02 березня 2026 року
м. Київ
справа №420/27012/24
адміністративне провадження №К/990/6563/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення невиплаченого грошового забезпечення,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 29.07.2024 № 1967 «Про заходи дисциплінарного впливу» в частині застосування до майора поліції ОСОБА_1 старшого інспектора-чергового чергової частини УОАЗОР ГУНП в Одеській області, дисциплінарного стягнення у виді попередження про неповну службову відповідність;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення, невиплачене ОСОБА_1 під час проведення службового розслідування та у зв'язку з прийняттям наказу про застосування дисциплінарного стягнення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025, залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025, адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 29.07.2024 № 1967 «Про заходи дисциплінарного впливу» в частині застосування до майора поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора-чергового чергової частини УОАЗОР ГУНП в Одеській області, дисциплінарного стягнення у виді попередження про неповну службову відповідність;
- стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 невиплаченої під час проведення службового розслідування та у зв'язку з прийняттям наказу від 29.07.2024 № 1967 про застосування дисциплінарного стягнення премії та додаткової винагороди за період з 01.07.2024 по 14.07.2024 в загальному розмірі 11 145,81 грн.
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління Національної поліції в Одеській області звернулося через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 09.02.2026 касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 420/27012/24 повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, оскільки в касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
13.02.2026 через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла повторна касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 420/27012/24.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Разом із цим, з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 17 Дисциплінарного статуту Національної поліції України у системному зв'язку з положеннями Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 (далі - Постанова № 168) та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерство внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Наказ № 260).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права.
За доводами касатора, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що гарантія збереження грошового забезпечення під час відсторонення поліцейського від виконання службових обов'язків охоплює виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, та безпідставно застосували положення статті 17 Дисциплінарного статуту Національної поліції України без урахування цільового характеру такої виплати. Скаржник зазначає, що суди не розмежували обов'язкові складові грошового забезпечення та додаткові стимулюючі виплати, які прямо залежать від фактичного виконання службових завдань у сфері національної безпеки і оборони.
Як слідує зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача премії та додаткової винагороди за період з 01.07.2024 по 14.07.2024. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що хоча позивач і був відсторонений від виконання обов'язків за основною посадою, він фактично продовжував проходити службу та виконувати завдання згідно з тимчасовою посадовою інструкцією.
Зокрема, суди попередніх інстанцій зазначили, що за поліцейським, відстороненим від виконання службових обов'язків на час розслідування, зберігаються всі види грошового забезпечення, крім премії, проте право на премію та додаткову винагороду відновлюється у разі підтвердження фактичного виконання ним обов'язків посадою. Водночас скаржник наполягає на тому, що додаткова винагорода за Постановою № 168 має виключно цільовий характер і не може бути виплачена особі, яка перебуває у статусі відстороненої.
У позовній заяві ОСОБА_1 також були заявлені вимоги щодо стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на його користь грошового забезпечення, невиплаченого йому під час проведення службового розслідування та у зв'язку з прийняттям наказу про застосування дисциплінарного стягнення.
Щодо вказаних позовних вимог, як слідує із судових рішень, суди встановили, що відповідно до статті 70 Закону України «Про Національну поліцію» та статті 17 Дисциплінарного статуту Національної поліції, відсторонення є тимчасовим заходом. При цьому під час відсторонення поліцейський зобов'язаний перебувати на робочому місці та сприяти розслідуванню, а за рішенням керівника (згідно зі статті 28 Дисциплінарного Статуту) на нього може бути покладено виконання обов'язків за іншою посадою.
Судами встановлено, що наказом від 29.06.2024 № 986 о/с позивача було відсторонено, проте з 01.07.2024 на нього було покладено завдання та обов'язки старшого інспектора-чергового згідно з тимчасовою посадовою інструкцією № 5/1-1417. Суд першої інстанції зазначив, що наявними доказами підтверджено факт виконання позивачем службових обов'язків за цією інструкцією до моменту допуску за займаною посадою 13.08.2024.
Водночас суди врахували, що постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2025 у справі № 420/30034/24 вже було відновлено право позивача на отримання виплат за період з 15.07.2024 по 12.08.2024 у розмірі 24 863,73 грн. Отже, спірним у даній справі залишилося питання виплати за період з 29.06.2024 по 14.07.2024.
З висновками суд першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, що оскільки з 29.06.2024 по 01.07.2024 позивач не виконував обов'язків, відрахування премії за ці два дні було правомірним. Проте щодо періоду з 01.07.24 по 14.07.2024, з урахуванням пункту 5 розділу ІІІ Порядку № 260 та фактичного виконання обов'язків, суди визнали право позивача на премію та додаткову винагороду (згідно з Постановою № 168 та Порядком № 775) у загальній сумі 11 145,81 грн.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
У касаційній скарзі скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункт «в», «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що касаційна скарга становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, а також, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Так, за правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Водночас вказану касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у справі, яка розглядалася за правилами загального позовного провадження.
Одночасно із касаційною скаргою скаржником подано клопотання про відстрочення сплати судового збору, яке мотивоване тим, що скаржник є бюджетною установою, а тому фінансування здійснюється з Державного бюджету. Водночас на момент подання касаційної скарги скаржник не має змоги своєчасно та в повному обсязі сплатити судовий збір, у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань.
Вирішуючи питання щодо відстрочення скаржнику сплати судового збору Суд виходить із наступного.
За приписами частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Аналіз зазначених норм свідчить, що скаржник не є суб'єктом, на якого розповсюджується дія законодавства з питань відстрочення або розстрочення сплати судового збору.
При цьому, клопотання скаржника не містить належних обґрунтувань щодо наявності підстав для відстрочення сплати судового збору та не підтверджено відповідними доказами. У вказаному клопотанні скаржник посилається на загальні обставини щодо обмеженого фінансування та відсутність бюджетних коштів, та відповідно відсутністю можливості сплати судовий збір.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Питання, пов'язані із розміром ставок судового збору, порядком сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюються Законом № 3674-VI.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI визначено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з абзацом 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028,00 грн.
Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлена на рівні 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною третьою статті 4 Закону № 3674-VI установлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже розмір судового збору за подання цієї касаційної скарги становить 3876,00 грн.
Касаційна скарга подана в електронній формі, тому розмір судового збору з пониженням становить 3100,80 грн (3876,00 грн * 0,8).
Крім того, згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції постановлена 09.12.2025, а 13.02.2026 через підсистему «Електронний суд» було вдруге подано касаційну скаргу, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Верховного Суду від 09.02.2026 вперше подану касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 420/27012/24 повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 09.02.2026) доставлена в Електронний кабінет Головного управління Національної поліції в Одеській області 12.02.2026 о 04 год 44 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Одночасно з касаційною скаргою скаржник порушує питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що повернення касаційної скарги не позбавляє на повторне звернення із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною п'ятою статті 251 КАС України встановлено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення в електронній формі надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Суд звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв'язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, зі змісту яких слідує, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Суд звертає увагу касатора, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Суд зауважує на періоді часу, у якому відбувалося повторне звернення скаржника із повторною касаційною скаргою, що свідчить про допущення ним необґрунтованих зволікань щодо реалізації права на повторне звернення до суду. Так, загальний строк, що минув з дати виготовлення повного тексту постанови апеляційного суду і до дати звернення із цією касаційною скаргою становить більше тридцятиденного строку на касаційне скарження.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
При цьому поновлення строку не є обов'язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Суд зазначає, що повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження, а та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду касаційної інстанції не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження, оскільки скаржником не зазначено об'єктивних причин його пропуску та не надано доказів, що це підтверджують.
Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.
Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи; документу про сплату судового збору в розмірі 3100,80 грн; клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними підстави пропуску Головного управління Національної поліції в Одеській області строку на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 420/27014/24.
Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Одеській області про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 420/27014/24.
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення невиплаченого грошового забезпечення - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи;
2) оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 3100,80 гривень (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055"); призначення платежу - *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскарження справи) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд) (назва суду, де розглядається справа)) або доказів наявності підстав для звільнення від сплати судового збору;
3) клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
В.М. Соколов
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду