(збіжна)
судді Великої Палати Верховного СудуМартєва С. Ю.
11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 580/407/14-ц
провадження № 14-103cвц25
у справі за позовом прокурора Лебединського району Сумської області в інтересах держави до Сумсьої районної державної адміністрації Сумської області, ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Лебединський агролісгосп» Обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Сумиоблагроліс», про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки і повернення земельних ділянок у користування та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Лебединський агролісгосп» Обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Сумиоблагроліс» про визнання права власності на земельні ділянки, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
І. Короткий зміст справи
1. У справі спір виник щодо земельних ділянок площами 2 га та 0,12 га, розташованих на території Великовисторопської сільської ради Лебединського району Сумської області.
2. Прокурор ствердив, що ці земельні ділянки розташовані на землях лісового фонду та передані в постійне користування місцевому лісовому господарству, яке згоди на вилучення земельних ділянок не давало.
Наголосив, що рішення про передачу цих земельних ділянок ОСОБА_2 (правонаступником якої є ОСОБА_1 ) прийняте некомпетентним органом, тому вони мають бути повернені у користування лісового господарства.
3. ОСОБА_2 (правонаступником якої є ОСОБА_1 ) зазначила про законність набуття нею права власності на спірні земельні ділянки.
Зауважила, що лісове господарство користується її землею без будь-яких правових підстав, порушуючи при цьому її право власності, яке вона набула на підставі розпорядження голови Лебединської районної державної адміністрації Сумської області від 31 серпня 2010 року № 454.
4. Рішенням від 19 листопада 2014 року Лебединський районний суд Сумської області первісний позов задовольнив.
Визнав незаконним та скасував розпорядження голови Лебединської районної державної адміністрації від 31 серпня 2010 року № 454 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Великовисторопської сільської ради Лебединського району» в частині затвердження проєкту землеустрою та надання ОСОБА_2 у власність земельних ділянок площею 2 га та 0,12 га.
Визнав недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯЛ № 435637, виданий 06 грудня 2010 року, зареєстрований 23 грудня 2010 року за № 011062102342; серії ЯЛ № 435648, виданий 06 грудня 2010 року, зареєстрований 23 грудня 2010 року за № 011062102341 на ім'я ОСОБА_2 . Скасував їх державну реєстрацію.
Повернув земельні ділянки: площею 2 га (кадастровий номер 5922982000:06:002:0351) та 0,12 га (кадастровий номер 5922982000:06:002:0352), розташовані на території Великовисторопської сільської ради Лебединського району, у користування Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Лебединський агролісгосп» Обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Сумиоблагроліс» (далі - ДП «Лебединський агролісгосп»).
Відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
5. Місцевий суд виходив з того, що спірні земельні ділянки розташовані поза межами села Великий Вистороп, тому голова Лебединської районної державної адміністрації не мав права передавати розпоряджатися ними, зокрема й передавати їх у власність ОСОБА_2 .
Зазначив, що спірні земельні ділянки передані ОСОБА_2 без дотримання встановленої законом попередньої процедури вилучення цих ділянок у ДП «Лебединський агролісгосп», яке на постійній основі фактично використовувало їх у своїй лісогосподарській діяльності.
Тож дійшов висновку, що розпорядження голови Лебединської районної державної адміністрації про затвердження проєкту землеустрою та видані ОСОБА_2 на його підставі акти про право власності на землю підлягають скасуванню.
6. Рішенням від 19 березня 2015 року Апеляційний суд Сумської області частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 .
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 19 листопада 2014 року змінив частково, виключивши з його мотивувальної частини висновки суду щодо виникнення у ДП «Лебединський агролісгосп» права постійного користування спірними земельними ділянками на підставі пункту 5 розділу VIIІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України.
У частині вирішення спору про повернення земельних ділянок площею 2 га (кадастровий номер 5922982000:06:002:0351) та 0,12 га (кадастровий номер 5922982000:06:002:0352), що розташовані на території Великовисторопської сільської ради Лебединського району, у користування ДП «Лебединський агролісгосп» рішення суду скасував і в задоволенні цих вимог позову відмовив.
В решті рішення Лебединського районного суду Сумської області від 19 листопада 2014 року залишив без змін.
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
7. Скасовуючи рішення місцевого суду в частині повернення спірних земельних ділянок у користування ДП «Лебединський агролісгосп», апеляційний суд виходив із того, що прокурор в інтересах цього підприємства не звертався, із самостійним позовом воно також не зверталося.
8. Ухвалою від 21 жовтня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилив касаційну скаргу ОСОБА_2 , а рішення Лебединського районного суду Сумської області від 19 листопада 2014 року в частині, що не змінена судом апеляційної інстанції, та рішення Апеляційного суду Сумської області від 19 березня 2015 року - залишив без змін.
9. 08 червня 2015 року та 06 липня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали заяви до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), в яких скаржилися на порушення судами (у справах № 580/408/14-ц та № 580/407/14-ц відповідно) статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
10. Рішенням ЄСПЛ від 09 травня 2025 року у справі «Бондар проти України» (заява № 29184/15 та 44078/16) констатовано порушення Україною статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.
11. ЄСПЛ вирішив:
a) держава-відповідач повинна забезпечити належними засобами та протягом розумного строку повне повернення заявнику прав власності на відповідну земельну ділянку або надати заявнику відшкодування у грошовій формі чи у вигляді рівнозначного майна;
b) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
1 500 (одна тисяча п'ятсот) євро кожному заявнику та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
110 (сто десять) євро заявникам спільно та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися їм, в якості компенсації судових витрат;
c) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Відхилив решту вимог щодо справедливої сатисфакції.
12. Щодо порушень, допущених у справі № 580/407/14-ц, ЄСПЛ установив, що було втручання у право власності заявника, у зв'язку із чим розглянув, чи було це втручання законним, чи переслідувало воно загальний інтерес і чи було воно пропорційним.
13. У пункті 17 рішення ЄСПЛ встановив, що заявники не отримали жодного відшкодування за земельні ділянки, яких вони були позбавлені, а жодної спроби запропонувати їм таку компенсацію або будь-яку іншу форму відшкодування зроблено не було. Отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
14. У серпні 2025 року ОСОБА_1 як правонаступник ОСОБА_2 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі також - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року.
15. Ствердив, що без застосування додаткових заходів індивідуального характеру, а саме повторного розгляду справи, неможливо виконати рішення ЄСПЛ та забезпечити повне повернення прав власності заявнику на спірні земельні ділянки або відшкодувати йому вартість цього майна.
16. Велика Палата Верховного Суду постановою від 11 лютого 2026 року задовольнила заяву ОСОБА_1 .
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 19 листопада 2014 року, рішення Апеляційного суду Сумської області від 19 березня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року скасувала, а справу № 580/407/14-ц направила на новий розгляд до Лебединського районного суду Сумської області.
17. Велика Палата зазначила, що характер установлених у рішенні ЄСПЛ порушень дає підстави для висновків, що правильність вирішення справи потребує встановлення певних обставин і перевірки доказів, якими ці обставини підтверджуються.
Зауважила, що питання пропорційності втручання у мирне володіння спірним майном та компенсації вартості цього майна при позбавленні ОСОБА_2 прав на нього суди взагалі не досліджували та не розглядали, а Велика Палата не має процесуального права встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
Послалася на те, що встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.
Відтак виснувала про необхідність скасування судових рішень всіх трьох інстанцій та направлення справи на новий розгляд до місцевого суду.
ІІ. Зміст окремої думки
18. В цілому погоджуючись з результатом розгляду заяви ОСОБА_1 вважаємо за неодмінне висловити свої зауваження щодо наведених Великою Палатою мотивів.
19. За змістом частини другої статті 429 ЦПК України суд розглядає справу за заявою про перегляд судового рішення виключними обставинами за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.
20. Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.
21. Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).
22. Насамперед наголошуємо, що повторний розгляд справи відрізняється від первинного необхідністю усунення допущених при судовому розгляді порушень / виниклих недоліків. Тобто суд вищої інстанції, встановивши відповідні порушення / недоліки акцентує на них увагу та зазначає порядок їх усунення, який пов'язаний з необхідністю проведення нового розгляду справи.
23. У разі, якщо правильність вирішення справи потребує встановлення певних обставин і перевірки доказів, то касаційний суд повинен конкретизувати, які саме обставини слід встановити та які докази дослідити.
24. Формулювання «питання пропорційності втручання у мирне володіння спірним майном та компенсації вартості цього майна при позбавленні ОСОБА_2 прав на нього судами взагалі не досліджувалося та не розглядалося» не є виконанням зазначеного процесуального обов'язку, воно є занадто загальним та не відображає висновків касаційного суду за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами, мета якого не зводиться до автоматичного направлення справи на новий судовий розгляд. Таке рішення суду повинне обумовлюватися конкретними порушеннями / недоліками, допущеними судами попередніх інстанцій та встановленими касаційним судом при розгляді заяви, що можуть бути усунені лише при новому розгляді справи.
25. Тому, на мою думку, направляючи справу на новий судовий розгляд Велика Палата повинна була чітко окреслити мету і межі цього розгляду, тобто зазначити, які саме обставини суду потрібно встановити та які зібрані у справі докази (групу доказів) у зв'язку з цим дослідити, визначитися з колом питань, на які слід дати відповідь (це, зокрема, може бути питання добросовісності набуття власності та правомірності користування ним, оскільки у спірних правовідносинах йдеться про залісені землі лісового фонду, вигляд яких з великою долею вірогідності дає усвідомлення їх дійсного цільового призначення) узгодивши при цьому такі процесуальні дії суду зі способом захисту, який слід застосувати в цій справі для реального відновлення права заявника з дотриманням принципу пропорційності.
26. Фактично Велика Палата самоусунулася від реального вирішення виниклої проблеми. Відповідь на питання пропорційності втручання достеменно дав ЄСПЛ, однак, щодо порядку компенсації вартості цього майна Велика Палата у своїй постанові жодним чином не висловилася. Формальне скасування ухвалених в цій справі судових рішень не призвело до restitutio in integrum, оскільки досягненням цього засобу є не процес повторного розгляду справи, а наслідок такого розгляду, який має забезпечити реальне відновлення прав особи.
СуддяС. Ю. Мартєв