04 березня 2026 року
м. Київ
справа № 522/14832/21
провадження № 61-149св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідачка), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,
про визначення місця проживання дітей разом з батьком,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Чумаченком Святославом Олександровичем, на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 лютого 2024 року у складі судді Павлик І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року у складі колегії суддів Лозко Ю. П., Карташова О. Ю., Кострицького В. В.,
Короткий зміст вимог і підстав позовної заяви
1. У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей, який ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2023 року залишено без розгляду.
2. У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей разом з батьком.
3. Вимоги обґрунтовані тим, що з 03 липня 1999 року до 08 січня 2021 року сторони перебували у шлюбі, після розірвання якого діти фактично залишилися проживати разом із матір'ю, проте матеріальним утриманням дітей займався і продовжує займатися він як військовослужбовець, який отримує стабільний та достатній для належного утримання дітей дохід. Вказує, що має можливість забезпечити повноцінний та гармонійний розвиток лише двох молодших дітей, оскільки старша дитина, зважаючи на вади здоров'я потребує спеціального піклування, яке краще забезпечити здатна відповідачка, зважаючи на здобутий нею ступінь за спеціальністю «Психологія».
4. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним - ОСОБА_1 .
Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
5. Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 22 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що діти проживають з матір'ю у Великобританії, в силу свого віку є більш прив'язаними до матері та до свого старшого брата, роз'єднання їх у такому віці може негативно вплинути на їхній психологічний стан, крім того ОСОБА_1 створив нову сім'ю, і в нього ІНФОРМАЦІЯ_3 у другому шлюбі народилась дитина, тому проживання двох малолітніх дітей з новою родиною батька від попереднього шлюбу не сприятиме якнайкращим інтересам останніх. Також суду не відома позиція нової дружини позивача щодо їх сумісного проживання з малолітніми дітьми чоловіка від попереднього шлюбу. Суд також врахував, що на території України діє воєнний стан, тому перебування малолітніх дітей разом із матір'ю за кордоном є більш безпечним, ніж їх перебування разом із батьком на території України.
7. Постановою Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2024 року - без змін.
8. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не надано суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання дітей з матір'ю суперечитиме найкращому забезпеченню інтересів дітей, а суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дітей з батьком матиме більш позитивний вплив на дітей, ніж залишення їх проживати разом із матір'ю у безпечному та звичному для них середовищі.
9. Зважаючи на необхідність забезпечення найкращих інтересів дітей, апеляційний суд не погодився із твердженнями ОСОБА_1 про те, що визначення місця проживання дітей разом із батьком та їх повернення до м. Одеси, яка є зоною бойових дій в умовах воєнного стану в Україні, відповідатиме їх найкращим інтересам, позитивно сприятиме фізичному та психологічному розвитку. Крім того, тимчасове проживання дітей за кордоном, з огляду на військовий стан в України, не суперечить інтересам дітей, сприятиме розширенню їхнього світогляду, добре позначиться на духовному та інтелектуальному розвитку.
Стислий виклад доводів і вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу
10. 05 січня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 , у інтересах якого діє адвокат Чумаченко С. О., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 лютого 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити частково зустрічну позовну заяву.
11. Так, не погоджуючись з рішеннями попередніх інстанцій, заявник зазначає, що судами застосовано норму права без урахування висновків:
- щодо письмового висновку органу опіки та піклування, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц;
- щодо того, що створення нової сім'ї не може оцінюватися як негативна обставина, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 645/4582/16-ц;
- щодо заборони суперечливої поведінки, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17;
- щодо ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 377/128/18;
- щодо того, що коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов'язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17.
Також ОСОБА_1 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо допустимості автоматичного врахування воєнного стану як підстави створення презумпції невідповідності проживання дитини з одним із батьків на території України її найкращим інтересам без індивідуалізованої оцінки обставин конкретної справи.
12. Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.
13. 20 лютого 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
14. З 03 липня 1999 року до 08 січня 2021 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які після припинення шлюбних відносин сторін постійно проживають разом із матір'ю ОСОБА_2 .
15. З червня 2022 року діти з матір'ю проживають у Великобританії, знаходяться на території Сполученого Королівства за програмою допомоги «Будинок для українців». Сім'я проживає в окремому будинку, молодші сини ходять до школи, отримали реєстрацію у медичних службах. ОСОБА_2 влаштувалася на роботу, також продовжує отримувати фінансову допомогу від Великобританії.
16. ОСОБА_1 проживає в Україні у м. Одеса, 02 вересня 2022 року уклав шлюб із ОСОБА_5 , від якого
ІНФОРМАЦІЯ_5 . З висновку Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 07 квітня 2023 року № 01-11/492/1вих є доцільним визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 . У висновку також зазначено, що ОСОБА_2 надала до Служби у справах дітей заяву, в якій зазначила, що не проти того, щоб місце проживання дітей було визначено разом із батьком. Також враховано акт огляду місця проживання батька та встановлено, що батько проживає в три кімнатній квартирі. Квартира чиста, світла, в наявності меблі, побутова техніка, водо-, газо-, електропостачання. Для дітей є окрема кімната.
Право, застосоване судом, та оцінка доводів касаційної скарги
18. Будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
19. Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
20. На рівні внутрішнього національного законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
21. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
22. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
23. Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19).
24. Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
25. Частиною третьою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
26. За вимогами частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
27. До інших обставин, що мають істотне значення під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (див. постанову Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18).
28. Відповідно до положень частин четвертої -шостої статті 19 СК України спори про визначення місця проживання дитини є тією категорією справ, в яких обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Разом з цим, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
29. Враховуючи положення статей 7, 13 СК України, частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» 2006 року, при розгляді цієї категорії справ суди обов'язково застосовують Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифіковану Україною 27 лютого 1991 року, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).
30. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування національними судами статті 8 Європейської конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року дозволяє вказати на такі важливі особливості вирішення спорів про визначення місця проживання дитини:
1) при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», пункт 100);
2) стаття 8 Європейської Конвенції 1950 року вимагає, щоб національні органи влади встановили рівновагу між інтересами дитини й батьків, і щоб особливу увагу було приділено інтересам дитини, які через серйозність їх характеру мають переважну дію над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 13 липня 2000 року в справі «Ельсхольц проти Німеччини» («Elsholz v. Germany»), пункти 50,64).
31. У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
32. У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» ЄСПЛ вкотре зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (параграф 54).
33. Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
34. Верховний Суд вже звертав увагу на те, що аналіз міжнародних стандартів по захисту прав дитини та практики цього суду свідчить, що при розгляді спорів, пов'язаних із захистом прав дитини, в судовому рішенні необхідно наводити мотиви врахування (неврахування), які стосуються:
- того, як враховувались якнайкращі інтереси дитини, які елементи, залежно від специфіки спору, брались до уваги для визначення їх змісту;
- того, чи враховано думку дитини або чи наведено підстави її неврахування;
- оцінки висновку органу опіки та піклування або причин, що зумовили неможливість отримання такого висновку;
- відповіді на твердження про застосування домашнього насильства;
- залежно від обставин конкретної справи рівня розвитку дитини, соціально-психологічних рис дитини, умов її проживання та навчання, безпеки, ситуації в сім'ї і взаємовідносин з дорослими тощо.
35. Актуальність кожного з таких елементів буде залежати від обставин конкретної справи, де одним буде надаватись більша вага, ніж іншим (див:. постанова Верховного Суду від 14 березня 2025 року у справі № 527/955/24).
36. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вище принципам, що стосуються вирішення спорів, пов'язаних із визначенням місця проживання дитини, і вимогам цивільного процесуального законодавства України.
37. У межах розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій встановлено, що обоє з батьків мають приблизно однакові рівні можливості щодо забезпечення належного утримання та виховання своїх дітей. У справі не встановлено обставин, які б категорично унеможливлювали проживання дітей з батьком чи з матір'ю.
38. Коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов'язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини (див.: постанова Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17).
39. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан дитини тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
40. Такий висновок є сталим у практиці Верховного Суду (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постанови Верховного Суду: від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20, від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21).
41. У межах розгляду цієї справи судами встановлено, що після фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами діти залишилися проживати із матір'ю, мають тісний соціальний зв'язок як із нею, так і з місцем свого постійного проживання у Великобританії, оскільки відвідують школу, та мають друзів за місцем проживання. Виїзд дітей за межі території України відбувся зі згоди батька, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження саме незаконного переміщення чи викрадення дітей.
42. За таких обставин судами попередніх інстанцій надано обґрунтовану правову оцінку інтересам дітей з огляду на їхнє проживання з матір'ю у безпечному та стійкому середовищі.
43. На переконання суду апеляційної інстанції, проживання дітей з матір'ю на території іншої держави, за встановлених у справі обставин, відповідає їх найкращим інтересам, є безпечним та сприяє їх нормальному розвитку, що, своєю чергою, спростовує твердження заявника про те, що визначення місця проживання дітей саме з батьком забезпечить дотримання їх якнайкращих інтересів.
44. Обставин, які б свідчили про створення матір'ю перешкод у спілкуванні дітей з батьком, судами попередніх інстанцій не встановлено.
Щодо підстав касаційного оскарження
45. ОСОБА_1 , у інтересах якого діє адвокат Чумаченко С. О., у касаційній скарзі стверджує, що суди при вирішенні справи не врахували висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц; від 17 квітня 2019 року у справі № 645/4582/16-ц; від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17; від 14 лютого 2018 року у справі № 377/128/18; від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17.
46. Згідно з правовим висновком Верховного Суду, висловленим в постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору.
47. У справі, що переглядається, суди надали оцінку висновку Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 07 квітня 2023 року № 01-11/492/1вих, а тому відсутні підстави вважати, що суди не застосували висновки, сформульовані у зазначеній постанові Верховного Суду.
48. У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 377/128/18 сформульовано висновок про те, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
49. Оскаржувані судові рішення не суперечать зазначеним висновкам, оскільки у цій справі суди, відмовляючи у задоволенні позову, дотрималися балансу між інтересами дітей і їх сталими зв'язками та правами батьків на виховання дітей і не порушили їхніх прав та інтересів.
50. ОСОБА_1 також зазначив, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 645/4582/16-ц про те, що створення нової сім'ї не може оцінюватися як негативна обставина.
51. Разом з тим, ці висновки сформульовані у постанові по-іншому, а цитата вирвана з контексту, а саме: «Та обставина, що заявник не створив нову сім'ю, тому може приділяти усю увагу малолітньому ОСОБА_7 і краще його матеріально забезпечувати, не є визначальною підставою для встановлення місця проживання дитини з ним, так як у справі відсутні відомості про те, що створення ОСОБА_5 нової сім'ї негативно вплинуло на виконання нею батьківських обов'язків щодо старшого сина. Крім того, зростання у повній сім'ї також відповідає інтересам дитини і не може оцінюватися як негативна обставина.»
52. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) -це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
53. Верховним Судом враховано, що ОСОБА_2 у цій справі зверталася до суду із первісним позовом, який ухвалою від 13 квітня 2023 року залишено без розгляду за її заявою, у якому вона просила суд визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із батьком ОСОБА_1 . Процесуальні документи, подані нею під час розгляду справи, стосувалися її згоди щодо визначення проживання дітей разом із батьком.
54. Втім, звернення позивачки з первісним позовом про визначення місця проживання з батьком, та наступне її заперечення вимог ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дітей із ним, не є суперечливою поведінкою, оскільки такі дії зумовлені реалізацією процесуальних прав сторони та зміною її правової позиції в межах судового розгляду, що саме по собі не свідчить про недобросовісність.
55. Звернення позивачки з первісним позовом про визначення місця проживання дітей разом із батьком було її волевиявленням на певний момент часу та ґрунтувався на тодішніх обставинах і її баченні найкращих інтересів дітей. Подальше ж заперечення нею проти зустрічного позову відповідача не є проявом доктрини «non concedit venire contra factum proprium», оскільки не свідчить про вчинення нею дій, які б створили для відповідача обґрунтовані та стабільні очікування щодо безумовної підтримки його вимог.
56. Крім того, подання або відкликання позовних вимог, зміна правової позиції, а також заперечення проти позову іншої сторони є формами реалізації диспозитивних прав учасника процесу, передбачених процесуальним законом. Сам по собі факт зміни позиції у справі не може розцінюватися як суперечлива поведінка у розумінні принципу добросовісності, якщо така зміна зумовлена уточненням обставин справи, переоцінкою доказів або необхідністю захисту прав та інтересів дітей.
57. Отже, у діях позивачки відсутні ознаки недобросовісності чи зловживанням процесуальними правами, а тому відсутні підстави для застосування висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17.
58. Суд враховує, що звернення позивачки з первісним позовом було обумовлене конкретними життєвими обставинами, які існували на той момент. На її утриманні та вихованні перебувають троє синів, один з яких є особою з інвалідністю та потребує підвищеної уваги, догляду й стабільного матеріального забезпечення. Крім того, позивачка разом з дітьми вимушено перебуває у Великій Британії у зв'язку з воєнними діями на території України. Необхідність адаптації до нових умов проживання, забезпечення належного рівня життя дітей, зумовила її потребу у працевлаштуванні та створенні стабільних матеріально-побутових умов.
59. Саме в контексті цих обставин її первісна позовна заява була спрямована на забезпечення найкращих інтересів дітей.
60. Верховний Суд вважає за необхідне також звернути увагу ОСОБА_1 на те, що при зверненні до суду із позовом, він просив визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ним, а місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визначити з матір'ю, оскільки він потребує особливого догляду з огляду на його хворобу.
61. Станом на момент звернення ОСОБА_1 із зустрічним позовом його син ОСОБА_4 , досяг 18 років та не вважається дитиною, проте, Верховний Суд звертає увагу, що позиція позивача за його позовними вимогами фактично ґрунтується на вибірковому підході до визначення місця проживання дітей - із пропозицією проживання разом із ним лише двох молодших синів, тоді як старшого сина, який має вади здоров'я та потребує підвищеної уваги й спеціального догляду, пропонується залишити з матір'ю.
62. Такий підхід свідчить про фактичне виокремлення дітей залежно від стану їхнього здоров'я, та обсягу необхідного піклування, що є неприпустимим. Вирішення спору щодо визначення місця проживання дітей має здійснюватися виключно з урахуванням найкращих інтересів кожної дитини, принципу рівності прав та обов'язків батьків і недопустимості дискримінації чи поділу дітей за критеріями стану здоров'я або зручності їх виховання. Фактичне відокремлення старшого сина від молодших через стан його здоров'я суперечить принципу рівності дітей у сім'ї, є неприйнятним з огляду на засади гуманізму та справедливості.
63. Суд наголошує, що батьківські права не можуть реалізовуватися вибірково - лише щодо тих дітей, виховання яких є зручнішим, або менш обтяжливим. Вимоги позивача у цій справі обґрунтовані у такому вигляді, не узгоджуються з природою батьківської відповідальності та принципом безумовного обов'язку батьків піклуватися про кожну дитину незалежно від стану її здоров'я.
64. За таких обставин запропонований позивачем підхід не може бути підтриманий судом, оскільки він нівелює саму сутність батьківського обов'язку - однакову й повну відповідальність за кожну дитину незалежно від її здоров'я чи обсягу необхідного догляду. Крім того, задоволення вимог позивача призведе до розлучення рідних братів між собою, що неминуче вплине на їхній емоційний стан, сталі соціальні зв'язки та відчуття сімейної єдності. Суд виходить із того, що збереження родинних зв'язків між братами відповідає їхнім найкращим інтересам, а роз'єднання можливе лише за наявності виняткових обставин, належно доведених у справі.
65. Проаналізувавши наведені в касаційній скарзі постанови Верховного Суду на предмет їх подібності, колегія суддів робить висновок про відсутність підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження.
66. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо допустимості автоматичного врахування воєнного стану як підстави створення презумпції невідповідності проживання дитини з одним із батьків на території України її найкращим інтересам без індивідуалізованої оцінки обставин конкретної справи. Заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм сімейного права, зокрема статей 141, 160, 161 СК України, у правовідносинах з визначення місця проживання дітей, коли суди попередніх інстанцій використовують факт дії воєнного стану на території України як вирішальний критерій для висновку про небезпечність проживання дітей з батьком в Україні без здійснення індивідуальної оцінки конкретних умов проживання, реальних ризиків та здатності батька забезпечити безпечне й стабільне середовище для дітей, тобто щодо меж використання воєнного стану як критерію оцінки безпечності проживання дітей з одним із батьків, що призводить до автоматизації такого критерію та порушення принципів індивідуалізації найкращих інтересів дитини, а також рівності прав і обов'язків батьків.
67. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
68. Зі змісту цієї норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
69. Під час касаційного оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
70. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
71. Вказані правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).
72. У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.
73. Верховний Суд не знайшов підстав для формулювання нових висновків щодо застосування статей 141, 160, 161 СК України у правовідносинах з визначення місця проживання дітей.
74. Висновки суддів у цій справі не ґрунтуються лише на тому, що проживання дітей з матір'ю на території іншої держави відповідає їх найкращим інтересам. Суди надали оцінку всім доказам у їх сукупності та виходили з принципу забезпечення найкращих інтересів кожної дитини, та недопустимості їх роз'єднання без наявності виняткових обставин. Саме з урахуванням цих критеріїв було зроблено висновок про доцільність визначення місця проживання дітей з мамою, який не може вважатися таким, що зводиться виключно до формального врахування територіального чинника.
75. Наведена скаржником підстава касаційного оскарження за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України не підтвердилася, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
76. Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, проте суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
77. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
78. Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Чумаченком Святославом Олександровичем, залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 лютого 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара