02 березня 2026 року м. Київ справа №320/2515/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якому просить суд, (з урахуванням уточнених позовних вимог):
- визнати противоправною та скасувати постанову відділу Державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №014086 від 15.08.2023 щодо ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог позову позивач, описуючи зміст спірних відносин, зазначає, що постанова про застосування стосовно неї адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000,00 грн є неправомірною та такою, що не відповідає вимогам закону, оскільки відповідачем невірно визначено суб'єкта відповідальності, так як позивач не є перевізником, а транспортним засобом, який належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 , користується ПП «К-А-Н». А тому, саме ПП «К-А-Н» як автомобільний перевізник, а не власник транспортного засобу є суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя ОСОБА_2 ) від 02.04.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2025 року №246/0/15-25 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) у зв'язку з поданням заяви про відставку.
У зв'язку зі звільненням судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) ОСОБА_2 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №320/2515/24 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 року прийнято адміністративну справу №320/2515/24 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Представником відповідача шляхом використання системи «Електронний суд» подано до суду клопотання про закриття провадження у справі з тих підстав, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно господарського штрафу від 15.08.2023 №014096 не спричиняє породження, зміну або припинення прав та обов'язків позивача.
У матеріалах справи наявне клопотання позивача про залишення клопотання відповідача про закриття провадження у справі без задоволення, надано уточнену позовну заяву із зазначенням вірного номера постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15.08.2023.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 року виправлено описку в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 року у справі №320/2515/24 та вказано вірний номер оскаржуваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 15.08.2023 « 014086», замість невірного - « 0140096».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Державної служби України з безпеки на транспорті про закриття провадження у справі.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно Акта №010741 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 19.06.2023, представниками Державної служби України з безпеки на транспорті о 10.30 год у м. Києві була проведення перевірка транспортного засобу марки «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_2 .
Зупинений транспортний засіб перебував під керуванням водія ОСОБА_3 та на праві власності належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 , виданий ТСЦ 3242.
Результатами перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт було встановлено порушення ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», що полягало у здійсненні водієм ОСОБА_3 послуг з пасажирських перевезень за маршрутом «м. Київ (автостанція Південна) - смт. Володарка» за відсутності на момент перевірки відповідних супровідних документів, що підтверджують власність транспортного засобу; транспортний засіб не внесено до ЄІС, як засіб проведення регулярності/зайнятості.
У Акті №010741 від 19.06.2023 зазначено, що транспортний засіб д.н.з. НОМЕР_2 використовується ПП «К-А-Н» згідно з наданим для підтвердження паспортом маршруту.
У графі «Пояснення водія про причини порушень» водієм ОСОБА_3 зазначено, що останній працює на ПП «К-А-Н» за договором.
За результатами розгляду Акту №010741 від 19.06.2023, що відбувся 15.08.2023, начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті Мартинюком Романом винесено Постанову №014086 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000,00 грн за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту, відповідальність, за яке передбачена абз. 3 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: «відсутність на момент проведення перевірки тимчасового реєстраційного талону на ПП «К-А-Н».
Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу необґрунтованою, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, з урахуванням дії норми закону у часі, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 8 Положення №103).
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» (далі Закон № 2344-III ) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою статті 5 Закону № 2344-III визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Частиною сьомою статті 6 Закону № 2344-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.
Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно із частинами 17, 18, 19, 20 ст. 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 1567).
Пунктом 20 Порядку №1567 (чинним на момент виникнення спірних відносин), встановлено, що виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Згідно з пунктом 21 Порядку №1567, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Відповідно до пунктів 25, 26, 27 у редакції на час виникнення спірних відносин, Порядку №1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Відповідно да ст. 48 Закону №2344-III, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Загальні положення щодо перевезення пасажирів визначені главою 7 розділу ІІ Закону №2344-ІІІ.
Документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення передбачені ст. 39 Закону №2344-ІІІ.
Так, автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для регулярних спеціальних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником транспортних послуг, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, схема маршруту, розклад руху, інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для нерегулярних пасажирських перевезень для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.
Таким чином, перелік необхідних документів не є вичерпним, оскільки у статті 39 Закону № 2344-ІІІ визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Відтак, під час перевірки було виявлено порушення перевізником вимог абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Отже, порушення, за вчинення якого позивача притягнуто до відповідальності, полягало у здійсненні пасажирських перевезень за відсутності тимчасового реєстраційного талону на ПП «К-А-Н».
Згідно з статтею 1 Закону №2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Зі змісту наведених норм слідує, що відповідальність у цьому випадку несуть фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо здійснюють, у тому числі, за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами.
Перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт - перевезення для власних потреб.
Як встановлено судом та підтверджується відповідачем у справі, транспортним засобом марки «Mercedes-Benz», номерний знак НОМЕР_2 , що перебуває у власності позивача, на момент зупинки керував водій ПП «К-А-Н» Павленко О.Ю. Водій використовував транспортний засіб позивача в інтересах ПП «К-А-Н» (код ЄДРПОУ 20608703).
Згідно паспорту автобусного маршруту регулярних перевезень міжміського маршруту Володарка - Київ АС «Південна» від 11.01.2019, погодженого начальником Управління патрульної поліції в Київській області, перевізник ПП «К-А-Н» (код ЄДРПОУ 20608703) забезпечує перевезення пасажирів за встановленим щоденним розкладом автобусами ПП «К-А-Н». Організатор перевезень - Київська обласна державна адміністрація.
Судом встановлено, що власником транспортного засобу, яким здійснювалися пасажирські перевезення, є Павленко Ірина Петрівна, однак, дана обставина має значення для з'ясування питання законності користування транспортним засобом для здійснення пасажирських перевезень, але не особи, яка має відповідати за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у даному випадку, за відсутність на момент перевірки тимчасового реєстраційного талону на ПП «К-А-Н».
Варто зазначити, що положення статті 60 Закону України №2344-ІІІ застосовуються виключно до автомобільного перевізника і не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.
Така позиція є сталою та послідовною, і неодноразово зазначалась у постановах Верховного Суду у справах цієї категорії.
Також, важливим етапом процедури реалізації повноважень Укртрансбезпеки з притягнення суб'єктів господарської діяльності до відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 60 Закону України №2344-ІІІ є розгляд по суті справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт з метою з'ясування дійсних обставин вчинення правопорушення, встановлення належної винної особи (автомобільного перевізника) та притягнення її до відповідальності у випадку винних дій/бездіяльності.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки інспектору Укртрансбезпеки було відомо, що відповідно до паспорта міжміського автобусного маршруту регулярних перевезень перевізником було саме Приватне підприємство ПП «К-А-Н» (код ЄДРПОУ 20608703), що зобов'язувало працівників Укртрансбезпеки перевірити дану інформацію та встановити належну особу, відповідальну за вчинення порушення законодавства про автомобільний транспорт, чого у спірному випадку зроблено не було.
Відтак, з огляду на викладене, позивачем доведено, що вона не здійснювала пасажирські перевезення, а транспортний засіб використовувався третьою особою - ПП «К-А-Н» (код ЄДРПОУ 20608703) з комерційною метою.
Таким чином, позивач у спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт» і не може нести відповідальність, передбачену абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Як наслідок, застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 цього закону є протиправним.
При цьому, під час розгляду справи посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки мала з'ясувати, перш за все, особу порушника.
Так, згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі №240/22448/20, у якій зазначено: «Колегія суддів погоджується з доводами касатора про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу. У справі встановлено, що позивач брав участь у розгляді такої справи, водночас з'ясовані судами попередніх інстанцій обставини свідчать про те, що посадові особи, які розглядали цю справу, не звернули уваги на обставини, які мали б щонайменше дати підстави засумніватися у тому, що саме позивач є (чи може бути) автомобільним перевізником, який має нести відповідальність».
На підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що позивач була незаконно притягнута до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, оскільки в межах цих правовідносин вона не виступала як перевізник, що здійснює пасажирські перевезення.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне скасувати постанову №014086 від 15.08.2023 начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті Мартинюка Романа про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000,00 грн за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту, відповідальність, за яке передбачена абз. 3 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
При цьому, судом не досліджувалось питання порядку та законності передання позивачем у користування ПП «К-А-Н» (код ЄДРПОУ 20608703) транспортного засобу марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 , що на праві власності належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 , виданий ТСЦ 3242, оскільки це виходить за межі предмета спору, завданням якого було встановлення допущених суб'єктом владних повноважень порушень під час визначення особи та її вини у правопорушенні (суб'єкта та суб'єктивної сторони правопорушення) у сфері автомобільних перевезень, що призвело до неправомірного накладення адміністративно-господарських санкцій. Тоді, як метою перевірки було встановлення відсутності у перевізника передбачених чинним законодавством про автомобільний транспорт документів, що тягне за собою притягнення автомобільного перевізника до відповідальності.
Решта доводів сторін не мають вирішального значення та висновків суду по суті справи не змінюють.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, позов слід задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір на суму 1073,60 грн.
Таким чином, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1073,60 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Державної служби України з безпеки на транспорті.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,- задовольнити;
Визнати противоправною та скасувати постанову відділу Державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №014086 від 15.08.2023 щодо ОСОБА_1 ;
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.