26 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 473/2313/24
провадження № 61-15494св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ,
третя особа - Міністерство оборони України,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Міністерство оборони України, про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення постійним житлом, зобов'язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В., Ямкової О. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за ОСОБА_1 право на виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) подати до відповідного Квартирно-експлуатаційного відділу (далі - КЕВ) пропозицію щодо виключення зазначеної квартири з числа службових для забезпечення постійним житлом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 , посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (батько ОСОБА_1 ), смерть якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Під час проходження ним військової служби, 01 квітня 2008 року виконавчий комітет Вознесенської міської ради Миколаївської області видав ОСОБА_3 і членам його сім'ї (дружина ОСОБА_2 , донька ОСОБА_1 ) ордер на службове житло - квартиру АДРЕСА_1 .
У квітні 2023 року ОСОБА_2 як законний представник ОСОБА_1 звернулася до ВЧ НОМЕР_1 із заявою, в якій просила ініціювати звернення до відповідного КЕВ щодо зняття статусу службового приміщення з вказаної квартири, проте отримала відмову, яку вважає незаконною.
Зазначала, що ОСОБА_3 разом з членами сім'ї перебував у ВЧ НОМЕР_1 на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, мав вислугу на військовій службі понад 20 років, отже, за життя мав право на виключення житла з числа службового для забезпечення житлом для постійного проживання. Крім того у вказаній квартирі зареєстрована і проживає його донька, ОСОБА_1 , яка відповідно до пункту 10 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України 31 липня 2018 року № 380 (далі - Інструкція № 380) та статті 1218 ЦК України також набула відповідне право.
У зв'язку з цим позивачка просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області рішенням від 19 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачка обрала неправильний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Миколаївський апеляційний суд постановою від 12 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шишкіною В. В., задовольнив. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 серпня 2025 року скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що вимоги позивачки стосуються бездіяльності відповідача щодо реалізації права на житло, гарантованого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому відповідний спір члена сім'ї військовослужбовця щодо реалізації цього права потрібно розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори з приводу проходження публічної служби (як і спори, пов'язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців).
Заявлений у цій справі спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник щодо можливості реалізації позивачкою права на соціальну гарантію, надану їй з огляду на особливий статус члена сім'ї військовослужбовця.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У грудні 2025 року ВЧ НОМЕР_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилалася на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 815/2551/15, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 29 серпня 2018 року у справі № 488/1176/14-а, від 23 січня 2019 року у справі № 806/5217/15, від 10 березня 2021 року у справі № 127/15109/18, від 24 вересня 2021 року у справі № 748/303/20.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що предметом спору у цій справі є житлове право конкретної фізичної особи (визнання/відсутність права на виключення службової квартири з числа службових та пов'язані обов'язки). Це спір про житлові права, а не перевірка управлінських актів державного органу. Військова частина не реалізує владно-управлінських функцій щодо позивачки, а тому ознаки «суб'єкта владних повноважень» у спірних правовідносинах немає. Позов не спрямований на оскарження індивідуального адміністративного акта (рішення комісії, розпорядження тощо) як такого. Тобто заявлений спір не є публічно-правовим та, відповідно, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У січні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шишкіна В. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні.
У січні 2026 року ВЧ НОМЕР_1 подала письмові пояснення (заперечення) на відзив на касаційну скаргу.
У січні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шишкіна В. В. подала письмові заперечення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
09 лютого 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_3 був призваний на військову службу 28 липня 1998 року, а з 22 жовтня 2007 року до 03 лютого 2009 року проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , після чого неодноразово змінював місце служби.
16 червня 2018 року ОСОБА_3 звільнено з військової служби у запас, відповідно до пункту «а» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та з 23 листопада 2018 року зараховано до особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 військової частини НОМЕР_2 .
Рішенням Вознесенської міської ради від 20 квітня 2007 року № 13 з державної спільної часткової власності у комунальну власність територіальної громади м. Вознесенська були прийняті 3/4 частки житлового будинку, що складаються з 20 квартир, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі клопотання КЕВ м. Миколаєва від 21 березня 2007 року рішенням виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області від 26 квітня 2007 року № 67 до числа службових були включені квартири АДРЕСА_9 для надання їх військовослужбовцям ІНФОРМАЦІЯ_4.
До вказаного рішення, рішенням виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області від 25 травня 2007 року № 85 були внесені зміни, а саме змінено номер квартири, що включена до числа службових у будинку АДРЕСА_2 , замість квартири № 18 включено квартира № 8 (на підставі клопотання КЕВ м. Миколаєва від 21 травня 2007 року).
Рішенням виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області від 31 березня 2008 року № 77 затверджено рішення житлової комісії ВЧ НОМЕР_3 щодо надання ОСОБА_3 і членам його сім'ї (дружина ОСОБА_2 , донька ОСОБА_1 ) ізольованої службової двокімнатної квартири АДРЕСА_11 .
01 квітня 2008 року ОСОБА_3 разом з членами сім'ї: дружина - ОСОБА_2 та донька ОСОБА_1 на підставі вказаного рішення виконавчий комітет Вознесенської міської ради видав ордер СО № 93 на службове житло - квартиру АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25 вересня 2019 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, його смерть пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Згідно з протоколом засідання житлової комісії ВЧ НОМЕР_1 від 13 червня 2023 року № 28 знято з обліку офіцера режимної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (разом з донькою ОСОБА_1 ), який перебував на всіх видах забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу з протоколу засідання житлової комісії Вознесенського району від 14 червня 2023 року № 40 знято з обліку військовослужбовців та членів їх сімей ІНФОРМАЦІЯ_4, що потребують поліпшення житлових умов, в тому числі ОСОБА_3 , зі складом сім'ї з 2 осіб, - з 13 червня 2023 року.
07 липня 2023 року ОСОБА_2 , як законний представник неповнолітньої ОСОБА_1 , звернулася до командира ВЧ НОМЕР_1 із заявою, в якій просила подати до відповідного КЕВ пропозицію щодо виключення спірної квартири з числа службових для забезпечення постійним житлом. При цьому, ОСОБА_2 вказувала на наявність відповідного права у ОСОБА_1 , відповідно до пункту 10 розділу VII Інструкції № 380.
Повідомленням ВЧ НОМЕР_1 від 20 жовтня 2023 року ОСОБА_2 роз'яснено про неможливість позитивного вирішення питання щодо виключення спірної квартири з числа службових для забезпечення постійним житлом.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Європейський суд з прав людини зазначає, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 і 29465/0, пункт 24).
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17, провадження № 14-345цс19).
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).
Якщо порушенням своїх прав особа вважає наслідки, спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав чи обов'язків, то такі відносини мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією особою її майнових чи особистих немайнових інтересів, тому визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 27-28 постанови від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, провадження № 14-32цс22, зазначила, що до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справах № 368/561/19 і № 712/5476/19, від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19, від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15).
Військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів (див. пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, провадження № 14-32цс22 ).
У цій справі позивачка звернулась з позовом у якому просила визнати за нею право на виключення квартири з числа службових та зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 подати до відповідного КЕВ пропозицію щодо виключення спірної квартири з числа службових для забезпечення постійним житлом.
Підставою для звернення з цим позовом стало те, що померлий батько позивачки як військовослужбовець разом з членами сім'ї перебував у ВЧ НОМЕР_1 на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, мав вислугу на військовій службі понад 20 років, отже, за життя мав право на виключення житла з числа службового з метою забезпечення житлом для постійного проживання. При цьому, у вказаній квартирі зареєстрована та проживає позивачка, яка відповідно до пункту 10 розділу VII Інструкції № 380, статті 1218 ЦК України також набула відповідне право.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (абзац другий частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з абзацами першим, третім пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Згідно з абзацом другим пункту 9 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»у разі смерті особи, звільненої з військової служби в запас або у відставку на підставах, зазначених у абзаці першому цієї частини, яка відповідно до законодавства мала право на першочергове (позачергове) одержання житла, її сім'я зберігає право на одержання житла в тому самому порядку.
Для ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, надання та використання службової жилої площі, обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою житловою площею), ведення оперативного обліку службових житлових приміщень в апараті Міноборони, в Генеральному штабі Збройних Сил України, у інших органах військового управління та військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, а також у військових прокуратурах (далі - військова частина) утворюються житлові комісії (далі - житлова комісія військової частини) (пункт 1 розділу ІІ Інструкції № 380).
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ Інструкції № 380 житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) має право приймати рішення щодо: взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею); взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; надання військовослужбовцям та членам їх сімей службових жилих приміщень (службової житлової площі), жилих приміщень для постійного проживання або виплату грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення; зміни дати зарахування (перебування) на обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; внесення змін до облікових справ військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; перегляду раніше прийнятих рішень цією житловою комісією або в порядку правонаступництва.
Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу ІІ Інструкції № 380 рішення житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) оформлюється протоколом (додаток 4), підписується членами комісії, які були присутні на засіданні житлової комісії, та протягом двадцяти робочих днів затверджується командиром військової частини та оголошується в наказі.
Отже, у спірних правовідносинах згідно з Інструкцією № 380 відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачкою соціальних гарантій щодо забезпечення жилим приміщенням з урахуванням її особливого статусу, визначеного Законом, тобто як члена сім'ї особи, яка проходила публічну службу, різновидом якої є служба військова.
Оскільки вимоги позивачки стосуються незаконних дій (бездіяльності) відповідача щодо реалізації її права на житло, гарантованого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому спір її як члена сім'ї померлого військовослужбовця щодо реалізації цього права потрібно розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори щодо проходження публічної служби (аналогічно як і спори, пов'язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців).
З урахуванням викладеного спір позивачки з відповідачем є публічно-правовим, отже, належить до юрисдикції адміністративного суду.
Подібні правові висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) та постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 344/6853/21 (провадження № 61-5216св22).
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов