02 березня 2026 року
м. Київ
справа № 296/13630/25
провадження № 61-2032ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 листопада 2025 року
та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2026 року у справі
за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів,
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 28 листопада 2025 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2026 року, відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі №296/13630/25 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів.
Роз'яснено позивачу, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства Житомирським окружним адміністративним судом.
У лютому 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 листопада 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2026 року. У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить «скасувати незаконну постанову Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2026 року… повністю і змінити рішення не передаючи справу на новий розгляд…».
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому необґрунтовано відмовили у відкритті провадження у справі. Зокрема вказує, що апеляційний суд незаконно відмовив розглядати всі вимоги апеляційної скарги.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Пунктом 2 частини першої 4 КАС України передбачено, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Судами встановлено, що позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що незаконні рішення, дії чи бездіяльність Виконавчого комітету Житомирської міської ради при затвердження плану зонування території (Ж-4), який застосували як підставу відмови для надання дозволу на розробку проекту землеустрою, призвели до порушення її цивільних прав та інтересів. Зокрема відмова Виконавчого комітету Житомирської міської ради здійснити контроль за додержанням земельного законодавства щодо позначення на плані зонування території призвела до порушення її прав.
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції вказав, що перед судом поставлено правове питання дослідження правомірності дій відповідача при здійсненні владних управлінських функцій, а саме невідповідність затвердженого плану зонування території та відмова зазначити на плані зонування території фактичну забудову території, а тому спірні правовідносини у справі є публічно-правовими та підпадають під юрисдикцію адміністративного суду.
Апеляційний суд, погоджуючись із висновком суду попередньої інстанції вказав, що позов ОСОБА_1 заявлений до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, як до органу місцевого самоврядування (суб'єкта владних повноважень), спір має публічно-правовий характер, тому за правилами цивільного судочинства розгляду не підлягає. Відшкодування моральної шкоди залежить від вирішення публічно-правового спору, а тому також підлягає розгляду адміністративним судом.
Верховний Суд погоджується з доводами та висновком судів попередніх інстанцій.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України, статтями 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцева рада та її виконавчий комітет в межах своєї компетенції приймають рішення.
Положеннями статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
У частині першій статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до делегованих повноважень виконавчих органів місцевих рад належить підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, організація і здійснення землеустрою, погодження проєктів землеустрою.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21 березня 2018 року в справі № 536/233/16-ц, від 03 жовтня 2018 року в справі № 820/4149/17, від 28 листопада 2018 року в справі № 820/4439/17 висловлювала правову позицію про те, що якщо особа звертається до відповідних органів місцевого самоврядування із заявами для отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції в сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає розгляду адміністративним судом за правилами частини п'ятої статті 21 КАС України.
У постанові від 08 квітня 2020 року в справі № 180/1560/16-а (провадження №11-1123апп19) Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Відмовляючи в відкритті провадження в справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що під час вирішення судом позовних вимог передусім підлягає дослідженню правомірність дій відповідача при здійсненні владних управлінських функцій, при затвердженні плану зонування території, при підготовці проєкту рішення тощо, тож відповідач здійснював владні управлінські повноваження у відповідній сфері діяльності.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшли правильного висновку, що спір у справі є публічно-правовим та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Доводи касаційної скарги спростовуються вищенаведеним, зводяться
до власного тлумачення норм процесуального права та до незгоди із судовими рішеннями, висновків судів не спростовують, на їх законність та обґрунтованість не впливають.
Правильне застосування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення а тому касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись частинами третьою та четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира
від 28 листопада 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 21 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1
до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник