26 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 572/1303/21
провадження № 61-14737ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 21 січня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 серпня 2025 року у справі за позовом керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сарненської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу
та витребування земельної ділянки,
20 листопада 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслала
до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 21 січня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 серпня 2025 року у зазначеній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Верховний Суд ухвалою від 28 листопада 2025 року поновив ОСОБА_1 строк
на касаційне оскарження рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 21 січня 2025 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 21 серпня 2025 року.
Відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подачу касаційної скарги.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 21 січня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду
від 21 серпня 2025 року залишив без руху та встановив заявнику строк для усунення її недоліків, зокрема запропоновано заявниці надати до суду касаційної інстанції документ про сплату судового збору за подачу касаційної скарги
за вимогу немайнового характеру у розмірі 4 540,00 грн (2 270 х 200 %) та за вимогу майнового характеру 1,5 % від вартості спірної земельної ділянки помноженого
на 200 %, та не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
(з урахуванням суми сплаченого судового збору у розмірі 4 540,00 грн), а також підтвердити відповідність такої сплати належними доказами (позовна заява
з визначеною ціною позову, майнова оцінка спірного майна тощо).
Також заявниці запропоновано надати нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості учасників справи з врахуванням вимог ухвали суду щодо зазначення повноти зазначення підстав касаційного оскарження та їх нормативно-правового обґрунтування.
Заявниці роз'яснено, що у разі невиконання у встановлений судом строк вимог вказаної ухвали скарга вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.
19 грудня 2025 року від ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків, зокрема заявницею надано нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості усіх учасників справи.
Проте, заявницею не надано доказів про сплату судового збору за подачу касаційної скарги за вимогу майнового характеру у розмірі 1,5 % від вартості спірної земельної ділянки помноженого на 200 %, та не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також доказів на підтвердження відповідності сплати заявником відповідної суми судового збору за вимогу майнового характеру (позовна заява
з визначеною ціною позову, майнова оцінка спірного майна тощо).
Верховний Суд ухвалою від 15 січня 2026 року продовжив ОСОБА_1 встановлений судом процесуальний строк для усунення недоліків касаційної скарги на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 21 січня 2025 року
та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 серпня 2025 року.
12 лютого 2026 року від ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків, зокрема заявником надано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 4 540,00 грн.
Проаналізувавши надані на усунення недоліків матеріали, Верховний Суд дійшов висновку, що недоліки касаційної скарги заявницею не усунуто.
Верховний Суд в ухвалі від 28 листопада 2025 року, Верховний Суд зокрема вказав, на те, що відповідно до підпункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно
або його витребування - вартістю майна.
Згідно з підпунктом 9 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно,
що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі
№ 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) зазначено, що «майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення
майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить
про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову
(пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року
у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18). Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці.
Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці».
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).
Тому вимога у цій справі про витребування земельної ділянкимає майновий характер, оскільки підлягає грошовій оцінці.
Оскільки із поданої касаційної скарги та оскаржених судових рішень
не вбачається ціни позову станом на день його подання (відсутнє визначення вартості спірного нерухомого майна - земельної ділянки, площею 2 га, кадастровий номер 5625485800:06:002:0215), тому неможливо визначити розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви за вимогу майнового характеру,
у зв'язку з чим заявнця при сплаті судового збору має підтвердити відповідність такої сплати належними доказами (позовна заява з визначеною ціною позову, майнова оцінка нерухомого майна або інші належні докази).
Отже заявниці запропоновано надати до суду касаційної інстанції документ
про сплату судового збору за подачу касаційної скарги за вимогу немайнового характеру у розмірі 4 540,00 грн (2 270 х 200 %) та за вимогу майнового характеру
1,5 % від вартості спірної земельної ділянки помноженого на 200 %, та не менше
1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з урахуванням суми сплаченого судового збору у розмірі 4 540,00 грн), а також підтвердити відповідність такої сплати належними доказами (позовна заява з визначеною ціною позову, майнова оцінка спірного майна тощо).
Усуваючи недоліки касаційної скарги заявниця не надала доказів на підтвердження відповідності сплати судового збору у розмірі 4 540,00 грн за вимогу майнового характеру (витребування земельної ділянки), а саме позовна заява з визначеною ціною позову, майнова оцінка спірного майна тощо.
Тому неможливо визначити розмір судового збору, який підлягає сплаті при поданні касаційної скарги у відповідності до визначеної ціни позову.
З огляду на обмеження касаційного оскарження, зокрема, передбачене пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд звертає увагу заявника
на необхідність наявності в розпорядженні суду на час вирішення питання
про відкриття касаційного провадження інформації про ціну позову щодо вимоги майнового характеру.
Верховний Суд звертає увагу заявниці на те, що ціна позову також
є визначальною при вирішенні питання про те чи підлягають касаційному оскарженню судові рішення у цій справі (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), про що було зазначено в ухвалі від 28 листопада 2025 року про залишення касаційної скарги без руху.
Також Верховний Суд звертає увагу на те, що обов'язок зі сплати судового збору
є загальним для всіх суб'єктів, що узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, тому заявник при першочерговому зверненні
до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою мала сплатити судовий збір
у визначеному Законом розмірі, а саме за вимогу немайнового характеру
4 540 грн (2 270 х 200 %) та за вимогу майнового характеру у розмірі 1,5 %
від вартості спірної земельної ділянки помноженого на 200 %, та не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з урахуванням суми сплаченого судового збору у розмірі 4 540 грн).
Заявниці надавався достатній строк для усунення недоліків касаційної скарги, однак станом на 18 лютого 2026 року вимоги ухвали Верховного Суду від 28 листопада 2026 року ОСОБА_1 не виконано. Інших заяв про усунення недоліків касаційної скарги не надходило.
Відповідне невиконання вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до пункту 11 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Пунктом 6 частини другої статті 43 ЦПК України визначено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (стаття 44 ЦПК України).
Так, у постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 753/21967/15-ц зазначено, що добросовісність учасників судового процесу, зокрема полягає у тому, щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов'язками, правилами поведінки виконувати усі правила та вживати заходи щодо обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судом обов'язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
За змістом статті 185 ЦПК України, якщо заявник не усунув недоліки скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається заявнику.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими,
ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що ОСОБА_1 не усунула недоліки касаційної скарги, тому касаційна скарга підлягає поверненню заявнику.
Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою
для її повернення.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 21 січня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 серпня 2025 року у справі за позовом керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сарненської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки, вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. В. Литвиненко