Справа № 629/7223/23 Головуючий суддя І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/689/26 Суддя доповідач: ОСОБА_2
Іменем України
25 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові апеляційну скаргу захисника на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08.01.2026 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -
встановила:
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08.01.2026 року клопотання прокурора, про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч.3 ст.307, ч.3 ст.28 ч.2 ст.311, ч.3 ст.311, ч.3 ст.28 ч.2 ст.317 КК України, задоволено та продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 08.03.2026, без визначення розміру застави.
На вищевказану ухвалу захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08.01.2026 року та ухвалити нову ухвалу якою обрати до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту або визначити розмір застави.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник зазначає, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, обвинувачений ОСОБА_6 надто тривалий час знаходиться під вартою понад 2 років, що є порушенням прав обвинуваченого.
Сторона захисту звертає увагу, що ризики є недоведеними, обвинувачений має стійкі соціальні зв'язки, є особою з інвалідністю, має матір-інваліда. Стан здоров'я ОСОБА_6 незадовільний.
До початку судового засідання захисником ОСОБА_7 було подано клопотання, в якому просить колегію суддів проводити розгляд апеляційної скарги без його участі та без участі обвинуваченого, зазначив, що 10.02.2026 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області вже постановлено нову ухвалу, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_6 .
Крім того, до початку судового засідання прокурором у кримінальному проваджені була подана заява, в якій просить колегію суддів проводити розгляд апеляційної скарги захисника без участі сторони обвинувачення, заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає ухвалу законною та обґрунтованою.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до положень ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів, погоджується з такими висновками суду, зокрема щодо існування ризиків передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Продовжуючи щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором у судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризику переховування від суду, незаконного впливу на свідків та інших учасників кримінального провадження, а також ризику вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується.
При цьому судом було оцінено сукупність усіх обставин, що мають значення для вирішення питання про доцільність подальшого тримання під вартою, зокрема вагомість наявних доказів щодо причетності ОСОБА_6 до інкримінованих йому кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, вчинених у складі групи осіб, тяжкість покарання, яке загрожує у разі визнання його винуватим, а також характер і спосіб вчинення інкримінованих діянь.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлені ризики на даний час не зменшилися та продовжують існувати, а застосування більш м'яких запобіжних заходів, у тому числі цілодобового домашнього арешту або застави, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не зможе ефективно запобігти зазначеним ризикам.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується та вважає, що мотиви прийнятого рішення повно і належним чином викладені в оскаржуваній ухвалі, яка в цілому відповідає вимогам ст. 196 КПК України.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні, зокрема, тяжких та особливо тяжких злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 311, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України,
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що порядок розгляду судом клопотання про продовження строку запобіжного заходу відповідає вимогам статей 193-194, 196 КПК України, пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Судом першої інстанції враховані положення статей 177, 178 КПК України, відомості про особу обвинуваченого, перевірені докази та надана їм відповідна правова оцінка, також врахована тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Доводи сторони захисту про наявність у ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків самі по собі не спростовують існування вищезазначених ризиків, оскільки з урахуванням тяжкості обвинувачення та можливого суворого покарання такі обставини не є безумовною гарантією належної процесуальної поведінки.
Доводи щодо неналежного стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_6 не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про неможливість його подальшого утримання в умовах слідчого ізолятора.
Щодо доводів про тривалий строк перебування під вартою без альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що тривалість застосування запобіжного заходу сама по собі не є безумовною підставою для його зміни, якщо ризики не зменшилися та не відпали.
Додатково, колегія суддів звертає увагу, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ч.2 ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного вбачається, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу належить вважати обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду, які є частиною національного законодавства України.
Належить врахувати, що Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Враховуючи усталену практику ЄСПЛ колегія суддів вбачає, що питання про те, чи є розумною тривалість попереднього ув'язнення, не може бути оцінено абстрактно. Чи є обґрунтованим залишати обвинуваченого під вартою, слід оцінювати за фактами кожної окремої справи та відповідно до її особливостей. Тому безперервне тримання під вартою у конкретному випадку може бути виправдане тільки за наявності дійсної необхідності захисту суспільних інтересів, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, має переважне значення порівняно з вимогою поваги до свободи особистості відповідно до статті 5 Конвенції.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі», «МакКей проти Сполученого Королівства», «Зогландт проти Недерландів» «Харченко проти України», «Ігнатов проти України», «Макаренко проти України» . У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Бережна проти України» суд констатував порушення п.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з надмірною тривалістю тримання заявниці під вартою. Судом встановлено, що коли постає питання про «законність» взяття під варту лише дотримання національного законодавства недостатньо - будь-яке позбавлення свободи має відповідати меті захисту особи від свавілля.
Крім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень (зокрема «Харченко проти України», «Єлоев проти України», «Фельдман проти України») неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу.
Європейський суд з прав людини у справі «Іов та інші проти України» (Case of Iov and Others v. Ukraine) прийняв рішення від 08 січня 2026 року яким встановив, що національне законодавство не забезпечувало ефективного засобу юридичного захисту, який би дозволив заявникам оспорювати тривалість провадження у національних судах та одноголосно встановив порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв'язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень та відсутністю ефективного засобу юридичного захисту у національному правовому полі. Але при цьому ЄСПЛ не робив жодних висновків про необхідність або юридичну імперативність зміни запобіжного заходу саме на підставі надмірної тривалості провадження, оскільки оцінка «розумних строків» не порушує автоматично вимог статей, що регламентують застосування запобіжних заходів, передбачених вимогами КПК України.
Отже, належне врахування позиції ЄСПЛ щодо розумних строків кримінального провадження не звільняє суди від оцінки процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, під час вирішення клопотань про застосування або продовження запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду щодо необхідності застосування більш м'якого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 .
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданої апеляційної скарги.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд постановив рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких постановив відповідне рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченогопід час апеляційного розгляду не встановлено.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на тривалий час перебування обвинувачених під вартою в цій справі та з огляду на практику ЄСПЛ наведену у рішенні «Іов та інші проти України» від 08 січня 2026 року вважає за необхідне наголосити на необхідність дотримання розумних строків судового розгляду, передбачених статтею 28 КПК України, з урахуванням особливості цього кримінального провадження.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст. 176-206, ст.ст. 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу захисника, - залишити без задоволення.
Ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08.01.2026 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків судового розгляду, передбачених статтею 28 КПК України, з урахуванням тривалого перебування обвинувачених під вартою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: