03 березня 2026 року
м. Київ
справа № 451/222/22
провадження № 61-2142ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Лопатинської селищної ради Шептицького району Львівської області на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 20 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 29 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1
до Лопатинської селищної ради Червоноградського району Львівської області
про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лопатинської селищної ради Червоноградського району Львівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Радехівський районний суд Львівської області рішенням від 20 квітня 2022 року,
яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2025 року, позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю
на гідротехнічну споруду (водовипускну споруду), що розташована в с. Новоставці Червоноградського району Львівської області за межами населеного пункту Березівського старостинського округу Лопатинської селищної ради, яка являє собою залізобетонну трубу в залізобетонному лотку з плоским затвором і донним випуском, діаметром 0,8 метра, довжиною 15,0 метрів, побудовану в 1980 році.
20 лютого 2026 року перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Лопатинської селищної ради Шептицького району Львівської області, через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 20 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2025 року у зазначеній справі.
Вбачається, що оскаржену постанову суд апеляційної інстанції ухвалив
29 грудня 2025 року, касаційну скаргу надіслано через підсистему «Електронний суд» 20 лютого 2026 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження.
Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, яке мотивовано тим, що вперше касаційну скаргу було подано 09 січня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, проте Верховний Суд ухвалою від 17 лютого 2026 року касаційну скаргу визнав неподаною та повернув заявнику.
А тому заявник вважає, що існують поважні причини пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень та просить його поновити.
Відповідно до положень статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку
на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів
з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску
з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
За відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень вперше
із касаційною скаргою на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 20 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 29 грудня 2025 року перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся 09 січня 2026 року, тобто у межах строку на касаційне оскарження.
Верховний Суд ухвалою від 17 лютого 2026 року вказану касаційну скаргу повернув (провадження № 61-405ск26).
Повторно касаційну скаргу рішення Радехівського районного суду Львівської області від 20 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 29 грудня 2025 року перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури надіслав до Верховного Суду 20 лютого 2026 року.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належному судовому процесі.
Одним із визначальних критеріїв для прийняття судом рішення про поновлення
чи непоновлення строку є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами окремої особи. Дотримання строків стосується всіх учасників спору, які мають право на справедливий суд.
Слід зазначити, що під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Проаналізувавши наведені заявником обставини справи, враховуючи, що заявник після повернення касаційної скарги повторно звернувся до суду касаційної інстанції у розумний строк, колегія суддів дійшла висновку, що сукупність вказаних обставин дає підстави для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення
на підставі частини третьої статті 390 ЦПК України.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Частиною восьмою статті 394 ЦПК України передбачено, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного
провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну
скаргу.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду,
крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України щодо
її форми і змісту. Судовий збір сплачено.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення в малозначних справах та в справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно
до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи,
який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У справі предметом позову є вимоги про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Відповідно до висновку про вартість майна від 11 лютого 2022 року ринкова вартість об'єкта оцінки - гідротехнічної споруди, яка являє собою водовипускну трубу, діаметром 0,8 метра, довжиною 15,0 метрів, побудовану в 1980 році,
що знаходиться за адресою: Львівська область, Радехівський р-н, с. Новоставці, складає 41 900,00 грн.
Таким чином ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2026 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
(3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн).
За таких обставин ухвалені у цій справі судові рішення можуть бути оскаржені
в касаційному порядку виключно за наявності випадків, передбачених
пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник посилається на підпункт «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України,
за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, а саме касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики,
а також якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Зокрема, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник вказує,
що касаційна скарга Львівської обласної прокуратури стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики у сфері використання гідротехнічних споруд, в першу чергу за їх основним призначенням, а саме боротьби зі шкідливим впливом вод, захистом земель
від водної та вітрової ерозії, інших негативних процесів.
Нормою частини другої статті 4 Закону України «Про приватизацію державного
і комунального майна» не передбачено окремих видів гідротехнічних споруд,
які б могли бути приватизовані, що пояснюється виключною суспільною важливістю об'єктів, які в системі забезпечують цивільний захист населення
від впливу водної стихії, також користування населенням питною та технічною водою. Гідроспоруди не можуть вибувати у приватну власність, оскільки вони формують водні об'єкти та впливають на режими їх використання. У разі заниження рівня води у водоймі, рівень підземних вод, що безпосередньо залежить
від відкритих водойм, може знизитися та населений пункт залишиться без води,
та навпаки при завищені рівня води відбудеться підтоплення вулиць та будинків.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах
№ 111/2457/13-ц від 03 жовтня 2018 року, № 359/2253/15-ц від 05 грудня 2018 року.
Незалежно від цільового призначення будьяка гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, розташована на водному об'єкті та призначена для керування ним, а також для запобігання шкідливій дії вод. Використання гідротехнічної споруди без втрати її правового статусу з іншою метою, аніж обслуговування водного об'єкту,
є неможливим, тобто вона є приналежністю до водного об'єкту. За таких обставин, спірна гідроспоруда в силу статей 181-187 ЦК України нерозривно пов'язана
з водним об'єктом, є приналежною річчю вищевказаної водойми, тобто головної речі та, з огляду на специфіку водних ресурсів, у даному випадку виконує, у тому числі, функції запобігання шкідливій дії вод (тобто захисні функції), не може бути відокремлена від останнього та не може бути окремим об'єктом права власності.
З викладеного слідує, що гідротехнічна споруда не може бути окремим об'єктом права власності, оскільки є приналежністю (складовою частиною водойми)
та слідує за головною річчю.
Відтак, рішення у вказаній справі має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення.
Право на справедливий суд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції,
має тлумачитися з урахуванням верховенства права, одним з основних аспектів якого є принцип правової визначеності, який вимагає, щоб усі заявники мали ефективний засіб судового захисту, що дозволив би їм захищати свої громадянські права (справа Brumarescu v. Romania [GC], N 28342/95, § 61, ECHR1999-VII). Європейський суд з прав людини також нагадує, що правила, які регулюють формальні заходи, які необхідно вжити, та строки, які мають бути дотримані
при оскарженні, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя
та дотримання, зокрема, вищезазначеного принципу правової визначеності.
У зв'язку з цим, згадані правила або спосіб їх застосування не повинні перешкоджати сторонам судового процесу використовувати наявні засоби правового захисту (справа Miragall Escolano and Others v. Spain, N 38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41787/98
та 41509/98).
У справі «Golder v. The United Kingdom» (заява N 4451/70, рішення від 21 лютого
1975 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що було б немислимим,
щоб стаття 6 пункт перший містила детальний опис наданих сторонам процесуальних гарантій у цивільних справах і не захищала би в першу чергу те,
що дає можливість практично користуватися такими гарантіями - доступу до суду. Такі характеристики процесу, як справедливість, публічність, динамізм, позбавляються сенсу, якщо немає самого судового розгляду. Все вищенаведене свідчить про те, що право доступу до правосуддя є одним із невід'ємних складових права, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Дослідивши касаційну скаргу, на підставі підпунктів «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, враховуючи наведені в касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження
у цій справі.
За таких обставин касаційне провадження у зазначеній справі необхідно відкрити.
Керуючись статтями 389, 390, 394, 395 ЦПК України,
Поновити Львівській обласній прокуратурі строк на касаційне оскарження рішення Радехівського районного суду Львівської області від 20 квітня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2025 року.
Відкрити касаційне провадження у цій справі.
Витребувати з Радехівського районного суду Львівської області справу
№ 451/222/22 за позовом ОСОБА_1 до Лопатинської селищної ради Червоноградського району Львівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Іншим учасникам справи надіслати копії касаційної скарги та доданих до неї документів.
Роз'яснити учасникам справи, які відповідно до частини шостої статті 14 ЦПК України зобов'язані зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрували його, що вони мають обов'язок зареєструвати свій електронний кабінет та можливість ознайомитися із копією касаційної скарги та доданих документів, що подані
у цій справі, виключно через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Роз'яснити учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який
за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк
до 17 квітня 2026 року. До відзиву необхідно додати докази надсилання відзиву
та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров