04 березня 2026 року
м. Київ
справа № 335/2694/24
провадження № 61-12138св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2025 року, ухвалене в складі судді Рибалко Н. І., та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 серпня 2025 року, ухвалену в складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Полякова О. З., Кухаря С. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання спільним сумісним майном квартири та поділу її шляхом визнання права власності в рівних частках.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щоз 2014 року він та відповідачка проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 . Під час спільного проживання вони вели спільний бюджет, були пов'язані спільними побутом та взаємними правами та обов'язками. Вказував на те, що він був офіційно працевлаштований та утримував фінансово родину, а відповідачка займалась сімейним господарством та була повністю на його утриманні.
01 липня 2021 року вони придбали квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку було зареєстровано за відповідачкою.
Зазначав, що він брав участь у проведенні спільних витрат, придбанні майна в інтересах сім'ї, в тому числі купівлі спільної квартири, проведення місця реєстрації їх у новій квартирі, за спільні кошти здійснювали у ній ремонтні роботи, купували меблі, оздоблювали помешкання, сплачували за комунальні послуги тощо.
19 січня 2022 року між ним та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією рф проти України на всій території України введено воєнний стан. Задля збереження життя відповідачка поїхала на територію Єгипту, а він залишився в Україні, займався господарством, за власні кошти робив ремонт у зазначеній квартирі.
04 грудня 2023 року рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя шлюб між ними розірвано.
Наразі угоди про добровільний поділ майна, що є спільною власністю подружжя, між ними не досягнуто, оскільки відповідачка не бажає визнавати його права на володіння, користування та розпорядження спільним майном, що залишилось у володінні відповідачки.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини його та ОСОБА_2 у період з 2014 року до 19 січня 2022 року без реєстрації шлюбу та ведення за цей час спільного господарства і визнати квартиру АДРЕСА_2 спільним сумісним майном його та відповідачки й провести її поділ між сторонами у рівних частках.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання спільним сумісним майном квартири та поділу її шляхом визнання права власності в рівних частках відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 серпня 2025 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Говіної Л. В. залишено без задоволення, рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2025 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не надав суду належних та допустимих докази на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_2 у спірний період, ведення спільного бюджету, господарства та побуту та не довів, що між ним та ОСОБА_2 були відносини, притаманні подружжю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У вересні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що відповідачка не надала доказів, які б спростовували обставини спільного проживання його та ОСОБА_2 однією сім'єю саме у вказаний період.
Помилковими є висновки судів щодо відсутність у сторін спільного сумісного майна в контексті оцінки умов договору купівлі-продажу про неперебування сторін у шлюбі. Саме по собі зазначення у договорі купівлі-продажу про те, що відповідачка не перебуває у фактичних шлюбних відносинах, не може створювати, змінювати або припиняти права та обов'язки сторін спору, оскільки обставина проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу підлягає встановленню судом у кожному конкретному випадку після надання оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності.
Суди попередніх інстанцій не встановили обставин та не надали правову оцінку поданим сторонами доказам на підтвердження обставин, які можуть свідчити про спільне проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також не дослідили розмір доходу ОСОБА_2 за період 2014-2021 років та його співвідношення із витратами.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19), від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18), від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18 (провадження № 61-14082св20) та інші; суд не дослідив зібрані у справі докази.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Вертелецький М. О. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 29 вересня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І. Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У листопаді 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2025 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 листопада 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 01 липня 2021 року, укладеного між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_2 . За домовленістю сторін купівля-продаж здійснюється за 816 825,00 грн.
Пунктом 3.7 вказаного договору передбачено, що покупець повідомляє, що на момент придбання вищезазначеної квартири він у зареєстрованому шлюбі чи у фактичних шлюбних відносинах не перебуває і грошові кошти, що витрачаються ним на придбання вищевказаної квартири, не є спільною сумісною власністю, а є його особистою власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти (чи їх частку), витрачені на купівлю вищезазначеної квартири, у тому числі відповідно до статей 65, 74, 97 Сімейного Кодексу України, відсутні, а продавці підтверджують, що їм цей факт відомий.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 липня 2021 року, за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна: квартира, загальною площею 31,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, квартири, серія та номер 2862, виданий 01 липня 2021 року, видавник: Якіб'юк Ю. А., приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу.
Згідно з висновком про ринкову вартість нерухомого майна суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , ринкова вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_2 розташованої на четвертому поверсі п'ятиповерхового цегляного житлового будинку, загальною площею 57,34 кв. м, житловою - 31,1 кв. м, станом на 22 лютого 2024 року склала 1 677 988,00 грн (без ПДВ).
19 січня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2023 року у справі № 335/10908/23.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 № 5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.
Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).
Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.
До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19)).
Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18).
Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв'язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) погодилася із тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка переглядається, позивач на підтвердження факту проживання з відповідачкою однією сім'єю у період з січня 2014 року до 19 січня 2022 року, надав суду такі докази: копії квитанцій про сплату комунальних послуг, довідку Пенсійного фонду України (форма ОК-5) від 24 лютого 2024 року (а. с.16-18), яка містить відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , за клопотанням позивача в суді першої інстанції допитані свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , до апеляційної скарги позивач надав фотознімок, на якому зображені сторони.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_2 у спірний період, ведення спільного бюджету, господарства та побуту та не довів, що між ним та ОСОБА_2 були відносини, притаманні подружжю.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів щодо установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник Ю. В. Черняк