25 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 359/10289/23
провадження № 61-4502св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - військова частина НОМЕР_1 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в особі законного представника - матері ОСОБА_3 ,
треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради Київської області, Київське квартирно-експлуатаційне управління,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц.,Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року військова частини НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради Київської області, Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - Київське КЕУ), про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, та виселення.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40 «Про проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України» у Збройних Силах України проводиться експеримент із забезпечення службовим житлом. З метою виконання цього наказу був виданий Порядок проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України, затверджений начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 01 лютого 2019 року, згідно з яким житлові приміщення включаються до службового (штатно-посадового) житла рішенням заступника Міністра оборони України (згідно з розподілом обов'язків) за поданням Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України.
На виконання вищевказаного Порядку наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25 жовтня 2019 року № 455 службове (штатно-посадове) житло було закріплено за відповідними посадами у військовій частині НОМЕР_1 .
ОСОБА_4 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді техніка групи обслуги обслуговування двигунів літаків авіаційної ескадрильї НОМЕР_2 авіаційної бригади транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України.
13 грудня 2019 року ОСОБА_4 подав на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт, у якому просив надати йому у складі сім'ї з трьох осіб - він і двоє доньок: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , службове (штатно-посадове) житло у м. Борисполі Київської області.
13 грудня 2019 року на підставі договору № 19/87 надання в користування військовослужбовцю Збройних Сил України службового (штатно-посадового) житла від 13 грудня 2019 року, укладеного між військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_4 , останньому на строк проходження ним військової служби на посаді техніка групи обслуги обслуговування двигунів та літаків авіаційної ескадрильї військової частини НОМЕР_1 було надано для тимчасового проживання житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі укладеного договору ОСОБА_4 разом із членами сім'ї заселився у зазначене житлове приміщення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12 березня 2022 року № 58 ОСОБА_4 звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
06 квітня 2023 року військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_4 було вручено лист-попередження з проханням у строк до 30 квітня 2023 року звільнити займане ним службове (штатно-посадове) житло за адресою: АДРЕСА_1 , проте спірне житло відповідачі не звільнили.
Відповідно до пункту 3.12 договору від 13 грудня 2019 року військовослужбовець зобов'язаний звільнити надати службове (штатно-посадове) житло у місячний строк разом з членами сім'ї у разі переведення його на іншу посаду або звільнення з військової служби.
Службове (штатно-посадове) житло надається особі тимчасово, на період проходження нею військової служби у військовій частині на визначеній посаді, за якою таке житло закріплене. Після звільнення з військової служби та, як наслідок, припинення виконання такою особою службових обов'язків службове (штатно-посадове) житло має бути повернене військовій частині для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші військовослужбовці (працівники). Відтак, виселення особи зі службового (штатно-посадового) житла після припинення військової служби переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Оскільки ОСОБА_4 був звільнений з військової служби, він разом із членами сім'ї втратив право користуватися вказаним житловим приміщенням. Проте, всупереч умовам договору від 13 грудня 2019 року та надісланої військовою частиною НОМЕР_1 претензії відповідачі не виконали умови договору і не звільнили надане їм у тимчасове користування службове (штатно-посадове) житло.
Ураховуючи наведене, військова частина НОМЕР_1 просила суд визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 такими, що втратили право на користування службовим (штатно-посадовим) житлом, за адресою: АДРЕСА_1 , та виселити відповідачів із вказаного житлового приміщення.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2024 року провадження у справі в частині вимог, пред'явлених до ОСОБА_4 , закрито з підстав, передбачених пунктом 7 частини першої статті 255 ЦПК України.
Виключено ОСОБА_4 зі складу відповідачів у вказаній цивільній справі.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Протокольними ухвалами Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 січня 2024 року, 09 лютого 2024 року ОСОБА_3 залучено до участі у справі як законного представника малолітньої ОСОБА_2 (том 1, а. с. 79-80, 89-92).
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2024 року у складі судді Борця Є. О. позов військової частини НОМЕР_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 .
Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_4 та члени його сім'ї: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , займали службове (штатно-посадове) житло на підставі договору, однією з умов припинення якого було звільнення ОСОБА_4 з військової служби, а у подальшому він був звільнений з військової служби у відставку та виключений зі списків особового складу військової частини, право відповідачів на користування квартирою АДРЕСА_2 припинилося, тому вони підлягають виселенню.
Районний суд вважав, що оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мають право на проживання разом з їх матір'ю ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_3 , тому їхнє виселення зі спірної квартири не порушує їх право на повагу до житла у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції та переслідує легітимну мету, зокрема, захист інтересів інших військовослужбовців, які потребують житло у зв'язку зі службою.
Суд першої інстанції відхилив висновок Служби у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради Київської області від 05 квітня 2024 року № 01-25-381, відповідно до якого орган опіки та піклування вважав, що задоволення позову про визнання малолітньої ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення її зі спірного житлового приміщення, суперечить інтересам дитини, пославшись на те, що у власності матері відповідачів - ОСОБА_3 перебуває квартира АДРЕСА_3 , тому вони мають право проживати у вказаній квартирі разом із нею.
Короткий зміст судового рішеннясуду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову військової частини НОМЕР_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову військової частини НОМЕР_1 , апеляційний суд виходив із того, що, відхиляючи висновок органу опіки та піклування щодо можливості виселення малолітньої ОСОБА_2 зі спірного житлового приміщення, районний суд не врахував, що при перевірці житлових умов ОСОБА_4 , який проживав у квартирі АДРЕСА_3 у складі сім'ї: дружина - ОСОБА_3 , донька - ОСОБА_1 , військовою частиною НОМЕР_1 було складено довідку про перевірку житлових умов, відповідно до якої ОСОБА_4 потребує поліпшення житлових умов, тобто житлові умови за вказаною адресою не можна визнати належними. Суд вважав висновки районного суду про можливість виселення малолітньої ОСОБА_2 зі спірного житлового приміщення передчасними та помилковими.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 , як військовослужбовець, який вселився до штатно-посадового (службового) спірного житла та користувався ним на підставі договору, дія якого припинилася у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, втратив право користування спірною квартирою та підлягав виселенню зі службового (штатно-посадового) житла. Разом із тим, особисто ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не підписували з військовою частиною НОМЕР_1 договору про надання житла в тимчасове користування і договірних правовідносин із позивачем не мають, у тому числі, обов'язку виселення за настання певних умов на себе не брали, вселилися до спірної квартири як члени сім'ї ОСОБА_4 .
Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_4 та члени його сім'ї до часу пред'явлення до них військовою частиною вимог щодо звільнення житла проживали у ньому значний час, оскільки 13 грудня 2019 року укладений договір про надання у користування службового (штатно-посадового) житла, і лише 06 квітня 2023 року військовою частиною було надіслано попередження про звільнення квартири. Тому право користування вищезазначеним житловим приміщенням було тривалим і у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 виникли стійкі тривалі зв'язки із вказаним місцем проживання.
Суд апеляційної інстанції погодився з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивач, надавши військовослужбовцю службову квартиру для тимчасового проживання, визнавав цей факт понад чотири роки, у тому числі, і після звільнення ОСОБА_4 з військової служби 12 березня 2022 року, а потім порушив питання про виселення членів сім'ї померлого учасника бойових дій без надання іншого житла. При цьому, ОСОБА_4 був зарахований на облік для поліпшення житлових умов зі складом сім'ї дві особи (він та донька - ОСОБА_1 ).
Суд послався на відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року скасувати та залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2024 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У квітні 2025 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про розгляд справи за участю представникавідмовлено та справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягає скасуванню. Вказує, що службове (штатно-посадове) житло надається у тимчасове користування, відповідно до умов укладеного між сторонами договору, військовослужбовець зобов'язується повернути це житло при настанні певних умов, тому звільнення особою штатно-посадового житла після звільнення з військової служби переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.
Посилається на те, що добровільно укладаючи договір від 13 грудня 2019 року № 19/87, сторони зобов'язалися виконувати передбачені ним умови, однак всупереч умовам вказаного договору та надісланого військовою частиною попередження, ОСОБА_4 не виконав умови договору і не звільнив разом із членами своєї сім'ї надане йому у користування службове (штатно-посадове) житло. У рапорті ОСОБА_4 від 13 грудня 2019 року, в якому він просив надати йому у складі сім'ї з трьох осіб службове (штатно-посадове) житло, останній також зобов'язався разом із членами своєї сім'ї звільнити таке житло, зокрема, у разі звільнення його з військової служби. При цьому у вказаному рапорті міститься підпис ОСОБА_1 , що свідчить про її обізнаність з умовами, на яких буде надано майбутнє житло, та погодження із ними.
На думку заявника, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже є повнолітньою особою, а малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , може безперешкодно проживати у належній її матері - ОСОБА_3 квартирі АДРЕСА_3 . При цьому помилковими є посилання суду апеляційної інстанції на довідку про перевірку житлових умов ОСОБА_4 , який проживав у квартирі АДРЕСА_3 , складену військовою частиною НОМЕР_1 , оскільки перевірка житлових умов та складання відповідної довідки житловою комісією військової частини здійснюється з метою встановлення факту наявності (відсутності) у військовослужбовця за місцем проходження військової служби та складу сім'ї.
Зазначає, що висновок Служби у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради Київської області від 05 квітня 2024 року № 01-25-381 щодо можливості виселення малолітньої ОСОБА_2 зі спірного житлового приміщення має рекомендаційний характер.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення військова частина НОМЕР_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 752/11813/21, від 05 червня 2024 року у справі № 705/5247/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У квітні 2025 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції. Вважає оскаржувану постанову апеляційного суду такою, що відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді техніка групи обслуги обслуговування двигунів літаків авіаційної ескадрильї НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Військовою частиною НОМЕР_1 складено довідку про перевірку житлових умов, згідно з якою комісією перевірено житлові умови ОСОБА_4 , який проживає в квартирі АДРЕСА_3 у складі сім'ї: дружина - ОСОБА_3 , донька - ОСОБА_1 . Відповідно до висновку комісії ОСОБА_4 потребує поліпшення житлових умов (том 1, а. с. 139).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 11 вересня 2024 року № 394369761 ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 01 липня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Савицькою Т. В. за реєстровим № 1687, належить квартира АДРЕСА_3 (том 1, а. с. 213).
У матеріалах житлової справи ОСОБА_4 міститься довідка, видана 16 січня 2008 року Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна контора № 1» про те, що ОСОБА_3 дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , житловою площею 17 кв. м. Власником особового рахунку є ОСОБА_3 , якій квартира належить на праві власності; будинок має зручності: водопровід, каналізація, опалення, газ (том 1, а. с. 149).
Батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (том 1, а. с. 148; 152).
Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2019 року у справі № 359/2234/19 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу задоволено.
Шлюб, укладений 28 серпня 1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований Подільською сільською радою Золотоніського району, про що в книзі реєстрації актів про одруження був зроблений запис за № 3, розірвано.
Відновлено ОСОБА_3 дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (том 1, а. с. 12).
ОСОБА_4 з 02 липня 2003 року, ОСОБА_1 з 07 червня 2003 року та ОСОБА_2 з 26 червня 2013 року зареєстровані за юридичною адресою військової частини НОМЕР_1 (том 1, а. с. 42-44).
Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40 «Про проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України» (зі змінами) у Збройних Силах України проводиться експеримент із забезпеченням службовим житлом (том 1, а. с. 18).
З метою виконання вказаного наказу видано Порядок проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України, затверджений начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 01 лютого 2019 року, згідно з яким житлові приміщення включаються до службового (штатно-посадового) житла рішенням заступника Міністра оборони України (згідно з розподілом обов'язків) за поданням Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України (том 1, а. с. 19-23).
Рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області від 23 вересня 2019 року № 702 «Про включення до числа службових квартир за Бориспільським гарнізоном» на підставі листа Київського КЕУ від 10 вересня 2019 року № 826, відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення», ЖК УРСР, підпункту 8 пункту б) статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», було включено до числа службових квартир у м. Борисполі за Бориспільським гарнізоном однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 122).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25 жовтня 2019 року № 455 «Про закріплення службового (штатно-посадового) житла за посадами» службове (штатно-посадове) житло було закріплено за відповідними посадами у військовій частині НОМЕР_1 згідно з додатком № 1 до даного наказу (том 1, а. с. 24-25).
Відповідно до додатку № 1 до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25 жовтня 2019 року № 455 за старшим бортовим механіком авіаційного загону транспортно-авіаційної ескадрильї закріплено квартиру АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 26-33).
Згідно з довідкою командира військової частини НОМЕР_1 від 05 грудня 2019 року на утриманні ОСОБА_4 знаходиться сім'я у складі: донька ОСОБА_6 , 2003 року народження, донька ОСОБА_7 2013 року народження (том 1, а. с. 13).
13 грудня 2019 року ОСОБА_4 подав на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт, в якому просив надати йому службове (штатно-посадове) житло у м. Борисполі Київської області із сім'єю у складі 3 осіб (він, дружина, доньки 2003 та 2013 року народження) та після його отримання, зареєструвати за юридичною адресою військової частини НОМЕР_1 . У рапорті зазначено, що ОСОБА_4 та члени його родини зареєстровані за адресою: АДРЕСА_5. ОСОБА_4 зобов'язався звільнити службове (штатно-посадове) житло у місячний строк разом із членами сім'ї у разі, у тому числі, звільнення з військової служби (том 1, а. с. 5).
13 грудня 2019 року ОСОБА_4 (користувач) та військова частина НОМЕР_1 (управитель) уклали договір № 19/87 надання в тимчасове користування військовослужбовцю Збройних Сил України службового (штатно-посадового) житла до призначення посадової особи, за якою воно закріплено та яка має право на забезпечення службовим (штатно-посадовим) житлом (том 1, а. с. 14-16).
Згідно з пунктом 1.1 договору від 13 грудня 2019 року у зв'язку із незабезпеченістю житлом у Бориспільському гарнізоні управитель надає користувачу в тимчасове користування (до призначення особи, за якою житлове приміщення закріплено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25 жовтня 2019 року № 455 (з адміністративно-господарської діяльності) житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з однієї кімнати, загальною площею 48,50 кв. м та житловою площею 15,70 кв. м.
Відповідно до пункту 1.5 договору від 13 грудня 2019 року у житловому приміщенні разом із користувачем можуть проживати члени його сім'ї.
Пунктом 1.6 договору від 13 грудня 2019 року визначено, що даний договір не надає користувачу та членам його сім'ї права реєструвати місце свого проживання за адресою житлового приміщення та не є підставою для державної реєстрації речових прав на житлове приміщення за користувачем та членами його сім'ї.
Згідно з пунктом 3.12 договору від 13 грудня 2019 року користувач зобов'язаний звільнити житлове приміщення у місячний строк разом із членами сім'ї у разі звільнення з військової служби (при цьому дія договору припиняється у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено).
Як визначено у пункті 4.4 договору від 13 грудня 2019 року управитель має право вимагати від користувача звільнення житлового приміщення у випадках, передбачених у пункті 3.12 договору.
Укладення цього договору не створює для користувача та членів його сім'ї будь-яких інших прав на житлове приміщення, крім права тимчасового користування. Житлове приміщення не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу, передачі у заставу або найм чи в користування третім особам (пункт 7.1 договору від 13 грудня 2019 року).
Відповідно до пункту 7.4 договору від 13 грудня 2019 року єдиним документом, що підтверджує надання житлового приміщення користувачу та звільнення ним житлового приміщення, є підписаний сторонами акт приймання-передачі приміщення, в якому зазначається стан житлового приміщення, обладнання та іншого майна, яке знаходиться в житловому приміщенні.
13 грудня 2019 року ОСОБА_4 та військова частина НОМЕР_1 підписали акт приймання-передачі житлового приміщення (том 1, а. с. 17).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12 березня 2022 року № 58 штаб-сержанта ОСОБА_4 , техніка обслуги обслуговування літаків і двигунів інженерно-авіаційної служби вертолітної ескадрильї звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», з 30 повними роками вислуги на пенсію. З 12 березня 2022 року ОСОБА_4 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (том 1, а. с. 34).
06 квітня 2023 року військова частина НОМЕР_1 направила ОСОБА_4 попередження, в якому вимагала його та осіб, які з ним проживають у строк до 30 квітня 2023 року звільнити службове (штатно-посадове) житло за адресою: АДРЕСА_1 . В іншому випадку військова частина НОМЕР_1 вживатиме заходів врегулювання спору в судовому порядку. Вказане попередження 06 квітня 2023 року було особисто отримано ОСОБА_4 (том 1, а. с. 36).
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Золотоніським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 03 січня 2024 року (том 1, а. с. 71).
Згідно з довідкою Служби у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради Київської області від 08 січня 2024 року № 01-26-30 на утриманні та вихованні ОСОБА_3 , мешканки АДРЕСА_1 , знаходиться малолітня донька ОСОБА_2 , 2013 року народження (том 1, а. с. 151).
Відповідно до довідки Київського КЕУ від 01 лютого 2024 року № 525 ОСОБА_4 протоколом житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 05 вересня 2005 року № 24 був зарахований на облік для поліпшення житлових умов зі складом сім'ї дві особи (він та донька, 2003 року народження). Станом на 30 січня 2024 року військовослужбовець ОСОБА_4 перебуває на квартирному обліку у Бориспільському гарнізоні, житловій комісії військової частини НОМЕР_1 з 05 вересня 2005 року у загальній черзі за № 221, та у першочерговій, як учасник бойових дій з 18 жовтня 2017 року № 113 зі складом сім'ї дві особи (він, донька ОСОБА_1 , 2003 року народження). Житлом для постійного проживання з фондів Міністерства оборони України не забезпечувався (том 1, а. с. 106).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 01 квітня 2024 року № 372176607 власником квартири АДРЕСА_2 є Міністерство оборони України, право власності на об'єкт житлової нерухомості зареєстровано 29 березня 2019 року (том 1, а. с. 175-176).
Службою у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради Київської області 05 квітня 2024 року складено висновок № 01-25-381 щодо розв'язання спору про визнання малолітньої ОСОБА_2 такою, що втратила право користування службовим (штатно-посадовим) житловим приміщенням, та виселення, відповідно до якого ОСОБА_2 разом із матір'ю ОСОБА_3 та старшою сестрою ОСОБА_1 проживають у квартирі АДРЕСА_2 , де мати дитини створила всі належні умови для життя, розвитку та відпочинку малолітньої дочки. Малолітня ОСОБА_2 не має власного житла. Орган опіки та піклування вважав, що задоволення позову про визнання малолітньої ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення, суперечить інтересам дитини (том 1, а. с. 187-188).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Згідно із частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Щодо вимог військової частини НОМЕР_1 , пред'явлених до ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
На підставі положень статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами статті 526 ЦК України що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
31 січня 2019 року Міністерство оборони України видало наказ № 40 «Про проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України».
01 лютого 2019 року начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України затверджено Порядок проведення експерименту із забезпечення службовим житлом, шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України.
Згідно з цим Порядком до службового (штатно-посадового) житла можуть бути віднесені житлові приміщення, які вже мають статус службових, житлові приміщення в об'єктах нового будівництва, реконструкції, придбані, набуті в порядку, передбаченому законодавством, на які зареєстровано право власності за Міністерством оборони України. Житлові приміщення включаються до службового (штатно-посадового) житла рішенням заступника МО України (згідно з розподілом обов'язків) за поданням головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України. Приймання-передача службового (штатно-посадового) житла на баланс квартирно-експлуатаційного органу та закріплення його за військовою частиною на праві оперативного управління проводиться на підставі наказу Міністерства оборони України, а в подальшому акта приймання-передачі основних засобів, передається документація на таке житло.
Наказ командира військової частини про закріплення службового (штатно-посадового) житла за відповідними посадами є підставою для укладення договору про надання в користування такого житла конкретному військовослужбовцю.
Зазначений договір не надає військовослужбовцю та членам його сім'ї права зареєструвати місце проживання за адресою відповідного житлового приміщення, а також не є підставою для державної реєстрації речових прав на житлове приміщення. Військовослужбовці, які забезпечуються службовим (штатно-посадовим) житлом та члени їх сімей реєструються за юридичною адресою військової частини.
Наказ Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40 є єдиним нормативним відомчим актом, який регулює правовідносини щодо тимчасового користування житловими приміщеннями, закріпленими за посадами військових частин.
Штатно-посадове (службове) житло, яким є спірна квартира, було надано ОСОБА_4 у тимчасове користування на договірних умовах на підставі договору від 13 грудня 2019 року відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40.
Оскільки спірне штатно-посадове житло надається в тимчасове користування, згідно умов укладеного між сторонами договору військовослужбовець зобов'язується повернути це житло при настанні певних умов, тому звільнення особою штатно-посадового житла після звільнення з військової служби переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції, зокрема, захист інтересів інших військовослужбовців, які потребують житло у зв'язку зі службою.
Положення Порядку проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України, які регулюють спірні відносини, не містять будь-яких виключень з обов'язку користувача звільнити житлове приміщення у разі переведення на іншу посаду або звільнення з військової служби.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2021 року у справі № 154/1944/20 (провадження № 61-7474св21), від 22 листопада 2021 року у справі № 161/4428/20 (провадження № 61-14663св21), від 06 грудня 2023 року у справі № 752/11813/21 (провадження № 61-2071св23), від 21 лютого 2024 року у справі № 522/263/22 (провадження № 61-9071св23), від 05 червня 2024 року у справі № 705/5247/21 (провадження № 61-16096св23), від 22 січня 2025 року у справі № 359/12709/21 (провадження № 61-11055св24).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлено, що штатно-посадове (службове) житло, яким є спірна квартира, було надано ОСОБА_4 та членам його сім'ї, якими є: відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у тимчасове користування на договірних умовах на підставі договору від 13 грудня 2019 року № 19/87 відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12 березня 2022 року № 58 ОСОБА_4 , звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до пункту 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, військовослужбовець та члени його сім'ї зобов'язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов'язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби тощо.
У договорі про надання у тимчасове користування військовослужбовцю Збройних Сил України службового (штатно-посадового) житла від 13 грудня 2019 року № 19/87 зазначені аналогічні умови вивільнення житлового (службового) приміщення протягом одного місяця.
Так, пунктом 3.12 договору від 13 грудня 2019 року передбачено, що користувач зобов'язаний звільнити житлове приміщення у місячний строк разом із членами сім'ї, зокрема, у разі звільнення з військової служби (при цьому дія договору припиняється у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено).
Відповідно до пункту 7.1 договору його укладення не створює для користувача та членів його сім'ї будь-яких інших прав на житлове приміщення, крім права тимчасового користування.
Отже, ОСОБА_4 , як військовослужбовець, який вселився до штатно-посадового (службового) спірного житла та користувався ним на підставі договору, дія якого припинена у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, втратив право користування спірною квартирою та підлягав виселенню зі службового (штатно-посадового) житла.
Положення Порядку проведення експерименту із забезпечення службовим житлом, шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України, які регулюють спірні відносини, не містять будь-яких виключень з обов'язку користувача звільнити житлове приміщення у разі переведення на іншу посаду або звільнення з військової служби.
Разом із тим, ІНФОРМАЦІЯ_4 (до ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі) ОСОБА_4 помер.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зі штатно-посадової квартири, апеляційний суд не врахував статус спірного службового житлового приміщення, яке відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 340 та Порядку проведення експерименту із забезпечення службовим житлом, шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого 01 лютого 2019 року начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, закріплюється за конкретною посадою військовослужбовців Збройних Сил України та надається у користування військовослужбовцю тимчасово, лише на період зайняття посади, за якою закріплено це житло.
Також апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 займали службове (штатно-посадове) житло на підставі договору, однією з умов припинення якого було звільнення ОСОБА_4 з військової служби, з якої він і був у подальшому звільнений у відставку та виключений зі списків особового складу військової частини, тому право відповідачів на користування квартирою АДРЕСА_2 припинилося.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мають право на проживання разом з їх матір'ю ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_3 , тому їхнє виселення зі спірної квартири не порушує їх право на повагу до житла у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції та переслідує легітимну мету.
Отже, районний суд дійшов правильного висновку про те, що члени сім'ї ОСОБА_4 підлягають виселенню зі службового (штатно-посадового) житла.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини, розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім'ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували житло у зв'язку зі службою (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» («Karakutsya v. Ukraine»), заява № 18986/06,§ 71).
Відтак, доводи касаційної скарги військової частини НОМЕР_1 у цій частині є обґрунтованими.
Щодо постанови апеляційного суду в частині перегляду рішення суду першої інстанції про виселення малолітньої ОСОБА_2 .
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 просила суд оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову військової частини НОМЕР_1 , у тому числі, і щодо ОСОБА_2 (том 2, а. с. 1а-8).
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині виселення малолітньої ОСОБА_2 , не звернув уваги на те, що її законний представник - матір ОСОБА_3 до апеляційного суду з апеляційною скаргою не зверталася, а матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 уповноважена представляти інтереси малолітньої сестри.
Більш того, указавши в резолютивній частині постанови про відмову в позові і до ОСОБА_2 , апеляційний суд жодного разу законного представника малолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не повідомив про розгляд справи, процесуальної ухвали апеляційного суду їй не надсилав (том 2, а. с. 56, 69), а в ухвалі від 16 січня 2025 року про відкриття апеляційного провадження зазначив, що ця ухвала надсилається лише ОСОБА_1 (том 2, а. с. 55).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Співзвучними цій засадничій нормі процесуального права є вимоги частини першої статті 367 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, апеляційний суд помилково переглянув рішення суду першої інстанції в частині вимог військової частини НОМЕР_1 про виселення малолітньої ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку у застосуванні норм процесуального права, постанова апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог до ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_2 (законний представник) рішення районного суду в апеляційному порядку не оскаржила.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Статтею 416 ЦПК України визначено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки Верховний Суд задовольняє касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 , тому сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5 368 грн, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року скасувати та залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2024 року щодо задоволення позовних вимог військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про виселення.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 5 368 (п'ять тисяч триста шістдесят вісім) гривні 00 копійок.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк