03 березня 2026 року м. Дніпросправа № 340/2906/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ СОФІТ»
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року (суддя Сагун А.В.) в адміністративній справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ СОФІТ»
до Головного управління ДПС у Кіровоградській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ СОФІТ» звернулося до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 23.04.2025: № 00042590702, № 00045300702, № 00045260702.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішенням, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що позивачем доведено належними доказами реальність господарських операцій з контрагентами, натомість неналежне виконання такими контрагентами податкових обов'язків не свідчить про нереальність господарських операцій з позивачем. До того ж позивач не зобов'язаний контролювати діяльність контрагентів, з якими укладаються договори.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 18.03.2025 № 283-п було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ СОФІТ» з питань дотримання податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ «СПЕЦРЕНТА» (код ЄДРПОУ 42190973, нова назва ТОВ «РЕКЛАМНА КОМПАНІЯ «САНСА») за серпень 2019 року, ТОВ «ЕПОСТ ГРУП» (код ЄДРПОУ 43154936) за листопад, грудень 2019 року, ТОВ «ТРАНС-КОЛОРИТ» (код ЄДРПОУ 40584771) за червень 2020 року, ПП «ПОЛО-ІНВЕСТБУД» (код ЄДРПОУ 35026677, нова назва ТОВ «МЕНАКЕР») за серпень, листопад, грудень 2019 року, липень, серпень, вересень, жовтень 2020 року, ТОВ «ЦЕНТРЕКОБУД» (код ЄДРПОУ 38435959) за грудень 2020 року показників декларацій з податку на додану вартість за серпень, листопад, грудень 2019 року, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2020 року, грудень 2021 року відображенні та правильності нарахування податку на прибуток за 2019 та 2020 роки, за результатом якої складено Акт від 04.04.2025 № 3933/11- 28-07-02/39295910.
Відповідно до висновків податкового органу, відображених в Акті перевірки, позивачем допущено порушення:
- п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 5, п. 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 806 385 грн;
- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 576 266 грн та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 Декларації) всього у сумі 96 312 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем 23.04.2025 прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 00045260702, згідно з яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 806 385 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 165 943 грн;
- № 00045290702, відповідно до якого позивачеві нараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 576 266 грн, за штрафними(фінансовими) санкціями у розмірі 394 067 грн;
- № 00045300702, згідно з яким нараховані зобов'язання на суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, у розмірі 96 312 грн.
Названі рішення є предметом оскарження в цій справі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.
За приписами статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
За приписами статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників правочинів, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ті чи інші господарські операцій, проте критерієм реальності їх здійснення є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу.
Під час розгляду справи суд першої інстанції надав повну та ретельну оцінку правовідносинам, що відбулися між позивачем та контрагентами ТОВ «СПЕЦРЕНТА» (нова назва ТОВ «РЕКЛАМНА КОМПАНІЯ «САНСА»), ТОВ «ЕПОСТ ГРУП», ТОВ «ТРАНС-КОЛОРИТ», ПП «ПОЛО-ІНВЕСТБУД» (нова назва ТОВ «МЕНАКЕР»), ТОВ «ЦЕНТРЕКОБУД», та дійшов обґрунтованого висновку, що названі контрагенти не могли здійснити спірні господарські операції.
Так, під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено фактичну відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарських операції, не декларування контрагентами прибутку за господарськими операціями, що відбулися з позивачем, не підтвердження реальності господарських операцій за ланцюгом постачання, а також звернув увагу на дефектність первинних документів, складених у спірних правовідносинах, які не підтверджують фактичний рух активів. Окремо суд зауважив на тому, що контрагенти позивача є фігурантами кримінальних справ, провадження за якими триває.
В мотивувальній частині рішення суду першої інстанції проаналізовано та описано детально кожну з господарських операцій з відповідним контрагентом, з посиланням на первинні документи та обставини, встановлені судом, а тому не є доцільним дублювати ці обставини в постанові суду апеляційної інстанції, які до того ж не спростовуються позивачем.
В апеляційній скарзі позивач лише зазначає, що порушення податкової дисципліни з боку контрагентів не може слугувати підставою для нарахування податкових зобов'язань позивачеві.
Натомість суд апеляційної інстанції не вважає ці доводи слушними та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, адже позивачем не надано до суду апеляційної інстанції додаткові документи, які спростовують висновки, викладені податковим органом в Акті перевірки, які при цьому ґрунтуються на податковій інформації та відомостях з офіційних державних реєстрів.
У цьому випадку колегія суддів звертає увагу апелянта на актуальну та послідовну позицію Верховного Суду, як приклад у справі № 160/6768/20, згідно з якою суди мають встановити та перевірити чи справді відбулися господарські операції, з'ясувати за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, перевірити фактичний альтернативний рух активів у порівнянні з задекларованим, дослідити технічну можливість контрагента платника виконати спірні поставки з урахуванням його фактичних господарських ресурсів, понесення ним витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що метою апеляційного провадження є перевірка правильності висновків суду першої інстанції в межах вирішення адміністративної справи, повнота дослідження доказів та встановлення всіх істотних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому саме апелянт, як сторона, яка не згодна з ухваленим судовим рішенням за результатом розгляду справи, має навести обґрунтовані доводи щодо неправильності висновків суду першої інстанції, з посиланням на норми чинного законодавства, встановлені обставини справи та зібрані судом докази.
В даній справі позивач не навів належних доводів, які підкріплюються відповідними доказами, про помилковість висновків суду першої інстанції, а також недоведеність висновків податкового органу, які лягли в основу прийняття оскаржуваних податкових-повідомлень рішень.
У свою чергу суд апеляційної інстанції встановив, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на правильній оцінці доказів, які містяться в матеріалах справи, тоді як апелянт не навів інші докази, які не взяті судом першої інстанції до уваги, та які спростовують відповідні висновки суду.
При цьому суд апеляційної інстанції не вважає слушними доводи позивача, що всі первинні документи не збереглися через строк давності, адже в силу приписів пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України (із змінами, внесеними Законом України від 13.05.2020 № 591-IX), Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX, пп. 69.9 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» від 12.05.2022 № 2260-IX та Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» від 30.06.2023 № 3219-IX, постанови КМУ «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 № 651, з 18.03.2020 до 01.08.2023 строк для проведення перевірок та визначення грошових зобов'язань було зупинено.
Водночас надання платником фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих ним показників податкового обліку. Обов'язок платника зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Отже, платник податків мав обов'язок зберігати документи протягом періоду, на який закон зупинив право на проведення податковим органом перевірок та нарахування податкових зобов'язань, про що позивач не міг бути не обізнаний. Не надання ж під час перевірки та до моменту винесення податкових повідомлень-рішень первинних документів, у тому числі договорів, на підставі яких відбувались спірні господарські операції, в силу приписів Податкового кодексу України свідчить про їх відсутність.
Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ СОФІТ» залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року в адміністративній справі № 340/2906/25 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з 03 березня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 03 березня 2026 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров
суддя Т.І. Ясенова