ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
25.02.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1400/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Горпинюка І.Є., за участі секретаря судового засідання Феденько Н.М., учасників справи: представника позивача - адвоката Олійника Р.Б., представниці відповідача - адвокатки Лопатнікової А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу № 909/1400/25 за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Суть спору.
Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" засобами підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", у якому просить витребувати з чужого незаконного володіння АТ КБ “Приватбанк» у державну власність в особі позивача земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0070, розташовану в урочищі "Вишня", с. Поляниця, Івано-Франківська область.
Стислий виклад позиції позивача.
Рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради №33 від 12.08.2003 громадянину ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку індивідуальної забудови в урочищі «Вишня» с. Поляниця площею 0,1930 га кадастровий номер 2611092001:22:002:0070.
На підставі вказаного рішення виконавчого комітету 12.09.2003 ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ №091812.
Згідно з листом Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01 жовтня 2004 року № 464 земельна ділянка, площею 0,2 га, яка надана безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 , розташована у кварталі АДРЕСА_1 ).
17 лютого 2006 року ОСОБА_1 відчужив зазначену земельну ділянку на користь іншої фізичної особи, яка, в свою чергу, за договором купівлі-продажу від 12 грудня 2006 року № 5496 продала земельну ділянку ТОВ «Скорзонера».
На підставі договору іпотеки № 4510, укладеного між ТОВ «Скорзонера» та АТ КБ «ПриватБанк» 02 червня 2016 року та договору про внесення змін № 1, серія, номер 4568 від 03 червня 2016 року, право власності на земельну ділянку було зареєстровано за АТ КБ «ПриватБанк».
Вищенаведені обставини встановлені постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2024 року в справі № 354/658/15-ц провадження № 61-1759св24.
Водночас, вказана земельна ділянка знаходилася у кварталі 8 виділ 29 та перебуває в постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (що є правонаступником ДП «Ворохтянське лісове господарство» згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701.
Вказана земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду. Жодних рішень щодо її вилучення чи передачі у приватну власність не приймалося.
Відповідно до Висновку комісійної судово-земельної експертизи від 11 березня 2005 року, проведеної у рамках кримінальної справи, відсутні рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, у тому числі у кварталі 8, ділянка 29, де розташована земельна ділянка ОСОБА_1 .
У постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року у кримінальній справі (справа № 1-6/11, провадження № 1/341/6/15), якою звільнено обвинувачених у справі від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності, зазначається, що впродовж 2002 - 2003 років сільський голова ОСОБА_2 , інженер-землевпорядник Борисевич В. М., начальник Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_3 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймались, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду, чим заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам та спричинено тяжкі наслідки. Також у постанові наведено перелік громадян, яким незаконно надано земельні ділянки, серед яких зазначено ОСОБА_1 .
Позивач вважає встановленим, що спірна земельна ділянка органом місцевого самоврядування не вилучалась, зміна її цільового призначення передбаченим законом порядком не здійснювалась, державний акт на земельну ділянку серії ІФ № 091812 від 12 вересня 2003 року не відповідає положенням законодавства.
Рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №33 від 12.08.2003, на підставі якого ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1930 га (кадастровий номер 2611092001:22:002:0070), є підробленим, а право власності на зазначену земельну ділянку виникло незаконно.
Вказана земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (що є правонаступником ДП «Ворохтянське лісове господарство»), що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701. Жодних правових підстав для її вилучення із державної власності та передачі у приватну власність не існувало.
Таким чином, державний акт серії ІФ №091812 від 12.09.2003, виданий на ім'я ОСОБА_1 , є таким, що виданий на підставі незаконного та підробленого рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а отже, не може породжувати правових наслідків у вигляді виникнення права приватної власності на спірну земельну ділянку.
З огляду на викладене, земельна ділянка площею 0,1930 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:0070 в урочищі «Вишня» с. Поляниця підлягає витребуванню у кінцевого власника і поверненню у державну власність у користування Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» як землі державного лісового фонду.
Позивач зазначає, що Поляницька сільська рада перевищила свої повноваження, оскільки не мала права вилучення земель лісогосподарського призначення, такі повноваження станом на 2003 рік належали Кабінету Міністрів України. Оскільки первісне рішення органу влади є незаконним, воно не може породити правових наслідків у вигляді переходу права власності. Акти органів державної влади чи місцевого самоврядування, які прийняті з перевищенням повноважень, не можуть породжувати правових наслідків, на які вони спрямовані.
Позивач зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» набув право власності на земельну ділянку внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки чи іншим цивільно-правовим шляхом, не змінює правового режиму земельної ділянки як земель лісового фонду.
Щодо дотримання строків позовної давності позивач аргументує свою позицію тим, що ДП «Ліси України» створено як єдине державне підприємство у 2022 році (реорганізація галузі). Позивач отримав можливість реально оцінити стан земельного банку та виявити порушення лише після передачі справ та проведення аудиту земель.
Крім того зазначає, що землі лісового фонду є об'єктом права власності Українського народу (ст. 13 Конституції України). Верховний Суд неодноразово наголошував, що у спорах про повернення земель особливого статусу (ліси, узбережжя), які були незаконно вилучені, суспільний інтерес у поверненні цих земель переважає над приватним інтересом набувача. Застосування позовної давності у даному випадку суперечило б меті захисту державної власності на природні ресурси, які апріорі не могли бути об'єктом приватної власності.
Як на правову підставу своїх вимог позивач покликається на ст. 14 Конституції України, ч. 2 ст. 3, ст. 20, ч. 2 ст. 84, ст. 149, п. б) ч. 1 ст. 164 Земельного кодексу України, ч. 2 та 3 ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 57 Лісового кодексу України
Стислий виклад заперечень відповідача.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що у позивача відсутнє право на витребування земельної ділянки в державну власність в своїй особі, позаяк ДСГП “Ліси України» не є органом державної влади. Позивач вказує про необхідність повернення державного нерухомого майна у користування підприємства заявляючи при цьому віндикаційний позов, наслідком задоволення якого є реєстрація права приватної власності підприємства на майно, а не держави. Тобто, заявлена мета даного позову фактично не співпадає з реальними наслідками його задоволення. ДСГП “Ліси України» є лише суб'єктом, що здійснює господарське відання майном, а тому обраний спосіб захисту є неналежним. Підприємство може бути лише користувачем, але не титульним власником спірного майна.
Також відповідач покликається на те, що з акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701 неможливо встановити той факт, що спірна земельна ділянка, яка була передана ОСОБА_1 у приватну власність, взагалі належала до земель лісового фонду та перебувала в постійному користуванні вказаного державного підприємства.
Аналогічні обставини неможливо встановити і з наданої Позивачем постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015, позаяк така не містить посилання на відповідні обставини, їх дослідження та встановлення судом, а поряд із прізвищем ОСОБА_1 в постанові вказано іншу земельну ділянку з площею 0,2000 га.
Таким чином, Позивачем не доведено належними та допустимими доказами того факту, що спірна земельна ділянка взагалі належала на праві постійного користування ДП "Ворохтянське лісове господарство", відносилася до земель лісового фонду та була незаконно вилучена у ДП "Ворохтянське лісове господарство" на користь ОСОБА_1 . Позивачем також не надано жодних належних доказів на підтвердження обставин подальшого переходу права власності на спірну земельну ділянку від однієї особи до іншої. Відтак, Позивач не довів належними та допустимими доказами наявності у нього порушеного права власності, яке б потребувало судового захисту шляхом задоволення віндикаційного позову.
Відповідач також наголошує, що постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 не є обов'язковою для суду при вирішенні даної справи, не має преюдиційної сили і не може визнаватися судом обов'язковою для аналізу фактичних обставин даної справи і постановленні рішення. Постанова не встановлює будь-яких обставин, що стосуються спірної у даній справі земельної ділянки, позаяк рішення Поляницької сільської ради № 33 від 12.08.2003 взагалі не згадується в постанові. Факт підробки саме рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 33 від 12.08.2003, на підставі якого передано відповідачу ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, не встановлено.
Відсутні в постанові і будь-які відомості/обставини стосовно віднесення належної ОСОБА_1 земельної ділянки 0,1930 га до земель лісового фонду, зокрема того, що така земельна ділянка перебувала у постійному користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ.
Відповідач доводить, що він є добросовісним набувачем відповідного нерухомого майна відповідно до положень ст. 388 ЦК України. Відповідно, витребування у АТ КБ "ПриватБанк" як добросовісного набувача майна, набутого на підставі відплатного договору за наявності при цьому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на момент набуття відомостей про наявність у відчужувача майна належних прав на вчинення відповідних дій, є безпідставним.
Право власності на спірне нерухоме майно перейшло до АТ КБ "ПриватБанк" на підставі відплатного правочину - договору іпотеки, посвідченого 02.06.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т.В. за реєстровим № 4510 та Договору про внесення змін № 1, посвідченого 03.06.2016 тим же приватним нотаріусом за реєстровим № 4568.
АТ КБ "ПриватБанк" на момент укладення відповідного договору іпотеки не було відомо та не могло бути відомо про відсутність у ТОВ "Скорзонера" або попередніх власників права на відчуження (передачу в іпотеку) даного нерухомого майна чи його частини, оскільки станом на момент укладення договору іпотеки, а також на момент реєстрації права власності АТ КБ "ПриватБанк" у публічному доступі не було та не могло бути жодних судових рішень про визнання недійсними рішень сільради або правовстановлюючих документів попередніх власників нерухомого майна.
Заперечення відповідача також полягають у тому, що з наданої Позивачем інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 03.12.2025 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:0070 вбачається наступне цільове призначення відповідної ділянки: “Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд», категорія земель: “Землі житлової та громадської забудови». Таке саме цільове призначення зазначено в технічній документації по складанню державного акту на право приватної власності на землю громадянину ОСОБА_4 від 2003 року. Отже, де-факто спірна ділянка вже понад 20 років має цільове призначення “для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд», є частиною інфраструктури гірськолижного курорту і не містить лісових насаджень, які потребували б захисту як природний ресурс. Фактично витребування ділянки не призведе до відновлення екосистеми, а лише змінить її формального користувача.
Витребування з власності Відповідача земельної ділянки, яка не придатна для відновлення як частини лісового фонду, жодним чином не переслідує законну та легітимну мету захисту інтересів держави, а тільки завдає останній збитків, оскільки в даному конкретному випадку таке витребування є втручанням у право АТ КБ "ПриватБанк", 100% акцій якого належать державі, на мирне володіння своїм майном.
Відповідач вказує, що Позивачем при пред'явленні позову не враховано, що в даному випадку держава в особі АТ КБ "ПриватБанк" несе надмірний індивідуальний тягар від таких дій, позаяк за результатами задоволення позову у даній справі державний банк може бути позбавлений права власності на придбане ним за відплатним договором нерухоме майно.
Також відповідач покликається на сплив строку позовної давності та заявляє про застосування позовної давності у даному спорі.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності в приватну власність на підставі державного акту серії ІФ № 091812 від 12.09.2003, виданого на ім'я ОСОБА_1 , то строк позовної давності для пред'явлення віндикаційного позову сплив 12.09.2006. Натомість позов у справі поданий ДСГП «Ліси України» 04.12.2025, тобто з пропуском строку позовної давності майже на 20 років.
Крім того, зважаючи на пред'явлення ДСГП «Ліси України» позову про витребування земельної ділянки у державну власність, відповідач вважає, що повинні бути застосовані і положення ч. 3 ст. 388 ЦК України, які в цілому унеможливлюють витребування майна, яке підпадає під дію цієї норми, від добросовісного набувача, якщо минуло більше 10 років.
В контексті пропуску позовної давності відповідач також звертає увагу суду на те, що засновником ДП “Ворохтянське лісове господарство», та його правонаступника ДСГП “Ліси України» є Державне агентство лісових ресурсів України. В свою чергу, Державне агентство лісових ресурсів України, як і ДП «Ворохтянське лісове господарство», було учасником цивільної справи № 354/658/15- ц, провадження в якій було відкрито 06.10.2015.
Крім того, 23.03.2004 прокуратурою Івано-Франківської області було винесено постанову про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, прийняття її до свого провадження та об'єднання справ (єдиний № 248436), в якій серед іншого вказано про незаконне вилучення у Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель. 21.09.2004 за результатами розгляду матеріалів кримінальної справи № 248436 прокуратурою Івано-Франківської області було порушено нову кримінальну справу вже відносно сільського голови Соловчука Ю. за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч.2 ст.366 КК України, в якій серед іншого було зазначено про підробку рішень виконкому, якими у 2002-2004 роках вилучались у ДП "Ворохтянське лісове господарство" та передавались громадянам земельні ділянки.
25.03.2005 року ДП "Ворохтянське лісове господарство" було подано цивільний позов у зазначеній вище кримінальній справі та відповідною постановою слідчого було визнано цивільним позивачем.
Отже, очевидними та беззаперечними, на думку відповідача, є наступні факти. Держава (в особі ДП "Ворохтянське лісове господарство" та Державного агентства лісових ресурсів) - довідалася або могла довідатися про порушення її права та про особу, яка його порушила, саме в момент видачі державного акту ІФ № 091812, тобто 12.08.2003. Саме ця дата є початком перебігу строку позовної давності щодо позовних вимог у справі. Навіть, якщо теоретично припустити, що держава в особі уповноваженого органу не довідалась про порушення своїх прав саме в зазначену дату, то в будь-якому випадку могла довідатися про це незадовго після неї, але точно не 25.03.2005, коли ДП "Ворохтянське лісове господарство" подало цивільний позов в кримінальній справі, про що зазначено вище.
Процесуальні дії у справі, вирішення заяв та клопотань.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Івано-Франківської області від 04.12.2025 для розгляду справи № 909/1400/25 визначено суддю Горпинюка І.Є.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 09.12.2025 позовну заяву Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
Враховуючи, що позивач усунув недоліки позовної заяви, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 23.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 909/1400/25; суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 21.01.2026., встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи
08.01.2026 засобами підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" (документ сформований в системі "Електронний суд" 07.01.2026) до суду від відповідача, у встановлений судом строк, надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 299/26) з додатками, який прийнятий судом і долучений до матеріалів справи.
12.01.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про повернення позовної заяви від 09.01.2026 (вх. № 434/26 від 12.01.2026).
14.01.2026 засобами підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" (документ сформований в системі "Електронний суд" 13.01.2026) до суду від представника позивача надійшла заява (вх. № 316/26) про продовження строку на подання відповіді на відзив, в якій адвокат Олійник Р.Б. просить суд продовжити строк на подання відповіді на відзив у справі № 909/1400/25 до 19.01.2026 включно.
Ухвалами від 13.01.2026 та від 15.01.2026 суд задовольнив клопотання представників позивача та відповідача про їх участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 14.01.2026 суд задовольнив заяву представника позивача про продовження строку для подання відповіді на відзив; продовжив позивачу строк на подання відповіді на відзив до 19.01.2026 включно. Мотиви такого процесуального рішення викладені в ухвалі від 14.01.2026.
19.01.2026 позивач засобами підсистеми ЄСІТС “Електронний суд» подав суду відповідь на відзив (вх. № 936/25 від 20.01.2026).
В підготовчому засіданні 21.01.2026 в режимі відеоконференції взяла участь представниця відповідача - адвокатка Лопатнікова А.В., представник позивача на відеоконференцзв'язок не вийшов, хоча ухвалою від 15.01.2025 суд задовольнив відповідне клопотання представника позивача.
Враховуючи обставини вимкнення електроенергії, що могло перешкодити представнику позивача взяти участь в підготовчому засіданні 21.01.2026, а також враховуючи клопотання представниці відповідача, яка повідомила про бажання скористатись правом на подання заперечення, суд відклав підготовче засідання на 04.02.2026.
26.01.2026 відповідач подав суду заперечення на відповідь на відзив (направлене засобами підсистеми “Електронний суд 26.01.2026) (вх. № 1383/26 від 27.01.2026).
В підготовчому засіданні 04.02.2026 взяли участь представник позивача - адвокат Олійник Р.Б. та представниця відповідача - адвокатка Лопатнікова А.В.
В підготовчому засіданні 04.02.2026 суд розглянув клопотання про повернення позовної заяви від 09.01.2026 (вх. № 434/26 від 12.01.2026). Клопотання мотивоване тим, що у ордері АО № 1160561, який долучено представником позивача на підтвердження своїх повноважень щодо підписання позовної заяви, у графі “Назва органу, в якому надається правова допомога», зазначено: "у всіх судах України будь-якої юрисдикції та інстанції", і на думку сторони відповідача такий ордер не містить назви конкретного суду, його не можна визнати документом, що посвідчує повноваження адвоката Олійника Р.Б. на надання правничої допомоги позивачу. Позицію представниця відповідача обґрунтовує покликанням на постанови Великої Палати Верховного суду від 05.06.2019 у справі № 9901/847/18 та від 03.07.2019 у справі № 9901/939/18.
Заслухавши думку учасників справи, суд при вирішенні клопотання керується наступним.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
Дана позовна заява від імені позивача підписана адвокатом Олійником Р.Б.
На підтвердження повноважень адвоката Олійника Р.Б. як представника позивача до позовної заяви додано копію ордера серії АО № 1160561, в якому в графі “Назва органу, у якому надається правнича допомога» зазначено: "у всіх судах України будь-якої юрисдикції та інстанції".
Частиною 2 статті 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» врегульовано, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 «Про затвердження Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції» затверджено Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги (нова редакція) (надалі Положення), яке встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об'єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів.
Згідно з п. 12.4 цього Положення ордер має містити Назву органу, у якому надається правнича допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Рішенням Ради адвокатів України № 118 від 17 листопада 2020 року п. 12.4 Положення доповнено абзацом другим такого змісту: “Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо)».
Таким чином, вказівка в ордері, що правнича допомога надається у всіх судах України будь-якої юрисдикції та інстанції, відповідає назві групи органів, що дозволено наведеним Положенням.
Постанови Великої Палати Верховного Суду, на які є покликання у клопотанні ухвалені до внесення змін в Положення про ордер рішенням Ради адвокатів України № 118 від 17 листопада 2020 року, а тому враховуються судом у світлі змін у правовому регулюванні.
Тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представниці відповідача про повернення позовної заяви від 09.01.2026 (вх. № 434/26 від 12.01.2026).
Також у підготовчому засіданні 04.02.2026 суд прийняв до розгляду заяви сторін по суті справи (відзив, відповідь на відзив, заперечення), оскільки такі подані в установлені судом строки та з дотриманням процесуальних вимог.
Вирішивши інші питання підготовчого провадження, суд, протокольною ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання в режимі конференції № 5846025 від 04.02.2026, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.02.2026.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 20.02.2026 взяли участь представник позивача - адвокат Олійник Р.Б. та представниця відповідача - адвокатка Лопатнікова А.В.
20.02.2026 суд заслухав вступне слово представників позивача та відповідача, їх відповіді на питання суду та дослідив письмові докази. Після дослідження письмових доказів суд, за клопотанням представника позивача, оголосив перерву в судовому засіданні до 25.02.2026 з огляду на повідомлені представником позивача обставини, що йому необхідно взяти участь у іншому судовому засіданні.
25.02.2026 суд завершив розгляд справи, зокрема: врахувавши думку учасників справи оголосив про завершення з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами, заслухав промови учасників справи в судових дебатах, після чого оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення. В судовому засіданні 25.02.2026 суд проголосив скорочене рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом. Оцінка доказів. Норми права, які застосував суд, та інші мотиви ухваленого рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, заслухавши представників сторін, які з'явились в судове засідання, об'єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, з дотриманням принципів господарського судочинства, а також виходячи з критеріїв оцінки доказів, наданих суду учасниками справи, з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, суд встановив таке.
Згідно з державним актом на право постійного користування землею ІІ-ІФ № 002701, виданим відповідно до рішення Поляницької сільської ради від 11 січня 2001 року № 3, Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству надано у постійне користування для ведення лісового господарства земельну ділянку площею 4358,5 га.
Відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» є правонаступником Державного підприємства “Ворохтянське лісове господарство».
Рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 12 серпня 2003 року № 33 громадянину ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у с. Поляниця, площею 0,1930 га.
12 вересня 2003 року на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 12 серпня 2003 року № 33 ОСОБА_1 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091812. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2611092001:22:002:0070.
З 05.09.2016 і станом на час розгляду справи за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк “Приватбанк» зареєстрована на праві власності земельна ділянка площею 0,193 га, адреса: АДРЕСА_2 , призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2611092001:22:002:0070 (Інформаційна довідка № 416192041 від 04.03.2025).
Право власності на земельну ділянку за ПАТ КБ “Приватбанк» зареєстроване на підставі договору іпотеки № 4510 від 02.06.2016 та договору про внесення змін № 1, серія, номер 4568 від 03 червня 2016 року.
До реєстрації права власності за відповідачем, земельна ділянка була зареєстрована на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю “Скорзонера» (в період з 03.10.2014 по 19.08.2016) та за Товариством з обмеженою відповідальністю “Тех-Трейд-Інвест» (в період з 19.08.2016 по 05.09.2016).
Прокуратурою Івано-Франківської області розслідувалась та була передана для розгляду в Галицькому районному суді Івано-Франківської області кримінальна справа (зареєстрована в суді за № 1-6/11, номер провадження 1/341/6/15) про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366; частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364; частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366; частиною п'ятою статті 191 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366; частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першої статті 366; частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою, частиною першою статті статті 366, частиною п'ятою статті 191 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК України.
Згідно з листом Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01 жовтня 2004 року № 464, слідчому з ОВС прокуратури області Р.Балиті надано список громадян, яким надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, вказавши по кожній особі окремо квартали та ділянки, в яких надані землеьні ділянки та їх площу (додаток № 1). Технічну документацію виготовляли працівники ДП “Карпатигеодезкартографія.
У додатку № 1 до вказаного листа під номером 3 значиться ОСОБА_1 , площа земельної ділянки - 0,2000 га, АДРЕСА_1 .
Відповідно до Висновку комісійної судово-земельної експертизи від 11 березня 2005 року, проведеної у рамках кримінальної справи:
- Ворохтянський держлісгосп на підставі державного акту на право постійного користування земельними ділянками є землекористувачем 11504 га земель лісового фонду. До складу держлісгоспу входять лісництва: Озернянське, Кременцівське та Поляницьке;
- відсутні відповідні рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, у тому числі у кварталі 8, ділянка 29 (де згідно з листом Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01 жовтня 2004 року № 464 розташована земельна ділянка ОСОБА_1 );
- під час зміни цільового призначення вилучених земель Ворохтянського держлісгоспу та наданні їх громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків порушено вимоги статей 12 Земельного кодексу України, пункт 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», так як порушено виключні повноваження сесії сільської ради в галузі земельних відносин, порушено вимоги ст. 20, 118, 123, 149, 151 Земельного кодексу України, статті 42 Лісового кодексу України, так як змінено порядок вилучення та надання земельних ділянок громадянам та зміни цільового призначення земель;
- наявна технічна документація не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, затвердженої Держкомземом України від 04 травня 1999 року № 43;
- відсутня державна землевпорядна експертиза проектної документації;
- всі рішення виконкому про безоплатне надання земельних ділянок у власність громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків на вилучених землях Ворохтянського держлісгоспу не відповідають генеральному плану забудови с. Поляниця, затвердженому рішенням сесії сільської ради від 30 січня 2001 року, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12 листопада 2002 року, статті 31 Закону України «Про планування та забудову територій», статті 21 Закону України «Про основи містобудування»;
- виготовлена землевпорядними організаціями технічна документація на вилучені земельні ділянки не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, а саме: рішення про передачу земельних ділянок у власність громадянам приймались виконавчим комітетом, а не сесією сільської ради (пункт 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 1 ЗК України); відсутнє технічне завдання на виконання робіт, журнали польових вимірювань та висновки та погодження земельного відділу та відділу архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки (пункт 1.6 Інструкції по видачі державних актів); відсутнє погодження сусідніх землекористувачів (пункт 2а статті 198 ЗК України); земельні ділянки надані громадянам у власність із земель запасу сільської ради без виготовлення проекту відведення земельних ділянок (стаття 118 ЗК України);
- на вилучених у Поляницького лісництва Ворохтянського державного лісового господарства землях лісового фонду незаконної рубки лісу не встановлено.
Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року (справа № 1-6/11, провадження № 1/341/6/15) відповідно до статті 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366; частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364; частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366 КК України, ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366; частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України, ОСОБА_3 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366; частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України, ОСОБА_6 за вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 28 частиною першою статті 366 КК України. В задоволенні клопотання ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття провадження у справі в частині обвинувачення за ч. 5 ст. 191 КК України відмовлено. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду.
За змістом постанови, впродовж 2002 - 2003 років сільський голова с. Поляниця ОСОБА_2 , інженер-землевпорядник Поляницької сільської ради Борисевич В.М., начальник відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцька О.М. незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду, чим заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам та спричинено тяжкі наслідки. Також у постанові наведено перелік громадян, яким незаконно надано земельні ділянки, серед яких зазначено ОСОБА_1 - ділянка площею 0,20 га.
Таким чином, у постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області в межах розгляду вказаної кримінальної справи, вказано, що ОСОБА_1 відноситься до переліку громадян, яким земельна ділянка надана у приватну власність із земель лісового фонду, що перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського державного лісового господарства, без прийняття рішення про вилучення її у встановленому законодавством порядку.
При встановленні обставин справи, суд, керуючись положеннями ст. 13, 74, 80 ГПК України, виходив з тих доказів, що подавались сторонами.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ч. 4 статті 74 ГПК України).
Виходячи з встановлених обставин, суд при вирішенні спору застосовує норми права, які регулюють правовідносини сторін.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Відповідно до частини 2 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Самостійною категорією земель за основним цільовим призначенням є землі лісогосподарського призначення (пункт е) частини 1 статті 19 ЗК).
Відповідно до статті 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
У відповідності до частини першої статті 57 Земельного кодексу України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Також, відповідно до статті 5 Лісового кодексу України до земель (далі - ЛК України) лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Статтями 7 та 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Лісового кодексу України, у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності
У відповідності до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; передають у власність, надають у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними (п. 4, 5 ч.1 ст. 31 Лісового кодексу України).
Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України (ст. 57 Лісового кодексу України).
Наведені норми узгоджуються з положеннями п. 2 ч.1 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті (ч.6 ст.149 Земельного кодексу України).
Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (ч.9 ст.149 Земельного кодексу України).
Враховуючи викладені правові норми, правом приймати рішення щодо розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення наділені обласні державні адміністрації, а щодо вилучення лісів площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб - Кабінет Міністрів України.
Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду.
Позивач, будучи землекористувачем земель лісогосподарського користування державної власності, заявив позовні вимоги про витребування з чужого незаконного володіння відповідача у державну власність в своїй особі земельної ділянки.
Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). При цьому у випадку неправомірного заволодіння майном, право власності на яке належало державі і яке (майно) знаходилося в іншої особи на іншому правовому титулі, то захист від такого порушення (неправомірного заволодіння) полягає у витребуванні майна також на користь його власника, яким є держава в особі уповноваженого органу.
Позовні вимоги Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» про витребування земельної ділянки в державну власність у своїй особі спрямовані на захист права державної власності на спірну земельну ділянку, право власності на яку неправомірно, як вважає позивач, зареєстроване за АТ КБ “Приватбанк». Така позовна вимога спрямована на захист права державної власності.
Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76)).
Враховуючи наведені вище правові норми, що регулюють повноваження державних органів у сфері розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, представляти державу у спірних правовідносинах належить до компетенції Івано-Франківської обласної державної адміністрації (в період дії воєнного стану - Івано-Франківська обласна військова адміністрація).
Водночас із позовною вимогою у цій справі звернулося Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України», яке стверджує, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, є власністю держави і передана позивачу у постійне користування.
Однак закон не передбачає права постійного користувача на звернення з позовом на користь держави, чиє право порушене незаконним заволодінням земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності за порушником. Подібний висновок викладений у п. 7.30 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21).
У п. 7.10 цієї ж постанови Верховний Суд відзначив, що належна позовна вимога, тобто вимога про витребування від відповідача, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, спрямована на захист права того суб'єкта, на чию користь таке майно витребовується. Так, якщо особа, яка звернулась з позовом, вважає, що право власності належить певному суб'єкту права, то належною позовною вимогою є вимога про витребування нерухомого майна на користь власника. Зокрема, якщо суб'єкт права постійного користування земельною ділянкою вважає, що право власності має бути зареєстроване за державою, але воно неправомірно зареєстроване за територіальною громадою, то належною є позовна вимога про витребування земельної ділянки від територіальної громади на користь держави. Ця позовна вимога спрямована на захист прав держави, а не суб'єкта права постійного користування, чиє право незаконною реєстрацією права власності за територіальною громадою не порушується, оскільки не впливає на зміст права постійного користування.
Відтак, позов у цій справі подало Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України», яке не є належним позивачем за позовними вимогами про витребування земельної ділянки у державну власність від АТ КБ “Приватбанк», а тому в позові необхідно відмовити з цієї підстави.
Зазначене виключає необхідність додаткового встановлення судами обґрунтованості та доведеності позовних вимог, в тому числі вирішувати питання пропуску позивачем строку позовної давності, про що заявив відповідач (подібна позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №906/1336/19 від 08.06.2021).
Судові витрати.
Згідно з приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 розділу I ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову у задоволенні позову, витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 6 833,36 грн покладаються на позивача.
Дата складення повного судового рішення: 04.03.2026.
Керуючись ст. 13, 73, 74, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
відмовити у задоволенні позову Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд. 9А; ідентифікаційний код юридичної особи: 44768034) до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код юридичної особи: 14360570) про витребування з чужого незаконного володіння АТ КБ “Приватбанк» у державну власність в особі Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:0070, розташованої в урочищі “Вишня», с. Поляниця, Івано-Франківська область.
Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 6 833,36 грн покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.Є. Горпинюк