04 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/3416/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 (суддя Паламар П. І.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 (головуюча суддя Тарасенко К. В., судді Коробенко Г. П., Сибіга О. М.)
у справі № 910/3416/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Струм"
до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про стягнення 300 013,11 грн,
У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Український Струм" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення безпідставно одержаних коштів, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у розмірі 300 013,11 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ним і відповідачем було укладено договір від 11.04.2023 № 0304/56 про постачання електричної енергії споживачу, згідно з яким він зобов'язався постачати відповідачу електричну енергію, а останній - приймати та оплачувати спожиту електричну енергію на умовах договору.
На виконання умов договору позивач протягом травня 2023 - грудня 2024 років поставив відповідачу 1533925 кВт/год електричної енергії вартістю 10 289 842 грн.
Всупереч умов договору відповідач прострочив оплату спожитої у вказаний період електричної енергії.
Отже, з урахуванням наведеного, позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 22 561,61 грн на підставі статей 624, 625 Цивільного кодексу України збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 7 133,42 грн 3 % річних з простроченої суми, а також 70 360,46 грн пені.
Також у своєму позові позивач зазначив, що після закінчення строку дії договору (31.12.2024) від 11.04.2023 № 0304/56 відповідач продовжив споживання електричної енергії.
Вартість фактично спожитої відповідачем електричної енергії у січні 2025 року становить 175 530,86 грн (25050 кВт/год х 5,83935 грн ціна електричної енергії на внутрішньодобовому ринку) х 1,2), послуг з розподілу електричної енергії - 24 426,76 грн (25050 кВт/год х 0,81260 грн).
Посилаючись на те, що вартість електричної енергії та послуги з її розподілу відповідачем не було сплачено, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 199 957,62 грн боргу (175 530,86 грн + 24 426,76 грн) на підставі статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
04.06.2025 рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026, позовні вимоги задоволено частково.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із встановленого факту невиконання відповідачем обов'язку щодо відшкодування вартості електричної енергії та послуг з її розподілу, використаної після спливу строку дії спірного договору у січні 2025 року, загальною вартістю 199 957,62 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, в частині стягнення 70 360,46 грн пені, 22 561,61 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 7 133,42 грн 3 % річних з простроченої суми, місцевий господарський суд, з яким також поголився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оплата відповідачем придбаної у позивача електроенергії за період з травня 2023 року по грудень 2024 року здійснена у визначений договором строк після одержання споживачем виставлених постачальником рахунків.
20.02.2026 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 910/3416/25 в частині задоволення позову.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 910/3416/25 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
Предметом позову у цій справі є стягнення коштів у розмірі 300 013,11 грн, що становить менше ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на приписи частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив, що дана справа є унікальною у своєму роді і стосується питання відпуску/споживання електричної енергії без договору, що не допускається в силу приписів частини другої статті 275 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) та на пункту 2.1.2 глави 2.1 розділу ІІ Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312.
Проте, касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а Суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Отже, доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 910/3416/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил