Рівненський апеляційний суд
Іменем України
26 лютого 2026 року м. Рівне
Справа № 568/1848/25
Провадження № 11-кп/4815/407/26
Колегія суддів Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю :
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
захисника-адвоката ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Радивилівського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2026 року, якою продовжено ОСОБА_5 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 Кримінального кодексу України (далі - КК), запобіжний захід у виді тримання під вартою, у кримінальному провадженні №62025240030000338,
Ухвалою Радивилівського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2026 року, задоволено клопотання прокурора ОСОБА_8 та продовжено обвинуваченому ОСОБА_5 , котрий народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 09 квітня 2026 року включно, без визначення застави.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 просить вказане судове рішення скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
На обгрунтовання цих вимог зазначив, що прокурором у клопотанні не наведено даних про існування заявлених ризиків. Вказав, що згідно довідки голови керівного комітету релігійної організації "Релігійний центр свідків Єгови в Україні" №641 від 22.01.2026 ОСОБА_5 є неохрещеним вісником вказаного релігійного об'єднання, а тому відповідно до ч.4 ст. 35 Конституції України проходження ним служби має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Також судом безпідставно, в порушенні вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та Європейської практики з прав людини не визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави. Вважає, що ОСОБА_5 безпідставно утримується в ДУ "Рівненський слідчий ізолятор", оскільки як військовослужбовець повинен утримуватися на гауптвахті. Також просить звернути увагу, що клопотання про продовження ОСОБА_5 строку тримання під вартою подано не уповноваженою на те особою.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника-адвоката ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_4 про відсутність підстав для зміни обвинуваченому виду запобіжного заходу, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить таких висновків.
За приписами ч.1 ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями ч.ч.1, 2 ст. 331 КПК встановлено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. При цьому, як визначено ст. 177 КПК, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів цієї судової справи, Радивилівським районним судом Рівненської області здійснюється розгляд по суті кримінального провадження №62025240030000338, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 407 КК.
Прокурором, у відповідності до вимог КПК, і зокрема ст. 331 цього Кодексу, було подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави, оскільки існують достатні підстави вважати, що існують ризики передбачені ст. 177 КПК, а саме: переховування обвинуваченого від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення у якому обвинувачується.
Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, враховуючи відсутність у нього соціальних зв'язків, це дає підстави визнати обґрунтованим існування ризику його переховування від суду.
Разом з цим ОСОБА_5 в умовах воєнного стану самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та враховуючи, що обвинувачений не працевлаштований і в нього відсутні міцні соціальні зв'язки, він то може продовжити це кримінальне правопорушення або вчинити інше кримінальне правопорушення.
Отже висновок місцевого суду про існування вказаних ризиків на нинішньому етапі цього провадження і продовження найсуворішого запобіжного заходу - правильний.
Водночас жодних даних, які б свідчили про неможливість утримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою стороною захисту не надано.
Вказані обставини у своїй сукупності, на переконання колегії суддів, свідчать не лише про наявність згаданих ризиків, але й підтверджують висновок, що більш м'який запобіжний захід, аніж тримання під вартою, не зможе запобігти цим ризикам та гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Згідно ст. 183 КПК, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109-114-2, 258-258 - 6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 КК.
Отже, оскільки ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК, то суд правомірно прийшов до висновку про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Щодо доводів адвоката ОСОБА_6 про неможливість ОСОБА_5 бути призваним та нести військову службу, оскільки обвинувачений є членом Релігійного центру свідків Єгови в Україні, а отже, має право на заміну йому на альтернативну (невійськову) службу то колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ст.ст. 17, 65 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу, а захист України, її незалежності та територіальної цілісності України, є обов'язком громадян України.
Судом у своїх рішеннях неодноразово зазначено, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період це два самостійні види військової служби і згідно Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби. Однак заміна військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період на альтернативну (невійськову) службу цим Законом не встановлена.
Тобто Україна запровадила альтернативи військовій службі у мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов'язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку Російської Федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.
Під час ведення війни, коли йдеться про реальну можливість фізичної загибелі сотень цивільних людей і про реальне захоплення держави, навряд чи залучення будь-якого військовозобов'язаного, в тому числі й особи, яка має членство у релігійному об'єднанні Свідків Єгови та сповідує цю релігію, становить такі душевні страждання для людини, які можна порівняти з її смертю в цивільному плані.
Перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов'язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов'язаних).
Такого висновку дійшов Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 15 квітня 2025 року за результатом розгляду справи № 573/406/24 (провадження № 51-317км25).
З врахуванням наведеного, суд не погоджується з доводами захисника про неможливість обвинуваченим ОСОБА_5 несення військової служби та її заміни на альтернативну (невійськову) службу.
Як вбачається за матеріалів справи, обвинувальний акт у кримінальному провадженні 62025240030000338, стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 за ч.5 ст. 407 КК, затверджено прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_8 . Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, до групи прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні входить прокурор ОСОБА_8 . Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою подано уповноваженою на те особою, а отже доводи захисника про відсутність повноважень прокурора ОСОБА_8 позбавлені підстав.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України "Про оборону України" містить визначення терміну "воєнний стан", згідно якого це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
З моменту видання Президентом України Указу "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, по всій підконтрольній Україні території введено воєнний стан, який продовжено до 04 травня 2026 року.
Згідно п.п. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Обвинувачений ОСОБА_5 був призваний до лав Збройних Сил України під час загальної мобілізації, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №350 від 04.12.2024, приступив до виконання обов'язків несення військової служби та був ознайомлений з порядком проходження військової служби.
Частиною 1 ст. 176 КПК передбачено види запобіжних заходів, до яких відноситься найбільш суворий запобіжний захід у виді тримання під вартою ( п.5 ч.1 ст. 176 КПК)
Згідно ч. 8 ст. 176 КПК під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що дана ухвала є законною, обґрунтованою та вмотивовано, постановленою з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому підстав для її скасування та обрання обвинуваченому ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на даний час не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу Радивилівського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2026 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.
Ця ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3