03 березня 2026 року
м. Київ
справа №140/3465/23
адміністративне провадження № К/990/11675/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Загороднюка А. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито,
за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 (суддя - Андрусенко О. О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024 (колегія суддів у складі: Мікули О. І., Ільчишин Н. В., Коваля Р. Й.),
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, передбачену частиною другою статті 15 Закону № 2011-XII, з урахуванням пільгової вислуги років понад 10 років.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 08.07.2022 № 591-ОС позивача, звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 06.07.2022 № 585-ОС за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати службу): один з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), виключено зі списків особового складу частини. Загальна вислуга років позивача на момент звільнення склала 18 років 02 місяці 08 днів (календарна військова - 13 років 11 місяців 10 днів; пільгова - 04 роки 02 місяці 28 днів), проте, незважаючи на загальну вислугу років, йому не була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зазначає, що у серпні 2022 року звернувся до відповідача з письмовою заявою про виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, однак листом від 10.09.2022 відповідач у задоволенні указаної заяви відмовив.
Позивач не погоджується з такою бездіяльністю відповідача та зазначає, що він як військовослужбовець, що звільнений з військової служби за наявності вислуги років 18 років 02 місяці 10 дні, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 08.07.2022 № 591-ОС «Про особовий склад» майора ОСОБА_1 , заступника начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) з персоналу, звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 06.07.2022 № 585-ОС за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати службу): один з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII, без права носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до указаного наказу вислуга років позивача станом на 08.07.2022 становить: календарна військова - 13 років 11 місяців 10 днів; пільгова - 04 роки 02 місяці 28 днів; всього - 18 років 02 місяці 08 днів. Також із даного наказу убачається, що при звільненні зі служби ОСОБА_1 не було виплачено одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
11.08.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив видати наказ про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Листом від 10.09.2022 № 11/Я-177-5601 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки розмір допомоги при звільненні за підставами згідно підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статі 26 Закону № 2232-XII не визначений.
Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, передбаченої частиною другою статті 15 Закону № 2011-XII, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16.05.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, такі військовослужбовці мають право на спірну одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на пільгових умовах). Розмір вказаної одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби.
Суд першої інстанції указав, що право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення виникає у військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я або у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років (абзац перший пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ ). У той же час, у ході розгляду цієї справи суд установив, що позивача звільнено зі служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати службу): один з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років. Як наслідок, з урахуванням причин, що слугували звільненню позивача з військової служби, в останнього відсутні підстави для отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення (щодо якої, власне, був заявлений цей позов) за кожен повний календарний рік служби.
Суд першої інстанції також зазначив, що оскільки позивач є військовослужбовцем, звільненим з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, прямо передбаченої підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, має вислугу років, що перевищує 10 років, тому він набув право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив повністю скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував абзац другий пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 140/1143/23, відповідно до якого висновок про те, що звільнення позивача через «сімейні обставини» (тобто коли «один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років»; абзац десятий підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ) підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, є необґрунтований.
Крім того, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій, у порушення норм процесуального права, змінили одночасно предмет і підстави позову; попри вимоги і доводи/позицію позивача. Так, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно з абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ. Водночас дійшли висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII.
Позиція інших учасників справи
Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, відсутність якого, згідно з приписами частини четвертої статті 338 КАС України, не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
Рух касаційної скарги
26.03.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Загороднюка А. Г., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 140/3465/23.
Ухвалою Верховного Суду від 01.05.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою скарга ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024.
Ухвалою Верховного Суду від 11.02.2026 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12.02.2026 № 202/0/78-26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 140/3465/23 у зв'язку з відпусткою судді Мартинюк Н. М., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2026 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Загороднюка А. Г. для розгляду судової справи № 140/3465/23.
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою військовослужбовцю одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, передбаченої частиною другою статті 15 Закону № 2011-XII та зобов'язання здійснити таку нарахування та виплату, позаяк позивач, як з'ясували суди попередніх інстанцій, звільнився за умов які не дають йому на це права. Водночас суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач, натомість, має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ.
Поза тим, позивач у позовній заяві обстоював [свої] позовні вимоги щодо отримання одноразової грошової допомоги з підстав, які передбачені абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ. Мотиви, які були висловлені у цьому зв'язку, мали за мету переконати (довести), що відповідач був зобов'язаний виконати приписи зазначеної статті, відтак вимагати від суду захистити його право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Суд першої інстанцій, якого підтримав суд апеляційної інстанції, під час розгляду справи, як видається, вийшов за межі позовних вимог, адже дійшов висновку, що позивач як військовослужбовець, який звільнився відповідно до пункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, має право на отримання одноразової грошової допомоги з іншої підстави - відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ. Причини такого підходу до розгляду позовних вимог суди попередніх інстанцій не навели (принаймні зі змісту судових рішень вони чітко не прочитуються), але результат розгляду справи зумовив те, що відповідач подав цю касаційну скаргу, у якій акцентує на питанні про застосовність (як і про застосування загалом) до спірних відносин положень абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, й не тільки у поєднанні з положеннями пункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, але також у зіставленні з Постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413.
На час відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд у постанові від 24.01.2024 у справі № 140/1143/23 сформував правові висновки щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 2 (абзаци перший, другий) статті 15 Закону № 2011-ХІІ, підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ та Постанови № 413, які просив урахувати відповідач у своїй касаційній скарзі.
У подальшому такі висновки були підтримані та застосовані Верховним Судом у постановах від 02.05.2024 у справі № 280/7090/22, від 30.05.2024 у справі № 520/3474/23, від 13.06.2024 у справі № 380/14051/23, від 17.10.2024 у справі № 420/26319/23.
Колегія суддів не бачить підстав для відступу від цих висновків, уважає їх застосовними до обставин цієї справи і надалі зауважує таке.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Частиною першою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно з частиною п'ятою статті 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: 1) у мирний час: ; 2) під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): ; 3) з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) [пункт 3 частини п'ятої статті 26 доповнено підпунктом «г» згідно із Законом України від 01.04.2022 № 2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян»]: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; .
Відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Згідно з абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 413, якою на виконання положень статті 26 Закону № 2232-ХІІ, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012 № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 № 618, - затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі - Перелік № 413).
Відповідно до Переліку № 413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);
укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;
хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;
неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);
довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.
У справі № 140/1143/23 Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 2 (абзаци перший, другий) статті 15 Закону № 2011-ХІІ у взаємозв'язку із підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ зауважив на тому, що стаття 26 Закону № 2232-ХІІ пов'язує підстави для звільнення з військової служби з видами військової служби (частина шоста статті 2 Закону № 2232-ХІІ) та умовами (періодами) її проходження.
Зокрема, частина п'ята статті 26 Закону № 2232-ХІІ розрізняє (виокремлює, групує) такі умови (обставини) для припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом: у мирний час (пункт 1 частини п'ятої); під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) (пункт 2 частини п'ятої); з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації (пункт 3 частини п'ятої).
Позаяк для цілей звільнення з військової служби стаття 26 Закону № 2232-ХІІ чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду, то є достатні підстави вважати, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв'язок (залежність) як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.
Так, Верховний Суд не погодився із висновком судів попередніх інстанцій у справі № 140/1143/23 про те, що звільнення позивачки через «сімейні обставини» (тобто коли «один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років»; абзац десятий підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ) підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ.
У цьому аспекті суд касаційної інстанції зауважив, що текстуальний виклад тих норм статті 26 Закону № 2232-ХІІ, які передбачають можливість звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, є бланкетним, адже в них подається посилання на підзаконний нормативний акт Кабінету Міністрів України (ним, як уже з'ясували, є Постанова № 413), в якому мають бути визначені ті умови (причини, обставини), за яких військовослужбовець може реалізувати своє право на звільнення зі служби.
Зокрема, підстава для звільнення зі служби, про яку йде мова, передбачена: у підпункті «в» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті «ґ» пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті «ґ» пункту 1 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Прикметно те, що звільнення з цих підстав з військової служби не пов'язується з особливим періодом та/або воєнним станом, (що має пояснення, коли зіставити ці підстави з датою ухвалення Постанови № 413, а також редакцією абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, яка діяла на дату звільнення позивачки у справі № 140/1143/23 - 26.08.2022).
Інша ситуація з підставами для звільнення з військової служби через «сімейні обставини або інші поважні причини», які передбачені, зокрема, у підпункті «г» пункту 1, підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті «ґ» пункту 2, підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ і які якраз стосуються особливого періоду та воєнного стану. Як можна побачити, текстуальний виклад цих нормативних підстав в названій статті Закону не має посилання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, який містив би «частину» норми, якої бракує [в законі]; натомість «сімейні обставини або інші поважні причини», які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені (в цій частині) безпосередньо у тексті Закону. З уваги на такий спосіб викладу юридичної норми у перелічених [у цьому абзаці постанови] структурних частинах статті 26 Закону № 2232-ХІІ колегія суддів виснувала, що не було приводу в цій частині для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, які затверджені Постановою № 413, як, власне, («бланкетної») умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ), а звідси - для застосування частини другої пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII (у редакції, яка діла на дату звільнення позивачки з військової служби) в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (яка якраз пов'язувалася з підставами, визначеними у згаданому Переліку № 413).
Повертаючись до обставин цієї справи зазначимо, що позивач звільнений з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Тож правове регулювання спірних правовідносин у цій справі відповідає правовому регулюванню правовідносин у справі № 140/1143/23, висновки у якій підлягають урахуванню до обставин цієї справи.
За позицією Верховного Суду у справі № 140/1143/23 норми Закону № 2232-ХІІ (стаття 26) визначають можливість звільнення військовослужбовців з військової служби як через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, так і через сімейні або інші поважні причини, перелік яких визначено самим Законом № 2232-ХІІ.
При цьому, положення абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII передбачають нарахування і виплату одноразової грошової допомоги, якщо звільнення відбулось через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, оскільки ОСОБА_1 звільнений з військової служби з підстави, яка передбачена Законом № 2232-ХІІ, а не з підстав, передбачених Постановою № 413, то на нього не розповсюджуються положення пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII в частині виплати одноразової грошової допомоги.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій допустилися помилки, коли визнали протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобов'язали відповідача нарахувати та виплатити позивачку одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Таким чином, доводи касаційної скарги, які слугували підставою відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті справи, а тому приймаються Судом як належні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої-третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Після перегляду судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що в обсязі встановлених обставин справи у зіставленні з нормативним регулюванням спірних відносин судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі № 140/3465/23 залишаються без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у пункті 35 постанови від 29.08.2022 у справі № 826/16473/15 сформулював правову позицію про те, що аналіз змісту частин першої-третьої статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи.
Отже, з огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 у справі № 140/3465/23 в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024, якою рішення суду першої інстанції в цій частині залишено без змін, - скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі № 140/3465/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
А.В. Жук ,
А.Г. Загороднюк
Судді Верховного Суду