про відмову у відкритті касаційного провадження
02 березня 2026 року
м. Київ
справа №420/31809/24
адміністративне провадження № К/990/303/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 у справі № 420/31809/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державну казначейську службу України про стягнення коштів,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державну казначейську службу України, в якому просив суд: стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 119 055,87 гривень, що складається з 3 відсотків річних у сумі 26 350,23 гривень та індексу інфляції у сумі 92 705,64 гривень шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку України; стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсації моральної шкоди у сумі 70 830,00 гривень, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025, змінено рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2024, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, 05.01.2026 від скаржника надійшла касаційна скарга, в якій він просить скасувати постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 у справі № 420/31809/24; справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження зазначає пункт 2 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, вказуючи на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
До касаційної скарги позивач надав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, обґрунтовуючи це тим, що постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 у справі №420/31809/24 позивач отримав на електрону пошту 03.12.2025.
На підтвердження дати отримання оскаржуваного рішення позивач надає дані картки руху документу про доставку в кабінет.
Відповідно до частини третьої статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 у справі №420/31809/24 позивач отримав на електрону пошту 03.12.2025, та наявність підстав для його поновлення.
Ухвалою Верховного Суду від 26.01.2026 касаційну скаргу залишено без руху. Скаржнику встановлено строк у десять днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, протягом якого скаржнику необхідно було надати документ про сплату судового збору за подання касаційної скарги або документ, який підтверджує право скаржника на звільнення від сплати судового збору.
На виконання вимог зазначеної вище ухвали, від скаржника через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний Суд» на адресу суду 02.02.2026 надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, до якої додано копію пенсійного посвідчення, в якому зазначено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд установив, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, з огляду на таке.
У цій справі суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. За предметом спору дана справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі скаржник просить відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 квітня 2025 року у справі № 580/9536/23.
За сталою судовою практикою без ґрунтовних підстав відступ від попередніх правових висновків неможливий.
Такими ґрунтовними підставами, є:
· очевидна неправильність попереднього правового висновку
· зміни в законодавстві
· потреба в узгодженні судової практики в межах Верховного Суду
Проте зміст касаційної скарги зводиться до незгоди позивача з застосованими висновками Верховного Суду, що не може вважатися належним обґрунтуванням пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Верховним Судом встановлено, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи позов, застосували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2025 року у справі № 580/9536/23, щодо застосування до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Так Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 45 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (пункт 77)).
Верховний Суд наголошує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Також відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов'язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Такі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди.
Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.
Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку.
Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків).
Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Отже, ураховані судами апеляційної інстанції висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 квітня 2025 року у справі № 580/9536/23, стосуються подібних правовідносин, що створює підстави для застосування пункту 6 частини першої статті 333 КАС України.
Відтак, враховуючи те, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанції, які відповідають висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, пунктом 6 частини першої 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 у справі № 420/31809/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державну казначейську службу України про стягнення коштів.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С.М. Чиркін
Суддя В.М. Кравчук
Суддя В.М. Шарапа