03 березня 2026 року
м. Київ
справа № 759/12913/24
провадження № 61-13907св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головне управління Пенсійного фонду у місті Києві,
особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_2 ,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Йовдій Дмитро Васильович, на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року у складі колегії суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головне управління Пенсійного фонду у місті Києві, про встановлення фактів, що мають юридичне значення,
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Головне управління Пенсійного фонду у місті Києві, у якій просила встановити факт її проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з грудня 2015 року до дня його смерті (загибелі) - ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також встановити факт перебування заявника на його утриманні до дня загибелі.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17 квітня 2023 року № 100 старший лейтенант ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 , а його смерть пов'язана із захистом Батьківщини.
У зв'язку із загибеллю ОСОБА_3 заявник звернулася до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі пункту 2 постанови Кабінету Міністрів від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», а також статті 16-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Водночас згідно з висновком ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09 травня 2024 року № 13/3882/с, у загиблого ОСОБА_3 не встановлено членів сім'ї, батьків або утриманців, які мають право на одержання грошової допомоги, а ОСОБА_1 у цьому висновку зазначено як колишню дружину загиблого.
Заявник вказувала, що встановлення факту її проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а також факту перебування на його утриманні є необхідним для реалізації її права на отримання одноразової грошової допомоги та оформлення пенсії у зв'язку із втратою годувальника. Довести зазначені обставини можливо лише в судовому порядку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Святошинський районний суд міста Києва у складі судді Сенька М. Ф. рішенням від 14 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, задовольнив.
Встановив факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з грудня 2015 року до дня його смерті (загибелі) - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Встановив факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 до дня його смерті (загибелі) - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що наявні у справі докази та показання свідків підтверджують факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з грудня 2015 року до дня його загибелі - ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також факт перебування заявника на його утриманні.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_2 , рідна сестра загиблого ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд постановою від 08 жовтня 2025 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участь у справі, ОСОБА_2 задовольнив.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року скасував і ухвалив нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залишив без розгляду.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що, задовольняючи заяву, суд першої інстанції не встановив, чи є інші особи, заінтересовані у вирішенні цієї справи, та не перевірив, чи впливатиме встановлення факту проживання заявника з її колишнім чоловіком однією сім'єю без реєстрації шлюбу і перебування на його утриманні до дня смерті на права та інтереси інших осіб.
Під час апеляційного розгляду справи суд дійшов висновку, що встановлення зазначених фактів впливає на інтереси рідної сестри загиблого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , яка стверджує, що після розлучення її брат постійно проживав розам із нею, а ОСОБА_1 не перебувала на його утриманні.
Отже, факти, про встановлення яких просила заявник, не підлягають з'ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки між ОСОБА_1 та рідною сестрою загиблого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 існує спір про право, який має вирішуватися в порядку позовного провадження.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 через представника Йовдія Д. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року та закрити апеляційне провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), залишивши в силірішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13 та у постановах Верховного Суду від 23 серпня 2023 року у справі № 707/3085/21, від 24 лютого 2024 року у справі № 278/304/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що ОСОБА_2 не надала належних і допустимих доказів того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції було вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки. За таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність у ОСОБА_2 як у особи, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження зазначеного судового рішення.
Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що спір про право повинен бути реальним, а не гіпотетичним. Зокрема, спір між заявником та рідною сестрою загиблого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 міг би виникнути лише у випадку, якщо б остання належала до кола осіб, які є отримувачами одноразової грошової допомоги, або якщо б рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року впливало на обсяг її спадкових прав.
Саме собою заперечення ОСОБА_2 щодо встановлення юридичного факту - за умови, що таке встановлення не впливає на її частку одноразової грошової допомоги або на обсяг спадкових прав, - не є ознакою наявності спору про право, оскільки не відповідає критерію реальності такого спору між зазначеними особами.
ОСОБА_2 є сестрою загиблого ОСОБА_3 і, відповідно до приписів статті 16-1 Закону № 2011-XII, не належить до переліку осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця.
Під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_2 лише надала до суду інформацію про те, що 02 травня 2025 року вона звернулася до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю брата ОСОБА_3 , однак не надала жодних відомостей про результати розгляду цієї заяви.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 грудня 2024 року у справі № 752/4089/24, яким встановлено факт спільного проживання ОСОБА_3 із сестрою ОСОБА_2 , також не створено правових підстав для отримання останньою одноразової грошової допомоги та не змінено обсяг її спадкових прав. При цьому зазначеним рішенням не встановлено факту ведення спільного господарства між ОСОБА_2 та загиблим братом, наявності спільних прав та обов'язків або статусу членів сім'ї.
З огляду на викладене суд першої інстанції правомірно розглянув справу в порядку окремого провадження, у зв'язку з чим апеляційний суд мав закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Аргументи інших учасників справи
У грудні 2025 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, ухваленою відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 02 грудня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Святошинського районного суду міста Києва.
12 грудня 2025 року матеріали справи № 759/12913/24 надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 14 січня 2026 року зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25).
Верховний Суд ухвалою від 02 березня 2026 року поновив касаційне провадження у цій справі.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
22 квітня 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 22 квітня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві.
24 квітня 2015 року подружжя було повінчане за церковним обрядом у Храмі Вознесіння Господнього у місті Києві, що підтверджується відповідним церковним свідоцтвом.
04 грудня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданим 04 грудня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 продовжили проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що підтверджено показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , наданими в судовому засіданні.
04 травня 2023 року сусіди заявника ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 склали акт про те, що ОСОБА_3 проживав без реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 протягом 2019-2023 років.
Зазначена квартира є постійним місцем проживання заявника, що підтверджується відповідною відміткою у паспорті громадянки України.
До особової справи офіцера запасу, старшого лейтенанта військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , серед іншого, внесено відомості про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є дружиною військовослужбовця. Зазначені відомості внесені до особової справи після призову ОСОБА_3 на військову службу 02 лютого 2023 року зі слів самого військовослужбовця.
У судовому засіданні також досліджено численні фотографії та електронне листування через месенджери, які підтверджують сталість і тривалість відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії КА-2, № 014718, ОСОБА_1 10 вересня 2009 року встановлено ІІ групу інвалідності довічно. У довідці зазначено, що вона є нездатною до регулярної професійної діяльності та потребує заходів з відновлення працездатності у вигляді стаціонарного лікування в неврологічному відділенні.
Із наданих медичних документів також убачається, що у серпні 2018 року у ОСОБА_1 виявлено позамозкову пухлину, у зв'язку з чим вона тривалий час проходила лікування та потребує постійного нагляду лікаря-невропатолога. Крім того, вона перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом «гострий необструктивний пієлонефрит» у періоди з 26 грудня 2021 року до 31 грудня 2021 року та з 03 січня 2022 року до 13 січня 2022 року.
Єдиним джерелом доходу ОСОБА_1 є пенсія по інвалідності, розмір якої у квітні 2023 року становив 2 760,00 грн.
Апеляційний суд також з'ясував, що ОСОБА_2 є рідною сестрою загиблого ОСОБА_3 .
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 грудня 2024 року у справі № 752/4089/24 встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період з 2014 року до дня його смерті (загибелі) - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
02 травня 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю брата ОСОБА_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Щодо загальних положень про встановлення фактів, що мають юридичне значення
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частині сьомій статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).
Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.
У частині першій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України, - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету його встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина четверта статті 315 ЦПК України, частина шоста статті 294 ЦПК України).
Отже, під час розгляду цивільних справ суди встановлюють факти, що мають юридичне значення, передбачені частиною першою статті 315 ЦПК України або інші факти, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, в порядку окремого провадження, якщо встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Щодо судового порядку встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця
Предметом розгляду в цій справі є встановлення факту проживання заявника однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у період з грудня 2015 року до дня його смерті (загибелі) - ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також встановлення факту перебування заявника на його утриманні до дня загибелі.
Заявник вказувала, що встановлення зазначених фактів є необхідним для реалізації її права на отримання одноразової грошової допомоги та оформлення пенсії у зв'язку із втратою годувальника.
За змістом частини першої статті 16 Закону № 2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно із цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби.
У пункті 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).
У цій же нормі права зазначено, що утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 2262-ХІІ (в редакції, чинній на час смерті ОСОБА_3 ) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Непрацездатними членами сім'ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Водночас братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків (пункт «а» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-ХІІ).
Члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону № 2262-ХІІ).
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975 у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ).
Положеннями пункту 5 Порядку № 975 регламентовано, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця визначаються відповідно до Сімейного кодексу України (далі - СК України), а утриманці - відповідно до Закону № 2262-XII.
У пункті 10 Порядку № 975 визначено перелік документів, які подають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога.
Зокрема, передбачено, що особи, які не були членами сім'ї загиблого, але перебували на його утриманні, додають до заяви рішення суду або нотаріально посвідчений правочин, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого).
Як уже зазначалося, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону № 2262-ХІІ.
Тому застосовним у питанні підтвердження факту перебування особи на утриманні для цілей отримання одноразової грошової допомоги є Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 (далі - Порядок № 3-1).
Відповідно до пункту 13 розділу ІІ Порядку № 3-1 за документи про перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї приймаються, зокрема, рішення суду про встановлення факту перебування непрацездатного члена сім'ї на утриманні померлого годувальника.
Отже, як Порядком № 975, так і Порядком № 3-1 передбачено подання особою, яка перебувала на утриманні, відповідного судового рішення про встановлення цього юридичного факту.
Колегія суддів зазначає, що за потреби в особових справах військовослужбовців зберігаються документи, які підтверджують відомості про утриманців, внесених до послужного списку (див. пункт 13 розділу ІІІ, додаток 7 до Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року № 280, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Однак положення статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 свідчать, що для цілей призначення та отримання одноразової грошової допомоги утриманці визначаються відповідно до Закону № 2262-XII.
Системний аналіз наведеного вище законодавства дозволяє зробити висновок, що відсутність (наявність) даних про утриманців у документах персонального обліку військовослужбовців не є відомостями, які самі по собі мають суттєвий вплив на визначення статусу утриманця, який має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця.
З огляду на викладене, слід враховувати, що:
- встановлення судом факту перебування фізичної особи на утриманні прямо передбачено у пункті 2 частини першої статті 315 ЦПК України;
- для отримання одноразової грошової допомоги згідно з Порядками № 975 та № 3-1 додаються рішення суду, що підтверджують факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого).
Отже, гарантією реалізації права на соціальний захист утриманців загиблих військовослужбовців є судовий порядок встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця.
Щодо юрисдикції
Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.
У статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Справи цивільної юрисдикції характеризує, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
У частині сьомій статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 КАС України).
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
У багатьох випадках норми цивільного права настання певних правових наслідків пов'язують із перебуванням фізичної особи на утриманні іншої.
Так, підтвердження судом перебування фізичної особи на утриманні померлого (безвісно відсутнього) може бути передумовою для здійснення різноманітних прав та інтересів утриманців: надання утримання за рахунок майна безвісно відсутньої особи (стаття 44 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (стаття 1200 ЦК України), спадкування (стаття 1265 ЦК України).
За сімейним законодавством України зв'язок утримання з відповідними правовими наслідками має системний характер. Так, статті 75-91 СК України визначають підстави реалізації права чоловіка, дружини на утримання (аліменти).
Члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (положення статті 31 Закону № 2262-ХІІ).
Отримання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не може бути безумовною підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні.
Отже, на підтвердження (спростування) перебування фізичної особи на утриманні померлого закон вимагає надання відповідних доказів [наприклад, довідки про склад сім'ї, спільне проживання або утримання, медичні документи, виписки з банківських рахунків, довідки про доходи, чеки, квитанції, договори про оплату комунальних, навчальних, медичних послуг, показання свідків, фото / відеоматеріали, листування (особистого або ділового характеру)], які зумовлюють дослідження судом обставин приватного життя утриманця та особи, яка надавала утримання.
Таким чином, відносини, пов'язані з наданням утримання і перебуванням фізичної особи на утриманні, є за своєю сутністю цивільно-правовими.
Перебування на утриманні як триваючий юридичний факт може бути також підставою для реалізації прав у сфері соціального забезпечення (виплата допомоги (стаття 16-1 Закону № 2011-ХІІ), призначення пенсії (стаття 30 Закону № 2262-ХІІ) тощо).
Норми цивільного процесуального законодавства (глава 6 ЦПК України) визначають, що суд розглядає справи про перебування фізичної особи на утриманні, причому безвідносно до того, задля виникнення яких правовідносин необхідним є встановлення цього факту.
Такожнорми цивільного процесуального права допускають встановлення інших фактів, що мають юридичне значення, для реалізації прав у сфері соціального забезпечення (наприклад, згідно з пунктом 3 частини першої статті 315 ЦПК України суд встановлює факт каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню).
Отже, визнання судом фізичної особи такою, що перебувала на утриманні померлого, може мати правове значення як у приватних, так і в публічних правовідносинах, однак зазначене не змінює цивільного характеру правовідносин на публічний.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
У частині першій статті 319 ЦПК України передбачено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України.
У справах окремого провадження суд підтверджує наявність чи відсутність певних юридичних фактів, що є умовою здійснення прав і реалізації інтересів заявника. Тому суд наділений лише повноваженнями з'ясувати можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Суд, встановивши наявність чи відсутність певного юридичного факту, своїм рішенням підтверджує це, не зобов'язуючи особу діяти певним чином.
Під час з'ясування юридичного значення факту перебування фізичної особи на утриманні померлого суд обмежений у вирішенні питання про те, наділений чи ні заявник тим суб'єктивним правом, що підтверджується юридичним фактом, який просить встановити заявник.
Іншими словами, встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні загиблого пов'язане з доведенням підстав для визнання (підтвердження) за заявником певного соціально-правового статусу.
Однак судове рішення, ухвалене загальним судом у порядку окремого провадження, про наявність чи відсутність цього юридичного факту набуває самодостатнього значення і не є вирішенням питання про те, чи має заявник певне суб'єктивне право.
Суд на підставі поданих доказів лише з'ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22).
Отже, правова мета, задля якої заявник ініціює встановлення судом факту його перебування на утриманні померлого, не може впливати на судову юрисдикцію та імперативно визначати вид судочинства, в якому такий факт підлягає розгляду.
В окремому провадженні визначене специфічне коло суб'єктів цивільного процесу, якими є заявники та заінтересовані особи (частина третя статті 42, частина четверта статті 294 ЦПК України).
Враховуючи, що метою встановлення юридичного факту перебування особи на утриманні є отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця, заінтересованою особою є орган, до якого має звернутися заявник для набуття цього права - ІНФОРМАЦІЯ_7.
Також заінтересованими особами можуть бути інші особи, які також мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця.
Таким чином, суб'єктний склад учасників справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні загиблого військовослужбовця характеризується тим, що фізичні особи можуть бути як заявниками, так і заінтересованими особами, на права, свободи та інтереси яких може вплинути ухвалене у справі рішення.
Крім того, частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.
Водночас перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, серед яких є встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, а зміст судового рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, має містити відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд встановив ці докази (частина перша статті 319 ЦПК України).
Отже, чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, окрім як в порядку цивільного судочинства.
У розумінні статті 6 Конвенції судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, є суд цивільної юрисдикції відповідно до статті 19 ЦПК України та пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України.
Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25), до розгляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі.
Щодо спору про право
Чинне законодавство України розглядає окреме провадження встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні іншої як універсальну процесуальну форму (пункт 5 частини другої статті 293, пункт 2 частини першої статті 315 ЦПК України).
Окреме провадження характеризується безспірністю, тобто ніхто не заперечує те право, для реалізації якого заявнику треба встановити юридичний факт (частина шоста статті 294 ЦПК України).
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін; спір поділяється на матеріальний і процесуальний.
Спір має бути справжнім і серйозним, а не гіпотетичним; він може стосуватися не лише фактичного існування права, але і його обсягу та способу здійснення; результат провадження повинен мати безпосереднє вирішальне значення для права, про яке йдеться, а лише слабкий зв'язок або віддалені наслідки не є достатніми для застосування пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 березня 2022 року у справі «Grzeda v. Poland», № 43572/18, § 257).
Згідно з принципом процесуальної економії штучне «подвоєння» судового процесу є неприпустимим з огляду на те, що вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, про що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (постанови від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16, від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16).
Як вже зазначалося, суб'єктивні права не можуть бути об'єктом захисту в окремому провадженні, оскільки не можуть бути предметом судової діяльності матеріальні правовідносини. Матеріально-правовий спір в окремому провадженні не вирішується, а встановлюються факти та стани, що мають юридичне значення.
Зазначене унеможливлює штучне «подвоєння» процесу, яке можливе, як правило, лише в позовному провадженні, де наявний спір про право. А в окремому провадженні встановлюється лише юридичний факт або стан. Інший підхід до вирішення цього питання може призвести до висновку про «зайвість» у ЦПК України норм про окреме провадження та встановлення певних юридичних фактів.
Установлення факту перебування особи на утриманні передує зверненню до відповідних органів за призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги за загиблого (померлого) військовослужбовця.
Судове рішення про встановлення факту перебування особи на утриманні є тим документом, який заявник подає для призначення йому одноразової грошової допомоги як утриманцю загиблого (померлого) військовослужбовця (пункті 10 Порядку № 975). Тобто таке судове рішення є обов'язковим (преюдиційним) для органів військового управління.
Отже, чинне правове регулювання створює передумови для можливості реалізації права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги утриманцю загиблого військовослужбовця без вирішення публічно-правового спору, що відповідає як прагненню ефективного соціального захисту близьких загиблих військовослужбовців, так і принципам процесуальної економії.
Водночас, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб'єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб'єкта владних повноважень.
Однак на етапі встановлення юридичного факту перебування особи на утриманні публічно-правовий спір між позивачем та суб'єктом владних повноважень, який вирішує питання призначення одноразової грошової допомоги, ще не виник. Заперечення суб'єкта владних повноважень про те, що факт не підтверджений належними доказами, самі собою не свідчать про існування спору про право.
Публічно-правовий спір може виникнути (але не обов'язково) у тому випадку, якщо після встановлення судом факту перебування особи на утриманні загиблого військовослужбовця суб'єкт владних повноважень відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав, які не пов'язані з доведеністю факту утримання.
У цьому випадку особа може оскаржити дії суб'єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
Процесуальними законами не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина п'ята статті 188 ЦПК України та частина четверта статті 172 КАС України).
Не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій (пункт 111 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
Одноразова грошова допомога у зв'язку зі смертю військовослужбовця призначається і виплачується фізичним особам, які мають право на її отримання (батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого).
За такого правового регулювання можна зробити висновок, що в таких справах спір може виникнути лише між суб'єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Саме для таких цілей чинним процесуальним законодавством (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України) передбачено, що факт перебування особи на утриманні може розглядатися у позовному провадженні у порядку цивільного судочинства.
У постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання юрисдикційності справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги, де, серед іншого, виснувала, що між особою і Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб'єктом отримання такої соціальної допомоги.
Сформовані у зазначеній постанові висновки є правозастосовними до цих правовідносин про встановлення факту перебування заявника на утриманні загиблого військовослужбовця, оскільки встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу також передбачено частиною першою статті 315 ЦПК України і метою встановлення факту є призначення і виплата одноразової грошової допомоги.
У справі, що переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту її проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у період із грудня 2015 року до дня його смерті (загибелі) - ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також факту перебування заявника на його утриманні до дня загибелі.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність заявлених фактів та зазначив, що їх встановлення породжує юридичні наслідки, оскільки є необхідним для реалізації заявником права на отримання одноразової грошової допомоги та оформлення пенсії у зв'язку з втратою годувальника. При цьому суд керувався тим, що встановлення зазначених фактів не пов'язане зі спором про право.
Водночас рішення суду першої інстанції оскаржила ОСОБА_2 , яка є рідною сестрою загиблого ОСОБА_3 та зазначала, що спільно проживала з ним у період з 2014 року до дня його смерті. На підтвердження цього вона надала, зокрема, копію рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 грудня 2024 року у справі № 752/4089/24, а також інші докази.
ОСОБА_2 заперечувала факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 з грудня 2015 року до дня його смерті та її перебування на його утриманні, посилаючись на відсутність належних доказів спільного проживання у відповідний період, а також на неможливість встановлення таких фактів у порядку окремого провадження з огляду на наявність спору про право.
Отже, встановивши, що ОСОБА_2 має намір довести своє право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю брата, а також зважаючи на активне заперечення нею заявлених ОСОБА_1 фактів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність між зазначеними особами спору щодо належності та розміру одноразової грошової допомоги, що виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 759/1894/23, від 13 червня 2024 року у справі № 357/10078/22, від 09 квітня 2025 року у справі № 712/162/23, від 14 листопада 2025 року у справі № 299/4993/22.
У контексті доводів касаційної скарги про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності спору про право колегія суддів зазначає, що не лише ОСОБА_2 , яка подала апеляційну скаргу, активно заперечує проти встановлення фактів, на які посилається заявник, а й сама ОСОБА_1 у касаційній скарзі фактично не визнає права ОСОБА_2 на отримання одноразової грошової допомоги як члена сім'ї загиблого військовослужбовця.
З огляду на приписи статті 16-1 Закону України № 2011-ХІІ та положення Порядку № 975 одноразова грошова допомога розподіляється рівними частками між особами, які мають право на її отримання. Отже, встановлення судом юридичних фактів, на які посилається заявник, безпосередньо впливає на коло отримувачів допомоги та на її розмір, що припадає кожному з них.
Доводи касаційної скарги про те, що спір є гіпотетичним, є необґрунтованими. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не лише подала апеляційну скаргу, а й активно заперечувала проти встановлення фактів, на які посилається ОСОБА_1 , обґрунтовуючи свою правову позицію та надаючи відповідні докази. За таких обставин наявний конфлікт щодо правового статусу осіб як потенційних отримувачів одноразової грошової допомоги, що свідчить про існування реального спору про право.
Саме по собі посилання заявника на те, що ОСОБА_2 не належить до переліку осіб, визначених статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ, не спростовує висновків апеляційного суду, оскільки питання про належність тієї чи іншої особи до кола отримувачів допомоги є предметом спірних правовідносин і не може бути вирішене в порядку окремого провадження за відсутності змагального процесу.
Колегія суддів також враховує, що встановлення факту перебування на утриманні та проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у цій справі безпосередньо пов'язане з реалізацією права на соціальну виплату та впливає на інтереси іншої особи, яка претендує на відповідні виплати. За таких умов спір виходить за межі безспірного окремого провадження та має вирішуватися в порядку позовного провадження.
За таких обставин, установивши наявність спору про право, суд апеляційної інстанції відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку про необхідність залишення заяви без розгляду.
Верховний Суд також зазначає, що залишення заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення, без розгляду не позбавляє заявника права звернутися до суду із відповідним позовом.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду є безпідставними, оскільки обставини справ, на які посилається заявник, відрізняються від установлених у цій справі фактичних даних та характеру спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про наявність спору про право та відсутність правових підстав для розгляду заяви в порядку окремого провадження, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Йовдій Дмитро Васильович, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко