Номер провадження: 22-ц/813/3955/25
Справа № 499/930/24
Головуючий у першій інстанції Кравчук О. О.
Доповідач Карташов О. Ю.
16.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.
за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - ІНФОРМАЦІЯ_1 , служба у справах дітей Березівської районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 18 грудня 2024 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , служби у справах дітей Березівської районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі відповідач 1), служби у справах дітей Березівської районної державної адміністрації Одеської області (далі також - відповідач 2), ОСОБА_2 (далі відповідач 3) про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, в якій просив встановити факт, що він самостійно виховує та утримує дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою отримання відстрочки від призову та військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позивач у позовній заяві зазначає таке: з 03 червня 2000 року до 12 вересня 2023 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 ; дитина походить від позивача та відповідача; 26 листопада 2022 року відповідач поїхала у невідомому напрямку; відповідач 3 не спілкується з дитиною та не сплачує аліменти на його утримання, через що станом на 21 травня 2024 року має заборгованість у розмірі 27008 гривень 66 копійок.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 18 грудня 2024 року відмовлено в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , служби у справах дітей Березівської районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Рішення суду вмотивовано тим, що встановлення факту самостійного виховання дитини можливе тільки під час вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним із батьків батьківських обов'язків.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та незаконність оскаржуваного рішення, просить його скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги та встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 - сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга скаржником вмотивована тим, що судом першої інстанції не надано оцінки аргументам, щодо доведеності існуючого факту його самостійного виховання дитини - сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції, з приводу того що спочатку треба за рішенням суду позбавити матір батьківських прав (визнати її безвісті зниклою або померлою), а потім звертатися до суду для постановлення рішення про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, оскільки у випадку постановлення рішення суду про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, визнання її безвісті зниклою або померлою - це буде самостійною підставою для надання йому відстрочки від мобілізації, а заявлення позовної вимоги про встановлення факту самостійного виховання батьком дитини, в такому випадку - буде неефективним способом захисту права позивача.
Також, на думку скаржника суд зробив хибний висновок щодо необхідності подання ним «відмови уповноваженого органу в реалізації такого права», оскільки жодна норма права глави 6 Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення ЦПК України не містить положення про те, що суд розглядає такі справи виключно за наявності відмови будь-якого органу.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити в повному обсязі з зазначених у ній підстав.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином, клопотань про відкладення розгляду не подавали.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників які з'явились, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників які не з'явились.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 свідчить, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_6 народився син ОСОБА_3 .
Іванівський районний суд Одеської області рішенням від 10 серпня 2023 року стягнув з відповідача 3 на користь позивача аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частина усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, з дня пред'явлення позову, тобто з 12 червня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Розрахунок заборгованості, який склав заступник начальника Ширяївського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 21 травня 2024 року свідчить, що відповідач 3 станом на 01 травня 2024 року має заборгованість зі сплати аліментів у загальному розмірі 27008 гривень 66 копійок.
Іванівський районний суд Одеської області рішенням від 12 вересня 2023 року розірвав шлюб між позивачем та відповідачем 3.
Довідка № 599 від 06 червня 2023 року, яку видала Іванівська селищна рада Березівського району Одеської області свідчить, що позивач проживає в будинку АДРЕСА_1 , та має такий склад сім'ї: ОСОБА_3 - син, ОСОБА_2 - дружина (не проживає з 26 листопада 2022 року).
Довідка від 04 грудня 2023 року №02-13/453, яку видав Іванівський ліцей імені Б.Ф. Дерев'янка Іванівської селищної ради Березівського району Одеської області свідчить, що відповідач 3 не відвідувала батьківські збори, життям дитини не цікавилася та не з'являлася в школі.
Акт обстеження житлово-побутових умов проживання від 28 червня 2024 року свідчить, що позивач має усе необхідне для створення сприятливих умов для проживання та розвитку дитини.
Свідок ОСОБА_5 (далі також - свідок ОСОБА_5 ) у судовому засіданні показала таке: ОСОБА_2 залишила дитину та поїхала до міста Одеса приблизно два роки тому; позивач самостійно займається вихованням та утриманням дитини.
Свідок ОСОБА_6 надала аналогічні пояснення, що надала свідок ОСОБА_5 ..
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Звертаючись до суду позивач просив встановити факт самостійного виховання дитини.
Отже, заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт самостійного виховання дитини ОСОБА_1 у даному випадку може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між сторонами щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини (позбавлення батьківських прав).
Такий висновок є вірним, виходячи з наступного.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною 7 статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.
За частиною 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин 1-4 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Положеннями ст. 180 Сімейного кодексу України визначено, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Схожі висновки містяться в постановах Верховного Суду від06 листопада 2024 року у справі №468/1025/23 (провадження №61-14070св23), від 27 березня 2025 року у справі №353/886/24 (провадження №61-15497св24) та інших.
У справі, яка розглядається, судом встановлено, що неповнолітня дитина сторін проживає разом з батьком, а мати ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав. Разом з тим, позивачем не доведено, факту невиконання відповідачкою своїх батьківських обов'язків, ухилення матері від участі у вихованні та утриманні сина.
Судом не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов'язки щодо дитини чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.
Ті обставини, що мати дитини проживає окремо, не свідчать про те, що позивач самостійно виховує дитину і може вважатися в розумінні закону «одиноким батьком», оскільки вказані обставини не позбавляють матір дитини батьківських прав і не залишають дитину без материнського виховання.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Позивач просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, №250, ст.ст. 35-36, §90).
Доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Така позиція відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23).
Колегія суддів вважає, що для підтвердження факту самостійного виховання неповнолітніх дітей обов'язковим елементом є підтвердження виключних (непереборними/ винятковими/неординарними/особливими) обставин у конкретних життєвих ситуаціях (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов'язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов'язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).
Наведені вище виключні обставини у даній справі відсутні, а саме по собі проживання дитини з батьком не свідчить про самостійне виховання та утримання, а також не звільняє матір від її обов'язку виховувати та утримувати дитину.
Колегією суддів, звертається увага, що свідоме ухилення одного з батьків від участі у вихованні та утриманні дитини може бути підтверджене лише рішенням суду у разі вирішення питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав. Тобто, захист порушених прав у зв'язку самоусуненням від виконання батьківських обов'язків має розглядатись в іншому порядку шляхом пред'явлення позову про позбавлення батьківських прав, а не позову про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Такий підхід до вирішення цієї справи відповідає мотивам, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Зважаючи на вказані обставини та враховуючи, що обов'язок батьків виховувати та утримувати дітей є невід'ємним, а встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
З огляду на наведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб'єктність матері дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини, тобто позивачем, неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Натомість навпаки, найвищим інтересам неповнолітнього сина відповідає спільна опіка (виховання та утримання) батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протипоказань для такого. Обставин невідповідності моральним засадам суспільства не встановлено.
Загалом доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та бажання встановити такий факт у судовому порядку, що належним способом захисту вважати не можна, оскільки у разі настання певних юридичних фактів (дій чи події) батьківські права та обов'язки припиняються та додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виховує та утримує дитину не потребується.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Крім того, оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 18 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
В.В. Кострицького