26 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 946/8447/20
провадження № 51-2761 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020160150000533, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Голованівськ Кіровоградської області та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307 та ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 307 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 вересня 2024 року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 307 КК України (незаконне придбання та зберігання з метою збуту наркотичних засобів) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_8 позбавлено спеціального звання «молодший сержант внутрішньої служби».
Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 залишено без змін.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи молодшим інспектором 2 категорії відділу режиму і охорони Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор» (далі - ДУ «ІСІ»), на початку квітня 2020 року, більш точні дата, час та місце не встановлені, будучи працівником правоохоронного органу, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання негативних наслідків у виді порушення встановлених вимог чинним законодавством України щодо порядку і правил придбання наркотичних засобів, незаконно придбав у невстановленої особи, відносно якої матеріали виділено в окреме провадження, наркотичний засіб - метадон масою 0,229 г, обіг якого обмежено, та почав незаконно зберігати з метою збуту ув'язненим ДУ «ІСІ».
В подальшому, ОСОБА_8 , діючи умисно, всупереч посадової інструкції, при виконанні своїх службових обов'язків 07 квітня 2020 року приблизно о 07:40 год, прибув до ДУ «ІСІ», розташованої за адресою: просп. Незалежності (Суворова), 70 в м. Ізмаїлі Одеської області та намагався пронести в цю установу шість поліетиленових пакетиків з наркотичною речовиною - метадоном, для збуту іншим особам на території установи, однак був затриманий оперативними співробітниками ДУ «ІСІ», а наркотичний засіб у нього був вилучений.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та невірну, на його думку, оцінку доказів у кримінальному провадженні, при цьому надає власну. Стверджує, що вирок місцевого суду не відповідає положенням статей 370, 374 КПК України. Зазначає, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не дотримався положень ст. 419 КПК України та належним чином не перевірив її доводи, не проаналізував їх та фактично повністю відтворив вирок суду першої інстанції. А тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 412, 419 КПК України. Стверджує, що суди прийшли до неправильного висновку, що дії засудженого охоплюються повністю диспозицією ч. 1 ст. 307 КК України та не потребували додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 307 КК України, оскільки саме збут наркотичних засобів у місця позбавлення волі, навіть якщо цей злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі, необхідно кваліфікувати за відповідною частино ст. 15 та обов'язково за ч. 2 ст. 307 КК України.
Під час касаційного розгляду прокурор підтримав подану касаційну скаргу та зазначав, що є підстави для скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційну скаргу прокурора, захисником ОСОБА_6 зазначено про безпідставність наведених в ній доводів. Захисник вказує, що рішення суду апеляційної інстанції є законними, вмотивованими та обґрунтованими.
Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 вважав за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.
Статтею 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне й об'єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.
За правилами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК України під час перегляду оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов'язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з'ясувати, чи повно, всебічно та об'єктивно здійснено судове провадження, чи було в передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні необхідно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_8 зазначених вимог закону не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись з вироком суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 , прокурор подав апеляційну скаргу на нього, в якій просив цей вирок скасувати та ухвалити свій, яким визнати ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307 та ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 307 КК України та призначити остаточне покарання йому на підставі ч. 1 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна, яке є його власністю, а на підставі ст. 54 КК України позбавити спеціального звання «молодшого сержанта внутрішньої служби». Стверджував, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо єдиної правильної кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 307 КК України, оскільки його дії повністю охоплюються ч. 1 ст. 307, та не потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 307 КК України. Наголошував, що дії ОСОБА_8 потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 307 КК України, як замах на збут наркотичних засобів особі, яка перебуває у місцях позбавлення волі.
Приймаючи рішення про залишення без задоволення апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд зазначив, що вироком суду першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно досліджено докази у даному кримінальному провадженні, дано їм належну правову оцінку та місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку по суті обвинувачення за ч. 1 ст. 307 КК України. Вважав, що доводи апеляційної скарги прокурора щодо додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 307 КК України є необґрунтованими.
Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись з такими аргументами апеляційного суду та вважає, що апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_8 здійснено без належної перевірки наведених у апеляційній скарзі прокурора доводів та надання обґрунтованих відповідей на них, у зв'язку з чим, поза увагою апеляційного суду залишилось наступне.
Так, положеннями саме ч. 2 ст. 307 КК України зазначено кваліфікуючі ознаки, які є одночасно обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину - а саме його місцем вчинення. Зокрема саме для збуту наркотичних засобів, передбачено таку кваліфікуючу ознаку, як збут чи передача цих речовин у місця позбавлення волі. Тому злочинні дії у виді збуту наркотичних засобів у місця позбавлення волі є самостійним злочином. Ці дії можуть бути як в оплатній так і в безоплатній формах відчуження саме у місця позбавлення волі.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 незаконно придбавши, та зберігаючи з метою збуту наркотичний засіб, приніс його саме на роботу до Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор», але під час його особистого огляду у нього було виявлено та вилучено обмотаний скотчем коробок, в якому знаходились шість поліетиленових пакетиків з наркотичною речовиною - метадоном. Отже, збут у місця позбавлення волі не відбувся, з причин, що не залежали від волі засудженого. Тобто, наявний закінчений замах на вчинення кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_8 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця (сховав обматаний скотчем коробок), але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.
Висновуючи наведене, колегія суддів зазначає, що апеляційним судом не в достатній мірі перевірена та оцінена правильність встановлення обставин кримінального провадження судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з'ясуванню при ухваленні судового рішення, а тому апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_8 здійснено без належної перевірки наведених у апеляційній скарзі прокурора доводів та надання обґрунтованих відповідей на них.
Таким чином, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування такого рішення.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог кримінального процесуального закону і прийняти законне та обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_10