25 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 344/16999/24
провадження № 61-5961св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 січня 2025 року у складі судді Атаманюка Б. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Луганської В. М., Мальцевої Є. Є.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі -
АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» або НАК «Нафтогаз України»), у якому просив визнати його право на своєчасне одержання належної йому винагороди за працю; стягнути з АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на його користь грошові кошти в розмірі 6 219 279,04 грн, що є еквівалентом 150 874,42 дол. США за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день подання позовної заяви, з яких: 221 688,30 грн невиплаченої частини заробітної плати та 5 997 590,74 грн середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також відшкодувати 200 000,00 грн завданої моральної шкоди.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що він із квітня 2021 року до грудня 2022 року перебував у трудових відносинах із відповідачем та працював на відведеному йому робочому місці у Філії НАК «Нафтогаз України» в Арабській Республіці Єгипет. Спершу він був працевлаштований на посаді начальника геологічного відділу, пізніше переведений на посаду начальника відділу геологорозвідувальних робіт геологічної групи та в подальшому переведений на посаду заступника головного геолога з визначеним робочим місцем в компанії оператора «Petrosannan Company», а наостанок звільнений у зв'язку із закінченням строку трудового договору відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Права та обов'язки сторін в період з квітня 2021 року до грудня 2022 року були обумовлені трудовими договорами: трудовий договір від 13 квітня 2021 року; трудовий договір від 30 червня 2021 року № 008-1/2021; трудовий договір
від 29 червня 2022 року № 004-2/2022.
На його думку, в порушення вказаних трудових договорів відповідачем не виплачено позивачу належну йому до сплати суму базової частини заробітної плати за відпрацьований період часу з березня 2022 року до липня 2022 року
у розмірі 5 395,32 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову складає 221 688,30 грн, які він просить стягнути із відповідача.
Крім того, враховуючи триваючий характер порушення прав позивача зі сторони відповідача, він просив стягнути із відповідача середній заробіток за весь час затримки і невиплати належних йому до сплати всіх сум від підприємства по день фактичного розрахунку, який складає 145 479,10 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову складає 5 997 590,74 грн.
Щодо моральної шкоди зазначив, що після початку повномасштабного вторгнення російських загарбників із сторони директора філії НАК «Нафтогаз України»
в Арабській Республіці Єгипет (далі - Філії) Федора Баюка розпочався моральний тиск на позивача як працівника товариства із погрозами непродовження із ним трудового договору на новий строк (звільнення) у разі непідписання заяви про нібито безповоротне та безкомпенсаційне утримання 30 % із заробітної плати позивача на неконкретизовані цілі під виглядом підтримки ЗСУ чи гуманітарної допомоги громадянам, постраждалим від російської агресії. Вказана заява була фактично підписана позивачем під психологічним і економічним тиском керівника Філії Федіра Баюка наприкінці квітня 2022 року. Вважав, що такі дії керівника Філії фактично позбавили його можливості вільно розпоряджатися власними грошовими коштами та завдали йому моральної шкоди, яка виявилася у душевних стражданнях, приниженні його честі і гідності.
Зважаючи на вказане, просив позовні вимоги задовольнити.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 23 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що утримання із заробітної плати позивача здійснювалися відповідачем за особистою письмовою заявою ОСОБА_1 , що узгоджується із положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оплату праці» та не суперечить вимогам частини другої статті 127 КЗпП України. При цьому судом не встановлено факту психологічного і економічного тиску керівника Філії на позивача, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. Із підстав недоведеності судом також відмовлено у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування на його користь завданої моральної шкоди.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , а рішення Івано-Франківського міського суду від 23 січня 2025 року - без змін, оскільки дійшов висновку, що підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що утримання із заробітної плати
ОСОБА_1 здійснювалося на законних підставах та за волевиявленням позивача. ОСОБА_1 був обізнаний про суть відрахувань, які на час звернення
з позовом вважав незаконними, проте не оскаржував наказ, на підставі якого здійснювалися відповідні утримання. У свою чергу суд першої інстанції, встановивши, що позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами, що заява про утримання із заробітної плати позивача була написана ним під тиском, відповідач здійснював відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 за його письмовим розпорядженням на основі волевиявлення позивача, яке підтверджується його особистим підписом на заяві, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У травні 2025 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 ,
в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
В уточненій касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 25 Закону України «Про оплату праці» та статті 127 КЗпП України у подібних правовідносинах), як на підставу оскарження судового рішення. Крім того, посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема судами не досліджено зібрані
у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник також зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що полягає у застосуванні норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які не підлягали застосуванню, зокрема частини першої статті 9, частини першої статті 11, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 202, пункту 2 частини першої статті 208, частини другої статті 212, частин першої, третьої статті 237, частини першої 238, частини першої статті 39, частини першої статті 245 ЦК України. На переконання заявника, до обставин цієї справи є необхідним застосування саме статті 25 Закону України «Про оплату праці» та статті 127 КЗпП України та не підлягають застосуванню норми ЦК України. Суди в повній мірі не дослідили заяву про утримання із заробітної плати позивача 30 % коштів, оскільки не звернули увагу, що кошти, які відповідач утримував із заробітної плати позивача згідно із заявою, він повинен був перерахувати або на спеціальний рахунок/рахунки для збору коштів на підтримку Збройних Сил України, або на спеціальний рахунок/рахунки для збору коштів на гуманітарну допомогу громадянам, постраждалим від російської агресії. Відповідні спеціальні рахунки були відкриті НБУ 01 березня 2022 року, проте жодних розпоряджень чи заяв або доручень відповідачу про перерахування 30 % коштів заробітної плати позивача на користь Міжнародного благодійного фонду «Повернись Живим» позивач не надавав, у заяві позивача від 27 березня
2022 року про таке не йдеться. Аналіз статті 25 Закону України «Про оплату праці» та статті 127 КЗпП України дає підстави для висновку, що вказані норми не передбачають відрахування із заробітної плати працівника за його заявою. При цьому вказані норми містять заборону та чіткий перелік обставин, із-за яких може бути здійснене відрахування, а серед зазначених обставин така підстава, як відрахування за заявою працівника із заробітної плати у розмірі 30 % на спецрахунки, є відсутньою.
У липні 2025 року від НАК «Нафтогаз України» до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій відповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані рішення судів - залишити без змін, оскільки вони є законними.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2., залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, зокрема подати уточнену редакцію касаційної скарги.
У визначений в ухвалі строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 344/16999/24 із Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 344/16999/24.
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2026 року справу № 344/16999/24 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та НАК «Нафтогаз України» в особі філії в Арабській Республіці Єгипет існували трудові правовідносини із 13 квітня 2021 року до 31 грудня 2022 року.
Позивач ОСОБА_1 працював у Філії з 13 квітня 2021 року до 01 липня 2021 року на посаді начальника геологічного відділу (трудовий договір від 13 квітня
2021 року); з 01 липня 2021 року - переведений на посаду начальника відділу геологорозвідувальних робіт геологічної групи (трудовий договір від 03 червня 2021 року № 008-1/2021); з 01 липня 2022 року переведений на посаду заступника головного геолога, з визначенням робочого місця в компанії оператора «Petrosannan Company» (трудовий договір від 29 червня 2022 року № 004-2/2022), що підтверджується копіями відповідних наказів.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 27 березня 2022 року, адресованої директору Філії НАК «Нафтогаз України» в Арабській Республіці Єгипет Баюку Ф. В., позивач просив починаючи з 01 березня 2022 року та на період до припинення або скасування воєнного стану, оголошеного в Україні, забезпечити в будь-який спосіб безповоротне та безкомпенсаційне утримання 30 % з його заробітної плати за відпрацьований час, доплати за роботу у святкові та неробочі дні, оплати щорічних відпусток, компенсації за невикористану відпустку, виплат допомоги у зв'язку
з тимчасовою непрацездатністю, всіх видів премій, допомоги на оздоровлення, визначених умовами чинного трудового договору, укладеного з ним, та направити ці утримані кошти на спеціальний рахунок/спеціальні рахунки для збору коштів на підтримку Збройних Сил України та/або на спеціальний рахунок для збору коштів на гуманітарну допомогу громадянам, постраждалим від російської агресії.
Наказом НАК «Нафтогаз України» від 23 березня 2022 року № 10-а «Про утримання грошових коштів із доходу працівників» здійснювалось добровільне утримання грошових коштів з доходів працівників Філії у розмірах згідно з додатком № 1 до цього наказу.
Із цим наказом ОСОБА_1 ознайомлений 13 квітня 2022 року.
Відповідно до вказаних наказів Філії від 10 квітня 2022 року № 5-р, від 15 травня 2022 року № 8-р, від 07 червня 2022 року № 9-р, від 17 липня 2022 року № 12-р,
від 10 серпня 2022 року № 13, зібрані за березень-липень 2022 року кошти, які утримувались із заробітних плат працівників Філії на підставі поданих ними заяв, були в подальшому перераховані Філією як благодійна допомога для України на рахунок благодійної організації «Міжнародний благодійний фонд «Повернись Живим». Всього за такими наказами Філія здійснила перерахунок вказаній благодійній організації на загальну суму 183 830,27 дол. США.
Згідно із заявою ОСОБА_1 від 09 серпня 2022 року про припинення здійснення Філією утримання коштів, на підставі наказів Філії від 14 серпня
2022 року № 28-а «Про скасування наказу від 28.03.2022 №10-а та наказу
від 20.07.2022 № 24-а», припинено утримання Філією коштів з ОСОБА_1
з 01 серпня 2022 року.
Відповідно до довідки Філії НАК «Нафтогаз Україна» від 19 серпня 2024 року із заробітної плати ОСОБА_1 здійснено утримання згідно із заявою
від 27 березня 2022 року: за березень 2022 року - 1 125,00 доларів США; за квітень 2022 року - 1 125,00 доларів США; за травень 2022 року - 1 125,00 доларів США; за червень 2022 року - 1 125,00 доларів США; за липень 2022 року - 1 431,00 доларів США.
Наказом від 22 грудня 2022 року позивач звільнений з роботи з 31 грудня
2022 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про оплату праці» суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення
з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим
з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про оплату праці» відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 127 КЗпП України.
Згідно з частиною другою статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:
1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;
3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).
Забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством. Забороняються відрахування із заробітної плати, метою яких
є пряма чи непряма сплата працівником роботодавцю чи будь-якому посередникові за одержання або збереження роботи (стаття 25 Закону України «Про оплату праці»).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням наведених норм та установлених судами обставинами справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки утримання із заробітної плати позивача здійснювалося на законних підставах та за його волевиявленням.
Так, 27 березня 2022 року ОСОБА_1 подав на ім'я директора Філії
НАК «Нафтогаз України» в Арабській Республіці Єгипет Баюка Ф. В. заяву, в якій просив, починаючи з 01 березня 2022 року та на період до припинення або скасування воєнного стану, оголошеного в Україні, забезпечити в будь-який спосіб безповоротного та безкомпенсаційного утримання 30 % з його заробітної плати за відпрацьований час, доплати за роботу у святкові та неробочі дні, оплати щорічних відпусток, компенсації за невикористану відпустку, виплат допомоги у зв'язку
з тимчасовою непрацездатністю, всіх видів премій, допомоги на оздоровлення, визначених умовами чинного трудового договору, укладеного зі ним, та направити ці утримані кошти на спеціальний рахунок/спеціальні рахунки для збору коштів на підтримку Збройних Сил України та/або на спеціальний рахунок для збору коштів на гуманітарну допомогу громадянам, постраждалим від російської агресії.
На підставі заяви позивача та інших працівників Філії наказом НАК «Нафтогаз України» від 23 березня 2022 року № 10-а «Про утримання грошових коштів із доходу працівників» здійснювалось добровільне утримання грошових коштів
з доходів працівників Філії у розмірах згідно з додатком № 1 до цього наказу. ОСОБА_1 цей наказ не оскаржував.
Позивач вказував на те, що заява про утримання коштів із його заробітної плати була ним підписана під психологічним і економічним тиском керівника Філії, зокрема, з погрозою не продовження із ним контракту на новий строк. Проте докази про здійснення на нього тиску, погроз та примушування написати заяву про утримання із заробітної плати позивача коштів у матеріалах справи відсутні.
Доводи касаційної скарги про те, що кошти, які відповідач утримував із заробітної плати позивача, згідно із заявою, він повинен був перерахувати або на спеціальний рахунок/рахунки для збору коштів на підтримку Збройних Сил України, або на спеціальний рахунок/рахунки для збору коштів на гуманітарну допомогу громадянам, постраждалим від російської агресії, також були предметом дослідження апеляційним судом, так як зазначались в апеляційній скарзі, який надав їм належну правову оцінку, з якою погоджується Верховний Суд, зокрема, із змісту заяви ОСОБА_1 від 27 березня 2022 року відомо, що він надав добровільну згоду на перерахування коштів на визначені в ній цілі у будь-який інший законний спосіб, що буде запропонований йому з боку Філії, тобто підстав вважати, що відповідач порушив умови заяви, немає.
Утримані із заробітних плат кошти були перераховані відповідачем як благодійна допомога на рахунок відомої української благодійної організації «Міжнародний благодійний фонд «Повернись Живим» (саме за такий варіант проголосувала більшість працівників Філії, про що свідчить роздруківка онлайн-голосувань
з питання цільового спрямування коштів у матеріалах справи). Тобто кошти роботодавцем були скеровані за призначенням, що не оспорюється позивачем.
Отже, доводи касаційної скарги заявника про незаконність утримання з його заробітної плати коштів відповідачем спростовуються установленими судами обставинами та матеріалами справи.
Утримання із заробітної плати ОСОБА_1 коштів не суперечить нормам КЗпП України (статті 127 КЗпП України) та статті 25 Закону України «Про оплату праці»,
а посилання заявника на неправильне застосування норм ЦК України до спірних правовідносин ґрунтується на помилковому тлумаченні позивачем норм матеріального права, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано застосував відповідні норми ЦК України в контексті здійсненого позивачем доручення на перерахування коштів.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваним судовим рішенням про відмову у задоволенні позову, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду. Тому такі доводи відхиляються.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 25 Закону України «Про оплату праці» та статті 127 КЗпП України у подібних правовідносинах, не беруться до уваги, оскільки у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору
з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Зі змісту заявлених позовних вимог, встановлених у цій справі обставин та досліджених доказів, вбачається, що судами правильно застосовано до спірних правовідносин норми права, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне тлумачення наведених норм або застосували закон, який не підлягав застосуванню чи не застосували закон, який підлягав застосуванню що б дало підстави для формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.
Вимога про відшкодування моральної шкоди, як похідна вимога від основної, задоволенню також не підлягає. Окрім цього, позивач не надав доказів завдання йому моральної шкоди, про яку зазначає в позовній заяві.
Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення
у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені
у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, та надавши належну правову оцінку фактичним обставинам справи і поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 січня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк