02 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/27280/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщак Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним протиправними та зобов'язання вчинити дії, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо перерахунку пенсії без урахування довідки про заробітну плат в зоні відчуження, виданої ВАТ “Спеціалізоване монтажне управління № 24» від 23.12.1998 № 107;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2025 на підставі довідки ВАТ “Спеціалізоване монтажне управління № 24» від 23.12.1998 № 107 про заробітну плату, одержану за роботу в зоні відчуження ЧАЕС, та визначити середньомісячний заробіток у розмірі 121805,70 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно припинив нарахування та виплату пенсії по інвалідності, що настала в результаті каліцтва внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження з 13.08.1986 по 31.08.1986, згідно з довідкою, виданою ВАТ “Спеціалізоване монтажне управління № 24». У подальшому відповідач зменшив основний розмір пенсії від середнього заробітку до 25851,34 грн. Вказані дії позивач вважає протиправними та на захист порушених прав звернувся до суду.
Ухвалою суду від 05.12.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
22.12.2025 до суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує, що підставою для проведення розрахунку заробітної плати за період роботи в зоні відчуження є первинні документи про нараховану заробітну плату, періоду та фактичної тривалості робочого дня і місця її виконання. Зазначає, що згідно з довідкою ВАТ “Спеціалізоване монтажне управління № 24» від 01.04.1999 № 27 ОСОБА_1 з 13.08.1986 по 11.09.1986 брав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на будівництві дренажної завіси ставка-охолоджувача в населеному пункті м. Прип'ять. На думку відповідача, у довідці відсутня підстава її видачі та підтверджуючі первинні документи. Крім того, згідно з довідкою ПАТ “СМУ № 24» від 30.06.2025 № 23 та копією книги наказів з відряджень по "СМУ № 24" тресту “Укркомплектмонтаж» з 13.08.1985 по 11.09.1986 ОСОБА_1 відряджений в с. Оране, Чорнобиль. У довідці зазначено, що згідно з маршрутним листом роботи на ставку-охолоджувачі, виконувались з 9.00 до 14.00, тобто 5 годин. Відповідно до переліку населених пунктів і виробничих об'єктів, де оплата праці здійснюється відповідно з зонами небезпеки (згідно з рішеннями Урядової комісії) в підвищених розмірах в залежності від рівня радіації, затвердженого розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 № 964, м. Чорнобиль в період з 01.08.1986 відноситься до І зони небезпеки, де оплата праці здійснюється в 2-х кратному розмірі, північна частина ставка-охолоджувача - до ІІІ зони небезпеки, однак у довідці № 107 зазначена кратність. Якщо працівник упродовж робочого дня виконував роботи у різних зонах, для розрахунку оплати праці застосовується середній показник кратності, виходячи з годин роботи в кожній зоні. Згідно з довідкою ВАТ “Спеціалізоване монтажне управління № 24» від 23.12.1998 № 107 ОСОБА_1 за період роботи в м. Прип'ять з 13.08.1986 по 31.08.1986 зазначена за 19 днів сума доплати за надурочний час в сумі 1025,63 крб, за 11 днів - 27,72 крб, однак не зазначена кількість відпрацьованих надурочних годин. Стверджує, що згідно з акту перевірки розшифрувати надурочні і оплату за роботу у вихідні дні неможливо по причині відсутності первинних документів (нарядів, табелів робочого часу). Враховуючи вищезазначене, врахувати заробітну плату за роботу в зоні відчуження для обчислення пенсії по інвалідності в розмірі фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону немає можливості, оскільки розрахунок заробітної плати проведено всупереч нормативним документам. Оскільки, довідка № 107 не підтверджена первинними документами, в особовому рахунку за 1986 рік відсутня інформація про виплату заробітної плати за роботу в зоні відчуження, тому ця довідка не може бути підставою для обчислення пенсії із заробітної плати за роботу в зоні відчуження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Пенсія була обчислена з урахуванням заробітної плати за період роботи в м. Прип'ять з 13.08.1986 по 31.08.1986 на підставі довідки “Спеціалізоване монтажне управління № 24» від 23.12.1998 № 107.
У зв'язку з отриманням у червні 2025 року пенсії у меншому розмірі позивач звернувся до відповідача щодо роз'яснення причин таких дій.
Листом від 14.11.2025 позивача повідомлено, що пенсія до 01.06.2025 обчислювалась з урахуванням заробітної плати за роботу в зоні відчуження з 13.08.1986 по 31.08.1986 на підставі довідки “Спеціалізоване монтажне управління № 24» від 23.12.1998 № 107. Однак згідно з копією особового рахунку на 1986 рік, засвідченою ВАТ " Спеціалізоване монтажне управління № 24", відсутня інформація як про виплату заробітної плати саме за роботу в зоні відчуження, так і про виплату доплати в сумі 1025,63 крб та 27,72 крб за понадурочний час в зоні відчуження. Згідно з актом перевірки розшифрувати надурочні і оплату за роботу у вихідні дні неможливо по причині відсутності первинних документів (нарядів, табелів робочого часу). Оскільки довідка № 107 не підтверджена первинними документами, в особовому рахунку за 1986 рік відсутня інформація про виплату заробітної плати за роботу в зоні відчуження, тому ця довідка не може бути підставою для обчислення пенсії із заробітної плати за роботу в зоні відчуження. Отже, питання можливості обчислення пенсії із заробітної плати за роботу в зоні відчуження може бути розглянуто у разі надання довідки підприємством, в складі якого позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, про заробітну плату за роботу в зоні відчуження з розрахунком, який відповідає інформації про тривалість, періоди роботи та населені пункти зони відчуження, наявної в первинних документах.
Вважаючи такі дії необґрунтованими та протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Метою та завданнями Закону № 796-XII є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
За правилами статті 54 Закону № 796-XII (в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.
В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
У Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень статті 16 Конституції України установив у Законі України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.
Покладення Конституцією України на державу обов'язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров'я, що зумовлює їх посилений соціальний захист.
У Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(П)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону№ 796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою зазначеної статті у редакції Закону № 230/96-ВР та зазначив, що приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав на те, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов'язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.
Також у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 № 4- р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
Системна судова практика у справах щодо захисту соціальних прав дає підстави для висновку, що прийняттям Закону № 1584-ІХ не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(П)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.
Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
Аналіз встановлених обставин справи дозволяє суду зробити висновок, що національне законодавство зазнало змін в частині зменшення мінімального розміру державної пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, та встановлення обмеження максимального розміру заробітної плати, з якої може обраховуватись така пенсія.
Водночас, з огляду наявність Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, яким досліджено п. 11, 12 Порядку № 1210 та Рішення Конституційного Суду № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024, якими визнано частину 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ такою, що не відповідає Конституції України, вказані норми національного законодавства не можуть бути застосовані судом до правовідносин між сторонами, однією з яких є особа щодо якої встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, та яка має право на посилений соціальний захист, що пов'язаний з реалізацією її права на відшкодування завданої здоров'ю шкоди.
Суд звертає увагу, що у наявних правовідносинах між сторонами відсутній спір щодо наявності у позивача статусу особи з інвалідністю, що виникла у зв'язку з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Так, пенсію по інвалідності відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачу призначено попередньо з розрахунку заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження 13.08.1986 по 31.08.1986, згідно з довідкою, виданою ВАТ “Спеціалізоване монтажне управління № 24».
Однак з 01.06.2025 відповідачем перераховано пенсію позивача без урахування заробітної плати згідно з вищевказаною довідкою.
Обґрунтовуючи вказані дії, пенсійний орган вказує, що було проведено контрольну перевірку та виявлено що в довідці ВАТ “Спеціалізоване монтажне управління № 24» від 23.12.1998 № 107 виданій ОСОБА_1 за період роботи в м. Прип'ять з 13.08.1986 по 31.08.1986, зазначена за 19 днів сума доплати за надурочний час в сумі 1025,63 крб., за 11 днів - 27,72 крб., однак не зазначена кількість відпрацьованих надурочних годин. Оскільки, довідка № 107 не підтверджена первинними документами, в особовому рахунку за 1986 рік відсутня інформація про виплату заробітної плати за роботу в зоні відчуження, тому довідка не може бути підставою для обчислення пенсії із заробітної плати за роботу в зоні відчуження. Отже, на думку суб'єкта владних повноважень, пенсію позивачу приведено у відповідність до чинного законодавства.
Оцінюючи доводи ГУПФ України в Житомирській області щодо того, що довідка № 107 не підтверджена первинними документами, а в особовому рахунку за 1986 рік відсутня інформація про виплату заробітної плати за роботу в зоні відчуження, а тому не може бути підставою для обчислення пенсії із заробітної плати за роботу в зоні відчуження.
Судом встановлено, що ГУПФ України в Житомирській області було проведено перевірку в Спеціалізованому монтажному управлінні № 24 щодо достовірності довідки для про заробітну плату за роботу в населених пунктах зони відчуження від 08.09.2025 № 33.
За наслідком перевірки складено Акт № 100-1002-1/6876 від 06.10.2025.
Із даного акту вбачається, що відділом управління контрольно-перевірочної роботи ГУ ПФУ у Київській області фактично не підтверджено відповідність наведеної у довідці № 33 інформації щодо заробітної плати позивача за 1986 і 1990 роки.
Разом із цим, в акті зазначено, що пояснення суб'єкта перевірки з приводу відсутності документів та з приводу невідповідності прізвища особи, якій видана довідка № 33, прізвище особи зазначено в первинних документах.
Також суд бере до уваги надану до матеріалів справи пояснювальну записку від 06.10.2025, видану приватним акціонерним товариством "Спеціалізоване монтажне управління № 24", в якій зазначено: "В зв'язку з закінченням терміну зберігання в підприємстві частково відсутні первині документи, що стосуються ОСОБА_1 , а саме: табелі обліку робочого часу за серпень, вересень 1986 року (термін зберігання 1 рік), накази про короткострокові відрядження (термін зберігання 5 років), також відсутні маршрутні листи за 1986 року та посвідчення на відрядження за серпень, вересень 1986 року (термін зберігання 3 роки). Також повідомляємо, що в первинних документах неправильно зазначено прізвище ОСОБА_2 , при цьому зазначаємо, що в період 1986 року інша особа з прізвищем ОСОБА_3 чи ОСОБА_2 не працював".
Тому суд вважає, що надмірний формалізм у діях ГУ ПФУ щодо перевірки первинних документів, що призвів до позбавлення особи права на належне пенсійне забезпечення, є порушенням принципу верховенства права та принципу справедливості.
Щодо тверджень відповідача, що згідно з копією особового рахунку на 1986 рік, засвідченою ВАТ "СМУ-24", відсутня інформація як про виплату заробітної плати саме за роботу в зоні відчуження так і про виплату доплати в сумі 1025,63 крб та 27,72 крб за понадурочний час в зоні відчуження.
Суд не погоджується із такою позицією, адже відображені в акті № 100-1002-1/6876 від 06.10.2025 розрахунки в повній мірі відповідають інформації, відображеній в довідці № 33 від 08.09.2025 та в довідці № 107 від 23.12.1998.
Суд дослідивши наявні в матеріалах справи довідку № 107 від 23.12.1998 та довідку № 33 від 08.09.2025 встановив, що в обох наявна графа "оплата праці за дні роботи в зоні відчуження" в 1986-1990 роках і однаковий розрахунок "1867,43".
Більше того, порівняльний аналіз змісту довідки № 107 від 23.12.1998 та нової довідки № 33 від 08.09.2025 свідчить про повну ідентичність наведених у них відомостей щодо періоду роботи позивача в зоні відчуження та нарахованих сум заробітної плати. Таким чином, результати перевірки, проведеної пенсійним органом у 2025 році щодо довідки № 33, фактично стосуються тих самих первинних даних, які були закладені в основу довідки № 107. Тому підтвердження судом достовірності даних в одній із цих довідок автоматично спростовує доводи відповідача про неможливість врахування іншої.
Суд також зазначає, що відсутність в особовому рахунку позивача інформації про підстави нарахування та виплату заробітної плати саме за роботу в зоні відчуження, так і про виплату доплати в сумі 1025,63 крб та 27,72 крб за понадурочний час в зоні відчуження жодним чином не спростовує факт її нарахування та виплати. В будь-якому випадку позивач не є відповідальною особою за ведення бухгалтерського обліку в Спеціалізованому монтажному підприємстві № 24, а тому не може нести будь-яку відповідальність за його неналежний облік, в тому числі не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення в належному розмірі.
З огляду на викладене суд критично оцінює твердження відповідача про те, що достовірність заробітної плати, включеної у довідку № 107 від 23.12.1998 для обчислення пенсії по інвалідності, за наслідками перевірки підтверджена не була.
Суд акцентує увагу на тому що позивач протягом тривалого часу перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області, і при первинному призначенні пенсії відповідачем вже було враховано відомості про заробітну плату за роботу в зоні відчуження за період з 13.08.1986 по 31.08.1986 згідно з довідкою ВАТ “Спеціалізоване монтажне управління № 24» від 23.12.1998 № 107.
Отже, правомірність та достовірність вказаної довідки вже була фактично перевірена та визнана самим органом пенсійного фонду при розрахунку виплат у минулих періодах. Подальша відмова відповідача брати цей же документ до уваги (чи враховувати його в повному обсязі) з посиланням на "відсутність первинних документів" або "помилки в особових рахунках" є проявом надмірного формалізму та порушенням принципу правової визначеності.
Така зміна позиції державного органу щодо одного й того самого документа свідчить про непослідовність дій суб'єкта владних повноважень, державні органи не можуть посилатися на власні помилки чи недоліки в адмініструванні як на підставу для позбавлення особи її законного права на соціальний захист.
У цьому контексті суд враховує принцип "належного врядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права (права на пенсію), державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Принцип "легітимного очікування" (legitimate expectation) полягає у тому, що якщо особа на підставі дій державного органу отримала певний статус або право на виплату, вона має право розраховувати на стабільність цього стану. Оскільки відповідач тривалий час здійснював виплату пенсії на підставі довідки №107 від 23.12.1998, раптова відмова від її врахування без доведення факту фальсифікації документа порушує справедливий баланс між інтересами держави та правом особи на мирне володіння своїм майном.
Також відповідач стверджує, що згідно з довідкою ВАТ “Спеціалізоване монтажне управління № 24» від 01.04.1999 № 27 ОСОБА_1 з 13.08.1986 по 11.09.1986 брав безпосередню участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, але в цій довідці відсутня підстава видачі довідки та підтверджуючі первинні документи.
Суд наголошує, що чинне законодавство не покладає на працівника обов'язок контролювати правильність заповнення роботодавцем внутрішньої документації, визначати форму довідок чи перевіряти наявність у них відповідних граф та реквізитів.
Обов'язок щодо належного обліку праці, ведення первинної документації та видачі достовірних довідок про заробітну плату покладено виключно на адміністрацію підприємства або відділ, який уповноважений видавати ці довідки. Відповідно, будь-які помилки, неточності або відсутність посилань та підстав видачі в довідці № 27 від 01.04.1999 є наслідком діяльності або бездіяльності ВАТ “Спеціалізоване монтажне управління № 24», а не позивача.
Суд констатує, що у вказаній довідці чітко зафіксовано ключові моменти: довідка видана конкретній особі - ОСОБА_1 , містить визначений період його роботи (з 13.08.1986 по 11.09.1986) та підтверджує його безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Оскільки вказаний документ виданий уповноваженим суб'єктом, скріплений печаткою та підписами посадових осіб, він є належним доказом. Відмова ПФУ у його врахуванні через відсутність "підстави для видачі та підтверджуючих первинних документів" є нічим іншим, як спробою перекласти тягар помилок підприємства на позивача, що є неприпустимим.
Особа, яка звертається за отриманням пенсії, не може нести відповідальність за неналежне оформлення роботодавцем особових справ працівників, відсутність у них певних документів, їх умисне ненадання на запити уповноважених органів, зокрема під час проведення пенсійним органом зустрічних перевірок на предмет достовірності поданих йому на розгляд документів (в тому числі уточнюючих довідок) і обґрунтованості їх видачі, й так само за неналежне, неповне проведення пенсійним органом таких перевірок.
Враховуючи вищевикладене та з метою поновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити позивачу з 01.06.2025 пенсію по інвалідності, передбачену статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням заробітної плати, яку позивач отримував за роботу в зоні відчуження з 13.08.1986 по 31.08.1986 згідно з довідкою ВАТ “Спеціалізоване монтажне управління № 24» від 23.12.1998 № 107 з урахуванням раніше виплачених коштів.
Щодо аргументів позивача про необхідність визначення середньомісячного заробітку саме у розмірі 121805,70 грн суд зазначає, що вказана сума фактично є лише розрахунковим очікуванням особи, яке не підкріплене належними та допустимими доказами в матеріалах справи. Позивачем не надано детального арифметичного розрахунку та інших доказів, які б підтверджували механізм виникнення саме такого цифрового показника на основі первинних даних довідки ВАТ “Спеціалізоване монтажне управління № 24».
Суд не може приймати рішення про встановлення конкретної грошової суми лише на підставі тверджень сторони, оскільки це призведе до підміни фактичних даних суб'єктивними припущеннями.
Крім того, повноваження щодо безпосереднього обчислення розміру пенсійних виплат та визначення математичних складових формули розрахунку належать виключно органам Пенсійного фонду України. Ця діяльність є проявом дискреційних повноважень відповідача, який володіє спеціальними програмними комплексами та методиками для коректного переведення карбованців 1986 року у сучасні гривневі еквіваленти з урахуванням усіх необхідних коефіцієнтів.
Суд не має права перебирати на себе функції адміністративного органу та встановлювати кінцевий розмір виплати у твердій сумі, оскільки це виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Таким чином, вимога позивача щодо зобов'язання суду зафіксувати конкретну суму середньомісячного заробітку є необґрунтованою та передчасною. Судовий захист у даній категорії справ полягає у відновленні права на врахування певного періоду роботи або конкретної довідки, тоді як технічне визначення суми є наступним етапом виконання рішення органом ПФУ. Визначення конкретного розміру заробітку без проведення відповідної адміністративної процедури перерахунку самим фондом є неможливим і суперечить принципу розподілу повноважень між судовою та виконавчою гілками влади.
Отже, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За відсутності документально підтверджених судових витрат питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 255, 258, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ 13559341), про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 , без урахування довідки ВАТ “Спеціалізоване монтажне управління № 24» про заробітну плату в зоні відчуження.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.06.2025 з урахуванням довідки ВАТ “Спеціалізоване монтажне управління № 24» від 23.12.1998 № 107 про заробітну плату, одержану за роботу в зоні відчуження.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 02 березня 2026 р.
02.03.26