03 березня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/320/26-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши клопотання представника Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно;
- зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) - січень 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6, пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2021 року включно;
- стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 Індексацію грошового забезпечення, у відповідності до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2021 року включно з розрахунку 2882,65 гривні на місяць в сумі 132601,90 гривня (сто тридцять дві тисячі шістсот одна гривня дев'яносто копійок);
- визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2021 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2019 роки, без урахування при її обчисленні індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2021 роки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2019 роки, з включенням до грошового забезпечення, з якого проводиться розрахунок, індексації грошового забезпечення, розрахованої у відповідності до вимог пункту 1-1 та вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України, у відповідності до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2021 року за весь час затримки виплати, а саме за період з 01 січня 2016 року по дату фактичної виплати заборгованості з грошового забезпечення.
Ухвалою суду від 16 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строк для подання заяв по суті справи.
Відповідач подав до суду клопотання про залишення позову без розгляду, яке обґрунтовано тим, що до статті 233 Кодексу законів про працю України було внесені зміни, які набрали чинності 19 липня 2022 року і якими було встановлено тримісячний строк на оскарження дій щодо виплати працівнику належних сум при звільненні. Відповідно, на думку представника відповідача, оскільки індексація грошового забезпечення нараховується та виплачується щомісяця, позивачу не могло не бути достеменно відомо про виплачені йому суми вказаного виду грошового забезпечення. Натомість позивач за період проходження ним військової служби у період з вересня 2016 року по грудень 2021 року жодного разу не звертався до відповідача щодо здійснення нарахування чи перерахунку індексації грошового забезпечення, і з цим позовом звернувся до суду лише через 4 роки з дня закінчення спірного у даній справі періоду.
Розглянувши клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, перевіривши матеріали справи, суд зазначає таке.
Строки звернення до адміністративного суду встановлені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, положення наведеної норми допускають при вирішенні справ в порядку адміністративного судочинства застосування строків, визначених не тільки Кодексом адміністративного судочинства України, а й іншими законами.
Водночас положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
При цьому під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
19.07.2022 року набрав чинності Закон України від 01.07.2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), згідно з яким, частина перша і друга статті 233 КЗпП України діють у новій редакції. Зокрема, відповідно до статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Згідно з новою редакцією статті 234 Кодексу законів про працю України (після внесення до неї змін Законом №2352-ІХ) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Тобто, на момент звернення позивача до суду із цим позовом діяла редакція частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка передбачала, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Поряд з цим суд зауважує, що Закон №2352-IX не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі. Закон №2352-IX поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, тобто з 19 липня 2022 року.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.99 №1-рп/99, від 13.05.97, №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Як вбачається з матеріалів даної справи, предметом спору в ній є протиправні, на думку позивача, дії відповідача щодо неналежного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, не нарахування та невиплати індексації-різниці з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2021 року включно, не нарахування та не виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2021 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2019 роки з урахуванням у їх складі індексації грошового забезпечення, а також щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2021 року.
Тобто, на час спірних в даній справі періодів діяла норма частина другої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, яка передбачала, що строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
З огляду на викладене та беручи до уваги те, що спірні правовідносини виникли до 19 липня 2022 року, то відсутні підстави для застосування положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України із змінами, внесеними Законом України №2352-IX від 01 липня 2022 року, які набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Аналогічний підхід до вирішення питання щодо своєчасності звернення особи до суду з позовом про стягнення належних при звільненні сум заробітної плати за період до 19 липня 2022 року також застосовано Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 10 липня 2024 року (справа №240/1615/24).
Враховуючи наведене, суд вважає помилковими доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом. Позивач, з огляду на заявлені в даному позові вимоги та періоди, за які він просить нарахувати та виплатити належні йому суми грошового забезпечення, не обмежується будь-яким процесуальним строком звернення до суду, а тому при поданні ним до суду позовної заяви у цій справі зазначений строк не пропущений.
Отже, клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду є безпідставним, а тому суд відмовляє у його задоволенні.
Керуючись статтями 122, 240, 241, 248, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання представника Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.П. Лелюк