79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
03.03.2026 Справа № 914/500/25
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі
позивача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Каньйон»
про: стягнення 2 384 692,40 грн.,
представники
прокурор: Панькевич Р.В.,
позивача: Поліщук С.Р.,
відповідача: Янчак П.О.,
26.02.2025р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі позивача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Каньйон» про стягнення 2 384 692,40 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.03.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.04.2025 року, викликано представників учасників справи в підготовче засідання.
Хід справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
13.05.2025р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№12410/25).
14.05.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№12575/25).
25.06.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№16925/25).
Протокольною ухвалою від 25.06.2025р. суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 13.08.2025р.
13.08.2025р. на електронну адресу суду від позивача надійшло повідомлення про неможливість представника прийняти участь у судовому засіданні (вх.№21331/25).
26.08.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№22241/25).
27.08.2025р. на адресу суду від адвоката Хрипти І.М. надійшло клопотання щодо залучення до участі у справі фізичну особу (інвестора у будівництві): ОСОБА_1 , як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТзОВ «Каньйон» у справі №914/500/25 (вх.№3554/25).
Протокольною ухвалою від 24.09.2025р. суд ухвалив залишити без розгляду клопотання про залучення третьої особи.
Відповідно до частини 2 статті 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 2 статті 207 ГПК України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Враховуючи викладене, оскільки подання представником клопотання про залучення третьої особи здійснено на стадії розгляду справи по суті та клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку не заявлено, суд дійшов висновку залишити відповідне клопотання без розгляду.
29.09.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, за змістом яких викладено клопотання про зменшення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат на 90% (вх.№25660/25).
15.10.2025р. через систему «Електронний суд» від прокурора надійшло клопотання про поновлення строку та долучення доказів (вх.№27267/25).
Протокольною ухвалою від 15.10.2025р. суд ухвалив визнати причини пропуску строку на подання доказів поважними, поновити строк та долучити докази до матеріалів справи
29.10.2025р. через систему «Електронний суд» від прокурора надійшли додаткові пояснення у справі, за змістом яких він заперечує щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, а також щодо доводів відповідача про неправильність розрахунку розміру пайової участі (вх.№28762/25).
29.10.2025р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№28775/25).
06.11.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про визнання пропуску строку для подання доказів поважним, поновлення такого та долучення до матеріалів справи заяв інвесторів (вх.№29714/25).
12.11.2025р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява-заперечення щодо поданої заяви відповідача про визнання пропуску строку для подання доказів поважним, поновлення такого та долучення до матеріалів справи заяв інвесторів (вх.№30200/25).
01.12.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява-пояснення щодо розміру нарахованого пайового внеску (вх.№31967/25).
15.12.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, за змістом яких викладено клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду об'єднаною палатою Верховного Суду справи №914/169/25 (вх.№5384/25).
21.01.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№1912/26).
Протокольною ухвалою від 21.01.2026р. суд ухвалив залишити без розгляду клопотання про зупинення провадження у справі.
Так, враховуючи визначені відповідачем підстави для зупинення провадження у цій справі, а також стадійність розгляду даної справи, беручи до уваги, що на стадії розгляду справи по суті не передбачено можливості зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1статті 227 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про залишення такого клопотання без розгляду.
Також, з огляду на стадійність розгляду даної справи, суд оцінює подані чергові клопотання про долучення доказів процесуально необгрунтованими, і як такі, що підлягають залишенню без розгляду.
Позиція прокурора:
Прокурор ствердив про те, що замовник будівництва - відповідач, розпочавши у 2020 будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Т.Шевченка,307-А у м.Львові (будинок №1 на генплані), зобов'язаний був до прийняття його в експлуатацію сплатити на рахунок місцевого бюджету кошти пайового внеску, однак цього не зробив, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які повинен був сплатити, як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.
Прокурор вказує, що враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», розмір пайової участі щодо об'єкта будівництва підлягає стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Додатково на підставі ст.625 ЦК України нараховані до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3% річних, в зв'язку з простроченням останнім виконання своїх зобов'язань зі сплати пайової участі.
Позиція позивача: підтримано позовні вимоги.
Позиція відповідача:
Заперечуючи позовні вимоги, не погоджується з розрахованим розміром пайової участі з урахуванням опосередковано вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування станом на дату введення об'єкта в експлуатацію, у зв'язку із тим наводить власний розрахунок за показниками, які встановлені Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020р. №151, пайова участь щодо будівництва об'єкта, за розрахунком відповідача, становить 1 293 385,37 грн. (5 017,40 кв.м (загальна площа квартир) х 12 889 грн (опосередкована вартість спорудження житла) х 0,02 (2 відсотки вартості будівництва об'єкта) = 1 293 385,37 грн). Саме позовні вимоги на зазначену суму відповідач визнає.
Щодо підстав звернення прокурора з позовом.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у 2 випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Прокурор зазначив, що порушення інтересів держави в цій справі полягає ненадходженні коштів до місцевого бюджету, що перешкоджає належному функціонуванню органу місцевого самоврядування та порушує інтереси держави в цілому.
Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який належить до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (пункт 7.23 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.02.2019р. у справі № 915/20/18).
Відповідно до статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать … залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища…
Згідно з підпунктом 4.1.16 пункту 4.1 Положення про департамент економічного розвитку Львівської міської ради та його структури, затвердженого рішенням Львівської міської ради №92 від 31.01.2025р. до компетенції департаменту належать повноваження щодо залучення на договірних засадах у порядку, визначеному законодавством України, коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення на будівництво, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони довкілля та історичного середовища.
Департамент ЕР ЛМР є виконавчим органом Львівської міської ради. Отже, Департамент ЕР ЛМР є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18).
Невжиття компетентним органом жодних заходів упродовж розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності…), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18).
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18).
Так, на запит окружної прокуратури в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» від 16.01.2025р. №14.50/97-511ВИХ-25 (додаток № 1 до позову) у Львівську міську раду про надання інформації та матеріалів щодо вказаного будівництва, стану сплати пайової участі та звернення Львівської міської ради чи її виконавчих органів до суду щодо її стягнення, Департамент економічного розвитку Львівської міської ради листом від 24.01.2025 №2301-вих-10660 (додаток № 2 до позову) повідомив, що Замовником порушено обов'язок зі сплати пайової участі у зв'язку з розпочатим у 2020 році будівництвом багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Т. Шевченка, 307-А у м. Львові (будинок №1 на генплані).
При цьому, Департамент економічного розвитку Львівської міської ради у вказаному листі від 24.01.2025р. №2301-вих-10660 звернувся до окружної прокуратури з проханням здійснити представництво інтересів Львівської міської ради в суді щодо стягнення згаданої пайової участі на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Часовий проміжок, що минув між повідомленням позивача та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (постанова Верховного Суду від 20.01.2021р. у справі № 927/468/20).
У постанові від 07.07.2021р. у справі № 914/1577/19 Верховний Суд зазначив: «… якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом».
Отже, позивач був обізнаний про порушення відповідачем інтересів держави, значно раніше, однак відповідних заходів реагування вжито не було.
Тому, в даному випадку існують достатні підстави стверджувати про бездіяльність позивача щодо захисту інтересів держави.
Відтак, у зв'язку з бездіяльністю компетентного органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у вказаній сфері, прокурором подано даний позов про стягнення з вищевказаного замовника до місцевого бюджету Львівської територіальної громади безпідставно збережених коштів пайової участі, які в подальшому будуть використані для створення, розвитку чи відновлення інфраструктури населеного пункту.
За результатами дослідження поданих доказів та матеріалів справи, пояснень учасників справи, суд встановив наступне:
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від від 07.09.2018р. №983 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Каньйон» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями на вул. Т. Шевченка, 307-А (будинок № 1 на генплані)» затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва - будівництво ТзОВ «Каньйон» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями (будинок № 1 на генплані) на вул. Т. Шевченка, 307-А у м. Львові (далі - Об'єкт).
Інспекцією ДАБК у м.Львові зареєстровано дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ112201280536 від 07.05.2020р. Замовнику на вказаний Об'єкт на земельній ділянці кадастровий номер 4610137500:11:005:0001 на вул. Т. Шевченка, 307-А у м. Львові.
Об'єкт будівництва прийнято в експлуатацію згідно із сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта №ЛВ122210714347 від 26.07.2021р., відповідно до якого, загальна площа квартир в Об'єкті становить 5017,40 кв.м.
Відповідно до вказаних дозволу на виконання будівельних робіт, сертифікату про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, замовником цього будівництва є ТзОВ «Каньйон».
Відповідно до ухвал Львівської міської ради від 14.07.2016р. №777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» (відмінена ухвалою Львівської міської ради від 08.07.2021р. №1081) департамент економічного розвитку на підставі звернень замовників проводив розрахунки розміру пайового внеску на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста та укладав договори про пайову участь у розвиток інфраструктурим Львова; від 08.07.2021р. №1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами ЛМР» до повноважень департаменту економічного розвитку входить відтермінування (розтермінування) сплати пайового внеску та проведення перерахунку згідно з діючими договорами про пайову участь за зверненням замовника/забудовника до прийняття об'єкта містобудування в експлуатацію.
Водночас, ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019р. №6098 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року», а саме п. 2 (пп. 2.1, 2.2, 2.2.2) встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у м. Львові перераховують до міського бюджету м. Львова кошти для створення і розвитку інфраструктури м.Львова. Розмір пайової участі для житлових будинків становить - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування. Згідно з п. 2.3.1 цієї ухвали, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до департаменту економічного розвитку із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта з техніко-економічними показниками. Департамент економічного розвитку протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (п. 2.4 ухвали). Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова. Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації (п.п. 2.6-2.8).
Прокурором зазначено про те, що всупереч вимогам законодавства, Замовником, станом на 24.01.2025р., не було сплачено до місцевого бюджету кошти пайової участі у зв'язку з розпочатим у 2020 році будівництвом.
Розраховані станом на 01.07.2021р. показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, що в даному випадку застосовані на час введення згаданих черг будівництва в експлуатацію, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021р. №230 на виконання пп. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, визначають, що вартість 1 кв. м загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Львівської області становить 14 451,00 грн.
Таким чином, як стверджено прокурором, несплачена Замовником, станом на 24.01.2025р., пайова участь щодо будівництва Об'єкту становить 1 450 128,95 грн (5 017,40 кв.м (загальна площа квартир) х 14 451,00 грн (опосередкована вартість спорудження житла) х 0,02 (2 відсотки вартості будівництва об'єкта) = 1 450 128,95 грн).
У зв'язку з цим, як зазначено прокурором, Замовник також повинен сплатити інфляційні втрати та 3% річних відповідно до доданого до позовної заяви розрахунку щодо будівництва Об'єкту - 782 359,50 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 27.07.2021р. по 24.01.2025р., а також 152 203,95 грн 3 % річних, нарахованих за період з 27.07.2021р. по 24.01.2025р.
Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 3 статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За змістом частини 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Підпунктом 3 пункту 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-IX від 20.09.2019р., який набрав чинності 17.10.2019р. (Закон №132- IX), виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», якою до 01.01.2020р. було передбачено зобов'язання замовника будівництва взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування до місцевого бюджету коштів до прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію.
Також, пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайову участь).
Таким чином, законодавець передбачив порядок пайової участі замовників будівництва, який впроваджено з 01.01.2020р. для: об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020р. не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020р. не були укладені; об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
За приписами пп. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Обов'язок замовників будівництва щодо звернення до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва визначено п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, відповідно до якого, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Тобто, обов'язок замовників будівництва щодо звернення до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020р. вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020р.;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Згідно судової практики, а саме позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.02.2024р. у справі №910/20216/21 - момент виникнення зобов'язання щодо звернення до позивача з заявою про визначення розміру пайової участі не є тотожним обов'язку щодо сплати пайової участі (до прийняття об'єкту в експлуатацію). Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX).
Статтею 253, ч. 5 ст. 254 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що строком, з якого вважається, що забудовник порушує зобов'язання із перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, є день, наступний за днем прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
При цьому, будівництво Об'єкту здійснювалось з травня 2020 року (дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ112201280536 від 07.05.2020р.) по липень 2021 року (сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта №ЛВ122210714347 від 26.07.2021р.).
Однак, всупереч вимогам вищевказаного законодавства Замовником, станом на 24.01.2025р., не було сплачено до місцевого бюджету кошти пайової участі у зв'язку з розпочатим у 2020 році будівництвом згаданих об'єктів.
Згідно із сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта №ЛВ122210714347 від 26.07.2021р., загальна площа квартир в Об'єкті становить 5 017,40 кв.м.
Розраховані станом на 01.07.2021р. показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, що підлягають застосуванню на час введення згаданих черг будівництва в експлуатацію, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021р. №230 на виконання вищезазначеного пп. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, визначають, що вартість 1 кв. м загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Львівської області становить 14 451,00 грн.
Таким чином, несплачена Замовником, станом на 24.01.2025р., пайова участь щодо будівництва Об'єкту становить 1 450 128,95 грн (5 017,40 кв.м (загальна площа квартир) х 14 451,00 грн (опосередкована вартість спорудження житла) х 0,02 (2 відсотки вартості будівництва об'єкта) = 1 450 128,95 грн).
Відповідно до ст. 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Також, Верховний Суд у постанові від 07.09.2023р. у справі №916/2709/22 зауважив про те, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «"Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Відповідно до встановлених та не спірних обставин, відповідач не звертався до органу місцевого самоврядування для отримання розрахунку пайового внеску по спірному об'єкту будівництва. Тобто, відповідач не виконав такого обов'язку, що не звільняє його від виникнення при здачі в експлуатацію будинку наступного обов'язку сплати пайового внеску.
Аналізуючи вказане та позицію відповідача про те, що потрібно застосувати показники, які встановлені Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020р. №151, суд зазначає, що таке твердження не є обґрунтованим.
На підставі системного аналізу положень абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, а також статті 253 ЦК України можна прийти до висновку, що обов'язок щодо сплати замовником будівництва пайового внеску виникає з наступного дня після визначення органом місцевого самоврядування розміру (суми) цього внеску і триває до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. З моменту введення об'єкта в експлуатацію замовник будівництва вважається таким, що прострочив виконання цього обов'язку і без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе відповідні кошти. До моменту визначення розміру пайового внеску у замовника будівництва існує лише обов'язок звернутися із заявою про його визначення.
З огляду на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.12.2024р., у справі № 910/6226/23, орган місцевого самоврядування вправі розраховувати пайовий внесок на підставі актів, чинних на момент розгляду заяви забудовника та здійснення такого розрахунку, а не на підставі актів, які були чинними станом на момент початку будівництва.
З огляду на те, що багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Т. Шевченка, 307-А у м. Львові було прийнято в експлуатацію 26.07.2021р., відповідач повинен був подати заяву про розрахунок пайового внеску і пакет документів не пізніше липня 2021 року. Тому, Департамент вправі здійснювати розрахунок, виходячи із встановлених наказом Міністерства розвитку громад та територій України показників опосередкованої вартості спорудження житла у Львівській області, станом на 01.07.2021, що і мало місце у даному випадку.
Підсумовуючи, слід зазначити, що розрахунок пайової участі повинен здійснюватися з урахуванням моменту, коли у забудовника виникає зобов'язання щодо її сплати, тобто до дати введення об'єкта в експлуатацію. Це чітко встановлено в абзаці другому пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, який визначає, що внесок має бути сплачений у грошовій формі до моменту прийняття об'єкта в експлуатацію. Отже, саме ця дата є ключовою для визначення обов'язку зі сплати пайової участі.
Така практика розрахунку пайової участі викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у справах № 903/601/24 (постанова від 20.03.2025р.), № 903/283/24 (постанова від 17.12.2024р.), №914/2145/23 (постанова від 15.08.2024р.), №918/618/24 (постанова від 20.02.2025р.) суд погодився з розрахунком, який було здійснено за показниками вартості, чинними на момент введення об'єкта в експлуатацію; у справі № 916/2709/22 (постанова від 07.09.2023р.) суд зазначив, що розрахунок має базуватись не на моменті видачі дозволу на будівництво, а саме на даті введення об'єкта в експлуатацію.
Крім того, розрахунок відповідача у даній справі є непослідовним та суперечливим, оскільки здійснений з використанням даних про площі квартир, актуальних на час введення об'єкта будівництва в експлуатацію у липні 2021 року, тоді як вартісні показники (опосередковану вартість спорудження житла) застосовано, станом на травень 2020 року, (дозвіл на будівництво отримано 07.05.2020р.).
Слід також зазначити про помилковість твердження відповідача про те, що розмір пайової участі замовника будівництва, який порушив своє зобов'язання, не може бути більшим, ніж розмір пайової участі замовника будівництва, який виконав вимоги п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закон № 132-IX від 20.09.2019р. та сплатив пайову участь до введення об'єкта будівництва в експлуатацію, оскільки такий підхід ставить замовників будівництва в нерівні умови, що не передбачено, ні положеннями цивільного законодавства, ні профільного закону.
Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача
1 450 128,95 грн безпідставно збережених коштів пайової участі у створені інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.
Щодо нарахованих до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Строком, з якого вважається, що забудовник порушує зобов'язання зі сплати пайового внеску, є дата прийняття об'єкта в експлуатацію (постанова Верховного Суду від 03.12.2024р. у справі №910/6226/23).
Згідно зі статтею 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011р. №461, датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.
З урахуванням цього, здійснено розрахунок заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, тобто з моменту видачі сертифікату.
Відповідно до ч. 2 ст. 536 ЦК України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В даному випадку, заявлено до стягнення з відповідача 782 359,50 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 27.07.2021р. по 24.01.2025р., а також 152 203,95 грн 3% річних, нарахованих за період з 27.07.2021р. по 24.01.2025р.
Відповідно до правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.05.2022р. у справі № 925/683/21, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач, як замовник будівельних робіт на об'єкті будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Тому, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц вказала на те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи, здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за період з 27.07.2021р. по 24.01.2025р.
Суд, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про стягнення 782 359,50 грн інфляційних втрат, 152 203,95 грн - 3% річних нарахувань є правомірними.
За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Дана правова позиція повністю узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема, у рішенні від 14.12.2021р. у справі №643/21744/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 08.10.2019р. у справі № 911/594/18 та від 14.12.2021р. у справі №643/21744/19, перерахування замовником об'єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов'язком, а не правом забудовника.
З огляду на вище викладене, враховуючи положення абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX та висновки Верховного Суду, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача коштів пайової участі для зарахування в дохід місцевого бюджету на підставі ст. 1212 ЦК України.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16).
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.12.2021р. у справі №372/2238/17.
У постановах від 20.07.2022р. у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022р. у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023р. у справі № 916/2709/22 підтримана Верховним Судом наступна правова позиція.
У випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021р. зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних на 90% суд зауважує наступне.
Відповідно до ст.617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 зазначила про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Відповідне зменшення заявлених до стягнення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, що склалися у справі №902/417/18, та зокрема з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності. У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.
Із цього слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала про те, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Отже, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 здійснила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме: з огляду на встановлення в укладеному між сторонами зазначеної справи договорі процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості.
Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові, про можливість за наявності виняткових обставин зменшити заявлений до стягнення розмір відсотків річних, проте звертає увагу, що у даній справі, на відміну від справи № 902/417/18, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законом, а саме: частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України - 3 відсотки.
Таким чином, судом не встановлено відповідних обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних.
Розмір заявлених до стягнення процентів річних відповідає розміру, встановленому законом (три відсотки).
При цьому, суд звертає увагу на те, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.10.2023р. у справі № 904/4334/22.
Отже, у клопотанні відповідача про зменшення розміру 3% річних, а також, інфляційних втрат слід відмовити.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Сплачена Львівською обласною прокуратурою сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №353 від 20.02.2025р. на суму 28 616,31 грн.
З урахуванням вимог ст.ст. 123, 126, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь Львівської обласної прокуратури також підлягає стягненню судовий збір в сумі 28 616,31 грн.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Каньйон» (місцезнаходження: Україна, 79069, Львівська обл., місто Львів, вулиця Шевченка, будинок 346, квартира 94, ідентифікаційний код - 20853118) користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, площа Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код 34814859), отримувач - ГУК у Львівській області/м.Львів, код отримувача - 38008294, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку - UA668999980314131921000013933, код класифікації доходів бюджету - 24170000) безпідставно збережені кошти в сумі 2 384 692,40 грн, з яких:
1 450 128,95 грн пайової участі, 782 359,50 грн інфляційних втрат, 152 203,95 грн 3 % річних.
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Каньйон» (місцезнаходження: Україна, 79069, Львівська обл., місто Львів, вулиця Шевченка, будинок 346, квартира 94, ідентифікаційний код - 20853118) на користь Львівської обласної прокуратури (місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код - 02910031, банк платника Державна казначейська служба України, м. Київ, UA138201720343140001000000774) 28 616,31 грн. судового збору.
4.Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 03.03.2026 р.
Суддя Король М.Р.