у неї нарахувань незалежно від причини прострочення виконання грошового зобов'язання;

- сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові;

- штрафні санкції мають відмінну правову природу від 3% річних та інфляційних втрат, а тому норми, які регулюють застосування штрафних санкції не можуть застосовуватись до нарахування компенсаційних втрат;

- нарахування відсотків річних здійснено позивачем у мінімальному розмірі, передбаченому законом, і зменшення цього розміру суперечить ч. 2 ст. 625 ЦК України;

- на момент спливу строку на оплату виконаних позивачем робіт 04.10.2021, 03.12.2021, 04.04.2022 відповідач мав достатньо коштів для проведення розрахунків, що підтверджується його власною звітністю, а також неодноразовими заявами його керівництва;

- обов'язок відповідача оплатити виконані роботи виник ще до настання подій, на які він посилається, як на причину прострочення оплати, а протягом періоду прострочення відповідач, відповідно до його фінансової звітності, мав достатньо коштів для проведення розрахунків, але ухилявся від виконання своїх договірних зобов'язань;

- позивач належним чином довів як факт, так і розмір витрат на правничу допомогу, які він поніс в зв'язку з розглядом справи № 910/10463/25;

- апеляційна скарга не містить аналізу обставин справи та обсягу наданих послуг, а лише перелічує загальні критерії оцінки витрат без співставлення з конкретними обставинами справи;

- наданий позивачем опис виконаних робіт дозволяє чітко встановити, як обсяг, зміст і вартість наданих послуг з правничої допомоги, так і їх зв'язок зі справою.

Окрім цього, позивач просив суд апеляційної інстанції стягнути з відповідача на користь позивача 22 000,00 грн. витрат на правничу допомогу у зв'язку з розглядом Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги у справі № 910/10463/25.

16.12.2025 від відповідача надійшло клопотання, в якому викладені заперечення проти стягнення в суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 22 000,00 грн. з огляду на те, що:

- позивачем не обґрунтовано реальність, дійсність та необхідність витрат за послуги, які були надані адвокатом під час розгляду апеляційної скарги у даній справі в Північному апеляційному господарському суді (відповідність витраченого часу наданим послугам), зазначивши лише про фіксований розмір;

- участь представника позивача у справі № 910/10463/25 в Північному апеляційному господарському суді не потребувала значного часу виконання як юридичної, так і технічної роботи, не вимагала додаткового вивчення й аналізу законодавства України і судової практики;

- стягнення додаткових витрат на правничу допомогу поставить відповідача в ще більш скрутніше становище, може підірвати можливості виконання стратегічним підприємством своїх пріоритетних для безпеки держави завдань - підтримання безпечної експлуатації атомних енергоблоків та виконання соціально важливої державної місії, а саме забезпечення доступності електричної енергії для споживачів;

- заявлена сума послуг на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності, позивачем не надано доказів, які б довели, що його витрати є співмірними з виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін, не надано належних доказів на підтвердження сплати послуг адвоката, а отже вони не підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, 16.12.2025 представник позивача звернувся до суду з заявою про участь у судовому засіданні у справі 910/10463/25, та наступних судових засіданнях у даній справи, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 вказану заяву задоволено.

13.01.2026 представник відповідача звернувся до суду з заявою про участь у судовому засіданні у справі 910/10463/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 вказану заяву задоволено.

15.01.2026 том 2 цієї справи надійшов до Північного апеляційного господарського суду.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Яценко О.В. на лікарняному у період з 19.01.2026 по 06.02.2026 судове засідання у призначений час не відбулось.

Окрім цього у період з 29.12.2025 по 23.01.2026, у період з 26.01.2026 по 06.02.2026, у період з 09.02.2026 по 10.02.2026 суддя Гончаров С.А. перебував у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі № 910/10463/25 призначено на 04.03.2026 о 10:30 год.

Станом на 04.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, а також заперечив проти стягнення з нього витрат позивач на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні та залишити рішення суду першої інстанції в силі, а також просив стягнути з відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів, інших письмових пояснень, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - зміні або скасуванню, з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено і підтверджується матеріалами справи наступне.

15.06.2020 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно - Українська атомна електрична станція» (замовник, відповідач) та Корпорацією «Тсм Груп» (генеральний підрядник, позивач) був укладений Договір №12/20 на виконанням комплексу робіт (зареєстрований за № 20-123-08-20-06467 від 21.07.2020).

Генеральний підрядник зобов'язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт: «ВП Южно - Українська АЕС. Технічне переоснащення комплексу інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту північної частини периметра. І етап. Роздільна гребля, КПП-4. Будівельні роботи» в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Графіку виконання робіт (Додаток № 2) та у відомостях обсягів робіт (Додаток № 4) до вказаного Договору (п. 1.1 Договору).

Згідно Державного класифікатору продукції та послуг ДК 016:2010 (далі - ДКПП) дані роботи відносяться до коду 43.29 «Роботи будівельно-монтажні, інші» (п. 1.2 Договору).

Генеральний підрядник здає, в обумовлені терміни, виконані роботи замовнику, за свій рахунок усуває дефекти, що виявилися в процесі виробництва робіт і в межах гарантійного терміну експлуатації. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи (п. 1.3 Договору).

Місцем виконання Договору є місто Южноукраїнськ (пункт 1.4 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору та відповідно до Протоколу погодження договірної ціни (Додаток № 1 до Договору) та Договірної ціни з додатками (Додаток № 3 до Договору), що є невід'ємними частинами цього Договору, була визначена вартість робіт за цим Договором, яка складала 30 565 449,06 грн. у т. ч. ПДВ 20 % - 5 094 241,51 грн.

Договірна ціна є динамічною, визначається відповідно до положень ДСТУ Б.Д. 1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва» (п. 2.2 Договору).

Остаточна ціна Договору визначається з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт та фактичних витрат генерального підрядника на придбання матеріальних ресурсів, у порядку, визначеному умовами Договору, але не може перевищувати договірної ціни, заявленої в Договорі. Зміни, внесені замовником в проектно-кошторисну документацію, оформляються відповідними додатковими угодами (п. 2.2 Договору).

Терміни виконання робіт визначені в Графіку виконання робіт (Додаток №2), який є невід'ємною частиною Договору (п. 3.1 Договору).

Виконання будівельних робіт здійснюється Генеральним підрядником згідно Графіку виконання робіт та Відомості обсягу робіт (Додаток №4) (п. 3.2 Договору).

Оплата за виконані роботи проводитиметься шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складену на підставі актів виконаних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів (п. 4.1 Договору).

Приймання актів виконаних робіт здійснюється за формою КБ-2В до 25 числа поточного місяця, приймання довідки про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3 до 28 числа поточного місяця (п. 5.8 Договору).

Замовник зобов'язаний, зокрема, прийняти від генерального підрядника будівельні роботи та здійснити розрахунок на умовах даного Договору (п. 10.8 Договору).

У разі невиконання замовником своїх зобов'язань щодо оплати виконаних робіт при наявності фінансування дирекцією ДП НАЕК, замовник на вимогу генерального підрядника зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення )п. 11.4 Договору).

Цей Договір набуває чинності з дати підписання Договору та скріплення його печатками і діє до 30 березня 2022 року (п. 16.6 Договору).

Позивачем було виконано комплекс робіт на загальну суму 30 561 643,86 грн., що підтверджується:

- довідкою від 30.07.2021 №1 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2021 (форма КБ-3) на суму 3 479 796,78 грн., складеною на підставні актів приймання виконаних будівельних робіт за липень 2021 (форма № КБ-2В) від 30.07.2021 №5 на суму 590 544,06 грн. і від 30.07.2021 №7 на суму 2 889 252,72 грн.;

- довідкою від 30.09.2021 №2 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2021 (форма КБ-3) на суму 21 325 521,42 грн., складеною на підставні акта приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2021 (форма № КБ-2В) від 30.09.2021 №2 на суму 21 325 521,42 грн.;

- довідкою від 28.01.2022 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за січень 2022 (форма КБ-3) на суму 5 756 325,66 грн., складеною на підставні актів приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 (форма № КБ-2В) від 28.01.2022 №1 на суму 2 190 595,02 грн., від 28.01.2022 №3 на суму 537 094,98 грн., від 28.01.2022 №4 на суму 368 947,62 грн., від 28.01.2022 №6 на суму 53 333,16 грн. і від 28.01.2022 №8 на суму 2 606 354,88 грн.

Відповідно до п. 4.1 Договору строк оплати робіт, виконання яких підтверджено:

- Довідкою №1 від 30.07.2021 (форма КБ-3), сплив 04.10.2021;

- Довідкою №2 від 30.09.2021 (форма КБ-3), сплив 03.12.2021;

- Довідкою від 28.01.2022 (форма КБ-3), сплив 04.04.2022.

26.04.2022 на підставі згоди відповідача, отриманої листом від 26.04.2022 вих. №51/5103, позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Управління механізованих робіт» Договір №12/20-УМР/П про відступлення права вимоги до відповідача, відповідно до умов якого позивач (як первісний кредитор) відступив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління механізованих робіт» (новий кредитор) частину прав вимоги, належних позивачу за Договором №12/20 від 15.06.2020 на суму 25 468 036,55 грн.

Відповідно до умов Додаткової угоди №1 до Договору №02/20-ЮЕБ/П про відступлення права вимоги, зазначене право вимоги складається з:

1) права вимоги до відповідача щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом №5 від 30.07.2021 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2021 (форма № КБ-2В) на суму 492 120,05 грн.;

2) права вимоги до відповідача щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом №7 від 30.07.2021 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2021 (форма № КБ-2В) на суму 2 407 710,60 грн.;

3) права вимоги до відповідача щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом №2 від 30.09.2021 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2021 (форма № КБ-2В) на суму 17 771 267,85 грн.;

4) права вимоги до відповідача щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом №1 від 28.01.2022 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 (форма № КБ-2В) суму 1 825 495,85 грн.;

5) права вимоги до відповідача щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом №3 від 28.01.2022 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 (форма № КБ-2В) на суму 447 579,15 грн.;

6) права вимоги до відповідача щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом №4 від 28.01.2022 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 (форма № КБ-2В) на суму 307 456,35 грн.;

7) права вимоги до відповідача щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом №6 від 28.01.2022 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 (форма № КБ-2В) на суму 44 444,30 грн.;

8) права вимоги до відповідача щодо виконання частини зобов'язання з оплати за Актом №8 від 28.01.2022 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 (форма № КБ-2В) на суму 2 171 962,40 грн.

Таким чином, після відступлення частини прав вимоги за Договором №02/20 від 20.02.2020 на суму 25 468 036,55 грн., в позивача залишилось право вимагати від відповідача виконання зобов'язань з оплати виконаних робіт на суму 5 093 607,31 грн.

Залишок заборгованості відповідача перед позивачем на суму 5 093 607,31 грн. складається:

1) Заборгованості за Довідкою №1 від 30.07.2021 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2021 (форма КБ-3) на суму 579 966,13 грн.:

- заборгованість за Актом №5 від 30.07.2021 на суму 98 424,01 грн.;

- заборгованість за Актом №7 від 30.07.2021 на суму 481 542,12 грн.

2) Заборгованості за Довідкою №2 від 30.09.2021 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2021 (форма КБ-3) на суму 3 554 253,57 грн.:

- заборгованість за Актом №2 від 30.09.2021 на суму 3 554 253,57 грн.

3) Заборгованості за Довідкою від 28.01.2022 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за січень 2022 (форма КБ-3) на суму 959 387,61 грн.:

- заборгованість за Актом №1 від 28.01.2022 на суму 365 099,17 грн.;

- заборгованість за Актом №3 від 28.01.2022 на суму 89 515,83 грн.;

- заборгованість за Актом №4 від 28.01.2022 на суму 61 491,27 грн.;

- заборгованість за Актом №6 від 28.01.2022 на суму 8 888,86 грн.;

- заборгованість за Актом №8 від 28.01.2022 на суму 434 392,48 грн.

Колегія суддів зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, правовідносини сторін за Договором №12/20 від 15.06.2020 були предметом дослідження у справах № 910/2991/24 та № 910/17633/23, судові рішення у яких на даний час набрали законної сили.

Справа № 910/17633/23.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 у справі № 910/17633/23 позов Корпорації «ТСМ ГРУП» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 5 777 540,37 грн. задоволено повністю; стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Корпорації «ТСМ ГРУП» 1 166 436,07 грн. пені, 556 019,71 грн. 3% річних, 4 055 084,59 грн. інфляційних втрат та 69 330,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Вказане рішення залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024.

У справі № 910/17633/23 було досліджено правовідносини сторін за наслідками порушення відповідачем умов Договору щодо:

- нарахування пені за період з дати виникнення прострочення по 26.04.2022 в розмірі 1 166 436,07 грн.;

- нарахування 3% річних за період з 26.04.2022 по дату подання позову (16.11.2023) в розмірі 556 019,71 грн.;

- нарахування інфляційних втрат за період з 26.04.2022 по 31.10.2023 в розмірі 4 055 084,59 грн.

Справа № 910/2991/24.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 у справі №910/2991/24 позов Корпорації «ТСМ ГРУП» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 5 240 793,55 грн. задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Корпорації «ТСМ ГРУП»: 5 093 607,31 грн. основного боргу; 1,00 грн. 3% річних; 48 723,89 грн. втрат від інфляції; 62 889,52 грн. судового збору і 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 у справі № 910/2991/24 скасовано частково, викладено його резолютивну частину в такій редакції: « 1. Позов Корпорації «Тсм Груп» - задовольнити частково. 2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Корпорації «Тсм Груп» (03150, м. Київ, вул. Ямська, буд. 72, ідентифікаційний код: 37034171) 5 093 607 (п'ять мільйонів дев'яносто три тисячі шістсот сім) грн. 31 коп. - основного боргу, 49 738 (сорок дев'ять тисяч сімсот тридцять вісім) грн. 45 коп. - 3% річних, 97 447 (дев'яносто сім тисяч чотириста сорок сім) грн. 79 коп. - інфляційних втрат, а також 62 889 (шістдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят дев'ять) грн. 52 коп. - судового збору, 7 000 (сім тисяч) грн. - витрат на професійну правничу допомогу.».

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2025 у справі № 910/2991/24 постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 в частині стягнення 49 738,45 грн. 3% річних, 62 889,52 грн. судового збору, 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, 3 633,60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 залишено без змін.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 у справі № 910/2991/24 в частині стягнення 1,00 грн. 3% річних, 62 889,52 грн. судового збору і 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката скасовано, викладено резолютивну частину вказаного рішення у такій редакції «Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (адреса: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ідентифікаційний код - 24584661) на користь Корпорації «Тсм Груп» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Ямська, буд. 72; ідентифікаційний код - 37034171) 3% річних - 49 738 (сорок дев'ять тисяч сімсот тридцять вісім) грн. 45 коп., судового збору - 62 889 (шістдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят дев'ять) грн. 52 коп., витрат на професійну правничу допомогу - 7 000 (сім тисяч) грн.».

Відтак, остаточним судовим рішенням у справі № 910/2991/24 стягнуто з відповідача на користь позивача:

- 5 093 607,31 грн. основного боргу;

- 97 447,79 грн. - інфляційних втрат за період з 31.10.2023 по 11.03.2024;

- 49 738, 45 грн. - 3 % річних за період з 14.11.2023 по 11.03.2024.

Отже, суди при розгляді справ № 910/17633/23 та № 910/2991/24, встановили, що у відповідача була наявна заборгованість перед позивачем за Договором №12/20 від 15.06.2020 у розмірі 5 093 607, 31 грн. внаслідок порушення відповідачем зобов'язання в частині строків оплати, в силу чого здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, пені, вказане не заперечувалось відповідачем під час розгляду даної справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).

Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справах № 910/17633/23 та № 910/2991/24 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, не можуть їм суперечити; обставини, встановлені при розгляді справ № 910/17633/23 та № 910/2991/24, зокрема наявність у відповідача заборгованості за Договором в сумі 5 093 607,31 грн., є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.

Заборгованість відповідача за рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 у справі № 910/2991/24 була стягнута в примусовому порядку та перерахована позивачу 10.07.2025, що підтверджується платіжною інструкцією № 5821 на суму 5 191 055,10 грн. (а.с. 177, том 1).

У межах справ № 910/17633/23 та № 910/2991/24 судом було стягнуто з відповідача суми втрат від інфляції та 3% річних за період з 26.04.2023 по 11.03.2024.

В межах даної справи № 910/10463/25 позивач просить стягнути з відповідача 201 871,79 грн. 3% річних за період з 12.03.2024 (наступний день після періоду, за який було розглянуто вимогу про стягнення 3 % річних у справі № 910/2991/24) по 08.07.2025 (день, що передує дню сплати боргу) та 936 688,20 грн. втрат від інфляції за період з 12.03.2024 по 30.06.2025.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).

Частинами 1, 3 ст. 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

Такі правові висновки Верховного Суду викладені, зокрема у постановах від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21.

Очевидним є те, що наведені правові висновки щодо застосування наведених норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від суті спірних правовідносин, та стадії розгляду спору, в тому числі вказане стосується і апеляційного провадження.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до частини 5 ст. 270 ГПК України, суддя-доповідач доповідає зміст судового рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

У постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18 Верховний Суд зазначив, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов'язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов'язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб'єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи. При цьому обсяг вимог апеляційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами апеляційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 275 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу апеляційного оскарження судового рішення.

Таке розуміння меж повноважень апеляційного суду щодо дослідження нових доказів, підстав апеляційного перегляду підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 140/1322/22; від 15.05.2019 у справі № 717/2052/16-ц, від 31.01.2020 у справі № 370/999/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 12.10. 2021 у справі № 910/17324/19; від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19, від 01.07.2021 у справі №46/603 та інші).

Отже, межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені ст. 269 ГПК України відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення 201 871,79 грн. 3% річних та в частині стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн..

Отже, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 936 688,20 грн. втрат від інфляції апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цій частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів враховує наступне.

Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип «заборони повороту до гіршого» («non reformatio in peius») відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).

Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23, 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22).

Верховний Суд у постанові від 24.05.2023 у справі № 179/363/21 зауважив на тому, що обсяг апеляції був обмежений рішенням суду щодо заборгованості за аліментами, які ще не були виплачені, та скасування списання заборгованості у разі недотримання цього зобов'язання, а відтак суд не повинен був самостійно погіршувати позицію заявника скарги в тій частині, в якій рішення суду не було оскаржене.

Аналогічна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.07.2025 та від 08.10.2025 у справі № 922/1715/22 якими були скасовані постанови апеляційного суду в частині розгляду тих позовних вимог, які апелянтом не оскаржувались з посиланням на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано принципу «заборони повороту до гіршого».

При цьому слід відзначити, що апеляційна скарга відповідача була повернута без розгляду, відтак, її доводи не розглядаються судом апеляційної інстанції.

Вказане свідчить про відсутність у суду апеляційної інстанції підстав для перегляду рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 936 688,20 грн. втрат від інфляції.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 936 688,20 грн. втрат від інфляції

Дослідивши матеріали справи, матеріали апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Колегія суддів звертає увагу, що виконання основного зобов'язання боржником саме по собі не скасовує його відповідальності за прострочення виконання (сплату штрафів, пені, неустойки), якщо інше не прописано в договорі або законі.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 12.03.2024 по 08.07.2025, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума 3%, розрахована позивачем, є частково неправильною, а за перерахунком суду за заявлений позивачем період сума 3 % річних є більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення, однак, враховуючи положення ч. 2 ст. 237 ГПК України, якою передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в межах суми, розрахованої позивачем, а саме 201 871,79 грн.

При цьому колегія суддів зауважує на тому, що відповідачем протягом розгляду даної справи судом першої інстанції, а також в апеляційній скарзі не викладено заперечень проти розрахунку суми 3 % річних, зробленого позивачем, однак, відповідач зазначає про наявність підстав для зменшення вказаної суми.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за час прострочення. Аналогічних правових висновків дотримується Верховний Суд в постанові від 30.01.2019 № 922/175/18.

Разом з тим, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, відтак, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

За змістом положень ч. ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 904/4593/17, від 13.06.2018 у справі № 912/2708/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі № 757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

Отже правові підстави для звільнення відповідача від обов'язку щодо сплати 3 % річних відсутні, з огляду на що рішення суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованим.

Щодо наявності підстав для зменшення 3 % річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у цій справі № 910/10463/25 та справі № 902/417/18 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

При цьому, у цій справі № 910/10463/25 сторони в Договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.

В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).

Колегія суддів зазначає про те, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Про зазначене вказала й об'єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

В ухвалі від 18.12.2024 у справі № 922/444/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала свої висновки стосовно права суду зменшувати за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України та зазначила, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування ст. 625 ЦК України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних.

Отже, колегія суддів зазначає про те, що суд за певних обставин може зменшувати розмір і процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Виходячи зі змісту положень чинного законодавства вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Таким чином, наведені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру до заподіяних збитків, з метою забезпечення дотримання розумного балансу інтересів кредитора та боржника.

Слід зазначити, що поняття «значно» та «надмірно», при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила встановлені цими нормами направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов'язання боржником.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, що оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Законодавством не встановлений перелік виключних обставин, виходячи з яких має бути прийняте рішення щодо зменшення штрафних санкцій, так само як і не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Дане питання вирішується господарським судом, відповідно до статті 86 ГПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В обґрунтування наявності підстав для зменшення 3 % річних відповідач з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/28 послався на:

- дохід відповідача більше ніж на 90% складається з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами - атомними електростанціями;

- втрата відповідачем значної частини виробничих потужностей під час широкомасштабної агресії;

- пріоритетність забезпечення фінансування відповідачем заходів підтримання безпеки атомних станцій;

- виконання відповідачем спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу.

Колегія суддів зауважує, що посилання відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду , що викладені у постанові від 18.03.2020 по справі № 902/417/18 судом відхиляються, оскільки, обставини у даній справі та справі на яку посилається відповідач не є тотожними, оскільки, як встановлено вище у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість зменшення процентів річних, що були встановлені сторонами в договорі у значно більшому розмірі, аніж мінімально встановленому статтею 625 Цивільного кодексу України на рівні 3% річних.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що роботи за Договором були виконані позивачем до введення на території України воєнного стану (24.02.2022).

Як було зазначено, строк сплати відповідачем за роботи за Договором сплив за Довідкою №1 від 30.07.2021 (форма КБ-3) 04.10.2021, за Довідкою №2 від 30.09.2021 (форма КБ-3) 03.12.2021, за Довідкою від 28.01.2022 (форма КБ-3) 04.04.2022, з огляду на що більша частина виконаних робіт мала бути сплачена відповідачем ще до 24.02.2022.

Відтак посилання відповідача на неможливість виконання зобов'язань за договором через військову агресію російської федерації та окупацію Запорізької АЕС є безпідставними.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних , зазначивши, що в межах даної справи відповідачем належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 201 871,79 грн. (за період з 12.03.2024 по 08.07.2025). Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо оскаржуваного рішення в частині стягнутих витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, за змістом положень ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З матеріалів справи слідує, що:

- позивачем у позові зазначалось, що попередній розрахунок судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв'язку з розглядом спору, складається із суми судового збору - 13 663,72 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.;

- у резолютивній частині позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 30 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Під час розгляду справи № 910/10463/25 інтереси позивача представляв адвокат Носик Богдан Миколайович на підставі ордеру серії АЕ № 1174276 від 17.01.2023, який виданий Адвокатським об'єднанням «ВІННЕРЛЕКС».

Наданими позивачем документами підтверджено наступне.

05.08.2021 між Адвокатським об'єднанням «ВІННЕРЛЕКС» в особі керуючого партнера Вінниченко Анни Олександрівни та Корпорацією «ТСМ Груп» в особі президента корпорації Охрименко Олександра Васильовича укладено Договір про надання правничої допомоги (далі - Договір про надання правничої допомоги).

Відповідно до п. 1.1 Договору про надання правничої допомоги адвокатське об'єднання зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити відповідно до умов договору надану адвокатським об'єднанням правову допомогу та витрати, пов'язані з виконанням договору, що здійснюються адвокатським об'єднанням.

Відповідно до п. 1.2. Договору про надання правничої допомоги конкретний вид та обсяг правової допомоги за Договором сторонами зазначається в специфікації, що є невід'ємним додатком до Договору.

Відповідно до п. 4.2. Договору про надання правничої допомоги сторони погодили, що обчислення та сплата гонорару (вартості послуг) за Договором буде здійснюватись відповідно до специфікації та складених на підставі неї рахунків.

Згідно з підписаною 25.07.2025 позивачем і Адвокатським об'єднанням «ВІННЕРЛЕКС» специфікацією № 151 до Договору від 05.08.2021, сторонами погоджено надання професійної правничої допомоги Корпорації під час розгляду Господарським судом міста Києва справи про стягнення з Товариства втрат від інфляції та 3% річних за Договором, в тому числі зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів; фіксований розмір гонорару - 30 000,00 грн. (а.с. 183, том 1).

Оплата вказаних коштів підтверджується платіжною інструкцією від 28.07.2025 №1779 на суму 30 000,00 грн., що міститься в матеріалах справи. (а.с. 184, том 1).

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським об'єднанням «ВІННЕРЛЕКС» послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов'язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України, згідно з яким у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В суд першої інстанції відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу позивача, в якому він просив зменшити розмір витрат до 1 000,00 грн. з огляду на те, що:

- наявна мінімальна кількість підготовлених документів, які подані до справи;

- проведено мінімум аналітичної роботи адвоката;

- складність справи незначна;

- відсутній публічний інтерес до справи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом ч. 3 ст. 237ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Слід зауважити на тому, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинам 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

З матеріалів справи слідує, що у специфікації до Договору про надання правничої допомоги спомоги сторонами погоджено фіксований розмір гонорару.

Колегія суддів зазначає, що в суді першої інстанції відповідачем було подано заперечення на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, однак, відповідачем не надано доказів того, що визначена позивачем вартість наданих адвокатом послуг не є ринковою.

Колегія суддів зазначає про те, що саме відповідач повинен довести невідповідність заявленої позивачем до стягнення вартості послуг з юридичного супроводу в суді першої інстанції вимогам чинного законодавства та обставинам справи.

В свою чергу відповідачем фактично не вказано, в чому саме полягає невідповідність визначеної в договорі фіксованої суми гонорару зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції вимогам чинного законодавства та обставинам справи, не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така неспівмірність.

При цьому відповідач не був позбавлений можливості навести середній розмір ринкових цін на професійну правничу допомогу виходячи саме з фіксованого розміру гонорару та, виходячи з вказаного, доводити неспівмірність заявленої позивачем до стягнення суми, проте вказаного ним зроблено не було, як під часу розгляду справи судом першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.

В свою чергу колегією суддів не встановлено, що надання таких послуг є не доведеними, а їх вартість неспіврозмірною із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Слід окремо зауважити на тому, що матеріалами справи підтверджується представництво Адвокатським об'єднанням «ВІННЕРЛЕКС» інтересів позивача в суді першої інстанції, в той час як відповідач у запереченнях фактично зменшити вартість витрат на професійну правничу допомогу до 1 000,00 грн., що явно не відповідає середньому розміру цін на ринку та, відповідно, не відповідає принципу господарського судочинства, передбаченому у п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, а саме відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, обсяг наданих адвокатом послуг (складання позовної заяви з додатками та відповіді на відзив, участь у судових засіданнях), прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню в повному обсязі на суму 30 000,00 грн., рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі № 910/10463/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційних скарг не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

Також колегія суддів зазначає про наступне.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить стягнути з відповідача понесені в суді апеляційної інстанції витрати на правничу допомогу в сумі 22 000,00 грн., а до відзиву позивачем додані докази понесення таких витрат.

Матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Згідно з підписаною 28.11.2025 позивачем і Адвокатським об'єднанням «ВІННЕРЛЕКС» специфікацією № 160 до Договору від 05.08.2021, сторонами погоджено надання професійної правничої допомоги Корпорації «ТСМ Груп» під час розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі № 910/10463/25, в тому числі зі складання і подання відзиву, всіх інших необхідних процесуальних документів, участі в судових засіданнях, вчинення інших необхідних процесуальних дій в інтересах клієнта; фіксований розмір гонорару - 22 000 грн. (а.с. 183, том 1).

Оплата вказаних коштів підтверджується платіжною інструкцією від 01.12.2025 №1885 на суму 22 000,00 грн., що міститься в матеріалах справи. (а.с. 184, том 1).

Щодо обставин, пов'язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи, слід зазначити таке.

У наданих запереченнях відповідач просить зменшити розмір витрат позивача на правничу допомогу до 1 000,00 грн. у зв'язку з їх неспівмірністю, пославшись на те, що:

Стосовно доводів відповідача про неспівмірність розміру витрат із складністю справи та виконаним представником позивача обсягом робіт, колегія суддів зазначає про те, що саме відповідач повинен довести невідповідність заявленої позивачем до стягнення вартості послуг з юридичного супроводу вимогам чинного законодавства та обставинам справи, проте відповідачем фактично не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така неспівмірність.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріалами справи підтверджується представництво Адвокатським об'єднанням «ВІННЕРЛЕКС» інтересів позивача в суді апеляційної інстанції, в той час як відповідачем фактично не вказано, в чому саме полягає невідповідність суми гонорару в розмірі 22 000,00 грн. у цій справі вимогам чинного законодавства та обставинам справи.

Крім цього, посилаючись на невідповідність заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу критеріям реальності та розумності, а також необхідність її зменшення до 1 000,00 грн., відповідач не наводить жодного обґрунтування цієї суми витрат на правничу допомогу, не зазначає жодних заперечень стосовно здійсненої судом оцінки наявних в матеріалах справи доказів фактичного понесення позивачем витрат на надання правової допомоги у заявленому до стягнення розмірі.

Проте, колегія суддів вказує на наступне:

- правова позиція позивача не змінювалась протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, представництво його інтересів здійснювалось тим самим адвокатом, адвокат, який складав відзив на апеляційну скаргу, був обізнаний з обставинами даної справи;

- за наслідками розгляд справи в суді першої інстанції з відповідача на користь позивача було присуджено витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 30 000,00 грн.

З огляду на ступінь складності справи, наданий адвокатом обсяг послуг, затрачений ним час на надання таких послуг, колегія суддів вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні з виконаною роботою у суді апеляційної інстанції, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеному вище розмірі.

Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не відповідає критеріям обґрунтованості, розумності, співмірності та пропорційності, а також у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг є завищеним, а відтак стягненню підлягають витрати позивача на професійну правничу допомогу у загальній сумі 15 000,00 грн.

Таким чином, заява Корпорації «ТСМ Груп» про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції колегією суддів задовольняється частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі № 910/10463/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі № 910/10463/25 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Заяву Корпорації «ТСМ Груп» про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково.

5. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 24584661) на користь Корпорації «ТСМ Груп» (вул. Ямська, буд. 72, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 37034171) витрати на правничу допомогу в сумі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.

6. В іншій частині вимог заяви Корпорації «ТСМ Груп» про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

7. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Чернігівської області.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 04.03.2026

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді А.О. Мальченко

С.А. Гончаров

Попередній документ

134540551

Наступний документ

134540553

Інформація про рішення:

№ рішення:	134540552
№ справи:	910/10463/25
Дата рішення:	04.03.2026
Дата публікації:	05.03.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; підряду, з них; будівельного підряду

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (04.03.2026)
Дата надходження:	01.12.2025
Предмет позову:	стягнення 201 871,79 грн 3% річних та 936 688,20 грн втрат від інфляції

Розклад засідань:

Минулі засідання (4)

13.10.2025 10:10	Господарський суд міста Києва
03.11.2025 12:15	Господарський суд міста Києва
21.01.2026 10:00	Північний апеляційний господарський суд
04.03.2026 10:30	Північний апеляційний господарський суд