27 лютого 2026 рокусправа № 380/20676/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Міттал Трейд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Встановив:
Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства "Міттал Трейд" (далі - відповідач), у якому просить:
- стягнути з відповідача на користь позивача 110 644,12 грн адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача за звітний період складає 10 осіб, отже середньооблікова кількість осіб з інвалідністю повинна складати 1 особу. Водночас, працевлаштовані особи з інвалідністю у цього роботодавця за звітний період 2024 рік, відсутні. Посилаючись на норми Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», просить задовольнити позов.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (суддя Кисильова О.Й.)
Ухвалою суду Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року у справі №380/20676/25 відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом сторін.
Рішенням Вищої ради правосуддя №100/0/15-26 від 22.01.2026 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Херсонського окружного адміністративного суду (відряджена до Львівського окружного адміністративного суду) у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до Розпорядження №7/р від 26.01.2026 проведено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно з повторним протоколом автоматизованого розподілу між суддями вказану позовну заяву передано для розгляду судді Брильовському Р.М.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі № 380/20676/25 адміністративну справу прийнято до провадження.
Приватне підприємство "Міттал Трейд" ( далі - відповідач ) подало до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Зазначає про те, що підприємство подало до Центру зайнятості інформацію за формою №3-ПН про наявні вакансії для осіб з інвалідністю, що підтверджує офіційна відповідь Центру, в якій зазначено, що кандидатів не направляли; відсутність фактичного працевлаштування зумовлена об'єктивними причинами, незалежними від підприємства. Згідно з статтями 18- 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», обов'язок роботодавця полягає у створенні робочих місць і повідомленні державної служби зайнятості, а не у пошуку кандидатів, і надання форми №3-ПН у строки, встановлені Порядком №316, вважається належним виконанням обов'язку. Судова практика (Рішення Харківського ОАС від 15.06.2020, справи №520/1450/2020; постанови Верховного Суду у справах №520/2875/2020, №820/1889/17, №809/750/17) підтверджує, що відсутність фактичного працевлаштування не є порушенням, якщо роботодавець створив місце та повідомив службу зайнятості. Підприємство виконало всі передбачені законом дії, тому позовні вимоги є необґрунтованими та підстав для застосування адміністративних санкцій немає.
Всебічно дослідивши та об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив наступне.
Приватне підприємство "Міттал Трейд" перебуває на обліку в Львівському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності сформувало розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, та розмістило його в електронному кабінеті Приватного підприємства "Міттал Трейд".
Згідно з цим розрахунком, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2024 рік становила 10 осіб, а норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, становить 1 особа.
Оскільки відповідач не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2024 році осіб з інвалідністю та в строк до 15.04.2024 самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції за одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте ним, в розмірі 101 601,72 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом. Окрім того, позивач нарахував відповідачу пеню за період з 16.04.2025 по 10.10.2025 (178 днів) в сумі 9042,40 грн.
Надаючи оцінку обґрунтованості доводів позивача про наявність підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій, суд враховує наступні обставини та положення законодавства.
При прийнятті рішення суд керується такими нормами права.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що особам з інвалідністю гарантується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою діяльністю та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, з урахуванням їх індивідуальних програм реабілітації.
Частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
При цьому, вимоги стосовно виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю поширюються на всіх роботодавців (частина 2 статті 1 Закону).
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Таким чином, Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначає конкретні та вичерпні положення щодо зарахування виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць.
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Частиною 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Суд вважає, що стаття 18 Закону №875-ХІІ не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
Водночас частиною 3 статті 18 вказаного Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону №5067-VI наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 №827-22, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.05.2022 за №565/37901 «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» затверджено форми звітності та порядок її подання..
Форма №3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Форма №3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним(нею) особи).
Актуальність зазначеної(их) у поданій формі №3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв'язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця (Розділ І Порядку №827-22).
Таким чином, звіт форми №3-ПН є доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі №804/8007/16.
Отже, якщо роботодавець подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у визначений строк, то вважається, що він виконав обов'язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17.
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин, незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 17.09.2020 №160/4443/19, від 11.08.2021 №260/557/19, від 22.06.2022 по справі №826/11977/18.
З матеріалів справи випливає те, що відповідачем у 2024 року подавалася до Стрийської філії Львівського обласного центру зайнятості звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій повідомлялося про необхідність сприяння у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
Лист від 28.10.2025 №08-1131/25 підтверджується те, що на подану відповідачем вакансію на посаду "бухгалтера» для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, безробітні, які перебували на обліку у центрі зайнятості, відповідно до зазначених вимог згідно звітності за формою №3-ПН не скеровувалися.
Будь-яких доказів відмови позивача в працевлаштуванні осіб з інвалідністю матеріали справи не містять.
Оскільки здійснення пошуку підходящої роботи покладено на Державну службу зайнятості, при цьому працевлаштування осіб з інвалідністю залежить від їх бажання працювати, наявних у такої особи кваліфікації та знань, суд дійшов висновку про те, що за наявності бажаючих осіб з інвалідністю та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав би можливість виконати норматив.
Суд зазначає, що обов'язком роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» фактично є укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулася до роботодавця або була направлена до нього державною службою зайнятості. Отже, відсутність такого направлення чи самостійного звернення особи з інвалідністю на підприємство з питань працевлаштування (укладення трудової угоди) виключає наявність порушення вимог чинного законодавства у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок відсутності працевлаштування останніх.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №520/2875/2020, від 11.05.2023 №520/1450/2020.
Таким чином, суд вважає, що відповідач виконав вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зокрема, створено робочі місця для осіб з інвалідністю, подано до центру зайнятості звітність про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позов слід відмовити повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Міттал Трейд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Брильовський Роман Михайлович