П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/14866/25
Перша інстанція: суддя Хлімоненкова М.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
13 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України №155950001597 від 30.01.2025.
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області прийняти рішення про переведення її з 23.01.2025 на пенсію у зв'язку із втратою годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993, визначивши її в розмірі 70% від розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 , обчисленої на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993, та здійснити виплату такої пенсії з урахуванням раніш виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що при переході з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника відповідним органом ПФУ обрано варіант пенсії по втраті годувальника у розмірі 50% від розміру пенсії за віком годувальника, обчисленої згідно Закону України Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року, в той час як позивач має право на розрахунок пенсії у розмірі 70% від розміру пенсії за віком годувальника, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993.
Позивач зазначила, що її чоловік, ОСОБА_2 , був суддею у відставці, отримував довічне грошове утримання, станом на 01.05.2016 займав посаду державної служби та мав більше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, а тому мав право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ. Утриманці державних службовців, що отримали право на пенсію за ст.37 Закону № 3723, мають право на пенсію по втраті годувальника, розмір якої обчислюється від суми заробітної плати померлого годувальника.
Позивач звернула увагу на правові висновки Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №440/7341/20, у яких зазначено, що частину першу статті 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв'язку із втратою годувальника у розмірі: (1) 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993, або (2) 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, унормовані статтею 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками. Базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника, яку чоловік позивачки не отримував. В той же час, питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії за віком унормовані статтями 25, 27, 28, 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач вказує на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні та з 23.01.2025 отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 , яку обчислено відповідно до Закону №1058 при страховому стажі годувальника 39 років 05 місяців 29 днів (стаж враховано по 31.10.2021), середньомісячній заробітній платі - 43216,96 грн. Розмір пенсії позивача з 23.01.2025 становить 8564,64 грн. Оскільки позивачка звернулась за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника саме на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника. Іншого цим Законом не передбачено.
На думку відповідача, на пенсію у зв'язку з втратою годувальника згідно Закону України «Про державну службу» позивач не має право, оскільки на момент смерті ОСОБА_2 отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. Призначення пенсій у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402 чинним законодавством не передбачено. Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства. Виплата довічного грошового утримання нерозривно пов'язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім'ї судді.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт, з посиланням на правову позицію по іншому рішенню суду першої інстанції зазначає, що питання пенсійного забезпечення членів сім'ї суддів, в тому числі, у випадку втрати годувальника, не було врегульовано ні Законом України «Про статус суддів» ні Закон України «Про судоустрій і статус суддів». У зв'язку із викладеним, призначення і виплата позивачу пенсії у разі втрати годувальника, на підставі приписів Закону № 1058, є правомірною.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та з 23.01.2025 отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 , яку обчислено відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Чоловік позивача - ОСОБА_2 у період з 04.01.1998 по 28.09.2021 обіймав посаду судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, з якої звільнений рішенням Вищої Ради Правосуддя №2033/0/15-21 від 28.09.2021 у зв'язку із поданням заяви про відставку.
З 01.10.2021 ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 17.01.2025.
Згідно рішення Ізмаїльського об'єднаного управління ПФУ №155950001597 від 30.01.2025 здійснено перехід ОСОБА_1 з пенсії за вікон на інший вид пенсії - в разі втрати годувальника та застосований відсоток для обчислення пенсії у разі втрати годувальника - 50% пенсії за віком померлого годувальника. Після перерахунку розмір пенсії позивача складає 8564,64 грн.
Позивач звернулася до Пенсійного фонду України зі скаргою на рішення про перерахунок пенсії №155950001597 від 30.01.2025, у якому просила визнати протиправним та скасувати вказане рішення, а також прийняти нове рішення, яким призначити їй пенсію у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 70% від розміру пенсії за віком годувальника ОСОБА_2 , обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993.
У відповідь Пенсійний фонд України листом №10912-8470/В-03/8-2800/25 від 20.03.2025 повідомив позивача, що з 01.05.2016 набрав чинності Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу", яким передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058. Законом №889 та Законом № 1402 не передбачено призначення пенсій у зв'язку з втратою годувальника.
Не погодившись із діями пенсійного органу щодо не переведення її на пенсії у зв'язку із втратою годувальника із розрахунку 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» № 3723, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту листа Пенсійного фонду України №10912-8470/В-03/8-2800/25 від 20.03.2025 вбачається, що він заперечує право позивача на отримання пенсії у разі втрати годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ, посилаючись на те, що з 01.05.2016 набрав чинності Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу", яким передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058. Законом №889 та Законом № 1402 не передбачено призначення пенсій у зв'язку з втратою годувальника. За наявності умов, передбачених Законом України «Про державну службу» №3723-ХІІ, стажу державної служби у особи, на утриманні якого перебувала позивач, остання має право на пенсію у разі втрати годувальника, згідно положень Закону №3723-ХІІ.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано положеннями Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі і вище - Закон № 1058-IV).
Згідно статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Статтею 9 Закону № 1058-IV, передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Вказаний перелік видів пенсійних виплат є вичерпним.
Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника встановлені статтею 37 Закону № 1058-IV, відповідно до якої пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині 2 статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21.11.2013 по 21.02.2014 за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому, дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 37 Закону № 1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі:
- на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 % пенсії за віком померлого годувальника;
- на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 % пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Тобто у даному випадку питання призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника врегульовані нормами статті 37 Закону №1058-IV.
Як вірно зазначає пенсійний орган, питання пенсійного забезпечення членів сім'ї суддів, в тому числі, у випадку втрати годувальника, не врегульовані ані Законом України «Про статус суддів», ані Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Разом з цим, вирішуючи питання щодо обґрунтованості висновків суду першої інстанції, що позивачка має право на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про державну службу», варто врахувати наступне.
До 01.05.2016 діяло законодавство у сфері державної служби, яке передбачало право державного службовця на призначення пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 № 3723-VIII (далі і вище - Закон №3723-VIII).
На підставі приписів статті 37 Закону №3723-VIII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Проте, з 01.05.2016 набрав чинності Закон України № 889-VІІІ від 10.12.2015 «Про державну службу» (далі і вище - Закон № 889-VІІІ).
У зв'язку з набранням чинності Законом № 889-VІІІ, з 01.05.2016 втратив чинність Закон № 3723-VIII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII.
Так, відповідно до пунктів 10, 12 розділу XI Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
З цього приводу Верховний Суд у постанові від 15.08.2019 у справі № 676/6166/17 виснував, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону№ 3723-XII, проте за наступної умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Колегія суддів враховує, що відповідно до частини 1 статті 37 Закону № 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частини 14 статті 37 Закону № 3723-XII право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Таким чином слід констатувати, що утриманці державних службовців, що отримали право на пенсію за статтею 37 Закону № 3723-ХІІ, мають право на пенсію по втраті годувальника, розмір якої обчислюється від суми заробітної плати померлого годувальника.
Верховний Суд у постанові від 09.11.2018 у справі №236/3193/16-а розглядав питання щодо права утриманців судді, який перебував у відставці, та отримував щомісячне довічне грошове утримання, на отримання пенсії у зв'язку зі втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723 -ХІІ.
Так, Верховний Суд у цій постанові зазначив, що право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною 10 статті 37 Закону № 3723-ХІІ, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Також Верховний Суд виснував, що дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону № 889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника.
За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім'ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Суд першої інстанції також вірно врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 21.12.2021 у справі № 440/7341/20 в частині того, що частину 1 статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв'язку із втратою годувальника у розмірі:
1) 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993, або
2) 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі № 480/9570/21 від 16 травня 2024 року.
За обставинами справи, суд першої інстанції вірно встановив, що чоловік позивачки мав право на одержання пенсії державного службовця відповідно до частини 1 статті 37 Закону № 3723-XII, оскільки досяг необхідного віку та станом на 2016 рік мав більше 10 років державної служби, а загалом більше 20 років стажу на посаді судді.
Відповідно до частини 2 статті 46 Закону № 889-VIII, до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах судді.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позивачка, як непрацездатна дружина судді у відставці (стаж, якого підлягає зарахуванню до державної служби), перебуваючи на його утриманні, після його смерті має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-XII.
Наведені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові по справі № 420/9478/21 від 07 листопада 2023 року.
За таких підстав, вірними є висновки суду першої інстанції про зобов'язання відповідача прийняти рішення про переведення ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку із втратою годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993, визначивши її в розмірі 70% від розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 , обчисленої на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993, та здійснити з 23.01.2025 року виплату такої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 19 травня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області- залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко