судді Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю.
17 грудня 2025року
м. Київ
справа № 908/2388/21
провадження № 12-73гс24
у справі за позовом заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Комфі», Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт 2005», Приватного підприємства «Терра Віта V» про скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів нерухомого майна, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт 2005» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09 квітня 2024 року, рішення Господарського суду Запорізької області від 30 листопада 2022 року та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 12 січня 2023 року
Відповідно до змісту частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У серпні 2021 року заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Запорізької міської ради (далі - Міськрада, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Комфі» (далі - ТОВ «Люкс Комфі», відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт 2005» (далі - ТОВ «Арт 2005», відповідач 2), Приватного підприємства «Терра Віта V» (далі - ПП «Терра Віта V», відповідач 3), в якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) просив: визнати недійсними 12 рішень державних реєстраторів про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення з одночасним припиненням речових прав щодо цього майна; визнати недійсними 10 договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень; зобов'язати відповідача 3 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів нерухомого майна, а саме, 11 нежитлових приміщень (літера «А-1») за адресою: м Запоріжжя, вул. Калнишевського, 10-А, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:06:001:0056.
2. Позовні вимоги прокурор мотивував тим, що на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:06:001:0056, яка є комунальною власністю територіальної громади міста Запоріжжя, відповідачем 3 був самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля літера «А-1» загальною площею 295,0 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Калнишевського, 10-А. Право власності на об'єкт зареєстроване за ТОВ «Люкс Комфі» на підставі договору оренди земельної ділянки, який за рішенням суду було розірвано, та декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 06 січня 2017 року № ЗП142163643071, яка має ознаки підробки.
3. Оскільки реєстрація права власності за ТОВ «Люкс Комфі» та в подальшому перереєстрація права власності за ТОВ «Арт 2005» здійснені на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці комунальної власності, яка відповідачам у користування не передавалась, зазначені дії порушують право Міськради як власника земельної ділянки на користування та розпорядження нею, тому існує необхідність усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів нерухомого майна.
4. Звернення прокурора до суду з указаним позовом спрямовано на захист інтересів територіальної громади як власника земельної ділянки комунальної власності, права якого порушені, обумовлено необхідністю задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час користування земельними ділянками комунальної форми власності та викликано тим, що Міськрада як власник та розпорядник земель комунальної власності не вжила необхідних заходів до усунення порушень законодавства.
5. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30 листопада 2022 року позов задоволено повністю.
6. Суд першої інстанції вказав, що дії відповідачів безпосередньо порушують як інтереси держави, так і інтереси територіальної громади міста Запоріжжя. Міськрада як власник та розпорядник земель комунальної форми власності повинна була вжити заходів щодо усунення порушень законодавства, чого не зробила. З огляду на це у прокурора виникло право та обов'язок відреагувати на існуючий факт порушення інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із цим позовом. При цьому прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави в цій справі.
7. Місцевий господарський суд встановив, що на момент повернення земельної ділянки Міськраді 19 квітня 2017 року об'єкти нерухомості на ній були відсутні. З огляду на те, що у квітні 2017 року на земельній ділянці жодних капітальних будівель, у тому числі зареєстрованих у Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не було, реєстрація права власності на незбудовані об'єкти нерухомого майна 01 лютого 2017 року не могла бути проведена. Реєстратор, який проводив державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, якого фактично на місцевості не було, був введений в оману. За достовірність поданих документів реєстратору для проведення державної реєстрації несе відповідальність особа, яка їх подає.
8. Разом з цим ПП «Терра Віта V», будучи обізнаним із рішенням Господарського суду Запорізької області від 17 листопада 2016 року у справі № 908/2336/16, яким розірвано договір оренди на вказану вище земельну ділянку та зобов'язано підприємство повернути її на користь територіальної громади, 30 листопада 2016 року уклало з ТОВ «Люкс Комфі» інвестиційний договір будівництва об'єкта нерухомості, а саме нежитлової будівлі (літера «А-1»), що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Калнишевського, в районі існуючого житлового будинку № 10-А, загальною площею 295,0 кв. м.
У період оскарження рішення Господарського суду Запорізької області від 17 листопада 2016 року у справі № 908/2336/16 було укладено інвестиційний договір та зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна на спірній земельній ділянці.
9. Ураховуючи, що наказ Господарського суду Запорізької області від 11 січня 2017 року у справі № 908/2336/16 фактично виконано 19 квітня 2017 року та що під час передачі земельної ділянки жодних об'єктів нерухомого майна не було, а право власності на нібито збудований об'єкт нерухомого майна зареєстровано 01 лютого 2017 року, суд першої інстанції виснував, що для реєстрації права власності на вказаний вище об'єкт державному реєстратору подано недостовірні документи. На переконання суду, реєстрація права власності на нежитлові приміщення за ТОВ «Люкс Комфі» здійснена на підставі розірваного договору оренди землі та неіснуючої, підробленої декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
10. При цьому місцевий господарський суд врахував, що ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2020 року у справі № 337/2932/18 кримінальне провадження № 42017081050000018 закрито, а обвинуваченого у цьому провадженні звільнено від кримінальної відповідальності за нереабілітуючою підставою, тому факт складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, а саме декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність до експлуатації об'єкта, є преюдиційним фактом.
11. З висновків позапланової перевірки Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області та висновків судово-будівельної експертизи, здійсненої під час проведення розслідування кримінального провадження № 42017081050000018, вбачається, що документи, які надають право на виконання будівельних робіт за адресою: м. Запоріжжя, вул. Калнишевського, 10-А, літера «А-1», не видавались, в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти за вказаною адресою не приймались.
12. Право розпорядження земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 2310100000:06:001:0056 належить виключно Міськраді. Оскільки договір оренди земельної ділянки із ПП «Терра Віта V» не поновлювався, рішення про надання вказаної земельної ділянки в оренду ТОВ «Люкс Комфі» Міськрада не приймала, відповідач 3 не мав правових підстав для здійснення будівництва на вказаній вище земельній ділянці, то немає правових підстав для проведення подальшої реєстрації права власності на самочинне будівництво за відповідачем 1.
13. У зв'язку з тим, що спірні об'єкти нерухомості (нежитлові приміщення 1-11) збудовані на земельній ділянці на вул. Калнишевського, 10-А (літера «А-1») у м. Запоріжжі, що не була відведена ПП «Терра Віта V» для цієї мети, а також без дозвільних документів, які надають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проєкту, тобто є самочинним будівництвом, у силу приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності у ТОВ «Люкс Комфі» або інших осіб на зазначений об'єкт не виникло і не могло бути реалізоване в частині розпорядження майном, зокрема передачі третім особам.
14. Викладене свідчить про те, що ТОВ «Люкс Комфі» набуло право власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості незаконно та на підставі неіснуючих документів, а тому не мало права його відчужувати шляхом укладення договорів купівлі-продажу нежитлових будівель з ТОВ «Арт 2005».
15. Також місцевий суд дослідив обставини, що стосуються добросовісності набуття права власності на спірне нерухоме майно та його відчуження. Зазначив, що сама по собі правова природа добросовісності означає, що особа, придбаваючи той чи інший актив, не знала і, проявивши розумну обачність, не могла знати про те, що актив є проблемним та існують права та претензії третіх осіб на нього. Натомість за обставинами цієї справи фактично засновниками, власниками та директорами юридичних осіб ПП «Терра Віта V», ТОВ «Люкс Комфі» та ТОВ «Арт 2005» були одні й ті самі особи.
16. На підставі викладеного суд виснував, що оспорюваними договорами розпорядження майном здійснено невласником об'єкта нерухомості, який зареєстрований не в установленому законом порядку та на підставі неіснуючих документів, що відповідно до частини третьої статті 215, частини першої статті 216 ЦК України є підставою для визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-10 на вул. Калнишевського, 10-А (літера «А-1») у м. Запоріжжі, укладених між ТОВ «Люкс Комфі» та ТОВ «Арт 2005». Вказані договори підлягають визнанню судом недійсними із застосуванням наслідків недійсності правочину.
17. Реєстрація та перереєстрація права власності за ТОВ «Люкс Комфі» та ТОВ «Арт 2005» проведена на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці територіальної громади міста Запоріжжя, чим порушено право власника земельної ділянки на користування та розпорядження нею. Оскільки відповідачі не є власниками спірної земельної ділянки, яку в користування Міськрада не передавала, а збудовані відповідачем 3 будівлі є самочинним будівництвом, то наразі є необхідність усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:06:001:0056 шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів нерухомості.
18. У цьому випадку єдиним ефективним способом захисту порушених прав, що призведе до їх відновлення, є скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:06:001:0056 шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів нерухомого майна.
19. Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 12 січня 2023 року у справі № 908/2388/21 відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «Арт 2005» про закриття провадження у справі в частині вимог щодо зобов'язання знести самочинне будівництво.
20. Суд вказав, що оскільки позов про знесення об'єкта самочинного будівництва аргументований не реалізацією передбачених законами України повноважень Міськради як суб'єкта владних повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, а необхідністю захисту права комунальної власності на земельну ділянку, вказане підтверджує приватноправовий характер спірних правовідносин.
21. Таким чином, спірні правовідносини між сторонами виникли саме у зв'язку з необхідністю захисту права комунальної власності територіальної громади міста Запоріжжя в особі Міськради на земельну ділянку, забудовану товариством з порушенням архітектурних і містобудівних норм і правил, а не з огляду на реалізацію передбачених повноважень суб'єкта владних повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, що вказує на приватноправовий характер правовідносин. Заявлені вимоги є приватноправовим способом захисту права, а їх розгляд не передбачений правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
22. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09 квітня 2024 року у справі № 908/2388/21 апеляційну скаргу ТОВ «Арт 2005» залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
23. Апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що оскільки спірні об'єкти нерухомості збудовано на земельній ділянці на вул. Калнишевського, 10-А (літера «А-1») у м. Запоріжжі, що не була відведена ПП «Терра Віта V» для цієї мети, а також без дозвільних документів, які надають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проєкту, тобто є самочинними, то в силу частини другої статті 376 ЦК України право власності у ТОВ «Люкс Комфі» або інших осіб на зазначений об'єкт не виникало, у зв'язку із чим і не могло бути реалізоване в частині розпорядження майном, зокрема передачі третім особам. Крім того, вимога про знесення самочинного будівництва не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язана з вирішенням питання щодо права власності на земельну ділянку. Заявлені вимоги є приватноправовим способом захисту права, їх розгляд не передбачений за правилами КАС України.
24. Апеляційний господарський суд відхилив доводи відповідача 2 про відсутність доказів фальсифікації (підроблення) декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Суд зазначив, що, дійсно, як зазначає відповідач 2, ухвала про закриття кримінального провадження не встановила преюдиційний факт підробки декларації, оскільки відповідно до частини шостої статті 75 ГПК України тільки обвинувальний вирок суду у кримінальному провадженні, а не ухвала про закриття кримінального провадження є обов'язковими для господарського суду. Водночас кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито за нереабілітуючою підставою. Це означає, що стосовно останнього зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, суд установив наявність у діях вказаної особи складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364-1, частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України, однак через певні обставини (в цьому випадку - закінчення строку притягнення до кримінальної відповідальності) кримінальне провадження щодо цієї особи виключається. Внаслідок цього матеріали вказаного кримінального провадження (і, зокрема, висновок судової експертизи) оцінюються колегією суддів не як докази, які є обов'язковими для господарського суду про правові наслідки дій ОСОБА_1, а в сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
25. Наявність нескасованої декларації про готовність об'єкта до експлуатації не є підставою для відмови в позові, оскільки остання вичерпала свою дію за наслідками проведення державної реєстрації права власності. Крім того, на момент повернення земельної ділянки Міськраді (19 квітня 2017 року) об'єктів нерухомості на ній не було, чим додатково спростовується зміст декларації про готовність об'єкта до експлуатації ЗП № 142163643071 від 06 січня 2017 року.
26. На підставі викладеного, оцінюючи вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи стандарт вірогідності доказів та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважала надані прокурором докази на підтвердження факту самочинного будівництва нежитлових будівель за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Калнишевського, будинок 10-А та первинної реєстрації на них права власності на підставі сфальсифікованої (підробленої) декларації про готовність об'єкта до експлуатації більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачами на спростування таких обставин, а саме декларацію про готовність об'єкта до експлуатації від 06 січня 2017 рокуЗП № 142163643071.
27. Також суд апеляційної інстанції взяв до уваги доводи апеляційної скарги про те, що рішення про розірвання договору оренди набрало законної сили 01 березня 2017 року після розгляду справи № 908/2336/16 Донецьким апеляційним господарським судом і лише після цього почалося його виконання, натомість первинна державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна відбулася 01 лютого 2017 року, до набрання законної сили зазначеним рішенням про розірвання договору оренди землі.
28. Водночас суд зазначив, що оскільки спірні об'єкти нерухомості збудовано вже після розірвання в судовому порядку договору оренди (тобто після 01 березня 2017 року), ТОВ «Люкс Комфі» набуло право власності на ці об'єкти незаконно та на підставі неіснуючих документів, а тому не мало права їх відчужувати шляхом укладення договорів купівлі-продажу нежитлових будівель з ТОВ «Арт 2005».
29. Враховуючи, що реєстрацію права власності на об'єкти самочинного будівництва проведено всупереч Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», апеляційний господарський суд виснував, що прокурор у цій справі обрав належний спосіб захисту порушеного права територіальної громади міста Запоріжжя, який полягає у скасуванні рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав на об'єкт самочинного будівництва та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом їх знесення.
30. Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що подана 27 грудня 2022 року після винесення основного рішення заява ТОВ «Арт 2005» з процесуальних питань, а саме про розгляд судом раніше поданого клопотання про закриття провадження, не є будь-якою позовною вимогою, з приводу якої сторони подавали докази і надавали пояснення, стосовно якої судом не ухвалено рішення. Також ця заява не містить інших передбачених частиною першою статті 244 ГПК України підстав для ухвалення додаткового рішення. Тому господарський суд правомірно відмовив у задоволенні вказаної заяви ТОВ «Арт 2005», однак за відсутності підстав для ухвалення додаткового рішення виноситься саме ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення, а не додаткове рішення. Водночас та обставина, що процесуальний документ, винесений господарським судом за наслідком розгляду заяви ТОВ «Арт 2005» від 27 грудня 2022 року, має назву додаткове рішення, а не ухвала, не є підставою для його скасування, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи.
31. Не погодившись із рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, ТОВ «Арт 2005» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове - про відмову в позові.
32. Постановою від 17 грудня 2025 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ТОВ «Арт 2005» задовольнила.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 30 листопада 2022 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09 квітня 2024 року у справі № 908/2388/21 скасувала.
Ухвалила нове рішення, яким у задоволенні позову відмовила.
33. Додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 12 січня 2023 року у справі № 908/2388/21 скасувала та ухвалила нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Арт 2005» про ухвалення додаткового рішення відмовила.
34. Стягнула із Запорізької обласної прокуратури на користь ТОВ «Арт 2005» 182 735,00 грн судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
35. Постанову мотивувала тим, що особливістю об'єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
36. Самочинне будівництво як майно має визначений правилами статті 376 ЦК України спеціальний правовий режим, елементом якого є умови та порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а також наслідки відмови у такому визнанні. Цей механізм ґрунтується на судовому порядку вирішення питань, пов'язаних як із рішенням про визнання права власності, так і з наслідками цього рішення та захистом осіб, права яких порушено самочинним будівництвом.
37. Зазначила, що за умови дотримання чіткого алгоритму дій, передбаченого у статті 376 ЦК України, претендувати на отримання самочинно збудованого майна у власність може як особа, яка його побудувала, так і власник земельної ділянки, на якій воно споруджено. Такий висновок сформульовано у пункті 110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22.
38. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду виснувала, що самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки.
39. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, а державна реєстрація визначає лише момент, з якого право власності може виникнути за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
40. Дійшла висновку, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
41. Зауважила, що у категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (пункт 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справi № 916/1174/22).
42. Таким чином, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об'єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача.
43. Щодо вимог про визнання недійсними укладених між відповідачами договорів купівлі-продажу Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Міськрада не є стороною спірних договорів та не заявляє про свої права або інтереси щодо об'єктів купівлі-продажу. Внаслідок укладення відповідачами спірних договорів обсяг прав та обов'язків Міськради жодним чином не змінюється. Укладення оскаржених договорів не створило для позивача як дійсного власника земельної ділянки жодних правових наслідків. При цьому самі договори, на відміну від розташування на земельній ділянці самочинного будівництва, не створюють для позивача перешкоди в розпорядженні земельною ділянкою.
44. Отже, права та інтереси Міськради укладенням відповідачами спірних договорів не порушуються. Визнання цих договорів недійсними не приведе до відновлення порушених прав власника земельної ділянки, що є підставою для відмови в задоволенні відповідних позовних вимог про визнання договорів недійсними.
45. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.13)].
46. Зазначила, що у справі, яка розглядається, належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об'єкта самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України.
47. Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача.
48. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, потрібно розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
49. Поширюючи відповідні висновки на правовідносини у справі, яка переглядається, з урахуванням її фактичних обставин, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що самочинним у цій справі буде будівництво такого об'єкта, який не був передбачений умовами договору оренди землі від 28 березня 2007 року, укладеного між Міськрадою та ПП «Терра Віта V».
50. Тобто земельна ділянка була надана у користування ПП «Терра Віта V» з метою будівництва на ній останнім 14-поверхового житлового будинку з вбудовано-прибудованим громадсько-торговельним центром, але не була відведена для будівництва на ній нежитлової будівлі - приміщення гаражів.
51. Крім того, ПП «Терра Віта V» уклало договір інвестування з ТОВ «Люкс Комфі» та здійснило будівництво спірних об'єктів вже після розірвання в судовому порядку договору оренди земельної ділянки у справі № 908/2336/16 унаслідок порушення орендарем своїх обов'язків за договором та, безперечно, будучи обізнаним про таке судове рішення.
52. Отже, установивши такі обставини, суди попередніх інстанцій правильно кваліфікували здійснене відповідачем будівництво як самочинне.
53. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов'язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.
54. На об'єкт самочинного будівництва не виникає право власності як на нерухому річ (згідно із частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього). Зміна правового режиму самочинного будівництва може бути здійснена виключно на підставі рішення суду в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України.
55. Частиною четвертою статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначена норма покладає обов'язок щодо знесення об'єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об'єкт самочинного будівництва. До визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва судом в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України, статус об'єкта самочинного будівництва не змінюється.
56. Обов'язок знести об'єкт самочинного будівництва має розглядатися в контексті правового захисту права власності на земельну ділянку.
57. Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач).
58. Зауважила, що процесуальний статус останнього набувача прав на об'єкт самочинного будівництва як відповідача надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд під час розгляду справи зможе оцінити добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів.
59. Останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об'єкт самочинного будівництва.
60. Велика Палата Верховного Суду вважала, що належними відповідачами у цій справі за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва є ТОВ «Арт 2005» та ТОВ «Люкс Комфі», оскільки саме ці особи є останніми набувачами прав на об'єкт самочинного будівництва та чинять перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.
61. У цій справі прокурор, діючи в інтересах Міськради, правильно подав позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва до господарського суду, а суди першої та апеляційної інстанцій розглянули та вирішили заявлені позовні вимоги по суті з дотриманням правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
62. Велика Палата Верховного Суду в цій постанові виснувала, що належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об'єкта самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача. Інші заявлені у цій справі позовні вимоги є неналежними. Належними відповідачами за вимогою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва є ТОВ «Арт 2005» (приміщення 1-10) і ТОВ «Люкс Комфі» (приміщення 11), оскільки саме ці особи чинять перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.
63. Оскільки позовну вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва пред'явлено прокурором до забудовника, а не до останніх набувачів об'єкта самочинного будівництва, які чинять позивачу перешкоди у користуванні земельною ділянкою, то в задоволенні вимоги позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва необхідно відмовити з огляду на її пред'явлення до неналежного відповідача.
64. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки клопотання ТОВ «Арт 2005» про закриття провадження у справі не є позовною вимогою, стосовно якої судом не ухвалено рішення, то суд не мав повноважень після ухвалення рішення розглядати клопотання ТОВ «Арт 2005» про закриття провадження у справі та ухвалювати додаткове рішення.
65. Натомість суд мав постановити ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення.
66. Розглядаючи апеляційну скаргу на додаткове рішення місцевого суду, апеляційний суд цієї помилки не виправив та залишив додаткове рішення без змін.
67. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ТОВ «Арт 2005» на додаткове рішення підлягає задоволенню, а додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 12 січня 2023 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення - про відмову в задоволенні заяви ТОВ «Арт 2005» про ухвалення додаткового рішення.
ІІ. ЗМІСТ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
68. Із такими висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся з таких підстав.
69. По-перше, з огляду на статтю 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
70. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
71. Статтею 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
72. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
73. Крім того, статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено такий спосіб захисту як визнання недійсним рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення.
74. ЦК України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено законні способи захисту прав такі як визнання недійсним договору та визнання недійсним рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності.
75. Отже, у Великої Палати Верховного Суду не було підстав для відмови у позові в частині визнання недійсними 12 рішень державних реєстраторів про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення з одночасним припиненням речових прав щодо цього майна та визнання недійсними договорів, а тим більше - з підстав неправильно обраного способу захисту.
76. Пунктом 5 частини третьої статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність.
77. Статтею 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
78. Виходячи з мотивів, викладених у постанові, Велика Палата Верховного Суду фактично встановила порушення прав позивача відповідачами, але в позові відмовила.
79. Будь-якої можливості відмовити позивачу у захисті прав у визначений ним спосіб захисту, передбачений законом, ГПК України не містить, а тим більше з підстав його неефективності.
80. По-друге, висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що Міськрада не є стороною спірних договорів та не заявляє про свої права або інтереси щодо об'єктів купівлі-продажу, а внаслідок укладення відповідачами спірних договорів обсяг прав та обов'язків Міськради жодним чином не змінюється та укладення оскаржених договорів не створило для позивача як дійсного власника земельної ділянки жодних правових наслідків, є помилковим.
81. Реєстрація права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці комунальної власності, яка відповідачам у користування не передавалась, на підставі договору оренди земельної ділянки, який за рішенням суду було розірвано, порушує право Міськради як власника земельної ділянки на користування та розпорядження нею.
82. Крім того, висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що самі договори, на відміну від розташування на земельній ділянці самочинного будівництва, не створюють для позивача перешкоди в розпорядженні земельною ділянкою, суперечить вимогам статті 120 ЗК України, якою передбачено, що у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення.
83. Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду в цій постанові призвели до встановлення факту порушення прав позивача, однак таке право не було захищено належним чином, оскільки у позові відмовлено.
84. Перешкоджання у захисті прав та інтересів власника земельної ділянки у випадку, коли саме здійснення реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна порушує його права, є порушенням принципу диспозитивності з огляду на те, що такий спосіб захисту, як визнання недійсним рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, визначений законом.
85. Також вважаю, що відмова у позові з підстав неналежного способу захисту особі, порушення прав якої встановили суди, покладає на неї процесуальний обов'язок відшкодування судових витрат відповідачам, що не узгоджується з принципами розумності, добросовісності та справедливості.
Суддя С. Ю. Мартєв