79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
26.02.2026 Справа № 914/3588/25
Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Зоряни Горецької, при секретарі Зоряні Палюх, розглянув у підготовчому засіданні справу
за позовом Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України,
до відповідача Приватного закладу освіти «Перший Інноваційний Приватний Львівський Ліцей»,
про стягнення заборгованості за договором оренди в розмірі 420 492,42 грн,
представники сторін:
від позивача: Попко О.В.;
від відповідача: Давид А.М.
На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України до відповідача Приватного закладу освіти «Перший Інноваційний Приватний Львівський Ліцей» про стягнення заборгованості за договором оренди в розмірі 420 492,42 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.
29.12.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 26.02.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.
Позиція позивача
Позивач обгрунтовує позовні вимоги, неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди нерухомого майна, що належить до житлового комплексу НАН України №36 від 20.12.2023. Основна сума заборгованості становить 358 445,45 грн. На основну суму заборгованості нараховано інфляційні втрати, три відсотки річних, штраф і пеню.
Позивач відмовився від позову в частині стягнення основної заборгованості, у зв'язку з добровільною сплатою.
Позивачем заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі 49 500,00 грн.
Позиція відповідача
Відповідач заперечив позовні вимоги в повному обсязі, зокрема зазначив, що заборгованість виникла через неправомірні дії позивача. Відповідач просив зменшити розмір неустойки.
Основна заборгованість оплачена відповідачем в ході розгляду справи.
Відповідач заперечив проти стягнення витрат на правничу допомогу.
20 грудня 2023 року між Фізико-механічним інститутом ім. Г. В. Карпенка Національної академії наук України (далі - орендодавець, позивач) та Приватним закладом освіти «Перший Інноваційний Приватний Львівський Ліцей» (далі - орендар, відповідач) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до майнового комплексу НАН України №36 (Договір оренди).
Відповідно до цього Договору оренди та Акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна що належить до майнового комплексу НАН України від 20.12.2023 року орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне майно, зазначене у п. 4 Умов Договору, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 154, 0 кв. м. в будівлі АЛК літ. «A-3» кімнати №№ХХХІХ, ХХХ,ХХХХІ, ХХХХІІІ, XXXXIV (підвал) реєстр. номер майна №03534506.9ЮШВДЖН186, розміщене за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 5, (майно), що перебуває на балансі Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка НАН України.
Майно передано в оренду в результаті проведення аукціону .
Мета використання майна - для розміщення приватного закладу освіти.
Даний Договір (п. 12.1) було укладено строком на 5 років (Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна №157-ІХ від 03.10.2019 року зі змінами та доповненнями).
Відповідно до п. 9 Умов Договору оренди №36, місячна орендна плата, визначена за результатом проведення аукціону - 14 485,00 грн без ПДВ та 17 382,00 грн з ПДВ (протокол електронного аукціону №LLE001-UA-20231120-16318).
Відповідно до п. 3.3 Договору оренди №36 орендар сплачує орендну плату Орендодавцю щомісяця не пізніше 30 (31) числа поточного місяця.
Орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків Орендодавця. Орендодавець надсилає Орендарю рахунок не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати платежу (п. 3.4 Договору).
Оскільки Майно було фактично передане в користування Відповідача, Позивач щомісяця нараховував Відповідачу орендну плату, сторони підписували Акти приймання-передачі наданих послуг.
Всього, за період з початку дії договору, Позивач нарахував Відповідачу 412 813,65 грн орендної плати. А Відповідач оплатив лише 54 368,11 грн. Що призвело до виникнення заборгованості в сумі 358 445,54 грн.
Неоплаченими залишились Акти наданих послуг повністю за кожен місяць за період з березня 2024 року по жовтень 2025 (по Акту за лютий 2024 року частково зараховано оплату, залишок боргу - 6 971, 85 грн).
Відповідач не заперечує проти заборгованості що виникла. Також Відповідач гарантував вчасне здійснення поточних платежів щомісяця та погашення заборгованості (лист №359/25 від 25 вересня 2025 року). Проте, станом на день подання позовної заяви зобов'язання залишається невиконаним, у зв'язку з чим Позивач змушений звернутися до суду.
Відповідачем оплачено основну заборгованість 30.12.2025.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного Договору оренди № 36, що належить до майнового комплексу НАН України від 20.122023.
Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК України).
Як підтверджується матеріалами справи, на виконання умов укладених договорів орендодавець передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 5.
Згідно ч.ч.1, 3 та ч.5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата визначається за результатами аукціону. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Згідно із вимогами ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмовавід виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 3.3 незмінюваних умов Договорів орендар сплачує фіксований розмір орендної плати орендодавцю щомісяця не пізніше 30 (31) числа поточного місяця.
У матеріалах справи відсутні докази внесення змін у договір оренди щодо розміру орендної плати та строків внесення орендної плати.
За статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).
У матеріалах справи містяться докази, які свідчать, що відповідач здійснив оплату з порушенням обумовлених у договорі строків, що свідчить про факт порушення відповідачем свого зобов'язання. Судом встановлено, що між сторонами укладено ряд договорів оренди і листом №359/25 від 25.09.2025 відповідач визнавав існування заборгованості та гарантував вчасне здійснення поточних платежів щомісяця та погашення заборгованості. Це свідчить про обізнаність відповідача про заборгованість з орендної плати. Також суд звертає увагу, що в протоколах про результати електронного аукціону та договорах оренди чітко вказані банківські реквізити для сплати орендної плати та інших платежів, а також її розмір. Тому заперечення відповідача про не надіслання рахунків не спростовують наявності у нього обов'язку оплачувати вартість орендованого ним майна у строк, визначений договором (до 30 (31) числа поточного місяця).
Щодо вимоги позивача про стягнення пені та штрафу за порушення строку сплати орендної плати.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України).
Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.
Доказів наявності обставин зазначених у ст.617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.
Пунктом 3.9 незмінюваних умов договорів погоджено, що на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати, включаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці орендар також сплачує штраф у розмірі два відсотки від суми заборгованості.
Оскільки відповідач доводів позивача не спростував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Перевіривши розрахунок штрафних санкцій суд встановив, що такі нараховані позивачем правильно, тому до стягнення з відповідача підлягає 21 010,19 грн пені та 7 168,91 грн штрафу.
Позивачем в порядку ст. 625 ЦК України нараховано інфляційні втрати і три відсотки річних. Судом перевірено розрахунки і встановлено, що такі проведено вірно.
Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій суд відзначає таке.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).
З огляду на викладене, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання, з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
В обґрунтування заяви щодо зменшення заявлених до стягнення сум відповідач зазначає, що мало місце прострочення кредитора (первинних документів для здійснення оплат позивач відповідачу не надсилав), тому відсутня вина відповідача.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17 та від 15.02.2023 у справі № 920/437/22).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 у справі №912/1853/23 зауважив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій та наявності поданих сторонами доказів, згідно зі статтею 86 ГПК України. Суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій за власною ініціативою, з урахуванням встановлених судом обставин справи.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду ВС у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначила, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Отже, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Дослідивши зібрані у справі докази та встановивши відсутність обставин, які б мали істотне значення для зменшення розміру штрафних санкцій (докази скрутного фінансового становища відповідача (фінансові звіти та баланси, рахунки), обставин, які б перешкоджали відповідачу вчасно виконати свої зобов'язання тощо відсутні) та враховуючи те, що нарахування таких становить близько 8% від суми заборгованості, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
В частині стягнення основної заборгованості провадження підлягає закриттю.
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №693 від 19.11.2025 на суму 6 307,50 грн.
Якщо позивач не підтримує позовні вимоги через те що відповідач добровільно задовольнив їх після подання позову суд за заявою позивача може закрити провадження (ст. 231 ГПК України). При цьому якщо задоволення відбулося після відкриття провадження суд може стягнути з відповідача на користь позивача всі понесені судові витрати (ч. 3 ст. 130 ГПК України).
Згідно ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи зазначене, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Щодо заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані з проведенням експертизи (частина 3 статті 123 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Положення статті 126 ГПК України передбачають, що для цілей розподілу судових витрат суд враховує: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з частиною 5 статті 126 ГПК України, в разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 1-3 статті 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020р. у справі №910/4201/19).
У постанові від 11.11.2021 у справі №910/7520/20 Верховний Суд вказав, що суд має визначити, чи є обґрунтованим визначений розмір і чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст. 129 ГПК України незалежно від відсутності клопотання про зменшення витрат.
Відповідно, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
У позовній заяві позивач повідомляв, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката становить 30 000,00 грн.
19.01.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів щодо підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу (вх.№1581/26).
Відповідно до поданого клопотання, позивач поніс судові витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції на суму 49 500,00 грн, що підтверджується, зокрема, наступним.
Позивач - Фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка НАН України уклав Договір про надання послуг з юридичного представництва №ЮО 09-11/25 від 25.11.2025 з Адвокатським об'єднанням «Арбітріум», для юридичної допомоги у справі 914/3588/25. Для надання послуг з юридичного представництва АО «Арбітріум» було призначено адвоката Попко Ольгу Володимирівну. На виконання умов цього Договору АО «Арбітріум» надало, а ФМІ ім. Г. В. Карпенка НАН України прийняв юридичну допомогу всього на суму 49 500,00 грн.
Сторони домовились, що вартість юридичної допомоги у відповідності до п.4.3 Договору встановлюється в розмірі 2 500,00 гривень за 1 годину. Відповідно до вищезазначених Актів позивач здійснив оплату юридичних послуг, що підтверджується платіжною інструкцією №730 від 03.12.2025 на суму 25 000,00 грн та платіжною інструкцією №650 від 18.12.2025 на суму 24 500,00 грн.
Також, матеріали справи містять ордер, виданий на ім'я адвоката.
Відповідач подав заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Суд вважає, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 49 500,00 грн з урахуванням всіх аспектів і складності справи, а також час, який би міг витратити адвокат на вивчення матеріалів справи та підготовку заяв по суті справи, як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, не відповідають критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їх розміру.
Суд зазначає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 49 500,00 грн не є співмірними із складністю справи.
Відтак, оскільки стягнення адвокатських витрат у заявленому розмірі не відповідатиме критеріям розумності, необхідності, співмірності, справедливості і становитиме надмірний тягар для відповідача, суд дійшов висновку, що до стягнення підлягає 13 000, 00 грн витрат на правову допомогу.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №910/15621/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
При цьому, для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507, постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 922/3850/23, від 11 квітня 2024 року у справі № 910/11136/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 500/3953/21, від 20 червня 2024 року у справі № 760/11612/23.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд вважає, що у даному випадку, позивачу повинно бути компенсовано судові витрати за судовий розгляд даної справи, які б він не поніс у випадку належного виконання відповідачем договірних зобов'язань.
Суд зазначає, що за змістом положень ГПК України про стягнення вартості послуг адвоката, такі є по-суті оплатою відповідачем наданих послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті, оцінка вартості послуг відповідачем не має беззаперечного статусу.
Таким чином, виходячи з матеріалів справи, суд не погоджується із переліком наданих послуг, не погоджується із визначенням їх загальної вартості, розмір якої, за оцінкою суду є значно завищеним, однак, бере до уваги, що правнича професійна допомога у даній справі фактично надавалась і була неминучою, а її розмір частково є обґрунтованим.
Отже, на підставі викладеного, враховуючи що позовні вимоги задоволено, беручи до уваги право суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, враховуючи баланс інтересів сторін у даному питанні, суд вважає адекватним розміром професійної правничої допомоги, яка може бути покладена на відповідача при розгляді даної справи, складає розмір 13 000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 231, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження в частині основної заборгованості в розмірі 358 445,54 грн.
2. Позовні вимоги задовольнити.
3. Стягнути із Відповідача - Приватного закладу освіти «Перший Інноваційний Приватний Львівський Ліцей» (адреса: 79060, м. Львів, вул. Наукова, 5а, код ЄДРПОУ 44772648) на користь Позивача - Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка Національної академії наук України (адреса: 79060, м. Львів, вул. Наукова, 5, код ЄДРПОУ: 03534506) пеню в сумі 21 010, 19 грн, штраф в сумі 7 168, 91 грн, інфляційні в сумі 25 155,21 грн, 3% річних в сумі 8 712, 57 грн, судовий збір в розмірі 6 307,50 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000,00 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Горецька З.В.