02 березня 2026 року
м. Київ
справа № 619/8861/24
провадження № 61-2530ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 01 жовтня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про повернення дітей до місця їх проживання та визначення місця проживання дітей,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, в якому просила:
повернути дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
визначити місце проживання дітей за місцем проживання матері за вказаною адресою.
Салтівський районний суд міста Харкова рішенням від 01 жовтня 2025 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Харківський апеляційний суд постановою від 22 січня 2026 року рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 01 жовтня 2025 року залишив без змін.
У лютому 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду міста Харкова
від 01 жовтня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 22 січня 2026 року.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.
Щодо підстав касаційного оскарження судових рішень
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
У касаційній скарзі ОСОБА_1 узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону
(пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Крім посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин;
пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення;
пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи;
пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Заявниця повинна усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених частиною другою статті 389 ЦПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип «правової визначеності».
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду, закріплені у статті 400 ЦПК України, суд не наділений правом самостійно визначати підстави касаційного оскарження.
Оскільки посилань на вказані випадки касаційна скарга не містить,
ОСОБА_1 необхідно подати до Верховного Суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій зазначити конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження судових рішень, які визначені пунктами 1-4 частини другої
статті 389 ЦПК України, та додати копії касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Щодо сплати судового збору
Разом з тим, у порушення вимог пункту 3 частини четвертої
статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З огляду на зміст судових рішень, ОСОБА_1 звернулася до суду у листопаді 2024 року з двома позовними вимогами немайнового характеру про повернення дітей до місця їх проживання та визначення місця проживання дітей.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено на 2024 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2024 року - 3 028 грн.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України
«Про судовий збір» ставки судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн х 0,4 = 1 211,20 грн).
У частині третій статті 6 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру
(1 211,20 грн х 2 = 2 422,40 грн).
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України
«Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду фізичною особою або фізичною особою - підприємцем справляється судовий збір, що становить 200 відсотків ставки (2 422,40 грн х 200 % = 4 844,80 грн), що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров'ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, ОСОБА_1 необхідно сплатити суму судового збору у розмірі
4 844,80 грнза подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, який має бути перераховано або внесено за наступними реквізитами: отримувач коштів ? ГУК у місті Києві/Печерський район/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; призначення платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
Верховний Суд звертає увагу, що за наявності визначених законом підстав, заявник не позбавлений права звернутися до суду касаційної інстанції з клопотанням про відстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати, обґрунтованим доказами (такими доказами можуть бути, зокрема довідки про доходи за попередній календарний рік, перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, наявність у власності нерухомого, рухомого майна та / або іншого цінного майна тощо).
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої
статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без руху та надати строк для усунення недоліків касаційної скарги, а саме надати: 1) касаційну скаргу у новій редакції з урахуванням наведених вимог процесуального законодавства та копії відповідно до кількості учасників справи; 2) документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 01 жовтня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявниці.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. М. Фаловська