26 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 913/374/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Губенко Н. М., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Господарського суду Луганської області
у складі судді Віннікова С.В.,
від 16.12.2024
на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Тихого П.В., Плахова О.В., Россолова В.В.,
від 03.09.2025
на додаткове рішення Господарського суду Луганської області
у складі судді Віннікова С.В.,
від 03.01.2025
та на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Тихого П.В., Плахова О.В., Россолова В.В.,
від 03.09.2025
на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Тихого П.В., Гетьмана Р.А., Плахова О.В.
від 17.09.2025
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
до відповідача-1 - Селянського фермерського господарства «Моноліт»;
відповідача-2 - ОСОБА_1
про стягнення 1 607 607,17 грн,
за участю представників:
від позивача: Сокуренко Є. С.,
від відповідача-1: не з'явилися,
від відповідача-2: Наконечний В. Л.
Короткий зміст позовних вимог
АТ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором у сумі 1 607 607,17 грн, яка складається із простроченої заборгованості за кредитом в сумі 1 160 092,76 грн та заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами у сумі 447 514,41 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням СФГ «Моноліт» зобов'язань з повернення сум кредиту, сплати процентів за кредитним договором, виконання зобов'язань за яким забезпечено договором поруки, який укладений між АТ «Приватбанк» та ОСОБА_1 .
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
Між АТ «Приватбанк», як банком, та СФГ «Моноліт», як позичальником, 18.03.2021 в електронному вигляді, шляхом підписання кваліфікованими електронними підписами, укладено кредитний договір №31648279-КД-1, за умовами якого вид кредиту - не відновлювальна кредитна лінія. Надається у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в формі одноразового надання повної суми кредитного ліміту (пункт А.1 кредитного договору).
Згідно з умовами наведеного договору: ліміт договору: 1 471 064 грн 78 коп., у тому числі на наступні цілі: у розмірі 1 440 670 грн 86 коп. на придбання колісного трактора New Holland T6050; у розмірі 30 393 грн 92 коп. на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених пунктами 2.1.5, 2.2.12 цього договору. Забороняється використання кредитних коштів для погашення кредитів і відсотків або іншої заборгованості за кредитними договорами, виплати дивідендів, надання фінансової допомоги (пункт А2 кредитного договору).
Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з пунктом А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у пункті А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці пункту 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни. Невідновлювальна кредитна лінія надається банком для придбання позичальником основних засобів шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок постачальника: ТОВ «Агроресурс» (пункт 1.1 кредитного договору).
Відповідно до пункту 2.1.5 кредитного договору відповідно до цього договору позичальник клопоче перед банком про надання йому кредиту на сплату чергових страхових платежів у відповідності до договорів страхування, укладених у відповідності до пункту 2.2.12 цього договору, та доручає банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно з договорами страхування. Перерахування коштів на сплату чергових страхових платежів здійснюється в національній валюті України. Зазначене доручення щодо надання кредиту та списання грошових коштів позичальника не підлягає виконанню банком при настанні будь-якої з наступних подій (на дату проведення страхового платежу згідно з договорами страхування): втрати предмету застави/іпотеки за обставинами, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець/іпотекодавець не замінив або не відновив предмет застави/іпотеки, втрати можливості звернення стягнення на майно, надане у заставу/іпотеку в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором (у т.ч. втрати, знищенні, пошкодженні або недоступності предмету застави/іпотеки для банку з будь-яких інших приводів), підтверджений актами перевірок; до терміну повернення кредиту менше 30 днів; кількість днів безперервного прострочення по тілу кредиту більше 90 днів; заборгованість по тілу кредиту менше або дорівнює подвійній сумі страхового платежу; строк кредиту з дати укладення цього договору не більше 1 року.
У пункті 2.2.12 кредитного договору сторони передбачили, що позичальник зобов'язується належно оформити договір(и) застави сільськогосподарської техніки від 18.03.2021 №31648279-ДЗ-1/1; у забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, договір(и) страхування заставленого майна, а також надати інші необхідні документи. Під «належним оформленням договору(ів) застави сільськогосподарської техніки» сторони розуміють підписання позичальником та/або іншими заставодавцями договору(ів) застави сільськогосподарської техніки, нотаріальне посвідчення (за згодою сторін або відповідно до чинного законодавства), іншу передбачену чинним законодавством процедуру реєстрації предмету застави/іпотеки. Під належним оформленням договору(ів) страхування заставленого майна» сторони розуміють укладення/подовження строку дії позичальником та/або іншими заставодавцями договору(ів) страхування заставленого майна з однією з акредитованих банком страхових компаній, перелік яких опубліковано за адресою: https://privatbank.ua/ru/business/strahovoy-calc.
Термін повернення кредиту 01.12.2025 (пункт А.3 кредитного договору).
Зобов'язання позичальника забезпечується: договором застави сільськогосподарської техніки від 18.03.2021 №31648279-ДЗ-1/1; договором поруки від 18.03.2021 №31648279-ДП-1/1 (пункт А.5 кредитного договору).
За користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 14,33% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (пункт А.6 кредитного договору).
У випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачених пунктом 2.2.13 цього договору, банк за користування кредитом встановлює позичальнику проценти у розмірі 19,33% річних. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням підстави - порушення зобов'язань, передбачених пунктом 2.2.13 цього договору та дати початку нарахування підвищених процентів, без внесення змін до цього договору. За умови відновлення виконання позичальником зобов'язань, передбачених пунктом 2.2.13 цього договору, позичальник за користування кредитом сплачує проценти у розмірі, зазначеному в пункт А.6 цього договору та дати початку її нарахування (пункт А.6.1 кредитного договору).
У випадку порушення позичальником грошового зобов'язання по сплаті кредиту позичальник сплачує банку проценти за користуванням кредитом у розмірі 28,66 (двадцять вісім цілих шістдесят шість сотих) % річних від суми простроченої) заборгованості за кредитом (пункт А.7 кредитного договору).
Проценти, встановлені пунктами А.6, А.6.1 договору, нараховуються та сплачуються щомісячно, датою сплати процентів є 1-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання цього договору, якщо інше не передбачене пункт 7.3 цього договору. У випадку несплати процентів вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання цього договору згідно з пунктом 2.3.2 цього договору). Платежі по кредиту сплачуються відповідно до графіку, який є невід'ємною частиною договору (пункт А.8 кредитного договору).
Будь-які повідомлення, запити та кореспонденція за цим договором або у зв'язку з ним повинні бути в письмовій формі, можуть передаватися по електронній пошті, за умови, що оригінали юридично важливої кореспонденції і документації повинні передаватися визнаною в Україні кур'єрською службою або вручатися особисто. Будь-яке таке повідомлення повинно бути адресовано одержувачу на його адресу, що вказана нижче, або за іншою адресою, яка може час від часу повідомлятися в письмовій формі одержувачем відправнику як адреса одержувача. Для доказу вручення повідомлення або документа буде достатнім довести, що доставка була здійснена особисто або що конверт, що містить повідомлення або документ, мав вірно вказану адресу і був доставлений (відповідно до вимог цього пункту, і всі поштові витрати були повністю оплачені), або що повідомлення електронною поштою було відправлено на адресу електронної пошти відповідної сторони. Адреса, згадана для обміну повідомленнями, така: адреса банку: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094, Україна, електронна пошта: help@pb.ua, адреса позичальника: АДРЕСА_1, електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 (пункт А.11 кредитного договору).
Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит згідно з пунктом А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у пункті А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці пункту 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни. Невідновлювальна кредитна лінія (далі - кредит) надається банком для придбання позичальником основних засобів шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок постачальника ТОВ «Агроресурс» (пункт 1.1 кредитного договору).
Термін повернення кредиту зазначений у пункті А.3 цього договору. Зазначений термін може бути змінений згідно з пунктами А.10, 2.3.2, 2.4.1 цього договору (пункт 1.2 кредитного договору).
При настанні будь-якої з наступних подій: неотриманні від позичальника згоди на зміну процентної ставки за користування кредитом, зміну періодичності порядку сплати платежів по кредиту; порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього договору, у т.ч. у випадку порушення цільового використання кредиту; порушенні заставодавцями/іпотекодавцями зобов'язань за договорами застави/іпотеки, укладеними в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, отриманні повідомлення від заставодавців про дострокове затребування вкладу (повністю або частково) за договором, майнові права за яким передані банку у заставу; неотриманні від заставодавців/іпотекодавців до укладення договору застави/іпотеки та під час його/їх дії повідомлення про усі відомі йому/їх права та вимоги інших осіб на предмет застави/іпотеки, у т.ч. не зареєстровані у встановленому порядку; у випадку передачі предмету застави/іпотеки іншій особі без згоди заставодержателя; порушенні заставодавцями/іпотекодавцями правил про заміну предмету застави; втрати предмету застави/іпотеки за обставинами, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець/іпотекодавець не замінив або не відновив предмет застави/іпотеки; порушенні господарським/цивільним судом справи про банкрутство позичальника або про визнання недійсними установчих документів позичальника, або про відміну державної реєстрації позичальника; ухваленні (прийнятті) власником або компетентним органом рішення про ліквідацію позичальника; притягнення до кримінальної відповідальності відносно керівництва позичальника; втрати можливості звернення стягнення на майно, надане у заставу/іпотеку в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором (у т.ч. втрати, знищенні, пошкодженні або недоступності предмету застави/іпотеки для банку з будь-яких інших привидів), підтверджений актами перевірок; встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться у пункті 2.2.10 цього договору; наявності судових рішень про стягнення грошових коштів з поточного рахунку позичальника, що набули законної чинності, наявності арешту на поточних рахунках, що належать позичальнику, наявності платіжних вимог про примусове списання та інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальнику кредит не буде повернений своєчасно; неодноразовому (два і більше разів) надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в порушення порядку, передбаченого пунктом 1.1 цього договору, банк, на свій розсуд, має право:
а) змінити умови цього договору - зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі статтями 212, 611, 651 ЦК України за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим договором;
або: б) розірвати цей договір у судовому порядку. При цьому в останній день дії цього договору позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим договором;
або: в) достроково розірвати цей договір та вимагати повернення коштів/погашення заборгованості у разі, коли здійснення ідентифікації та/або верифікації позичальника є неможливим; якщо у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;
або: г) згідно зі статтею 651 ЦК України, статтею 188 Господарського кодексу України здійснити одностороннє розірвання договору з відправленням позичальнику повідомлення.
У зазначену у повідомленні дату цей договір вважається розірваним. При цьому в останній день дії договору позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим договором. Одностороння відмова від цього договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов'язань за цим договором (пункт 2.3.2 кредитного договору).
Банк, незалежно від настання термінів виконання зобов'язань позичальником за цим договором, має право вимагати дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів та винагород, при настанні умов, передбачених у пункті 2.3.2 цього договору або порушення позичальником вимог пункт 1.1 цього договору в частині вимог щодо цільового використання кредитних коштів, або у випадку зменшення розміру активів позичальника на 30 і більше процентів у порівнянні з розміром його активів зазначених у відповідній річній звітності за попередній рік (пункт 2.3.8 кредитного договору).
За користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з пунктами 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2, 2.4.1 цього договору позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у пунктах А.6, А.6.1 цього договору. У випадку встановлення банком у порядку, передбаченому пунктом 2.3.12 цього договору, зменшеної процентної ставки, умови цього пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки (пункт 4.1 кредитного договору).
У разі порушення строків повернення кредиту позичальник сплачує банку проценти у розмірі, встановленому у пункті А.7 цього договору (пункт 4.2 кредитного договору).
У випадку, якщо дата погашення та/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі повинні бути здійснені у банківський день, що передує вихідному або святковому дню. Банківський день - день, у який банківські установи України відкриті для проведення операцій з переказу грошових коштів з використанням каналів взаємодії з НБУ. У випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день та позичальник має відкриті в банку поточні рахунки, позичальник має право в відповідний вихідний або святковий день (пункт 4.4 кредитного договору).
Нарахування процентів та комісій здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів на рік, а також комісія та пеня розраховуються виходячи з 360 днів на рік. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів, не враховується (пункт 4.8 кредитного договору).
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань (пункт 6.2 кредитного договору).
У додатку №1 до кредитного договору сторони передбачили графік платежів, у якому визначили дату погашення кредиту, суму погашення, суму страхового платежу до погашення.
Сторонами 18.03.2021 в електронному вигляді шляхом підписання кваліфікованими електронними підписами укладена додаткова угода №1 до кредитного договору від 18.03.2021 №31648279-КД-1, якою внесені до нього зміни, зокрема сторони узгодили: протягом строку кредиту, зазначеного в пункті А.3 договору, за умови належного виконання позичальником положень Порядку, Програми фінансової державної підтримки суб'єктів малого та середнього підприємництва (далі - Програма) та умов цієї додаткової угоди, позичальник має право на отримання фінансової державної підтримки. Кредитні кошти позичальник витрачає з метою: розвитку підприємництва, зокрема сприяння розвитку суб'єктів підприємництва, збільшення обсягів виробництва, експорту, імпортозаміщення, високотехнологічного виробництва, енергоефективності, впровадження інновацій, сприяння створенню нових робочих місць та підприємств, поверненню трудових мігрантів до України; придбання та/або модернізацію основних засобів позичальником, за винятком придбання транспортних засобів (крім тих, що будуть використовуватися в комерційних та виробничих цілях). Умови та порядок надання фінансової державної підтримки позичальнику, визначені Порядком та цією додатковою угодою.
Відповідно до пункту 2.1 додаткової угоди за користування кредитом на умовах та в порядку визначених цією додатковою угодою, позичальник сплачує банку базову процентну ставку. Базова процентна ставка за кредитом змінювана, та становить на дату укладення цієї додаткової угоди розмір 14,33% річних. Розмір базової процентної ставки визначений за формулою: індекс UIRD (3 місяці) + 7%; де індекс UIRD - український індекс ставок за депозитами фізичних осіб, що розраховується на основі номінальних ставок ринку депозитів фізичних осіб, які оголошуються банками України на строк 3 місяці. На дату укладення цієї додаткової угоди значення індексу береться на дату, що передує даті підписання цієї додаткової угоди, або остання, що опублікована на офіційному сайті Національного банку України. Дані про величину індексу є загальнодоступними в мережі інтернет на офіційному сайті Національного банку України. Банк щокварталу з урахуванням зазначеного індексу переглядає розмір базової процентної ставки. При перегляді розміру базової процентної ставки банк використовує розмір індексу UIRD, що офіційно визначений на 14 число останнього місяця календарного кварталу або розміру, що є останнім до цієї дати та опублікованим на сайті Національного банку України, надалі дата перегляду розміру базової процентної ставки. Датою зміни розміру базової процентної ставки за користування кредитом є 1 число першого місяця календарного кварталу, що слідує за кварталом, в якому банк визначив розмір індексу UIRD для розрахунку базової процентної ставки на наступний календарний квартал. Про зміну розміру базової процентної ставки банк за 15 календарних днів повідомляє позичальника/поручителя/заставодавця та інших зобов'язаних за договором осіб, на свій вибір шляхом: відправлення СМС-повідомлень на мобільний телефон клієнта; відправлення повідомлення за допомогою мобільного додатка «Viber»; ОТР-паролю; поштового листа; телеграми; повідомлення електронною поштою; повідомлення в банкоматах і терміналах самообслуговування; друку інформації на чеках в POS-терміналах; IVR-обдзвону; комунікації у ПК Приват24, в т.ч. його мобільній версії, комунікації в чаті з персональним менеджером «Чат Sender», а також за допомогою інших мобільних додатків банка та інших засобів комунікації.
Згідно з пунктом 2.2 додаткової угоди у випадку прострочення понад 15 днів позичальником своїх зобов'язань по погашенню кредиту і/або процентів в розмірі, зазначеному в пунктах 2.3, 2.7 цієї додаткової угоди, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у порядку та в розмірі:
в період прострочення з 1-го до 15-го включно - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на період прострочення;
в період з 16 числа місяця, в якому виникла прострочена заборгованість до дати її погашення - в розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно з пунктом 2.1 цієї додаткової угоди + 5% річних; в період з дати погашення заборгованості до кінця місяця, в якому існувала заборгованість - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на дату сплати.
Позичальник щомісяця 1 числа місяця, що слідує за звітним місяцем, здійснює сплату процентів за користування кредитом у розмірі, з урахуванням вимог, що зазначені в пунктах 2.1 - 2.3 цієї додаткової угоди (пункт 2.4 додаткової угоди).
У додатку №1 до додаткової угоди №1 до кредитного договору сторони визначили графік погашення платежів, а саме дату, суму кредиту до погашення, суму страхового платежу до погашення.
На виконання умов кредитного договору ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» як страховик та СФГ «Моноліт» як страхувальник 18.03.2021 уклали договір добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО) №DNH0MA-212I3K4, за умовами якого застрахований транспортний засіб - трактор колісний New Holland T6050 2020 року випуску.
Відповідно до пункту 9 договору страхування строк дії договору страхування дорівнює 12 місяцям з 19.03.2021 по 18.03.2022 включно. При цьому договір набуває чинності з 00 годин 00 хвилин дня, наступного за днем сплати страхового платежу на поточний рахунок страховика.
У пункті 10 договору страхування сторони передбачили, що дія договору продовжується на наступний період страхування за умови зарахування наступного страхового платежу на поточний рахунок страховика в повному обсязі за наступний період страхування не пізніше дати, встановленої у пункті 10 договору як гранична дата строку сплати. У випадку несплати наступного страхового платежу повністю або частково у строки, встановлені у пункті 10 договору, дія договору не продовжується на наступний період страхування та договір припиняє свою дію з 00 год. 00 хв. дати, наступної за датою закінчення попереднього періоду страхування. У цьому ж пункті визначені періоди страхування: з 19.03.2021 по 18.03.2022, з 19.03.2022 по 18.03.2023, з 19.03.2023 по 18.03.2024, з 19.03.2024 по 18.03.2025, з 19.03.2025 по 18.03.2026; страховий платіж кожний раз на рік складає 7 598 грн 48 коп.; строк сплати страхового платежу до 19.03.2021, до 19.03.2022, до 19.03.2023, до 19.03.2024, до 19.03.2025 відповідно.
АТ «Приватбанк» як кредитор та ОСОБА_1 як поручитель 18.03.2021 в електронному вигляді шляхом підписання кваліфікованими електронними підписами уклали договір поруки №31648279-ДП-1/1, за умовами якого предметом цього договору є надання поруки поручителем перед банком за виконання СФГ «Моноліт» зобов'язань за кредитним договором від 18.03.2021 №31648279-КД-1 невідновлювальної кредитної лінії на суму 1 471 064 грн 78 коп. з терміном дії до 01.12.2025, у тому числі на наступні цілі: у розмірі 1 440 670 грн 86 коп. на придбання колісного трактора New Holland T6050; у розмірі 30 393 грн 92 коп. на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених пунктами 2.1.5, 2.2.12 цього договору.
За умовами договору поруки за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 14,33% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (пункт А.6 договору поруки).
Будь-які повідомлення, запити та кореспонденція за цим договором або у зв'язку з ним повинні бути в письмовій формі, можуть передаватися по електронній пошті, за умови, що оригінали юридично важливої кореспонденції і документації повинні передаватися визнаною в Україні кур'єрською службою або вручатися особисто. Будь-яке таке повідомлення повинно бути адресовано одержувачу на його адресу, що вказана нижче, або за іншою адресою, яка може час від часу повідомлятися в письмовій формі одержувачем відправнику як адреса одержувача. Для доказу вручення повідомлення або документа буде достатнім довести, що доставка була здійснена особисто або що конверт, що містить повідомлення або документ, мав вірно вказану адресу і був доставлений (відповідно до вимог цього пункту, і всі поштові витрати були повністю оплачені), або що повідомлення електронною поштою було відправлено на адресу електронної пошти відповідної сторони. Адреса, згадана для обміну повідомленнями, така: адреса банку: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094, Україна, електронна пошта: help@pb.ua, адреса позичальника: АДРЕСА_1, електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1. А також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у кредитному договорі.
Якщо під час виконання кредитного договору зобов'язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за кредитним договором (в тому числі щодо збільшення розміру кредиту, процентної ставки, комісійної винагороди та інших зобов'язань за кредитним договором) в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення, повідомлення поручителя та укладення окремої угоди з поручителем не потрібне (пункт А.11 договору поруки).
Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежі, відшкодування збитків. Згідно з цим пунктом поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності (пункт 1.2 договору поруки).
Кредитор має право у випадку невиконання позичальником якого-небудь зобов'язання, передбаченого пункт 1.1 цього договору, направити поручителю вимогу із зазначенням невиконання(их) зобов'язання(нь). Ненаправлення кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов'язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов'язань іншими способами. Поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, незалежно від факту направлення чи ненаправлення кредитором поручителю передбаченої цим пунктом вимоги (пункт 2.1.2 договору поруки).
Сторони взаємно домовилися, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання позичальником та/або поручителем всіх зобов'язань за кредитним договором цей договір припиняє свою дію (пункт 4.1 договору поруки).
У відповідності до умов укладеного договору банком видано позичальнику кредит у сумі 1 455 867,82 грн.
Позичальник графіку погашення платежів не дотримувався, кредит погасив частково в сумі 295 775, 06 грн.
Вважаючи свої права порушеними, АТ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду, постанови Верховного Суду, та постанов суду апеляційної інстанції
Господарський суд Луганської області рішенням від 16.12.2024 позов задовольнив частково. Стягнув солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитом у сумі 1 160 092,76 грн, за процентами за користування кредитом у сумі 161 147,65 грн. У решті позову відмовив.
Господарський суд Луганської області додатковим рішенням від 03.01.2025, яке Східний апеляційний господарський суд постановою від 11.03.2025 залишив без змін, стягнув з АТ «Приватбанк» на користь СФГ «Моноліт» витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 2 288,73 грн; стягнув з АТ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 12 140,75 грн.
Східний апеляційний господарський суд постановою від 11.03.2025 скасував рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів процентів за користування кредитними коштами у сумі 286 366,76 грн та ухвалив в цій частині нове рішення, яким задовольнив вказані позовні вимоги. Стягнув солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами у сумі 286 366,76 грн. В іншій частині рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024 залишив без змін.
Постановою Верховного Суду від 27.05.2025 постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі №913/374/24 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі №913/374/24, прийняту за результатом перегляду додаткового рішення, скасовано. Справу №913/374/24 передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
Суд касаційної інстанції у своїй постанові зазначив, що для правильного застосування судами норм статей 1048, 1050, 252, 530 ЦК України суд має відповісти за чергою на такі питання: по-перше, чи є визначена сторонами у пункті 6.2. кредитного договору вказівка на певні обставини подією, яка неминуче має настати; по-друге, які правові наслідки погодження також умов у договорі кредитування у співвідношенні з означеними у пункті 7.14-7.16, 7.22 та 7.17 цієї постанови, по-третє, чи є у разі подання позову, з огляду на те, що примірник позову надсилається учаснику справи, а повернення позову відбулося судом на підставі частини четвертої статті 174 ГПК України, повідомленням, яке можна кваліфікувати як подане у порядку статті 1050 ЦК України. При цьому, Суд виходить з того, що у зв'язку із зверненням до боржників за кредитним договором з позовом про стягнення заборгованості, боржнику стає відомим, що банк вимагає достроково повернути кошти. Для визначення моменту виникнення обов'язку щодо повернення коштів за кредитом важливим є як об'єктивні (сам факт порушення прав банку на вчасне отримання ним коштів), так і суб'єктивні (боржник/поручитель дізналися/дізнався або повинні/повинен були/був дізнатися про те, що позичальник допустив порушення, у зв'язку з чим банк пред'явив вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості). По-четверте суд має встановити наявність/відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 сум після 16.02.2023.
За результатами нового розгляду Східний апеляційний господарський суд постановою від 03.09.2025 рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024 у справі №917/374/24 залишив без змін.
Також постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 у справі №913/374/24 додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 03.01.2025 залишено без змін.
Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у справі №913/374/24 у розмірі 10000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
17.09.2025 Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024, на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025, на додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 03.01.2025 та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 у справі № 913/374/24, у якій просило скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 286 366,76 грн суми процентів за користування кредитними коштами та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 за результатами його перегляду та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги. Стягнути солідарно з Селянського фермерського господарства «Моноліт» та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами у сумі 286 366,76 грн, в іншій частині рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024 у справі №913/374/24 - залишити без змін.
Скасувати додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 03.01.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025, прийняту за результатом його перегляду, про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» витрат на професійну правничу допомогу адвоката та прийняти постанову, якою відмовити у повному обсязі у стягненні з АТ КБ «ПриватБанк» на користь СФГ «Моноліт» та ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та обґрунтована тим, що: - апеляційний господарський суд застосував положення ч. 2 ст. 1050 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 646/5060/16-ц, у якій зазначено: "Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили характер спірних правовідносин та норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, не врахували, що позовна заява банку про стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителів, подана банком до суду у вересні 2009 року, ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 25 травня 2012 року була залишена без розгляду, що у розумінні частини другої статті 1050 ЦК України не є вимогою про дострокове повернення кредитних коштів. За таких обставин суди дійшли передчасного висновку про те, що банк у вересні 2009 року скористався своїм правом на дострокове повернення кредитних коштів...";
- апеляційний суд застосував положення частини другої статті 1050 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.03.2024 у справі №524/1187/22, у якій зроблено наступний висновок: "Як убачається з матеріалів справи 23 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 22 000 доларів США та 4 760 доларів США на сплату страхових внесків. Термін дії договору сторони визначили до 28 серпня 2027 року. У серпні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» зверталося до Автозаводського районного суду міста Кременчука із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (справа № 524/5813/15-ц), однак ухвалою цього суду від 29 вересня 2015 року позовну заяву повернуто в зв'язку з порушенням правил територіальної підсудності.
Із Єдиного Державного реєстру судових рішень вбачається, що провадження у справі № 524/5813/15-ц не відкривалося, судове рішення по суті заявлених вимог про стягнення кредитної заборгованості не приймалось. Крім того, відповідно до наданої суду копії позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості у справі № 524/5813/15-ц досудова вимога до позовної заяви не долучалася, у позовній заяві банк не робить посилання на пред'явлення досудової вимоги боржнику.
Отже, факт звернення банку у серпні 2015 року до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості та повернення цього позову судом не є дією, яка засвідчує зміну строку виконання основного зобов'язання";
- апеляційний суд застосував положення частини другої статті 1050 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13, у якій зазначено такий висновок: "Аналіз змісту статей 1054, 1050 і 559 ЦК України свідчить, що у разі, якщо кредитор за кредитним договором, у якому згідно із його умовами позичальник зобов'язаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також сплатити неустойку (пеню, штраф) за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним, змінив строк виконання основного зобов'язання (дострокове виконання основного зобов'язання), направивши повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, при цьому договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, то відповідний строк для пред'явлення вимоги як до боржника, так і поручителів обчислюється з наступного дня, зазначеного кредитором у повідомленні (вимозі) про дострокове повернення кредиту як дата дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів, або після закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення.
Повідомлення (вимога) про дострокове повернення кредиту, яка направляється позичальнику та/або поручителю є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов'язання й встановлює обов'язок кредитора пред'явити позов до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором…";
- апеляційний суд застосував положення частини другої статті 1050 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №522/799/16-ц у якій зроблено висновок: "момент та порядок настання строку виконання основного зобов'язання визначається сторонами за правилами, викладеними у кредитному договорі, а також кредитором у вимозі у разі невизначення такого моменту у кредитному договорі.
Визначаючи момент настання строку виконання основного зобов'язання, суди мають враховувати зміст умов кредитного договору, що регулюють спірні правовідносини, а також зміст вимоги, направленої кредитором позичальнику.
Верховний Суд констатує, що визначення моменту настання права вимоги у кредитора за кредитними договорами, обрахованого з часу відправлення банком такої вимоги позичальнику, не суперечить чинному законодавству та є прийнятним, якщо це передбачено у самому кредитному договорі. Це перебуває у межах права на саморегулювання цивільних відносин їх учасниками, визначеного у статті 6 ЦК України та загальними засадами цивільного права (стаття 3 цього Кодексу).";
- апеляційний суд залишаючи без змін додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 03.01.2025 застосував положення статті 221 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, згідно з яким, у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
Зазначені висновки підтримані Верховним Судом в постанові від 23.04.2024 у справі №914/2230/23, який вказав, що суд попередньої інстанції не дослідив чи обґрунтував представник поважність причин неподання доказів понесених судових витрат суду до закінчення судових дебатів у справі.
Апеляційний суд застосував положення статті 126 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21, відповідно до якого суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Апеляційний суд не застосував висновку викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 про те, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Також 06.10.2025 Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 у справі №913/374/24 в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн, у якій просив її скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
Скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд застосував положення ст. 126, ч.ч.9, 14 ст. 129, ст. 244 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №921/357/20, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, 07.07.2021 у справі №910/12876/19 та постановах Верховного Суду від 18.05.2020 у справі №530/1731/16, від 12.11.2024 у справі №910/16893/23.
Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу просив касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025, додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 03.01.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 у справі № 913/374/24 залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції та зазначив, що остаточний розмір витрат на професійну правничу допомогу буде визначено на підставі акта про надання послуг, який буде складено за результатами надання правничої допомоги у суді касаційної інстанції. Відповідно докази на підтвердження понесених витрат будуть подані Верховному Суду в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Відповідач-1 правом подати відзиви на касаційні скарги позивача не скористався, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.
Спірною у цій справі є вимога позивача про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 02.02.2022 до 22.05.2024 у сумі 447 514 грн 41 коп., нарахованих на підставі частини 1 статті 1048 ЦК України.
За висновками Господарського суду Луганської області, викладеними у рішенні від 16.12.2024, наданий позивачем розрахунок процентів за користування кредитом за період з 02.02.2022 до 22.05.2024 у сумі 447 514 грн 41 коп. є необґрунтованим, оскільки останнім днем для нарахування процентів за користування кредитом у сумі 1 152 494 грн 28 коп. з огляду на встановлені судом граничні строки його повернення, є 16.02.2023, а у сумі 7 598 грн 48 коп. - 01.09.2023.
Нарахування процентів після вказаних дат є неправомірним.
Місцевий господарський суд обґрунтував своє рішення посиланням на висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 30.08.2023 у справі № 918/847/22, у якій зокрема зазначено, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
Судом встановлено, що станом на 16.02.2023 відповідач-1 мав прострочену суму заборгованості за кредитом у розмірі 288 091 грн 74 коп.
АТ «ПриватБанк» 16.02.2023, і це не оспорюється сторонами, звернулося з позовом до Господарського суду Луганської області у справі №913/50/23, у якому просило стягнути солідарно з СФГ «Моноліт» та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 18.03.2021 №31648279-КД-1 за тілом кредиту в сумі 1 152 494 грн 28 коп., заборгованість за процентами за період з 02.02.2022 по 01.02.2023 у сумі 151 342 грн 72 коп., що беззаперечно свідчить про його вимогу достроково повернути всю суму кредиту.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 03.04.2023 у справі № 913/50/23 вищезазначена позовна заява та додані до неї документи повернуті позивачу.
Однак, за висновками суду першої інстанції, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
В цьому випадку визначальним є сам факт звернення з позовом до суду, а не наслідки розгляду справи судом.
У зв'язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку про те, що АТ «ПриватБанк» звернувшись із позовом до суду 16.02.2023 у справі №913/50/23, тим самим змінив порядок, умови та строк повернення позичальником наданих кредитних коштів у сумі 1 152 494 грн 28 коп. Отже, граничним строком повернення позичальником кредитних коштів у сумі 1 152 494 грн 28 коп. є 16.02.2023. Останнім днем для нарахування процентів за користування кредитом у сумі 7 598 грн 48 коп. (страховий платіж) з огляду на встановлені судом граничні строки його повернення, є 01.09.2023. Отже, нарахування позивачем процентів після вказаних дат є неправомірним.
Східний апеляційний господарський суд постановою від 11.03.2025 рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024 у справі №913/374/24 скасував в частині відмови у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів процентів за користування кредитними коштами у сумі 286 366,76 грн та ухвалив в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги, а в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції у своїй постанові зазначив, що поряд із правильністю висновків суду першої інстанції щодо можливості зміни банком терміну виконання позичальником зобов'язань внаслідок пред'явлення вимоги або звернення до суду із відповідним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, не погоджується із наявністю в даному випадку відповідних обставин. Сам факт звернення АТ «ПриватБанк» до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18.03.2021 не може вважатися реалізацією права вимоги у розумінні частини другої статті 1050 ЦК України, оскільки позовна заява була повернута без її розгляду по суті і є фактично неподаною, в тому числі у зв'язку з відсутністю доказів наявності повноважень у особи на підписання позовної заяви.
Звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості може змінити умови договору лише у випадку прийняття судом рішення по суті, натомість оскільки у цій справі позов було повернуто через порушення процесуальних норм, вказане не може кваліфікуватися як реалізація банком права вимоги або як зміна строків виконання кредитного договору.
З огляду на викладене, повернення позовної заяви через невиконання процесуальних вимог не свідчить про відмову кредитора від права вимоги або про припинення права на нарахування процентів, а кредитор зберігає можливість звернення до суду.
22.04.2024 АТ «ПриватБанк» звернулося до СФГ «Моноліт» з повідомленням-вимогою №10309LG26S0R6, у якій зазначило про порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором від 18.03.2021 №31648279-КД-1 та наявність заборгованості станом на 22.04.2024 за кредитом у сумі 1 160 092,76 грн, у т.ч. прострочений кредит у сумі 583 824,38 грн, за процентами в сумі 433 660,96 грн, у т.ч. прострочені проценти в сумі 246 634,12 грн.
З посиланням на умови п.2.3.2 кредитного договору вимагало погасити прострочену заборгованість у термін до 22.05.2024 та повідомило, що у випадку непогашення строк, що узгоджений у п.А.3 кредитного договору, буде вважатися таким, що настав 22.05.2024.
Вказане повідомлення-вимога направлені позичальнику та поручителю на їх адресу електронної пошти, вказану у п.А.11 кредитного договору та п.А.11 договору поруки, що підтверджується відповідною роздруківкою.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що саме 22.04.2024 банком реалізовано право вимоги до боржника, а тому з 22.05.2024 (визначена банком кінцева дата для погашення заборгованості) припинилося право банку для нарахування процентів за правомірне користування грошовими коштами.
Банком нараховано до стягнення з першого відповідача заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 02.02.2022 до 22.05.2024 у сумі 447 514, 41 грн.
Верховний Суд у складі колегії суддів, що входить до складу палати для розгляду справ, щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством, постановою від 27.05.2025 у справі № 913/374/24 скасував постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2025, прийняту за результатом перегляду додаткового рішення. Справу №913/374/24 передав на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
Верховний Суд у постанові від 27.05.2025 у справі № 913/374/24 зазначив, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, частини другої статті 1050 ЦК України.
Зазначив, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.05.2025 у справі № 913/374/24, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У цій справі сторони узгодили строк кредитування до 01.12.2025.
Відповідно до пункту 2.3.8 кредитного договору банк, незалежно від настання термінів виконання зобов'язань позичальником за цим договором, має право вимагати дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів та винагород, при настанні умов, передбачених пунктом 2.3.2 цього договору або порушення позичальником вимог пункту 1.1 цього договору в частині вимог щодо цільового використання кредитних коштів, або у випадку зменшення розміру активів позичальника на 30 і більше процентів у порівнянні з розміром його активів зазначених у відповідній річній звітності за попередній рік.
Суд першої інстанції встановив, що 16.02.2023 АТ «ПриватБанк» звернулося з позовом до Господарського суду Луганської області про стягнення солідарно з СФГ «Моноліт» та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 18.03.2021 №31648279-КД-1 за тілом кредиту в сумі 1 152 494,28 грн, заборгованості за процентами за період з 02.02.2022 до 01.02.2023 у сумі 151 342,72 грн. Ухвалою Господарського суду Луганської області у справі №913/50/23 вищезазначена позовна заява та додані до неї документи повернуті позивачу. Суд прийшов до висновку про те, що «у зв'язку із зверненням АТ «ПриватБанк» із позовом до суду 16.02.2023 у справі №913/50/23, позивач змінив порядок, умови та строк повернення позичальником наданих кредитних коштів у сумі 1 152 494,28 грн. Отже, граничним строком повернення позичальником кредитних коштів у сумі 1 152 494,28 грн є 16.02.2023.
Верховний Суд не погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що сам факт звернення АТ «ПриватБанк» до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18.03.2021 не може вважатися реалізацією права вимоги у розумінні частини другої статті 1050 ЦК України, оскільки позовна заява була повернута без її розгляду по суті і є фактично неподаною, в тому числі у зв'язку з відсутністю доказів повноважень у особи на підписання позовної заяви. Звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості може змінити умови договору лише у випадку прийняття судом рішення по суті, натомість оскільки у цій справі позов було повернуто через порушення процесуальних норм, вказане не може кваліфікуватися як реалізація банком права вимоги або як зміна строків виконання кредитного договору. З огляду на викладене, повернення позовної заяви через невиконання процесуальних вимог не свідчить про відмову кредитора від права вимоги або про припинення права на нарахування процентів, а кредитор зберігає можливість звернення до суду.
Верховний Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, у якій зазначено, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
Верховний Суд виходив з того, що у зв'язку із зверненням до боржників за кредитним договором з позовом про стягнення заборгованості, боржнику стає відомим, що банк вимагає достроково повернути кошти. Для визначення моменту виникнення обов'язку щодо повернення коштів за кредитом важливим є як об'єктивні (сам факт порушення прав банку на вчасне отримання ним коштів), так і суб'єктивні (боржник/поручитель дізналися/дізнався або повинні/повинен були/був дізнатися про те, що позичальник допустив порушення, у зв'язку з чим банк пред'явив вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості).
Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи № 913/374/24 врахував наданий Верховним Судом у постанові від 27.05.2025 висновок про застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах, а саме частини другої статті 1050 ЦК України. За результатами нового розгляду справи № 913/374/24 по суті спору, апеляційний господарський суд, виконуючи вказівки Верховного Суду надані у постанові від 27.05.2025 у цій справі, ухвалив постанову від 03.09.2025, якою залишив без змін рішення суду першої інстанції від 16.12.2024.
Апеляційний господарський суд у своїй постанові, ухваленій за результатами нового розгляду справи, вказав на те, що Верховний Суд у постанові від 27.05.2025 у цій справі № 913/374/24 не погодився з попереднім висновком суду апеляційної інстанції про те, що сам факт звернення АТ "ПриватБанк" до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18.03.2021 не може вважатися реалізацією права вимоги у розумінні частини другої статті 1050 ЦК України, оскільки позовна заява була повернута без її розгляду по суті.
Суд касаційної інстанції надав конкретну вказівку суду апеляційної інстанції дослідити під час нового апеляційного розгляду такі обставини: чи є у разі подання позову, з огляду на те, що примірник позову надсилається учаснику справи, а повернення позову відбулося судом на підставі частини четвертої статті 174 ГПК України, повідомленням, яке можна кваліфікувати як подане у порядку статті 1050 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Колегія суддів вважає, що Верховний Суд у постанові від 27.05.2025 у справі № 913/374/24 незважаючи на формулювання, що для правильного застосування судами норм статей 1048, 1050, 252, 530 ЦК України суд (апеляційної інстанції) має відповісти, зокрема, на питання «чи є у разі подання позову, з огляду на те, що примірник позову надсилається учаснику справи, а повернення позову відбулося судом на підставі частини четвертої статті 174 ГПК України, повідомленням, яке можна кваліфікувати як подане у порядку статті 1050 ЦК України. При цьому, Суд виходить з того, що у зв'язку із зверненням до боржників за кредитним договором з позовом про стягнення заборгованості, боржнику стає відомим, що банк вимагає достроково повернути кошти. Для визначення моменту виникнення обов'язку щодо повернення коштів за кредитом важливим є як об'єктивні (сам факт порушення прав банку на вчасне отримання ним коштів), так і суб'єктивні (боржник / поручитель дізналися / дізнався або повинні / повинен були / був дізнатися про те, що позичальник допустив порушення, у зв'язку з чим банк пред'явив вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості)», фактично виклав висновок про застосування норми частини другої статті 1050 ЦК України у спірних правовідносинах. Більш того, колегія суддів вважає, що Верховний Суд за результатами розгляду справи зобов'язаний був викласти висновок про застосування норми права у спірних правовідносинах, який мав бути врахований судом апеляційної інстанції під час нового розгляду. Вказівки Верховного Суду стосувалися виключно проведення судом апеляційної інстанції оцінки умов кредитного договору та правильного застосування норм статей 1048, 1050, 252, 530 ЦК України.
Колегія суддів не погоджується з викладеними Верховним Судом у постанові від 27.05.2025 висновками щодо застосування норми частини другої статті 1050 ЦК України, які обґрунтовані посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, та вважає за необхідне від них відступити з огляду на таке.
Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, якими Верховний Суд обґрунтував свою постанову від 27.05.2025, є загальними та підлягають врахуванню у спорах, що виникають з кредитних правовідносин, лише у разі подібності обставин у справі, що розглядається з обставинами справи №310/11534/13-ц.
У справі № 913/374/24 обставини справи свідчать про те, що 16.02.2023 АТ «ПриватБанк» звернулося з позовом до Господарського суду Луганської області про стягнення солідарно з СФГ «Моноліт» та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 18.03.2021 №31648279-КД-1 за тілом кредиту в сумі 1 152 494,28 грн, заборгованості за процентами за період з 02.02.2022 до 01.02.2023 у сумі 151 342,72 грн. Однак ухвалою Господарського суду Луганської області у справі №913/50/23 вищезазначена позовна заява та додані до неї документи повернуті позивачу у зв'язку з ненаданням документів на підтвердження повноважень адвоката Будьонного В.С. на її підписання, тобто цю позовну заяву було подано адвокатом Будьонним В.С. за відсутності необхідних повноважень та поза волевиявленням банку.
Подібних обставин у справі №310/11534/13-ц не встановлено. Навпаки, у своїй постанові від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц Велика Палата Верховного Суду виклала обставини, які свідчать про те, що ПАТ «Сведбанк» у 2010 році зверталося до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2010 року звернуто стягнення на квартиру яка належить на праві власності відповідачеві. За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, вирішено задовольнити вимоги ПАТ «Сведбанк» у сумі 464 709,94 грн та заборгованість із пені за прострочення сплати заборгованості в розмірі 6 520,88 грн. На виконання вказаного судового рішення звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яку було реалізовано шляхом продажу за ціною 171 969,05 грн.
Велика Палата Верховного Суду, виходячи з обставин цієї справи, а саме недостатності коштів від реалізації предмету іпотеки, на який було звернуто стягнення за рішенням суду, дійшла висновку, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.
Тобто, за наявності загального висновку, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.», інші обставини у справі №310/11534/13-ц та справі № 913/374/24, з наявністю яких пов'язане застосування цього висновку, не є подібними.
Натомість висновки щодо застосування частини 2 статті 1050 ЦК України, які підлягали застосуванню у цій справі № 913/374/24, викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 646/5060/16-ц, ухваленій у подібних правовідносинах.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 646/5060/16-ц встановив, що «у зв'язку із неналежним виконанням боржником умов кредитного договору щодо внесення чергових місячних платежів ПАТ «УкрСиббанк» у вересні 2009 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_2 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 05 вересня 2008 року у розмірі 39 447,18 доларів США, що в еквіваленті 314 788 грн 50 коп.
Ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 25 травня 2012 року позовна заява ПАТ «УкрСиббанк» відповідно до пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року залишена без розгляду у зв'язку із повторною неявкою в судове засідання представника позивача ПАТ «УкрСиббанк».
З огляду на встановлені обставини, Верховний Суд зробив висновок, що позовна заява банку про стягнення кредитної заборгованості, залишена судом без розгляду, за своєю правовою суттю не є вимогою банку про дострокове повернення кредиту, оскільки не містить всіх необхідних її складових, зокрема, строку, протягом якого має бути усунуто порушення умов кредитного договору (прострочення повернення чергової частини кредитних коштів) і після спливу якого у банку виникає право на дострокове стягнення усієї суми заборгованості.
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили характер спірних правовідносин та норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, не врахували, що позовна заява банку про стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителів, подана банком до суду у вересні 2009 року, ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 25 травня 2012 року була залишена без розгляду, що у розумінні частини другої статті 1050 ЦК України не є вимогою про дострокове повернення кредитних коштів. За таких обставин суди дійшли передчасного висновку про те, що банк у вересні 2009 року скористався своїм правом на дострокове повернення кредитних коштів, у зв'язку із чим безпідставно визнали поруку припиненою.».
Також у постанові від 18.03.2024 у справі №524/1187/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду встановив, що « 23 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 22 000 доларів США та 4 760 доларів США на сплату страхових внесків. Термін дії договору сторони визначили до 28 серпня 2027 року.
У серпні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» зверталося до Автозаводського районного суду міста Кременчука із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (справа № 524/5813/15-ц), однак ухвалою цього суду від 29 вересня 2015 року позовну заяву повернуто в зв'язку з порушенням правил територіальної підсудності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) виснувала, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Із Єдиного Державного реєстру судових рішень вбачається, що провадження у справі № 524/5813/15-ц не відкривалося, судове рішення по суті заявлених вимог про стягнення кредитної заборгованості не приймалося.
Крім того, відповідно до наданої суду копії позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості у справі № 524/5813/15-ц досудова вимога до позовної заяви не долучалася, у позовній заяві банк не робить посилання на пред'явлення досудової вимоги боржнику.
Отже, факт звернення банку у серпні 2015 року до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості та повернення цього позову судом не є дією, яка засвідчує зміну строку виконання основного зобов'язання.».
Верховний Суд у постанові від 27.05.2025 у справі № 913/374/24 поставив під сумнів висновки суду апеляційної інстанції про те, що сам факт звернення АТ "ПриватБанк" до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18.03.2021 не може вважатися реалізацією права вимоги у розумінні частини другої статті 1050 ЦК України, оскільки позовна заява була повернута без її розгляду по суті, які відповідають висновкам Верховного Суду сформованим у справах № 646/5060/16-ц та № 524/1187/22, однак питання про відступ від цих висновків Верховним Судом вирішено не було.
Натомість суд касаційної інстанції у постанові від 27.05.2025 надав конкретну вказівку суду апеляційної інстанції надати оцінку під час нового апеляційного розгляду обставинам звернення АТ «ПриватБанк» 16.02.2023 з позовом до Господарського суду Луганської області про стягнення солідарно з СФГ «Моноліт» та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 18.03.2021 №31648279-КД-1 за тілом кредиту в сумі 1 152 494,28 грн, заборгованості за процентами за період з 02.02.2022 до 01.02.2023 у сумі 151 342,72 грн, в ракурсі того, що примірник позову надсилався учаснику справи, а повернення позову відбулося судом на підставі частини четвертої статті 174 ГПК України, тобто чи є це повідомленням, яке можна кваліфікувати як подане у порядку статті 1050 ЦК України.
Норми ГПК України не поділяють висновків Верховного Суду щодо застосування норм права на ті, що викладені у постановах, якими справу направлено на новий розгляд, та ті, що викладені у постановах , якими завершений розгляд справи. Кожна постанова Верховного Суду в силу частини третьої статті 317 ГПК України є остаточною і оскарженню не підлягає, а якщо в ній викладені висновки щодо застосування норми права, то такі висновки підлягають врахуванню іншими судам при вирішенні подібних спорів.
Наведене свідчить про необхідність забезпечити незмінність висновків сформульованих судом касаційної інстанції при спрямуванні справи на новий розгляд, у випадку перегляду касаційним судом рішень, ухвалених уже з урахуванням цих висновків.
Однак, колегія суддів, якій надійшла справа № 913/374/24 після її нового розгляду судом апеляційної інстанції, вважає, що у спірних правовідносинах правильним є застосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, сформованих у справах № 646/5060/16-ц та № 524/1187/22, згідно з якими сам факт звернення банку до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, у разі неприйняття його (позову) судом до розгляду, не є дією, яка засвідчує зміну строку виконання основного зобов'язання. Особливо, враховуючи встановлені у цій справі № 913/374/24 обставини, підписання позову особою повноваження якої не підтверджені. У такому разі навіть за умови отримання боржником копії цієї позовної заяви, відсутність у особи, що її підписала повноважень на звернення з таким позовом, що стало підставою для її повернення судом без розгляду, не може вважатися, що банк висловив свою волю на дострокове повернення позики та що такий позов є повідомленням (вимогою) в розумінні частини другої статті 1050 ЦК України.
Таким висновкам відповідала постанова Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у цій справі № 913/374/24, яка була скасована постановою Верховного Суду від 27.05.2025.
Направлення Верховним Судом справи № 913/374/24 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з наданням висновку щодо застосування частини другої статті 1050 ЦК України у спірних правовідносинах та вказівок про застосування цієї норм матеріального права, які є обов'язковими для суду апеляційної інстанції, ставить іншу колегію Верховного Суду, визначену автоматизованою системою для розгляду цієї справи № 913/374/24 після нового розгляду справи, у ситуацію за якої вона (колегія) позбавлена можливості відкрито відступити від висновків Верховного Суду, викладених ним у постанові від 27.05.2025 у цій справі № 913/374/24.
При оцінці рішень судів попередніх інстанцій, ухвалених за результатами нового розгляду, з дотриманням попередньо наданих їм Верховним Судом вказівок, інша колегія Верховного Суду позбавлена можливості робити висновок щодо застосування норм права, відмінний, ніж вже був наданий Верховним Судом за результатом перегляду у касаційному порядку судових рішень судів попередніх інстанцій у цій справі, без відступу від нього (висновку), оскільки такі дії поставлять суди попередніх інстанцій у становище правової невизначеності. А також тим самим буде нівельовано принцип забезпечення сталості та єдності судової практики, стабільності правозастосування у межах однієї справи.
У цій справі № 913/374/24 є питання щодо застосування положень частини другої статті 1050 ЦК України при визначенні моменту настання строку виконання основного зобов'язання, за наявності обставин звернення банку до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості та повернення цього позову судом в контексті того чи є це дією, яка засвідчує зміну строку виконання основного зобов'язання.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.05.2025 у цій справі № 913/374/24, якою цю справу було направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, для повідомлення, яке можна кваліфікувати як подане у порядку статті 1050 ЦК України, визначальним є сам факт звернення з позовом до суду, а не наслідки розгляду справи судом, і цей висновок в силу положень статті 316 ГПК України є обов'язковим для судів першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
У той же час наявні протилежні висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, які викладені у постанові від 27.02.2019 у справі № 646/5060/16-ц, та Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, які викладені у постанові від 18.03.2024 у справі № 524/1187/22, які на думку колегії суддів підлягали врахуванню при вирішенні цього спору, однак не були враховані Верховним Судом в постанові від 27.05.2025 у справі № 913/374/24, без наведення підстав для їх неврахування чи вирішення питання про відступ від таких висновків у разі незгоди з ними.
Отже, на думку колегії суддів, для забезпечення принципу стабільності правозастосування у межах однієї справи, необхідно відступити від попередніх висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.05.2025 у цій справі № 913/374/24, оскільки в іншому разі колегія суддів ставиться в умови необхідності здійснення прихованого відступу, коли позиція суду може бути змінена лише шляхом прийняття рішення у цій справі без врахування наявних у цій справі попередніх висновків суду, тобто без формального відступу від них, що загалом характеризується як негативне явище для правової визначеності.
Викладена в ухвалі об'єднаної палати КГС ВС від 09.08.2024 у справі № 909/1043/21 позиція, згідно з якою за змістом частини другої статті 302 ГПК України підставою передачі справи на розгляд об'єднаної палати може бути необхідність відступлення від раніше сформульованого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах в іншій справі, а не в тій справі, яка передається на розгляд об'єднаної палати і в якій було сформульовано попередній висновок, Велика Палата Верховного Суду визнала помилковою, про що зазначила в ухвалі від 17.12.2025 у справі № 913/374/24.
У пунктах 41-43 цієї ухвали зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду з таким підходом не погоджується, адже відповідно до частин першої та другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд:
- палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати;
- об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Отже, якщо колегія суддів КГС ВС вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у раніше ухвалених рішеннях цього ж касаційного суду, положеннями частин першої, другої статті 302 ГПК України передбачено передання справи, яка переглядається, на розгляд палати, до якої входить така колегія, або на розгляд об'єднаної палати цього касаційного суду.
Стаття 302 ГПК України не містить обмежень, які забороняють палаті, об'єднаній палаті касаційного суду або Великій Палаті Верховного Суду відступати від висновків відповідних колегій касаційного суду, висловлених раніше у тій самій справі, яка передана на розгляд палати.
Наведене підтверджується пунктом 8.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 906/513/18, за змістом якого вона відступила від висновків КГС ВС, викладених у пункті 36 постанови від 12.03.2019 про направлення тієї ж справи на новий розгляд».
Частиною 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.05.2025 у цій справі № 913/374/24 (судова палата для розгляду справ, щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством) щодо застосування положень частини другої статті 1050 ЦК України при визначенні моменту настання строку виконання основного зобов'язання, за наявності обставин звернення банку до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості та повернення цього позову судом в контексті того чи є це дією, яка засвідчує зміну строку виконання основного зобов'язання. А саме від висновку, відповідно до якого для повідомлення, яке можна кваліфікувати як подане у порядку статті 1050 ЦК України, визначальним є сам факт звернення з позовом до суду про стягнення кредитної заборгованості без необхідності враховувати обставин прийняття його судом та ухвалення рішення.
Відповідач-2 у судому засіданні 26.02.2026 усно також заявив клопотання про передачу справи № 913/374/24 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відсутпу від висновку про застосування норм матеріального права, викладеного у постанові від 27.05.2025 у цій справі.
Отже, матеріали справи № 913/374/24 з касаційними скаргами Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024, на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025, на додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 03.01.2025 та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 передаються на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду згідно з частиною 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 235, частиною 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, суд
Передати справу № 913/374/24 разом з касаційними скаргами Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024, на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025, на додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 03.01.2025, на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 та на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 на розгляд об'єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий О. Баранець
Судді Н. Губенко
О. Кролевець