03 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/33672/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року (суддя Боженко Наталія Василівна) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.11.2025 (з основної діяльності) № 706 в частині призову та направлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для проходження військової служби за мобілізацією до Військової частини НОМЕР_1 ; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з виключенням зі списків особового складу військової частини.
Також позивачем 26.01.2026 подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій ОСОБА_1 просить заборонити Військовій частині НОМЕР_1 та її посадовим особам направляти ОСОБА_1 до району активних бойових дій, у тому числі до зони безпосереднього ведення бойових дій, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та задовольнити заяву про забезпечення позову. Апеляційна скарга ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства. Зазначає, що позивач є чоловіком та фактичним доглядальником своєї дружини - ОСОБА_2 , яка має тяжкі порушення зору, часткову атрофію зорових нервів, різке звуження полів зору, що підтверджується медичною документацією, поданою до суду. Її стан об'єктивно потребує постійної сторонньої допомоги у повсякденному житті, включно з орієнтацією у просторі та самообслуговуванням. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ці обставини «не підтверджені» та «не підлягають оцінці» в межах забезпечення позову. Такий підхід суперечить самій природі інституту забезпечення позову, який не вимагає доведення обставин «поза розумним сумнівом», як при вирішенні справи по суті, а передбачає оцінку ризиків настання незворотних наслідків. Суд фактично підмінив стандарт доказування, висунувши до заявника вимоги, які застосовуються виключно під час розгляду справи по суті, що прямо суперечить правовій позиції Верховного Суду про превентивний характер заходів забезпечення позову. Ключовою помилкою суду є твердження про те, що можливе направлення позивача до району активних бойових дій не створює реальної загрози правам позивача та його дружини. Такий висновок є очевидно відірваним від реалій воєнного стану, оскільки направлення військовослужбовця до зони активних бойових дій є подією з підвищеним, об'єктивно незворотним ризиком, наслідки якої не можуть бути усунуті жодним майбутнім судовим рішенням. У разі направлення позивача до зони бойових дій: буде фактично припинено надання життєво необхідної допомоги його дружині; важкохвора особа залишиться без догляду; виникне реальна загроза її життю, здоров'ю та людській гідності. Ці наслідки є саме тими, для запобігання яким законодавець і передбачив інститут
забезпечення позову.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Предметом спору в цій справі є наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.11.2025 (з основної діяльності) № 706 в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Статтею 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що суд при вирішенні питання щодо необхідності забезпечення позову має враховувати предмет позову, підстави звернення до суду, а також забезпечити дотримання пропорційного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для позивача та інших заінтересованих осіб внаслідок невжиття таких заходів.
Колегія суддів не вважає обґрунтованими доводи позивача, що у разі направлення позивача до зони бойових дій: буде фактично припинено надання життєво необхідної допомоги його дружині; важкохвора особа залишиться без догляду; виникне реальна загроза її життю, здоров'ю та людській гідності, адже, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач на даний час знаходиться у навчальному центрі Військової частини НОМЕР_2 , тобто не здійснює догляд за дружиною, при цьому матеріали справи не містять докази того, що вказана обставина створила реальну загрозу дружині.
Більш того, зі змісту позовної заяви також не вбачається, що дружині ОСОБА_1 встановлено інвалідність із визначенням, що така особа потребує постійного догляду.
Також суд апеляційної зазначає, що позивач не навів обґрунтованих та переконливих доводів щодо очевидної протиправності оскаржуваного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.11.2025 (з основної діяльності) № 706, так само як і не довів належними доказами можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених/оспорюваних прав/ інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, без вжиття заходів забезпечення позову. Доводи заяви зводяться лише до припущень такого ускладнення.
Отже суд апеляційної інстанції доходить висновку, що на теперішній час відсутні правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову відсутні.
Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року в адміністративній справі № 160/33672/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з 03 березня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.
Повна постанова складена 03 березня 2026 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров
суддя Т.І. Ясенова