Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/12042/25
03 березня 2026 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду кримінальне провадження відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024000000000658 від 20.07.2024 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 14, ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України, -
за участю сторін кримінального провадження
прокурора ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_5 ,
До Подільського районного суду міста Києва 11.08.2025 надійшли матеріали кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 14, ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України.
Обвинуваченому ОСОБА_3 , запобіжний захід у виді тримання під вартою обрано ухвалою судді до 15.03.2026. В судове засідання, 03.03.2026, з'явилися прокурор, захисник, доставлено обвинуваченого. Від прокурора надійшло клопотання про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб. Клопотання обґрунтовано тим, що ризики зазначені в ухвалі про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою на разі продовжують існувати, строк обраного запобіжного заходу закінчується 15.03.2026, до того часу відсутня об'єктивна можливість розглянути кримінальне провадження, а тому є необхідність у продовженні строку запобіжного заходу на 60 діб. Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник проти задоволення клопотання заперечували подали клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт.
Під час судового засідання усно доповнили клопотання проханням про зміну запобіжного заходу в частині визначення розміру застави. В письмовому клопотанні до суду про зміну запобіжного заходу зазначено, що у клопотанні про продовження дії запобіжного заходу поданого прокурором відсутні докази обґрунтування вказаного клопотання.
Також, указано, що на підтвердження вини в інкримінованому правопорушенні зазначено список виконаних процесуальних дій. Зазначено, що доводи прокурора щодо підозри за ч. 1 ст. 14 ч. 2 ст. 258 КК України є припущенням.
Заслухавши думку прокурора, який просив задовольнити його клопотання та відмовити в задоволенні клопотання сторони захисту, обвинуваченого, захисника, які просили задовольнити їх клопотання та відмовити в задоволенні клопотання прокурора, проаналізувавши матеріали кримінального провадження, судом встановлено наступне.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Згідно з ч. 1 ст. 201 КПК України обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати клопотання про зміну запобіжного заходу. Судом встановлено, що відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 15 січня 2026 року обвинуваченому ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 15.03.2026 включно, без визначення розміру застави. Вирішуючи клопотання прокурора щодо продовження строку дії запобіжного заходу - тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 судом враховано дані про особу обвинуваченого в їх сукупності, наявність місця проживання, термін перебування ОСОБА_3 під вартою, однак вказані обставини на даний час не є співмірними з ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України, які продовжують існувати у вказаному кримінальному провадженні, а тому не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, на даний час. Таким чином, зазначені обвинуваченим ОСОБА_3 обставини є такими, що характеризують особу обвинуваченого, однак на даний час не можуть слугувати підставою для зміни запобіжного заходу на запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Оцінюючи можливість впливу на свідків суд враховує те, що згідно з передбаченою КПК України процедурою отримання свідчень від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України), суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.
Водночас, суд враховує, що наразі кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України відкриті матеріали кримінального провадження, у тому числі протоколи допиту свідків з наданими показаннями, тому існує ймовірність того, що обвинувачений ОСОБА_3 може впливати на них з метою спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, для того щоб він зміг уникнути кримінальної відповідальності або ж мінімізувати її. Таким чином, є підстави вважати про обґрунтовану наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто можливість обвинуваченого ОСОБА_3 незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, який жодним чином також не зменшився і вказане виправдовує продовження запобіжного заходу.
Одночасно при вирішенні клопотання прокурора, суд враховує те, що на даний час на території України запроваджено воєнний стан, тобто встановлений особливий режим судового розгляду, що позбавляє суд можливості змінити запобіжний захід особі, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, оскільки обвинувачений, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватися від суду. При визначенні імовірності переховування обвинуваченого ОСОБА_3 від суду, суд враховує: 1) тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, один з яких особливо тяжкий злочин, що позбавляє суд можливості, в перспективі, застосувати норми статтей 69 та 75 КК України; 2) майновий стан як самого обвинуваченого, так і його близьких осіб, наявність нерухомого та рухомого майна, грошових заощаджень, які на переконання суду, є достатніми для фінансового забезпечення обвинуваченого під час можливого його переховування; 3) наявність громадянства Російської Федерації, перебування та проживання, наявність тісних зв'язків з особами, які на даний час проживають на території Російської Федерації.
Співставлення можливих негативних наслідків для обвинуваченого у вигляді його можливого ув'язнення у майбутньому з можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі доводять, що цей ризик є достатньо високим. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Враховуючи наведене, суд обґрунтовано приходить до висновку, що обвинувачений ОСОБА_3 може переховуватись від суду. Крім того, доведеним є те, що на теперішній час, ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_3 від суду не зменшився, не втратив свою актуальність та продовжує існувати.
Враховуючи мету, спосіб та обстановку вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, конкретні обставини вчинення діянь, вчинення яких інкримінується ОСОБА_3 , особу обвинуваченого ОСОБА_3 , зважаючи на доведеність існування ризиків вчинення дій, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, судом встановлено, що ОСОБА_3 , може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вищевикладене суд вважає достатнім для констатації доведеності ризику вчинення ОСОБА_3 , дій, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Враховуючи зазначені вимоги чинного законодавства до спливу продовженого строку суд саме зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження застосування запобіжного заходу стосовно ОСОБА_3 , якщо судове провадження не завершене до його спливу.
Так, при розгляді клопотання про продовження строку запобіжного заходу мають враховуватись обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують застосування запобіжного заходу.
Прокурор при обґрунтуванні заявленого клопотання посилається на те, що заявлені при обранні та продовженні запобіжного заходу ОСОБА_3 ризики для запобігання яким ОСОБА_3 , обраний запобіжний захід, не зменшились та продовжують існувати і надалі.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження стаття 194 КПК України визначає: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а також наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. На даний час ризики, передбачені ст. 177 КПК України, продовжують існувати, зокрема:
-переховування від суду.
Даний ризик обґрунтовується тим, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, і за яке, згідно санкції ч. 2 ст. 258 КК України, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років. Даний факт дає підстави вважати, що перебуваючи на волі, з метою уникнення кримінальної відповідальності, ОСОБА_3 може переховуватись від суду. Крім того, ОСОБА_3 є громадянином РФ, на території України має постійне місце проживання та стійкі соціальні зв'язки (дружина та троє дітей).
Дані факти, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення та громадянства обвинуваченого, дають підстави вважати, що перебуваючи на волі, ОСОБА_3 може залишити територію України з метою уникнути від кримінальної відповідальності;
- вчинення іншого кримінального правопорушення.
Даний ризик обґрунтовується тим, що ОСОБА_3 перебуваючи на волі може вчиняти нові злочини, підтверджується тим, що дії обвинуваченого спрямовані проти громадської безпеки за фінансову винагороду. При продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд звертає особливу увагу, що обвинувачений обвинувачується у злочині, що вчинено в період дії воєнного стану, що, на думку суду, свідчить про особливу небезпеку вчиненого кримінального правопорушення та вкрай низьку соціальну свідомість обвинуваченого, за умови, що обвинувачення буде доведено в суді. Крім того, на час продовження запобіжного заходу воєнний стан на території України продовжено, що посилює небезпеку того, що обвинувачений зможе ухилятися від явки до суду у разі застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
Ризик незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні на даний час не втратив свою актуальність, оскільки свідки судом ще не допитані.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й обставини, зазначені у ч. 1 ст. 178 КПК України.
Щодо доводу зазначеного в клопотанні про зміну запобіжного заходу про наявність необґрунтованої підозри за ч. 1 ст. 14 ч. 2 ст. 258 КК України варто зазначити наступне.
Не вирішуючи питання доведеності вини на стадії судового розгляду обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень, суддя вважає, що для вирішення питання про продовження дії запобіжного заходу, підозра в розумінні вимог ст.ст. 177, 178 КПК України є обґрунтованою.
В клопотанні, аргументів про те, що обставини, які враховані суддею при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу, об'єктивно змінилися настільки суттєво, що це обумовлює необхідність зміни запобіжного заходу, як і не додано до клопотання будь-яких підтверджуючих таку зміну обставин документів. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів суспільства. Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Із урахуванням конкретних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_3 , враховуючи їх тяжкість, суспільну небезпечність, суд вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства. Крім того, ні в клопотанні, ні в ході безпосередньо судового розгляду, не встановлено даних, що більш м'який запобіжний захід зможе запобігти існуючим в провадженні ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Діючий запобіжний захід, з огляду на тяжкість вчинених ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, їх суспільну небезпечність є дієвим, а суд, ухвалою від 15 січня 2026 року продовживши строк тримання під вартою ОСОБА_3 прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення. З огляду на викладене, застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання ризикам, передбачених ч. 1 ст.177 КПК України та не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого на даному етапі розгляду кримінального провадження. Судом оцінено в сукупності такі обставини: тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його вини, відсутність офіційного місця працевлаштування та будь-яких джерел доходів, ризик виїзду за кордон, наявність родичів за кордоном. Встановлені фактичні дані дозволяють на основі закону та внутрішнього переконання зробити висновок про необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Характер вчинених обвинуваченим дій та наявні ризики обґрунтовують доцільність та правомірність обмеження прав обвинуваченого у кримінальному провадженні та виправдовують застосування запобіжного заходу саме такого виду, оскільки існує ймовірність порушення важливого суспільного інтересу у вигляді протидії правосуддю шляхом переховування від суду, та вчинити інше кримінальне правопорушення. Метою застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання існуючим ризикам. При розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу прокурором доведено обставини, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 194 КПК України. Судом встановлено, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не буде запобігати ризикам переховування від суду, та вчинити інше кримінальне правопорушення.
За сукупності таких обставин, суд, приймаючи до уваги також і стан здоров'я обвинуваченого, щодо якого у матеріалах провадження відсутні об'єктивні медичні застереження, дані про його особу, сімейний стан, соціальні зв'язки, вважає, що клопотання прокурора підлягає до задоволення, а строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з огляду на підстави його застосування підлягає продовженню на 60 днів.
Оскільки дане кримінальне провадження вчинене під час дії воєнного стану щодо злочинів, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України, суд керуючись правилами абз. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України, не вбачає правових підстав для визначення при цьому розміру застави.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 27, 31, 34, 128, 177, 178, 183, 194, 197, 201, 205, 369-372, 384 КПК України,
Клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 задовольнити.
Продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб, до 01.05.2026 включно, без визначення розміру застави.
У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 і його захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Для утримання обвинувачений ОСОБА_3 , підлягає направленню до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду впродовж п'яти днів з дня її проголошення.
Cуддя Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1