8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" березня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4654/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жиляєва Є.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "РВС Банк" (04071, м. Київ, вул. Введенська, б. 29/58)
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне управління "Енергоюжспецстрой" (61022, м. Харків, пр-т. Правди, 10, кім. 27-Е) 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа композіт" (62203, Харківська обл., смт. Золочів, пров. Разіна, 8-Б)
про стягнення 193779,23 грн.
без виклику учасників справи
Позивач, Акціонерне товариство "РВС Банк" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне управління "Енергоюжспецстрой" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа композіт", в якому просить суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 193779,23 грн. заборгованості, яка складається з: 94651,78 грн. основної заборгованості; 31993,97 грн. пені; 34267,71 грн. 30 % річних; 7598,35 грн. інфляційних витрат та 25267,42 грн. 10 % штрафу.
Також до стягнення заявлені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.12.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
13.01.2026 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача 1 заява про часткове визнання позову, зменшення штрафних санкцій та розстрочення виконання рішення (вх. №995), яку досліджено та приєднано до матеріалів справи.
27.01.2026 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення на заяву розстрочення виконання рішення та зменшення штрафних санкцій (вх. №2228), які досліджено та приєднано до матеріалів справи.
З метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено копії ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи.
Позивач про розгляд справи повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного листа, а саме "Ухвала про відкриття провадження (спрощене)" від 31.12.2025 до електронного кабінету позивача підсистеми "Електронний суд" єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
Відповідач 1 про розгляд справи повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного листа, а саме "Ухвала про відкриття провадження (спрощене)" від 31.12.2025 до електронного кабінету відповідача 1 підсистеми "Електронний суд" єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
Відповідач 2 про розгляд справи повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного листа, а саме "Ухвала про відкриття провадження (спрощене)" від 31.12.2025 до електронного кабінету відповідача 2 підсистеми "Електронний суд" єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.12.2025, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
Відповідно до частини дев'ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідачі у строк, встановлений частиною першою статті 251 ГПК України відзиву на позов не подали, а відтак не скористалися наданими їм процесуальними правами.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Отже, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій та надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розгляну за наявними матеріалами справи.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
15.05.2024 Акціонерним товариством “РВС Банк» (далі - АТ “РВС БАНК», Банк) на підставі Договору про надання гарантії № Д-2256-24Г від 15.05.2024, укладеного між Банком та Товариством з обмеженою ввідповідальністю Будівельно-монтажне управління “Енергоюжспецтрой» (далі - ТОВ БМУ “Енергоюжспецстрой» або Принципал) видано на користь Публічного акціонерного товариства “Укрнафта» (далі - ПАТ “Укрнафта» або Бенефіціар) Гарантію № 2256-24Г від 15.05.2024 у розмірі 252674,17 грн. (далі - Гарантія).
Документом, з якого виникає основне зобов'язання між ПАТ “Укрнафта» та ТОВ БМУ “Енергоюжспецстрой» є Договір № 13/1904-Р від 23.05.2024 на виконання робіт: “Реконструкція водопроводу нагнітального ЦППН-КНС-7 (інв. №47588) (код 45220000-5 за ДК 021:2015, Інженерні та будівельні роботи)» (оголошення про проведення відкритих торгів № иА-2024-03-30-000160-а).
Як убачається з Гарантії, Гарант надає цю банківську гарантію, за якою безумовно та безвідклично зобов'язується сплатити Бенефіцару суму, зазначену у відповідній вимозі Бенефіціара, що не перевищує 252674,17 грн. протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання першої вимоги Бенефіціара про сплату коштів за Гарантією, без необхідності для Бенефіціара обґрунтовувати свою Вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім Вимоги, або виконання будь-яких інших умов.
21.02.2025 АТ “РВС Банк» через АТ “Укргазбанк» (лист № 130/5655/2025 від 19.02.2025 року) отримано від ПАТ “Укрнафта» письмову Вимогу № 01/01/13/04/03/487 від 14.02.2025 про сплату коштів за Гарантією № 2256-24Г від 15.05.2024 у розмірі 252674,17 грн. у зв'язку з порушенням Принципалом основного зобов'язання.
На виконання вищезазначеної вимоги 15.05.2025 Банком сплачено Бенефіціару 252674,17 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 4 від 15.04.2025 року.
Як убачається з п. 4.5. Договору про надання гарантії № Д-2256-24Г від 15.05.2024 року, Банк має нічим не обмежене право на зворотну вимогу до Принципала (регрес) у розмірі суми гарантії, процентів та будь-яких витрат (збитків) Банку тощо згідно з п. 4.2. цього Договору .
Так, пунктом 4.2. Договору про надання гарантії № Д-2256-24Г від 15.05.2024 року встановлено обов'язок Принципала, а саме: якщо на вимогу Бенефіціара та/або на виконання рішення суду про сплату за Гарантією Банк виплачує грошові кошти за Гарантією, Принципал зобов'язаний протягом 2 (двох) робочих днів з дня отримання Регресної вимоги Банку, в повному обсязі відшкодувати Банку такі виплати та усі пов'язані з цим витрати Банку.
Відповідно до умов вищезазначеного Договору про надання гарантії № Д-2256-24Г від 15.05.2024, до повного такого відшкодування Принципал також сплачує Банку проценти від суми боргу в розмірі 30 % (тридцять) процентів річних у валюті Гарантії, за період з моменту виконання Банком вимоги Бенефіціара до моменту зарахування суми боргу на належні рахунки Банку (п. 4.2.4. Договору про надання гарантії № Д-2256-24Г від 15.05.2024).
Крім цього, за порушення строків повернення Банку коштів, сплачених Банком за Гарантією/сплати процентів, комісій та/або інших платежів за цим Договором Принципал сплачує Банку пеню від суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки, що діяла в період, за який нараховується пеня (п. 5.1. Договору про надання гарантії № Д-2256-24Г від 15.05.2024).
Також, відповідно до п. 5.2. Договору про надання гарантії № Д-2256-24Г від 15.05.2024 року, за порушення Принципалом строків надання документів, визначених п. 4.7. цього Договору, а також інших документів, передбачених цим Договором, в тому числі у випадку подання недостовірної інформації, яка стосується умов цього Договору та/або умов виконання цього Договору, в тому числі - порушення будь-якого із зобов'язань, вказаних в цьому Договорі, Принципал сплачує на користь Банку штраф в розмірі 10% (десять) відсотків від суми Гарантії. Сплата штрафу не звільняє Принципала від виконання своїх зобов'язань за цим Договором.
16.04.2024 АТ “РВС Банк» на адресу Принципала надіслало регресну вимогу № 1121-25/БТ від 16.04.2025 року, відповідно до якої АТ “РВС Банк» просило ТОВ БМУ “Енергоюжспецстрой» виконати свої зобов'язання за Договором про надання гарантії № Д-2256-24Г від 15.05.2024 року у розмірі 252674,17 грн., що повернулася Банку
01.05.2024 року у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання (трекінг відправлення АТ “Укрпошта» № 0408034404991).
Станом на сьогодні Принципал здійснив часткове погашення заборгованості за Договором про надання гарантії № Д-2256-24Г від 15.05.2024, у зв'язку з чим залишок заборгованості становить 94 651,78 грн.
15.05.2024 року між Акціонерним товариством “РВС Банк», Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне управління “Енергоюжспецстрой» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альфа Композіт» укладено Договір поруки № ДП-2256-24Г (далі - Договори поруки).
Відповідно до умов вищевказаних Договорів поруки Поручителі зобов'язуються перед Гарантом у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Принципалом своїх зобов'язань щодо повернення суми гарантії, комісій та інших платежів, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених Договором про надання гарантії № Д-2256-24Г від 15.05.2024 року.
При цьому, змістом забезпеченого порукою зобов'язання:
- повернення гарантії в сумі складає 252 674,17 грн. та на умовах, визначених у Договорі про надання гарантії та додаткових договорах (угодах) до Договору про надання гарантії, що можуть бути укладені в майбутньому;
- сплата комісій та інших платежів, визначених Договором про надання гарантії з урахуванням змін та доповнень до Договору про надання гарантії, якщо такі будуть прийняті;
- сплата можливих штрафних санкцій у розмірі, у випадках та на умовах, визначених Договором про надання гарантії та додатковими договорами (угодами) до Договору про надання гарантії, що можуть бути укладені в майбутньому;
- сплата інших будь-яких плат, що мають здійснюватись Принципалом та передбачені Договором про надання гарантії;
- інші витрати, пов'язані зі здійсненням забезпеченої порукою вимоги (п. 2.1. Договору поруки № ДП-2256-24Г від 15.05.2024 року).
Відповідно до п. 3.6.1. Договору поруки № ДП-2256-24Г від 15.05.2024 року, у випадку надіслання Гарантом письмової вимоги виконання забезпеченого зобов'язання, поручитель зобов'язаний перерахувати протягом 5 (п'яти) робочих днів суму гарантії, штрафних санкцій, комісій та інші плати на рахунок зазначений у письмовій вимозі.
19.09.2025 АТ “РВС Банк» на адресу поручителя ТОВ “Альфа Композіт» надіслано вимогу № 3256/25-БТ від 17.09.2025, відповідно до якої просило ТОВ “Альфа Композіт» протягом 5-ти робочих днів виконати свої зобов'язання за Договором поруки №ДП-2256-24Г від 15.05.2024.
Вищезазначена вимога була отримана представником ТОВ “Альфа Композіт» 23.09.2025, про що свідчить поштове відправлення № 0407100427101.
Пунктом 5.8. Договору про надання гарантії № Д-2256-24Г від 15.05.2024 року встановлено, що керуючись ч. 1. ст. 259 ЦК України, Сторони погодили, що строк позовної давності, який застосовуватиметься до стягнення штрафних санкцій (неустойки, пені, штрафу) за цим Договором, складатиме 3 (три) роки. Сторони дійшли згоди, штрафні санкції за цим Договором нараховуються без обмеження шестимісячним строком встановленим ч. 6. ст. 232 ГПК України та підлягають стягненню у межах строку, встановленого першим абзацом даного пункту цього Договору. Аналогічні умови викладені в п. 4.2. Договорів поруки.
Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що Поручитель не виконав належним чином і своєчасно своїх зобов'язань за Договорами поруки, що забезпечує виконання Договору про надання гарантії № Д-2256-24Г від 15.05.2024.
Отже, позивачем у позові зазначено про те, що заборгованість Відповідачів перед АТ “РВС Банк» становить 193779,23 грн. та складається із: 94651,78 грн. основної заборгованості; 31993,97 грн. пені; 25267,42 грн.10 % штрафу (із розрахунку: 252 674,17 х 10 %); 34 267,71 грн. 30 процентів річних та 7598,35 грн. інфляційних втрат.
Відповідач 1 позовні вимоги визнав частково. Так, відповідачем 1 зазначено, що останній визнає позовні вимоги частково у розмірі 136 517,84 грн (з них: 94651,78 грн. основна заборгованість; 34267,71 грн. 30 процентів річних;7 598,35 грн. інфляційні втрати). Також, відповідач 1 заявив клопотання про зменшення зменшення штрафних санкцій на 90 % та клопотання про розстрочення виконання рішення.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
І такими діями є реальне постачання теплової енергії у приміщення Боржника та її отримання Відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 569 Цивільного кодексу України, гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
При цьому, судом враховано, що Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.05.2024 року у справі № 910/17772/20 відступив від висновку, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 року у справі № 910/16898/19, згідно з яким при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов'язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією, обґрунтовуючи наступним:
“ 45. Об'єднана палата звертає увагу, що тлумачення наведених законодавчих положень таким чином, що гарант повинен перевірити, чи дійсно принципал порушив основне зобов'язання, і що він має платити виключно в разі, якщо бенефіціар довів гаранту порушення основного зобов'язання принципалом, тобто те, що основне зобов'язання не припинено виконанням, унеможливлює застосування імперативних законодавчих положень про те, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання, зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання, та про те, що повторна вимога кредитора, одержана гарантом після повідомлення кредитора про недійсність або припинення основного зобов'язання, підлягає задоволенню. Іншими словами, таке розуміння законодавства призводить до врахування одних законодавчих положень і до ігнорування інших. Тому об'єднана палата відхиляє таке тлумачення законодавства.
47.Механізм забезпечувального інституту гарантії, на відміну від інших видів забезпечення виконання зобов'язань, передбачає укладення не двох (основного та забезпечувального), а трьох правочинів.
48.Перш за все - це договір між бенефіціаром (боржником) та принципалом (кредитором), який спрямований на виникнення основного зобов'язання. Умова щодо забезпечення основного зобов'язання гарантією може передбачатися таким договором або висуватися бенефіціаром як передумова укладення такого договору.
49.Обов'язок банку чи іншої фінансової установи щодо видачі банківської гарантії виникає з договору між принципалом і такою фінансовою установою. Надання гарантії є фінансовою послугою, яка надається на підставі договору (пункт 6 частини першої статті 4, стаття 9 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" у чинній редакції, пункт 7 частини першої статті 4, стаття 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у редакції, що діяла на час видачі гарантії у справі, що переглядається). Цим договором можуть визначатися, серед іншого, умови гарантії, строк її дії, сума, на яку видається гарантія, строк видачі гарантії, розмір оплати послуг гаранта тощо.
50.Третім правочином у механізмі забезпечувального інституту гарантії є видача гарантії на користь бенефіціара, яка є одностороннім правочином. Саме з цього правочину виникає грошове зобов'язання гаранта.
51. Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб'єкти - бенефіціар, принципал та гарант, зазначені вище правочини не зв'язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов'язання, зв'язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв'язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов'язки лише для гаранта (частина третя статті 202 ЦК України), а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов'язанні.
52. Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов'язання, незалежне від зобов'язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов'язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов'язання виконанням, гарант не вправі.
53. Виходячи з викладеного, об'єднана палата вважає, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов'язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.
54. Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією (частина третя статті 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов'язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов'язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв'язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.
55. Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов'язанням, так і за незалежною від цього зобов'язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов'язанням, то, пред'явивши вимогу гаранту, отримає виконання.
56. Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постиаждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.».
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У даному разі, факт наявності основної заборгованості у розмірі 94651,78 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачами зі свого боку не спростований, у зв'язку чим суд вважає позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 94651,78 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню повністю.
Щодо заявлених до стягнення 31993,97 грн. пені; 25267,42 грн.10 % штрафу (із розрахунку: 252 674,17 х 10 %); 34267,71 грн. 30 процентів річних та 7598,35 грн. інфляційних втрат, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 563 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).
За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Приписи статті 625 Цивільного кодексу України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.
Перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім сум штрафу, пені, 30 % річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки позивача відповідають нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів 31993,97 грн. пені; 25267,42 грн.10 % штрафу; 34267,71 грн. 30 процентів річних та 7598,35 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.
Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову Акціонерного товариства "РВС Банк", як обґрунтованого, підтвердженого доданими до матеріалів справи доказами та не спростованого відповідачами належними та допустимими доказами.
Щодо клопотання відповідача 1 про зменшення на 90 % заявлених до стягнення штрафу та пені, суд виходить з наступного.
На обґрунтування клопотання відповідачем 1 зазначено про те, що заявлені до стягнення штрафні санкції в загальному розмірі 57 261,39 грн (пеня у розмірі 31 993,97 грн та штраф у розмірі 25 267,42 грн) у порівнянні з сумою заборгованості 94651,78 грн, що у пропорційному співвідношенні складає 61%, що свідчить про їх надмірний характер. Отже, відповідачем 1 зазначено, що позивач за рахунок штрафних санкцій намагається збагатитися, що не відповідає взагалі суті штрафних санкцій, тоді, як штрафні санкції мають бути мірою впливу на господарські відносини з метою належного виконання зобов'язань, а не каральним методом чи взагалі засобом збагачення. Крім того, в Україні введено воєнний стан та з 24.02.2022 місто Харків та відповідні населені пункти Харківської області, а також м. Харків знаходяться під постійними обстрілами з боку ворожих військ. При цьому, очевидним є той факт, що це є як наслідком зниження обсягів здійснення підприємницької діяльності або так і взагалі її припинення. Відповідач 1 вказує про те, що заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій очевидно є завищеним та в такому вигляді штрафні санкції виступають способом незаконного збагачення, а не засобом впливу на господарсько-правові відносини, тому на підставі вищевикладеного, відповідач 1 просить зменшити загальний розмір заявлених штрафних санкцій на 90%, а саме: пеню з 31993,97 грн до 3199,40 грн та штраф з 25 267,42 грн до 2526,74 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні приписи наведено у ст. 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України, щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Як встановлено в судовому рішенні вище, відповідачами було порушено свої договірні зобов'язання.
При цьому, судом враховано поведінку позивача, яка демонстує, що під час розгляду даної справи позивач вже зменшив розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідачів, оскільки в своєму позові просить стягнути лише 10% від суми Гарантії, тоді як за умовами Договору про надання гарантії має право на стягнення штрафу у розмірі суми самої Гарантії.
Так, відповідно до п.5.3.. у випадку не надання Принципалом грошового забезпечення (покриття) Гарантії у порядку передбаченому п.2.4. цього Договору Принципал зобов'язаний сплатити на користь Банку штраф у розмірі Суми Гарантії, визначений у п.1.2. цього Договору, на рахунок Банку, зазначеному у повідомленні Банку, протягом 3 х робочих днів з дати отримання принципалом повідомлення у порядку, передбаченому цим Договором.
Отже, у даному разі, розмір штрафу, який Позивач просить стягнути з Відповідачів вже було позивачем зменшено і баланс інтересів сторін дотримано, а посилання Відповідача 1 на спробу Позивача збагатитися виглядає дивним, оскільки Позивач перебуває в процесі Ліквідації та має зобов'язання перед кредиторами.
Проте вищевказане з боку відповідача 1 залишилося поза увагою.
Отже, у даному разі, суд визнав слушними доводи позивача про те, що зменшення розміру пені та штрафу на 90 % у даному разі фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Судом також враховано, що Позивач перебуває в процесі ліквідації і стягнуті кошти будуть спрямовані виключно для задоволення вимог кредиторів у порядку визначеному Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що має враховуватися господарським судом при розгляді справи.
Відповідно до постанови Верховного суду від 24.06.2021 року у справі № 904/3177/20, застосування судами обмежень свободи договору носить винятковий характер. Отже, виключність випадку для зменшення судом розміру процентів річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, має бути підтверджена встановленими судами дійсно надзвичайними обставинами.
Зміст положень ст. 551 ЦК України не зобов'язує кредитора доводити наявність у нього збитків для того, щоб притягнути боржника до відповідальності у вигляді штрафних санкцій, а посилання Відповідача 1, в обґрунтування заяви про зменшення штрафних санкцій, що розмір пені та штрафу не пропорційні до основної заборгованості не може вважатися такими винятковими підставами для зменшення розміру річних.
На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та умов п. 4.2. Договору про надання гарантії АТ “РВС БАНК» нараховано боржникові 30 % річних від простроченої суми.
Термін “користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Такі висновки сформульовано в п. 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17.
Під сплатою процентів за користування чужими грошовими коштами розуміється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно зі ст. 625 цього Кодексу. Така відповідальність виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації його майнових втрат, спричинених неналежним виконанням грошового зобов'язання. Такі висновки сформульовано в п. 7.51. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18.
Стаття 625 ЦК України надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.
Суд також зазначає, що сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов'язання.
Слід також враховувати, що введення воєнного стану в Україні негативним чином відображається не лише на діяльності відповідача, а й позивача, тобто такі обставини стосуються обох сторін.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій за даним позовом, у зв'язку з чим відповідне клопотання відповідача залишається без задоволення.
Щодо розстрочення виконання рішення суду, суд виходить з наступного.
У заяві про розстрочення виконання рішення суду відповідач 1 вказує про військову агресією рф проти України, що є наслідком зниження обсягу замовлень на ринку через військову агресію, про що надав попередню фінансову звітність підприємства за 2025 рік. Станом на 31.12.2025 за даними бухгалтерського обліку Товариства, основні фінансові показники є наступними:
- кредиторська заборгованість - 145216881,63 грн, що відображає обсяг зобов'язань Товариства перед контрагентами, бюджетом та іншими кредиторами.
- дебіторська заборгованість - 38132405,33 грн, що характеризує суму грошових коштів, яка підлягає отриманню Товариством від контрагентів.
З урахуванням статусу мікропідприємства, обмеженого обсягу фінансових ресурсів та наявної структури активів і зобов'язань, фінансовий стан Товариства відповідача 1 на відповідну дату може бути охарактеризований як такий, що потребує врахування при оцінці можливостей виконання зобов'язань у конкретний період часу. Отже, фінансовий стан підприємства відповідача 1 не дозволяє виконати зобов'язання одним платежем. На переконання відповідача 1, розстрочення на 6 місяців, тобто по 23707,33 грн на місяць, сприятиме належному виконанню зобов'язань та призведе до реального виконання зобов'язання, авідсутність такого розстрочення призведе до неможливості виконання зобов'язання. Отже, відповідачем 1 вказано, що запропоноване ним розстрочення строком на шість місяців із щомісячною сплатою по 23707,33 грн. не порушує прав та законних інтересів стягувача, не призводить до уникнення відповідальності боржником, натомість забезпечує реальне, поетапне та повне виконання судового рішення у розумний строк.
Згідно ст.331 ГПК України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, у зв'язку з чим суд повинен оцінювати докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 ГПК України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його виконання, господарський суд, зокрема, має право розстрочити виконання рішення (ухвали, постанови).
У постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №917/138/16 зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття таких заходів, не вимагається. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 9 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).
До обставин, які ускладнюють виконання судового рішення належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо (рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013р. у справі №1-7/2013).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду, повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання відстрочки/розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, оцінки доводів боржника та заперечень кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану.
Аналіз матеріалів даної справи не дає суду підстави для висновку про наявність у даному разі виключних обставин, що ускладнюють виконання відповідачем 1 рішення суду.
Подані відповідачем 1 докази і наведені ним аргументи не свідчать про його складний фінансовий стан, а тому враховуючи зазначене, а також можливі наслідки для стягувача при затримці виконання рішення, суд відмовляє відповідачу 1 у клопотанні про розстрочення виконання рішення.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги ст.129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати по сплаті судового збору покладаються повністю на відповідачів, з вини яких даний спір доведено до суду.
При цьому, щодо доводів відповідача 1 про те, що у зв'язку із визнанням позову відповідачем 1, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 819,11 грн, що складає 50% сплаченого судового збору, суд зазначає, що таке твердження ґрунтується на довільному тлумаченні відповідачем 1 норм ч. 1 ст. 130 ГПК України.
Приписи частини 1 ст. 130 ГПК України дійсно передбачаються, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Втім у даному конкретному випадку, відповідач 1 визнав лише частково позов, тоді, як процесуальним законом застосування частини 1 ст. 130 ГПК України передбачено визнання позову відповідачем.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8,10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст.129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне управління "Енергоюжспецстрой" (61022, м. Харків, пр-т. Правди, 10, кім. 27-Е; код ЄДРПОУ 32951760) та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа композіт" (62203, Харківська обл., смт. Золочів, пров. Разіна, 8-Б; код ЄДРПОУ 36797118) на користь Акціонерного товариства "РВС Банк" (04071, м. Київ, вул. Введенська, б. 29/58; код ЄДРПОУ 39849797) - 94651,78 грн. основної заборгованості; 31993,97 грн. пені; 25267,42 грн. 10 % штрафу; 34267,71 грн. 30 % річних; 7598,35 грн. інфляційних витрат.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне управління "Енергоюжспецстрой" (61022, м. Харків, пр-т. Правди, 10, кім. 27-Е; код ЄДРПОУ 32951760) на користь Акціонерного товариства "РВС Банк" (04071, м. Київ, вул. Введенська, б. 29/58; код ЄДРПОУ 39849797) - 1211,20 грн. судового збору.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа композіт" (62203, Харківська обл., смт. Золочів, пров. Разіна, 8-Б; код ЄДРПОУ 36797118) на користь Акціонерного товариства "РВС Банк" (04071, м. Київ, вул. Введенська, б. 29/58; код ЄДРПОУ 39849797) - 1211,20 грн. судового збору.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "02" березня 2026 р.
СуддяЄ.М. Жиляєв