Провадження № 11-кп/803/1066/26 Справа № 201/6249/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
26 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 на вирок Соборного районного суду міста Дніпра від 16 грудня 2025 року у кримінальному провадженні № 12023046650000211 від 18 травня 2023 року стосовно
ОСОБА_8 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Жовті Води Дніпропетровської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судима,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 296 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за участю:
прокурора ОСОБА_9
обвинуваченої ОСОБА_8
захисника ОСОБА_7
потерпілої (в режимі відеоконференції) ОСОБА_10
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Вироком Соборного районного суду міста Дніпра від 16 грудня 2025 року ОСОБА_8 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі звільненням на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням строком на два роки та покладенням на неї виконання відповідних обов'язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
Вирішено долю речових доказів.
Цим вироком ОСОБА_8 визнана винуватою у хуліганстві, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчиненому із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
За обставин, детально викладених у вироку, 17.05.2023 приблизно о 20 год. 00 хв., ОСОБА_8 , перебуваючи на дитячому майданчику, який розташований у дворі будинку за адресою: АДРЕСА_3 (ЖК River Park), вступила в словесний конфлікт з ОСОБА_10 , після чого ОСОБА_8 17.05.2023 приблизно о 20 год. 15 хв. зайшла у під'їзд будинку, в якому мешкала за адресою: АДРЕСА_3 , та приблизно о 20 год. 19 хв. вийшла з нього, утримуючи в правій руці газовий балончик з написом «Терен-4», тобто предмет, який спеціально пристосований для нанесення тілесних ушкоджень, який ОСОБА_8 придбала у невстановленому місці та почала зберігати за місцем свого мешкання.
Далі ОСОБА_8 17.05.2023 приблизно о 20 год. 20 хв. прийшла у двір будинку на територію дитячого майданчику, на якому в той час знаходились інші мешканці та діти, при цьому, утримуючі в руці з газовий балончик з написом «Терен-4», підійшла до потерпілої ОСОБА_10 , поруч з якою знаходились інші мешканці будинку, а також діти, та, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та те, що вона перебуває у дворі багатоповерхового будинку на території дитячого майданчика, на якому перебувають інші діти та громадяни, в той час коли потерпіла ОСОБА_10 зі своєю малолітньою дитиною знаходилась біля ОСОБА_8 та прохала залишити її та дитину у спокої, ОСОБА_8 безпричинно з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок та виражаючи явну неповагу до суспільства, нехтуючи правилами поведінки в суспільстві кричала, почала сваритися з нею з використанням нецензурної лексики, після чого, діючи умисно, з особливою зухвалістю, стоячи лівим боком до потерпілої, тримаючи в правій руці газовий балончик з написом «Терен-4», що має сльозогінну і дратівливу дію, розуміючи, що розпилення вмісту балончика на території дитячого майданчику у безпосередній близькості до інших громадян та дітей призведе до порушення громадського порядку, спрямувала його в бік потерпілої ОСОБА_10 і здійснила натиск на кнопку, чим призвела до розпилення рідини, яка одразу потрапила в обличчя ОСОБА_10 , а саме в ділянку її правого ока, чим спричинила їй тілесні ушкодження у вигляді хімічного опіку кон'юнктиви та рогівки правого ока I ступеню, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.
В подальшому дії ОСОБА_8 були припинені ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , який забрав у ОСОБА_8 газовий балончик з написом «Терен-4» та передав його працівникам поліції.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг і узагальненні доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі прокурор, не оскаржуючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій обвинуваченої, просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі внаслідок м'якості та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити покарання за ч. 4 ст. 296 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, в іншій частині вирок залишити без змін.
В обґрунтування апеляційних вимог прокурор зазначає, що окрім віднесення скоєного злочину до категорії тяжких, суд мав врахувати в даному випадку обставини його вчинення безпосередньо в присутності малолітньої дитини відносно її матері, а також те, що обвинувачена протягом всього судового розгляду не визнавала своєї провини, повідомляла, що не мала наміру наносити умисні тілесні ушкодження потерпілій, що повністю спростовується дослідженими доказами та показами свідків. Обвинувачена жодним чином не намагалась вибачитися чи відшкодувати шкоду потерпілій, навіть у судових дебатах з метою штучного створення пом'якшуючих обставин, вибачилася перед потерпілою та не визнала провину повідомивши, що наміру наносити тілесних ушкоджень та вчиняти хуліганство не мала. Крім того остання затягувала розгляд справи.
На думку прокурора, вказані обставини свідчать про відсутність обставин, що пом'якшують покарання, а отже і вагомих підстав для застосування ст. 75 КК.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_8 визнати винною за ч. 1 ст. 125 КК та звільнити її від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. В ході судового розгляду в суді першої інстанції прокурор змінив пред'явлене обвинувачення з ч. 1 ст. 125 КК на ч. 4 ст. 296 КК і така зміна правової кваліфікації з проступку на кримінальне правопорушення суперечить приписам Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про хуліганство» від 22.12.2006.
Захисник також вказує на допущення порушень ст. 338 КПК, якою визначено заборону зміни обвинувачення прокурором з кримінального проступку на злочин будь-якої тяжкості під час судового розгляду. А тому, суд першої інстанції з урахуванням ч. 3 ст. 337 КПК мав право вийти за межі висунутого обвинувачення та змінити правову кваліфікацію правопорушення на ч. 1 ст. 125 КК, що узгоджується із правовою позицією, викладеною в п. 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №. 228/1158/16-к.
Крім того, захисник посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до помилкової кваліфікації судом дій обвинуваченої. За показами обвинуваченої неприязні відносини з потерпілою виникли саме через неправомірну поведінку останньої, яка без згоди ОСОБА_8 проводила відеозйомку її. При цьому початок конфлікту свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_13 не бачили і сварку не чули, лише показали про неприязні стосунки, у ході яких обвинувачена розпилила рідину з балончика в бік потерпілої.
На думку захисту, відсутній мотив явної неповаги до суспільства, а у свідомості обвинуваченої домінував особистий мотив, зумовлений неприязними стосунками з потерпілою. Зі встановлених судом обставин та показів обвинуваченої, потерпілої та свідків слідує, що у діях ОСОБА_8 відсутні ознаки об'єктивної сторони кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 296 КК як особлива зухвалість, а факт протиправних дій останньої в присутності декількох осіб та спричинення тілесних ушкоджень не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.
Таким чином, захисник вважає, що обвинувачена повинна бути виправдана в цій частині, а її дії перекваліфіковані на ч. 1 ст. 125 КК, строк притягнення до відповідальності за якою минув, оскільки з часу вчинення правопорушення минуло понад 2 роки, тому вона може бути звільнена від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні захисник та обвинувачена підтримали апеляційну скаргу захисника, з підстав, викладених в ній, просили її задовольнити, та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вважаючи їх доводи безпідставними.
Прокурор в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу прокурора та з підстав, викладених в ній, просив її задовольнити, а також заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника.
Потерпіла в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримала апеляційну скаргу прокурора та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши думки сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції доходить наступних висновків.
Відповідно до ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У відповідності до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: (1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); (2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; (3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; (4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винуватим у вчиненні цього правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб'єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку в разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням елементів складу кримінального правопорушення, зокрема місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення.
У мотивувальній частині суд повинен описати результати оцінки доказів навести докази для підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Викладаючи підстави для прийняття рішення, суд повинен дати відповідь на аргументи сторін.
Суд апеляційної інстанції зважає на усталену практику суду касаційної інстанції, викладену, зокрема у постанові ККС ВС від 05 жовтня 2021 року у справі №589/5015/19, відповідно до якої суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з'ясуванню при ухваленні судового рішення.
Сам апелянт визначає те коло питань, які є предметом перевірки апеляційного суду.
Таким чином, процесуальні вимоги сторін відіграють роль орієнтиру, показуючи, з якими частинами судового рішення учасник судового провадження не погоджується, та зобов'язують апеляційну інстанцію надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги.
Перевіривши доводи апеляційної скарги сторони захисту про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, апеляційний суд вважає їх неспроможними з огляду на таке.
Місцевий суд дотримався викладених вище вимог і за встановлених фактичних обставин кримінального провадження дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діянні ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК. Такий висновок суду зроблено з дотриманням вимог КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, дослідженими і перевіреними під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу, а показання останньої, які вона надавала на свій захист, перевірені та спростовані в ході судового розгляду в суді першої інстанції.
Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань, зміст яких детально викладено у вироку, безпосередньо допитаних під час судового розгляду потерпілої ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , а також досліджених в ході судового розгляду письмовими доказами.
За показами потерпілої ОСОБА_10 , 17.05.2023 близько 20 годин 00 хвилин вона з дитиною віком 3 роки і 9 місяців, вийшли на дитячий майданчик в ЖК Рівер Парк, де дитина хотіла погратися в дитячій пісочниці, проте в ній знаходилася собака породи Джекрасел. Далі детально потерпіла розповіла про виниклий конфлікт з обвинуваченою щодо вигулу її собаки в дитячій пісочниці. Зокрема, на прохання потерпілої до обвинуваченої забрати собаку з пісочниці, наголосивши про заборону вигулу собак на дитячому майданчику, остання категорично відмовлялася та їй не важливо, що дитина боїться собаки. Також поруч з потерпілою стояла жінка з маленькою дитиною, приблизно трьох років, і на їх аргументи про страх дітей та прохання прибрати собаку, обвинувачена не реагувала, лаялася нецензурною лайкою в їх присутності. Потерпіла почала фіксувати правопорушення на свій телефон, внаслідок чого обвинувачена оскаженіла, накинулася на неї, схопила за сукню і утримувала, погрожуючи їй та наказуючи видалити відео. В подальшому потерпіла з жінкою та дітьми пішли в іншу частину дитячого майданчика, однак через приблизно п'ять хвилин, може трохи більше, до них підійшла обвинувачена, тримаючи в правій руці газовий балончик і почала погрожувати, що якщо потерпіла не віддасть їй свій телефон із відео, то вона забризкає ним її обличчя. Потерпіла намагалася піти з дитиною від неї, однак обвинувачена слідувала за нею, схопила за ремінь сумки та одяг і утримувала, продовжувала лаятись і погрожувати мені газовим балончиком. Коли потерпіла почала заспокоювати свою дитину, яка плакала, нахиляючись до неї, і в цей момент обвинувачена цілеспрямовано виприснула сльозоточивий газ їй у праве око. В цей момент до дівчини підбіг якийсь чоловік і намагався в неї відібрати балончик. Надалі якась жінка з дитячого майданчика зафіксувала на мобільний телефон її забризкане око, за викликом приїхали поліцейські на дитячий майданчик, потерпіла написала заяву, викликала швидку допомогу, яка відвезла її до лікарні ім. Мечникова, де були зафіксовані тілесні ушкодження та наступного дня вона пройшла СМЕ.
Як пояснила свідок ОСОБА_11 під час допиту, що в день події, ближче до вечора вона гуляла з дитиною на дитячому майданчику, до них підійшла одна із знайомих матерів і попросила бути свідком, оскільки на майданчику виник інцидент, викликали поліцейських. Свідок бачила потерпілу, у якої були червоні набряклі очі і вона намагалася прикривати своє обличчя руками, біля неї була дитина, яка голосно плакала і чіплялася за її одяг. Напроти потерпілої стояла обвинувачена, яка намагалася прибрати руки потерпілої і продовжувала погрожувати балончиком, який занесла над головою потерпілої і направляла балончик у її бік та замахувалась ним. Від неї була агресія у бік потерпілої. В цей момент вона підбігла до обвинуваченої, потягнула за її одяг, а вона розвернулася до неї і почала погрожувати балончиком у її бік. Свідок була впевнена, що зараз обвинувачена розпилить балончик у її бік, але в цей час до них підбіг хлопець зі сторони обвинуваченої та забрав балончик, після чого інцидент був припинений. Сам конфлікт та момент розпилення рідини з газового балончика вона не бачила та саму сварку не чула, оскільки на дитячому майданчику було дуже голосно від дітей, було багато присутніх там батьків також.
Допитана в ході судового розгляду свідок ОСОБА_13 підтвердила, що в день події вона зі своїм чоловіком ОСОБА_14 йшли з магазину у двір ЖК «Ріверпарк», де вирішили посидіти у дворі на лавочці на дитячому майданчику. Далі вони почули крики та побачили в метрах 20 від них як обвинувачена почала бігти за потерпілою, яка була з дитиною. Свідок також бачила як перед цим обвинувачена вибігла зі свого під'їзду. Далі обвинувачена забризкала газовим балончиком у потерпілу, при цьому вона нецензурно лаялася, а потерпіла кричала їй, щоб цього не робила. Чоловік свідка побіг до обвинуваченої аби забрати балончик, а потерпіла намагалася прикрити від газу дитину, яка була налякана. В подальшому її чоловік забрав балончик, потерпіла не могла відкрити око внаслідок попадання у нього сльозогінного газу. Все відбувалося на дитячому майданчику, де були інші люди і діти.
Вказані покази потерпілої та свідків є незмінними, послідовними та повністю узгоджуються між собою, а також з письмовими доказами, ретельно дослідженими судом першої інстанції та обґрунтовано покладені в основу вироку, зокрема відеозаписами, наданими потерпілою під час досудового розслідування та з камер зовнішнього відеоспостереження будинку.
На відеозаписі “IMG 3899» зафіксовано ОСОБА_8 , якій на вигляд 25-30 років, волосся світле, одягнута в білу футболку, джинси синього кольору з переду рвані, вона сидить на конструкції, яка огороджує дитячу пісочницю, чутно фразу: «девушка уберите собаку с песочницы», після чого дана жінка встає, ракурс кадру змінюється та чутно фразу «ты охерела меня снимать»; на відеозаписі «IMG_3900» зафіксовано ОСОБА_10 і ОСОБА_8 , які знаходяться на території дитячого майданчику, ОСОБА_8 лівою рукою тримає ОСОБА_10 за ремінець сумки, яка висить у неї через плече; на відеозаписі «video 544497785135887218501» з камери, яка розташована на фасаді багатоповерхового будинку, видно ОСОБА_8 , яка йде через подвір'я до дитячого майданчику, на території якого потім видно штовханину, яка відбувається між ОСОБА_8 і ОСОБА_10 , а на іншому відео-файлі «video 5444978513587218499» зафіксовано окрім вказаної штовханини між ними, на 30 секунді відео розприскування невідомої речовини у виді струйної хмари в бік ОСОБА_10 .
На відеозаписі «IMG_3902» зафіксовано ОСОБА_10 , на плечі якої висить сумка та яка майже не відкриває праве око, на обличчі видно почервоніння.
Відповідно до висновку спеціаліста судово-медичного експерта №1432 від 18.05.2023 у ОСОБА_10 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: хімічного опіку кон'юнктиви та рогівки правого ока І ступеню, що спричинені від дії невстановленої хімічної речовини, яка мала подразнюючий ефект, можливо в термін, на який вказує обстежена, та які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.
В ході проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_10 від 19.05.2023, остання відтворила механізм нанесення їй тілесних ушкоджень обвинуваченою ОСОБА_8 , а відповідно до висновку експерта № 1497е від 24.05.2023, локалізація та характер виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_10 не суперечить механізму їх утворення, на який вказує остання в ході проведення слідчого експерименту за її участю.
Згідно з протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.05.2023, потерпіла впізнала ОСОБА_8 як особу, яка приснула в її обличчя в область правого ока сльозогінний газ із балончика за адресою: АДРЕСА_3 на дитячому майданчику.
Відповідно до протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 27.05.2023 свідки ОСОБА_11 і ОСОБА_13 , кожен окремо відповідно, також впізнали ОСОБА_8 як особу, яка приснула в обличчя жінки сльозогінний газ на дитячому майданчику.
Таким чином, проаналізувавши покази потерпілих та свідків, письмові докази, суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що вони узгоджуються між собою, є послідовними та логічними і доводять винуватість обвинуваченої за ч. 4 ст. 296 КК, а виходячи зі встановлених судом обстановки й обставин подій, динаміки їх розвитку, характеру дій ОСОБА_8 , дійшов належного висновку про те, що мотивом вказаного злочину була явна неповага до суспільства, бажання протиставити себе суспільству і продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
Щодо доводів захисника про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченої, відсутності складу злочину за ч. 4 ст. 296 КК та перекваліфікації її дій на ч. 1 ст. 125 КК.
Стаття 296 КК передбачає кримінальну відповідальність за хуліганські дії, які завжди посягають на громадський порядок.
Як хуліганство дії кваліфікують лише у тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувалися особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буяння, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.
Спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень необхідно визнавати предмети, які пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час учинення хуліганських дій, а заздалегідь заготовленими - предмети, які хоч і не зазнали якоїсь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були приготовлені винним для зазначеної мети.
Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до установлених правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Указана неповага має бути явною та очевидною як для винної особи, так і для очевидців його дій.
Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.
Тобто для правильної кваліфікації злочинних дій особи необхідно ретельно проаналізувати склад вчиненого злочину і виявити його елементи та всі обставини кримінального провадження.
Суд першої інстанції зазначені вимоги врахував та виконав у повному обсязі під час оцінювання дій ОСОБА_8 та визначення їх правової кваліфікації.
Виходячи з усталеної судової практики, зокрема Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство», постанови Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 749/1092/16, вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК), необхідно враховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян.
Використання при вчиненні хуліганства ножів, які не належать до холодної зброї, інших предметів господарсько-побутового призначення, спеціальних засобів (гумового кийка, газових пістолета, балончика, гранати, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії), пневматичної зброї, сигнальних, стартових, будівельних пістолетів, ракетниць, вибухових пакетів, імітаційно-піротехнічних та освітлюваних засобів, що не містять у собі вибухових речовин і сумішей, а також інших спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень знарядь злочину є підставою для кваліфікації дій винної особи за ч. 4 ст. 296 КК не тільки в тих випадках, коли вона заподіює ними тілесні ушкодження, а й тоді, коли ця особа за допомогою зазначених предметів створює реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №288/1158/16-к, провадження № 13-28кс19, хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об'єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, в тому числі спроба їх припинити, стають приводом для подальшого насильства.
Таким чином, для юридичної оцінки діяння за статтею 296 КК обов'язковим є поєднання ознак об'єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб'єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.
В ході судового розгляду судом встановлено, що приводом для вчинення ОСОБА_8 хуліганських дій став не конфлікт на підґрунті особистих неприязних стосунків, а саме у зв'язку з обуренням обвинуваченої діями потерпілої внаслідок її зауваження забрати собаку з дитячої пісочниці та надати можливість дитині в ній гратися без страху. Повне ігнорування обвинуваченою даного зауваження призвело до подальших дій потерпілою зафіксувати на відео та висвітлити цю поведінку на загал для осуду.
Отже, підставою протиправних дій обвинуваченої в громадському місці, а саме на території дитячого майданчика у дворі будинку по вул. Набережна Перемоги буд. 44 у м. Дніпрі, в присутності багатьох сторонніх осіб та дітей, став незначний привід - зауваження їй через перебування та вигулу своєї собаки в дитячій пісочниці на дитячому майданчику, де бажала гратися малолітня дитина.
Обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку та об'єктивні ознаки поведінки обвинуваченої свідчать про те, що вона не була зумовлена особистою неприязню до потерпілої і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, а саме бажанням протиставити себе суспільству, продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки, та супроводжувалася особливою зухвалістю.
Після зауважень з боку потерпілої та конфлікту щодо відеозапису, ОСОБА_8 пішла цілеспрямовано додому за газовим балончиком та повернулася з ним на дитячий майданчик, демонструючи зневажливе ставлення до громадського порядку, бажаючи “провчити» потерпілу, в присутності дітей та інших осіб, погрожуючи застосувати його, якщо її вимога не буде задоволена, при цьому нецензурно висловлюючись, врешті розпилила його у бік потерпілої у безпосередній близькості її малолітньої дитини. При цьому потерпіла сприймала погрози обвинуваченої як реальну загрозу для неї, тому намагалася піти від неї та захистити свою дитину, яка плакала, на що ОСОБА_8 не реагувала та пішла за нею, утримувала її за одяг та сумку, не надаючи можливості покинути територію, її дії були припинені сторонніми особами.
Використання заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень предмета під час вчинення хуліганських дій створило реальну загрозу для життя та здоров'я потерпілої. При цьому обвинувачена не могла не розуміти, що з використанням газового балончика в громадському місці в присутності дітей та інших людей, нецензурно висловлюючись, вона грубо порушує громадський порядок, посягає на безпечність громадського спокою, охорону здоров'я, честі та гідності людей, і таким чином проявила явну неповагу до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю. У судовому засіданні не встановлено будь-якого іншого мотиву вчинення обвинуваченою злочину, крім хуліганського.
Крім того, обвинувачена, демонструючи свою зухвалу поведінку та зневагу до оточуючих його людей, не реагувала на їх зауваження з приводу своєї поведінки, при цьому зухвало та показово вказувала, що вона не бажає забирати свою собаку з дитячої пісочниці, пропонуючи дитині гратися поруч, не зважала на встановлений знак та заборону вигулу собак на дитячому майданчику, протиставляючи себе оточуючим, суспільству, ображаючи потерпілу в присутності її дитини, нехтуючи загальноприйнятими правилами і нормами поведінки в суспільстві.
Твердження захисника в апеляційній скарзі про відсутність мотиву явної неповаги до суспільства, а у свідомості обвинуваченої домінував особистий мотив, зумовлений неприязними стосунками з потерпілою, є неспроможними з огляду на викладене.
Посилання захисника на те, що свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_13 не бачили початок конфлікту і сварку не чули, а лише показали про неприязні стосунки, у ході яких обвинувачена розпилила рідину з балончика в бік потерпілої, не спростовує наявність мотиву явної неповаги до суспільства та особливої зухвалості і як наслідок правильності кваліфікації дій обвинуваченої за ч. 4 ст. 296 КК.
Зокрема, під час допиту в суді першої інстанції свідок ОСОБА_11 , окрім іншого, також пояснила, коли вона підбігла до обвинуваченої та потягнула її за одяг від потерпілої, то в цей момент ОСОБА_8 розвернулася до свідка і почала їй погрожувати балончиком, при цьому свідок була впевнена, що зараз обвинувачена розпилить газовий балончик в її бік, але в цей час до них підбіг хлопець і забрав балончик, чим було припинено інцидент.
На переконання апеляційного суду, сторона захисту тлумачить показання свідків на власну користь, ігноруючи покази потерпілої та письмові докази в їх сукупності.
Таким чином, доводи захисника про відсутність в діях обвинуваченої складу інкримінованого злочину є непереконливими та спростовуються дослідженими матеріалами кримінального провадження, показами потерпілої та свідків, та за встановлених судом першої інстанції обставин дії ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 296 КК кваліфіковано правильно.
Щодо доводів захисника про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Захисник посилається на допущення порушень ст. 338 КПК, якою визначено заборону зміни обвинувачення прокурором з кримінального проступку на злочин будь-якої тяжкості під час судового розгляду, а тому, суд першої інстанції з урахуванням ч. 3 ст. 337 КПК мав право вийти за межі висунутого обвинувачення та змінити правову кваліфікацію правопорушення на ч. 1 ст. 125 КК.
Апеляційний суд не погоджується з вказаними доводами сторони захисту та вважає їх неспроможними з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 338 КПК, яка діяла в редакції на час зміни обвинувачення (17.05.2024) з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.
Частиною 2 статті 338 КПК передбачено, що, дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог статті 341 цього Кодексу складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Обвинувальний акт долучається до матеріалів кримінального провадження.
Разом з тим, Законом України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо оптимізації діяльності спеціалістів у кримінальному провадженні» від 09 жовтня 2024 року за № 4009-ІХ, який набрав чинності 25 жовтня 2024 року, внесено зміни до частини 1 статті 338 КПК, якою, зокрема встановлено, що не допускається зміна обвинувачення прокурором з кримінального проступку на злочин будь-якої тяжкості під час судового розгляду.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, 30 травня 2023 року до суду першої інстанції надійшов обвинувальний акт стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченої за ч. 1 ст. 125 КК.
В судовому засіданні 10 квітня 2024 року прокурор заявив клопотання про відкладення розгляду у зв'язку з підготовкою зміни обвинувачення.
У подальшому в порядку ст. 338 КПК прокурором 17 травня 2024 року змінено обвинувачення з ч. 1 ст. 125 КК на ч. 4 ст. 296 КК, оскільки після дослідження доказів у судовому засіданні, а саме перегляду відеозапису та допиту потерпілої і свідка встановлено, що в діях обвинуваченої вбачаються ознаки хуліганства, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК.
Водночас судові засідання, призначені на 13.06.2024, 27.06.2024, 23.07.2024, 07.08.2024 були відкладені за заявою захисника та неявкою сторони захисту, що унеможливлювало прокурора вручити змінений обвинувальний акт стороні захисту через їх неявку. При цьому судом до обвинуваченої неодноразово застосовувався привід.
15.10.2024 прокурор в судовому засіданні вручив змінений обвинувальний акт захиснику та потерпілій, також він був долучений до матеріалів кримінального провадження, однак у зв'язку з неявкою обвинуваченої судовий розгляд був відкладено та лише 14 листопада 2024 року в судовому засіданні обвинуваченій був вручений змінений обвинувальний акт.
На переконання апеляційного суду, в даному випадку прокурором дотримані вимоги ст. 338 КПК, оскільки змінений обвинувальний акт був затверджений 17.05.2024 під час дії попередньої редакції вказаної норми, де не було встановлено заборони щодо зміни правової кваліфікації з кримінального проступку на злочин під час судового розгляду. Внесення змін до ч. 1 ст. 338 КПК та набрання ними чинності відбулося лише 29.10.2024, водночас поведінка сторони захисту та їх неявка в судове засідання протягом цього часу не надавала можливості вручити своєчасно обвинуваченій та захиснику змінений обвинувальний акт.
За таких обставин апеляційний суд відхиляє доводи захисника про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону як необґрунтовані та такі, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Неаргументованими є посилання захисника, що зміна пред'явленого обвинувачення з ч. 1 ст. 125 КК на ч. 4 ст. 296 КК суперечить приписам Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про хуліганство» від 22.12.2006, оскільки чинним Кримінальним процесуальним кодексом не передбачено можливість повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування, для провадження дізнання або досудового слідства.
Таким чином усупереч твердженням захисту у поданій апеляційній скарзі місцевий суд, дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, дав їм належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості та достовірності, а також з'ясував передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування й ухвалив обґрунтоване судове рішення.
Із матеріалів кримінального провадження, журналів судового розгляду та його технічної фіксації, слідує, що суд повно та всебічно дослідив всі обставини кримінального провадження, вирішив у відповідності до закону клопотання сторін, належним чином перевірив версію сторони захисту і виклав переконливі мотиви прийнятого рішення, які ґрунтуються на досліджених доказах, яким дав належну правову оцінку та з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Отже, суд першої інстанції, дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані та докази, дав їм оцінку в аспекті ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості та достовірності, а також з'ясував передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, й обґрунтовано вирішив, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв'язку поза розумним сумнівом доводять вчинення обвинуваченою ОСОБА_8 кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 296 КК. У зв'язку з чим доводи сторони захисту є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Щодо доводів прокурора про невідповідність призначеного покарання та безпідставного застосування ст. 75 КК.
Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного обвинуваченій покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі внаслідок м'якості, безпідставності застосування судом ст. 75 КК, апеляційний суд вважає їх необґрунтованими, а висновок суду про звільнення обвинуваченої від покарання з випробуванням є таким, що ґрунтується на засадах призначення покарання, визначених статтями 50, 65 КК та відповідає ст. 75 КК.
Відповідно до змісту ст. ст. 50, 65 КК покарання має на меті не тільки виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а й кару. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
За вимогами ч. 1 ст. 75 КК якщо суд... при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Рішення суду про звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
При визначенні обвинуваченій виду та розміру покарання та звільненні її від відбування покарання відповідно до вимог ст. 75 КК, суд першої інстанції вказаних положень закону дотримався в повному обсязі.
Під час обрання виду і міри покарання, суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відносяться до тяжкого злочину, відомості про особу обвинуваченої, відповідно до яких остання раніше не судима, незаміжня, на утриманні має дитину, ІНФОРМАЦІЯ_2 , працює фізичною особою-підприємцем, внаслідок вчинення злочину тяжких наслідків не настало, вибачалася перед потерпілою. Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання судом не встановлено.
З огляду на наведене, суд дійшов переконливого висновку про призначення обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, встановленому санкцією інкримінованої статті, та можливість її виправлення без ізоляції від суспільства, у зв'язку з чим звільнив її від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК зі встановленням іспитового строку 2 роки.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд та, з урахуванням тяжкості та обставин кримінального правопорушення, відсутність тяжких наслідків та особи обвинуваченої, її молодий вік, яка є раніше не судимою, незаміжня та має на утриманні малолітню дитину, в ході судового розгляду вибачилася перед потерпілою, вважає покарання призначене обвинуваченій у відповідності до положень статей 50, 65 КК, є справедливим, законним та співмірним з тяжкістю та характеру вчиненого злочину, а виправлення обвинуваченої та попередження вчинення інших кримінальних правопорушень можливе без її ізоляції від суспільства.
Статтею 414 КПК як одну з підстав для зміни вироку визначено невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На переконання апеляційного суду, всупереч твердженням прокурора в апеляційній скарзі, всі обставини, які впливають на вид і розмір покарання враховані місцевим судом належним чином, тому призначене їй покарання відповідає принципам законності, невідворотності та співмірності, і є достатнім для досягнення цілей покарання, у зв'язку з чим відповідні доводи є неспроможними та не можуть бути задоволеними.
Прокурор в апеляційній скарзі не наводить переконливих та достатніх доводів, які б вказували на те, що призначене обвинуваченій покарання є дійсно надто м'яким і недостатнім для її виправлення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
За результатами апеляційного перегляду оскарженого вироку апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статей 22, 94, 370, 373 КПК забезпечив повне та всебічне дослідження всіх обставин кримінального провадження, належним чином дослідив та оцінив всі докази і виклав переконливі мотиви чому він приймає їх до уваги. Судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність і не допущено таких порушень кримінального процесуального закону, які б могли бути визнані істотним в розумінні ч. 1 ст. 412 КПК або потягнути несправедливість судового розгляду в даному кримінальному провадженні, у зв'язку з чим апеляційні скарги захисника та прокурора задоволенню не підлягають, а вирок суду має бути залишений без змін.
Керуючись статтями 404, 405, 407 КПК, апеляційний суд
Апеляційні скарги прокурора ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Соборного районного суду міста Дніпра від 16 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченої за частиною 4 статті 296 Кримінального кодексу України залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4