03 березня 2026 року
м. Київ
справа № 452/429/25
провадження № 61-14829св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - державне підприємство «Мостиське військове лісництво»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» на постанову Львівського апеляційного суду в складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М. від 29 жовтня 2025 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Мостиське військове лісництво» (далі - ДП «Мостиське військове лісництво»), в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Мостиське військове лісництво» № 1-К від 01 січня 2025 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, поновити його на посаді заступника директора ДП «Мостиське військове лісництво», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом ДП «Мостиське військове лісництво» № 1-К від 01 січня 2025 року його звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Вважав зазначений наказ таким, що не відповідає вимогам закону, положення якого передбачають обов'язковість надання роботодавцем належних доказів щодо змін в організації виробництва і праці, а також доказів того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При винесенні оспорюваного наказу відповідачем не дотримано вимоги статті 49-2 КЗпП України і йому не було запропоновано іншу вакантну посаду за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку він як працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Відповідно до штатних розписів на день його звільнення у відповідача були наявні вакантні посади «провідний інженер лісового господарства» та «інженер-механік», що відповідають його кваліфікації та досвіду роботи. Однак, йому було запропоновано лише посаду «завідувач господарством». Вважав, що роботодавець неналежно виконав покладений на нього статтею 49-2 КЗпП України обов'язок та виніс незаконний оспорюваний наказ № 1-К від 01 січня 2025 року про його звільнення, який підлягає скасуванню. Просив поновити й1ого на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 березня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову про поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що ДП «Мостиське військове лісництво» своєчасно та належним чином повідомило позивача про його майбутнє вивільнення та виконав обов'язок роботодавця, передбачений статтею 49-2 КЗпП України, запропоновувавши йому вакантну посаду на підприємстві посаду завідувача господарством, що відповідає кваліфікації позивача, згоду на зайняття якої ОСОБА_1 не надав. При цьому, суд вважав, що пропозиція зайняття саме цієї вакантної посади повністю відповідала вимогам закону та правовій позиції Верховного Суду щодо обов'язку роботодавця запропонувати працівнику, який вивільняється, лише ті робочі місця, на яких працівник може працювати відповідно до своєї кваліфікації та професійної підготовки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено. Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Мостиське військове лісництво» № 1-К від 01 січня 2025 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора ДП «Мостиське військове лісництво» з 01 січня 2025 року. Стягнуто з ДП «Мостиське військове лісництво» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 січня 2025 року по 29 жовтня 2025 року в сумі 184 593,60 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріалами справи встановлено наявність на день звільнення позивача з роботи у ДП «Мостиське військове лісництво» інших вакантних посад, крім посади завідувача господарством, запропонованої позивачу, які відповідали його кваліфікації, однак йому не були запропоновані, що свідчить про порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України при звільненні працівника з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
25 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник ДП «Мостиське військове лісництво» - адвокат Швець Д. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року та залишити в силі рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 березня 2025 року.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15, від 16 квітня 2020 року у справі № 760/25127/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 753/3889/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, від 27 липня 2021 року у справі № 756/7222/18, від 14 лютого 2023 року у справі № 519/1151/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 452/429/25 з Самбірського міськрайонного суду Львівської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що наказом ДП «Мостиське військове лісництво» № 2-к від 01 липня 2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника директора ДП «Мостиське військове лісництво».
Згідно наказу ДП «Мостиське військове лісництво» № 45-в від 01 жовтня 2024 року «Про скорочення штатних одиниць та внесення змін до штатного розпису» для оптимізації структури та штатної чисельності підприємства з 01 жовтня 2024 року зі штатного розкладу ДП «Мостиське військове лісництво» виключено посаду майстер лісу у кількості 2 штатних одиниці та з 01 січня 2025 року зі штатного розкладу виключено посаду заступника директора у кількості 1 штатна одиниця.
02 жовтня 2024 року ОСОБА_1 попереджено про майбутнє вивільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності працівників та повідомлено, що станом на 01 жовтня 2024 року на підприємстві є вакантною посада завідувача господарством.
Наказом ДП «Мостиське військове лісництво» № 1-К від 01 січня 2025 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора ДП «Мостиське військове лісництво» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності працівників.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).
У пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18) зазначено, що «при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота».
Установлено, що згідно витягів зі штатних розписів ДП «Мостиське військове лісництво» з дня попередження про вивільнення (02 жовтня 2024 року) до дня розірвання трудового договору (01 січня 2025 року) та табелів обліку використання робочого часу ДП «Мостиське військове лісництво» за вересень-грудень 2024 року у відповідача, крім посади завідувача господарством, вакантними були посади інженера-механіка (0,5 штатної одиниці), провідного інженера лісового господарства (0,5 штатної одиниці) та водія ЗІЛ.
Таким чином, матеріалами справи встановлено наявність на день звільнення позивача з роботи у ДП «Мостиське військове лісництво» інших вакантних посад, крім посади завідувача господарством, запропонованої позивачу, які відповідали його кваліфікації, однак йому не були запропоновані, що свідчить про порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України при звільненні працівника з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Ураховуючи, що позивач звільнений з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з порушенням порядку, встановленого статтею 49-2 КЗпП України, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу ДП «Мостиське військове лісництво» № 1-К від 01 січня 2025 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та поновлення його на посаді заступника директора ДП «Мостиське військове лісництво» з 01 січня 2025 року.
У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 зазначено, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, дійшов правильного висновку, що при звільненні ОСОБА_1 не були запропоновані вакантні посади, які існували у відповідача, а відповідачем не доведено факту повного й належного виконання відповідачем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків суду не спростовують, на законність постанови апеляційного суду не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним заявником у касаційній скарзі.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов