03 березня 2026 року
м. Рівне
Справа № 565/1762/25
Провадження № 22-ц/4815/348/26
Головуючий у Вараському міському суді
Рівненської області: суддя Бренчук Г.В.
Рішення суду першої інстанції ухвалено:
30 жовтня 2025 року в м. Вараш
Вараського району Рівненської області
без фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Калініна Сергія Костянтиновича на рішення Вараського міського суду Рівненської області від 30 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" (далі - ТОВ "Факторинг Партнерс") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами № 3354100 від 17 грудня 2021 року та № 3386810655-182467 від 19 січня 2022 року у сумарному розмірі 35 538,20 гривень.
Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що внаслідок порушень ОСОБА_1 своїх зобов'язань за укладеним із Товариством з обмеженою відповідальністю "Міолан" (далі - ТОВ "Міолан") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інкасо фінанс" кредитними договорами в нього утворилась заявлена до стягнення заборгованість, яка у зв'язку з переуступленням на користь ТОВ " Факторинг Партнерс" прав вимог підлягає стягненню на користь кредитора в судовому порядку.
Рішенням Вараського міського суду Рівненської області від 30 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Факторинг Партнерс" 27 482,20 гривень заборгованості за договором №3354100 від 17 грудня 2021 року; 5 560 гривень заборгованості за договором №3386811655-182467 від 19 січня 2022 року; 2 252,26 гривень судового збору; 2 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнуто з ТОВ "Факторинг Партнерс" на користь ОСОБА_1 1 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На рішення суду представником ОСОБА_1 - адвокатом Калініним С.К. подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставини справи, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зверталася увага на те, що погоджується з висновками судом першої інстанції в частині договору № 3386811655-182467 від 19 січня 2022 року, проте заперечує проти стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 3354100 від 17 грудня 2021 року.
Так, узагальнені доводи заявника зводяться до недійсності та неукладеності вказаного електронного кредитного договору. Зазначалося про те, що в матеріалах справи відсутні докази проходження відповідачем ідентифікації в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця (ТОВ "Мілоан") через номер телефону чи електронну пошту при вході в особистий кабінет.
Заперечувався і факт отримання одноразового ідентифікатора (алфавітно-цифрової послідовності) в SMS-повідомленні чи на email, які були необхідними для акцепту (прийняття) пропозиції укласти договір. Безпосередньо сам кредитний договір, додаток № 1 (графік розрахунків) та анкета-заява на кредит не містять електронного підпису позичальника за допомогою одноразового ідентифікатора. На переконання заявника, доданий до позову файл договору є підробленим (зміненим) і не є оригіналом електронного доказу. Оскільки відповідний правочин не підписаний позичальником у передбаченій законом формі, він є нікчемним і не створює жодних юридичних наслідків в силу ст. 1055 ЦК України.
Покликався на незаконність нарахування відсотків поза межами строку кредитування. Заявник зазначає, що кредит був наданий строком на 30 днів, однак після його спливу кредитор продовжив нараховувати відсотки. Натомість підвищена процентна ставка після закінчення строку була фактично прихованою штрафною санкцією за прострочення, а не платою за правомірне користування коштами. У матеріалах справи відсутні докази ініціювання позичальником пролонгації договору та сплати відповідних комісій. Неповернення коштів у визначений строк свідчить про неналежне виконання зобов'язань, а не про продовження дії договору.
Оскільки додаткової угоди про продовження строку укладено не було, положення про автоматичну пролонгацію суперечать законодавству та не можуть бути підставою для стягнення відсотків. Тим паче, у разі неоднозначності умов договору щодо нарахування процентів вони підлягають тлумаченню на користь споживача.
Також вказував про те, що умови кредитного договору щодо сплати комісії за надання кредиту є нікчемними, адже надання кредиту є прямим обов'язком кредитора, а не окремою платною послугою для позичальника. На його думку, дії з видачі кредиту та супроводу заборгованості здійснюються в інтересах самого кредитодавця і не можуть бути предметом окремої оплати. Законодавство про захист прав споживачів і про споживче кредитування забороняє встановлення платежів за дії, які не є послугами у розумінні закону, а також нав'язування будь-яких платних умов як передумови надання кредиту. Між тим, договір не містить переліку конкретних послуг, за які стягується комісія, і відсутні докази їх існування та погодження зі споживачем. Разом з тим згідно з усталеною практикою Верховного Суду стягнення винагороди за дії, які кредитор здійснює на власну користь, є несправедливими, порушують принцип добросовісності та створюють істотний дисбаланс прав сторін.
З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції змінити, відмовивши у позові щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 3354100 від 17 грудня 2021 року відмовити, зменшивши суму стягнутого судового збору до 378,98 гривень, суму витрат на професійну правничу допомогу до 1 095,16 гривень та стягнувши з ТОВ "Факторинг Партнерс" на користь ОСОБА_1 витрати з оплати послуг АБ "Калінін і Партнери" за надання професійної правничої (правової) допомоги у суді в розмірі 5 904,84 гривень.
Просить також стягнути з ТОВ "Факторинг Партнерс" на користь ОСОБА_1 витрати з оплаті послуг АБ "Калінін і Партнери" за надання професійної правничої (правової) допомоги в апеляційному суді в розмірі 4 500 гривень та судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 гривень.
У поданому відзиві позивач просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Стверджувалося про те, що відповідний кредитний договір був належним чином укладений в електронній формі відповідно до вимог Закону України "Про електронну комерцію" шляхом реєстрації на сайті, подання заявки та підтвердження волевиявлення одноразовим ідентифікатором (SMS-кодом), що прирівнюється до письмової форми договору. Факт укладення та виконання договору підтверджується перерахуванням 10 000 гривень на емітовану банком платіжну картка відповідача.
При цьому нарахування заборгованості здійснювалося відповідно до умов договору, а саме із застосуванням спочатку зниженої, а потім - стандартної процентної ставки від фактичного залишку кредиту. Натомість відповідач не надав доказів помилковості розрахунку та не подав зворотнього розрахунку, тому його заперечення є необґрунтованими.
Умова про автоматичну пролонгацію була погоджена сторонами та не порушує прав споживача, оскільки надає можливість користуватися коштами без настання наслідків прострочення. Отже, штрафні санкції не нараховувалися, а заявлена до стягнення сума складається виключно з основного боргу та процентів, зменшення яких законодавством не передбачено. Щодо комісії, то вона також була правомірною, адже є складовою загальних витрат за споживчим кредитом відповідно до Закону України "Про споживче кредитування".
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду попередньої інстанції оскаржується лише в частині стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 3354100, тому в іншій частині воно апеляційним судом не переглядається.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Частиною першою ст. 1054, ст.ст. 1055, 10561 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII) встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Частиною третьою ст. 5 Закону № 675-VIII установлено, що правочин не може бути визнано недійсним у зв'язку з його вчиненням в електронній формі, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Разом з тим відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
При вирішенні спірних правовідносин судом попередньої інстанції з'ясовано, що 17 грудня 2021 року ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 уклали договір про споживчий кредит № 3354100, відповідно до умов якого кредитодавець зобов'язувався на умовах, визначених договором, строком на 30 днів із 17 грудня 2021 року надати позичальнику грошові кошти в сумі 10 000 гривень, а позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений договором термін та виконати інші зобов'язання в повному обсязі на умовах та в строки, що були визначені договором. Кредит надавався з метою задоволення потреб позичальника, не пов'язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 1.5 договору орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника складала 13 340 гривень.
Згідно з п. 1.5.1 договору розмір комісії за надання кредиту встановлено 700 гривень, що нараховувалися за ставкою 7 відсотків від суми кредиту одноразово.
Процентами за користування кредитом визначено 2 640 гривень, які нараховувалися за ставкою 0,88 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становила 5 відсотків від фактичного залишку за кожен день користування кредитом (п. 1.5.2, 1.6 договору).
У пункті 1.7 договору зазначено, що тип процентної ставки є фіксованим. Особливості нарахування процентів були визначені п.п. 2.2, 2.3 договору.
Відповідно до п. 2.1 договору кредитні кошти надавалися позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Згідно з п. 6.1 договору правочин укладався в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що був створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та був доступним, зокрема, через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Сторони погодили, що укладення товариством кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично було еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який був підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створювало для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки (п. 6.4 договору). У пункті 6.5 зазначено, що цей договір прирівнювався до такого, що був укладений у письмовій формі.
Додатком № 1 до договору про споживчий кредит № 3354100 від 17 грудня 2021 року був графік платежів за договором про споживчий кредит, згідно з яким датою платежу було 16 січня 2022 року, а також установлено: 10 000 гривень суми кредиту за договором; 2 640 гривень процентів за користування кредитом; 700 гривень комісії за надання кредиту; 13 340 гривень загальної вартості кредиту.
Додатком № 2 до договору про споживчий кредит № 3354100 від 17 грудня 2021 року є паспорт споживчого кредиту № 33541, у якому міститься інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткова інформація та інші важливі правові аспекти.
У розділі 10 договору зазначено, зокрема, номер телефону ОСОБА_1 - НОМЕР_1 .
З довідки про ідентифікацію ТОВ "Мілоан" убачається, що 17 грудня 2021 року ОСОБА_1 , з яким було укладено договір № 3354100 від 17 грудня 2021 року, на номер телефону НОМЕР_1 відправлено одноразовий ідентифікатор V87501.
Згідно з квитанцією Liqpay 17 грудня 2021 року о 17 год. 34 хв. здійснено платіж у сумі 10 000 гривень, призначенням якого є кошти згідно з договором № 3354100. ID платежу - 1855605879. Платником є ТОВ "Мілоан", карткою отримувача - НОМЕР_4.
Умовами п. 3.2.6 договору № 3354100 від 17 грудня 2021 року передбачено, що ТОВ "Мілоан" мало право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати заставу, делегувати (доручати здійснення) свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб у будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника.
26 липня 2024 року ТОВ "Мілоан" (клієнт) та ТОВ "Факторинг Партнерс" (фактор) укладено договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до якого клієнт (первісний кредитор) зобов'язувався відступити за плату право грошової вимоги в сумі 287 052 895,25 гривень, а фактор зобов'язувався, здійснивши фінансування в порядку, передбаченому договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належало клієнту, набувши прав нового кредитора за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між клієнтом і боржниками.
Згідно з п. 6.1.3 договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувався в момент підписання сторонами акта приймання-передачі реєстру боржників для друку згідно з додатком № 4, після чого фактор набув прав нового кредитора стосовно боржників щодо їхніх заборгованостей та набував відповідних прав вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками акт приймання-передачі реєстру боржників для друку підтверджував факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та був невід'ємною частиною цього договору.
Акт приймання-передачі реєстру боржників для друку до договору факторингу № 26-07/2024 підписаний клієнтом та фактором 26 липня 2024 року.
Згідно з реєстром боржників для друку до договору факторингу № 26-07/2024 від 26 липня 2024 року, до ТОВ "Факторинг Партнерс" перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 3354100 на загальну суму 27 482,20 гривень, з яких: 9 500 гривень заборгованості за кредитом; 17 282,20 гривень заборгованості за процентами; 700 гривень заборгованості за комісією.
У відомостях про щоденні нарахування ТОВ "Мілоан" за договором №3354100 зазначено, що 16 січня 2022 року відповідачем сплачено проценти за кредитом в розмірі 668 гривень, тіло кредиту в розмірі 500 гривень, комісію за управління та обслуговування кредиту в розмірі 500 гривень. При цьому того ж дня було нараховано комісію за управління та обслуговування кредиту в розмірі 500 гривень.
Між тим, із дослідженого договору про споживчий кредит3354100 видно, що він відповідає законодавчому визначенню кредитного договору, передбаченому ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З матеріалів справи вбачається, що при укладені кредитного договору первинний кредитор з'ясував особу позичальника, його персональні дані, а саме, серію і номер паспорту, місце реєстрації, ідентифікаційний номер, номер оператора стільникового зв'язку, адресу електронної пошти.
Мотивів вважати, що персональні дані ОСОБА_1 були використані первинним кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, обґрунтовано не було. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських чи інших протиправних кримінально караних дій відповідач не звертався.
Поготів, в ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено факт перерахування обумовлених кредитних коштів позичальнику, що підтверджувалося наданою АТ КБ "Приватбанк" виписки за рахунком: платіжна картка - № НОМЕР_2 ; сума - 10 000 гривень; дата - 17 грудня 2021 року; деталі операції - переказ коштів, Viplata zaima Miolan, ID 1855605879 .
Отже, презумпцію винуватості боржника та факту виникнення між сторонами відповідного зобов'язання не спростовано і спонукань вважати вказану угоду безгрошовою немає.
Тобто доводи апеляційної скарги в цій частині не свідчать про скасування оскаржуваного рішення, вони були предметом дослідження попереднім судом та фактично зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів і тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у зручний спосіб, який має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Також колегія суддів відхиляє аргументи заявника про безпідставність нарахування комісії в розмірі 700 гривень за надання кредиту, позаяк така можливість прямо вказана у Законі України "Про споживче кредитування", а тому такий платіж є обов'язковим для відповідача.
Згідно з ч.2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України "Про споживче кредитування", які викладені у постанові від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, така форма витрат як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Тобто спеціальним законодавством прямо визначені законні права позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
Разом з тим обґрунтованими є доводи автора апеляційної скарги про неправомірне здійснення передбачених умовами кредитного договору нарахувань процентів поза межами узгодженого строку кредитування, а також узгодженій вартості кредиту, які в договорі, графіку платежів до нього, анкеті-заяві на кредит складали лише 30 днів та 2640 гривень відповідно.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З наведеного вбачається, що протягом дії договірних відносин розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов'язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Відсутність позову про визнання кредитного договору неукладеного як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості слід керуватися чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, в т.ч. графіком платежів та анкетою-заявою, а не завуальованими, двозначними умовами, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом поза чітко вказаного строку кредитування та загальної вартості кредиту.
При цьому відсутні підстави вважати пролонгованим строк кредитування.
Так, суд першої інстанції з'ясував, що пунктом 2.3 договору було визначено умови пролонгації строку кредитування.
Продовження вказаного в пункті 1.3 договору строку кредитування могло відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах (п. 2.3.1 договору).
За умовами п. 2.3.1.1 договору для продовження строку кредитування на пільгових умовах позичальник мав вчинити дії, передбачені розділом 6 правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості за кредитом. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту у відсотках від поточного залишку кредиту становили: 3 дні - 3 відсотки комісії; 7 днів - 5 відсотків комісії; 15 днів - 10 відсотків комісії.
Якщо позичальник здійснював продовження строку (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який було продовжено строк кредитування, нараховувалися за ставкою, визначеною п. 1.5.2 договору.
Пунктом 2.3.1.2 договору передбачено пролонгацію на стандартних (базових) умовах. Позичальник міг збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням усіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувалося щоразу, коли позичальник продовжував користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не могло перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, указаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищував 60 днів, таке продовження здійснювалося на кількість днів, що залишилася до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Якщо позичальник здійснював продовження строку (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який було продовжено строк кредитування, нараховувалися за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6 договору.
З інформації ТОВ "Мілоан" про щоденні нарахування та погашення ОСОБА_1 за договором № 3354100 від 17 грудня 2021 року видно, що першу та єдину оплату заборгованості було здійснено 16 січня 2022 року, тобто останнього дня дії кредитного договору.
Отже, пролонгація строку кредитування повинна була відбутися в порядку, визначеним пунктом 2.3.1.2 договору.
Водночас колегія суддів не може з цим погодитися, оскільки відповідна умова кредитного договору встановлювалися як міра відповідальності за неповернення кредитних коштів і, безсумнівно, спонукала кредитора збільшувати суму грошового зобов'язання на власний розсуд виключно на вигідних для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.
Тому обґрунтованою за правочином №3354100 є заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10 000 гривень, 2640 гривень процентів за користування кредитом упродовж тридцятиденного строку та 700 гривень комісії, а разом - 13 340 гривень.
Ураховуючи сплату позичальником первинному кредиту 16 січня 2022 року 1668 гривень, до стягнення за спірною угодою належало 11 672 гривень.
За цих обставин апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення змінити в частині оспорюваних грошових сум шляхом їхнього зменшення.
Підставою для зміни рішення суду першої інстанції відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Калініна Сергія Костянтиновича задовольнити частково.
Рішення Вараського міського суду Рівненської області від 30 жовтня 2025 року змінити, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" заборгованість за договором №3354100 від 17 грудня 2021 року з 27 482 (двадцять сім тисяч чотириста вісімдесят дві) гривні 20 копійки до 11 672 (одинадцять тисяч шістсот сімдесят дві) гривень 00 копійок.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.О. Гордійчук
Н.М. Ковальчук