Справа № 560/21345/25
іменем України
03 березня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Драновського Я.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві , Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно відмовив їй у призначенні пенсії за вислугу років.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачі правом на подання відзивів не скористались, про розгляд справи повідомлені належним чином.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив таке.
ОСОБА_1 12.08.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За результатами розгляду вищевказаної заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області було прийнято рішення від 20.08.2025 №262340031660 про відмову в призначенні пенсії, оскільки відповідно до наданих до заяви документів загальний страховий стаж складає 32 роки 02 місяці 20 днів.
Стаж за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону 1788-XII станом на 11.10.2017 становить 24 роки 08 місяців 28 днів.
Зазначено, що за доданими документами до страхового та спеціального стажу зараховано всі періоди.
Позивач вважає, що прийняте відповідачем рішення щодо, відмови в призначенні їй пенсії є незаконним і таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-ХП «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХП) та Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються, в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" набрав чинності 11 жовтня 2017 року.
Тобто пенсія за вислугу років згідно із нормами Закону №1788-ХІІ призначається за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного цим законом страхового і спеціального стажу.
Відповідно до статті 1 Закону №1788-ХІІ, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Положеннями статті 2 Закону №1788-ХІІ передбачено, що за цим Законом призначаються, зокрема, трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55 (стаття 52 Закону №1788-ХІІ).
Пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право, на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З прийняттям Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону №1788- XII, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону №1788-ХП) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України") було встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року.
04.06.2019 Конституційним Судом України було ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.
Конституційний Суд України ухвалюючи вищезазначене рішення, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Позиція Конституційного Суду України, викладена в рішенні №2-р/2019, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції.
Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об'єктивних підстав.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З аналізу наведених правових норм Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "є", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років), нівелює сутність права на соціальний захист, не відповідає конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних Положень Закону №1788-ХП щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-ХІІ. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання "віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-ХІІ.
Таким чином зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г, "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.
Зазначені норми Закону №1788-ХІІ втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.
Отже починаючи з 05.06.2019 положення пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" та Законом України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «легітимні очікування") (Доповідь «Верховенство права", схвалена Європейською Комісією «За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Відтак, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Таким чином, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти не залежно від віку при, наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Посилання пенсійного органу на те, що спеціальний страховий стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" обчислений по 11.10.2017 повинен становити 26 років 6 місяців, є безпідставними, оскільки орган Пенсійного фонду застосував редакцію Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка рішенням Конституційного Суду України 04.06.2019 № 2-р/2019 визнана неконституційною.
В той час, як встановлено судом, відповідачами не був врахований позивачу період навчання з 01.09.1988 по 23.07.1992 в Київському міському педагогічному училищі №1 та періоди роботи за професією з 11.10.2017 по 30.11.2021 та з 01.03.2022 по 01.08.2025 (а не як помилково зазначає позивач 31.08.2025 (довідка №50 від 13.10.2025 та трудова книжка серії НОМЕР_1 )), що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується розрахунком стажу позивача, який наявний в матеріалах справи та листом пенсійного органу від 14.10.2025, хоча в тексті оскаржуваного рішення зазначено, що пенсійним органом до стажу за вислугу років зараховано всі періоди роботи позивача.
Згідно з ст. 38 Закону України "Про професійну-технічну освіту" від 10.02.1998 №103/98-ВР час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Таким чином, законодавцем прямо визначено, що період навчання у професійно- технічному навчальному закладі може бути зараховано до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, лише за умови зарахування на роботу за набутою професією.
Разом з тим, як видно з матеріалів справи, а саме розрахунку стажу позивача, пенсійним органом не зараховано період її навчання з 01.09.1988 по 23.06.1992.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 зазначено, що позивач до прийняття на роботу проходила навчання в Київському міському педагогічному училищі №1.
Також період навчання позивача з 1988 - 1992 роки в Київському міському педагогічному училищі №1 підтверджується дипломом про навчання серії НОМЕР_2 .
Отже, у відповідача були відсутні підстави щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання позивача.
Поряд з цим, суд зазначає, що кінцевою датою періоду навчання слід вважати 23.06.1992, а не як зазначає позивач 23.07.1992, що підтверджується копією диплому серії НОМЕР_2 .
Щодо не зарахування до спеціального стажу позивача періодів роботи з 11.10.2017 по 30.11.2021 та з 01.03.2022 по 01.08.2025, а не як зазначає позивач 31.08.2025, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 05.08.1992, то суд зазначає таке.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Змістом частини першої статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, а також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи.
Крім того, період роботи позивача закладі дошкільної освіти (ясла-садок) №83 Деснянського району міста Києва з 17.07.2018 по 01.08.2025, підтверджується довідкою цього закладу від 13.10.2025 №50.
Враховуючи вищезазначене, позивач, маючи необхідний страховий стаж та спеціальний стаж понад 25 років (з урахуванням спеціального стажу, зарахованого судом цим рішенням суду), має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV Закону № 1058-IV, а тому рішення пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії є незаконним та належним чином необґрунтованим, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню із зобов'язанням суб'єкта владних повноважень призначити та виплачувати позивачу пенсію відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV зазначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Таким чином, відповідач має призначити позивачу пенсію відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII, а саме з 12.08.2025.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що з урахуванням встановлених обставин справи та наявних доказів, позов слід задовольнити частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач сплатила судовий збір у розмірі 968,96 гривень, тому ці витрати слід присудити на її користь.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 20.08.2025 №262340031660.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання з 01.09.1988 по 23.06.1992 та до стажу за вислугу років періоди роботи з 11.10.2017 по 30.11.2021 та з 01.03.2022 по 01.08.2025, та призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 12.08.2025.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. за рахунок асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії - НОМЕР_3 )
Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ,04053 , код ЄДРПОУ - 42098368) Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, 29013 , код ЄДРПОУ - 21318350)
Головуючий суддя Я.В. Драновський