26 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 910/5101/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників
Позивача :Гаркавенко І.Г.
Відповідача : Пікалова Ю.М.
розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025
(головуючий - Руденко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2025
(суддя - Усатенко І.В.)
у справі №910/5101/25
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кальхеон"
про стягнення 2 484 330,00 грн,
Короткий зміст позовних вимог
1. Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (надалі - ДП "Агенція оборонних закупівель") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кальхеон" (надалі - ТОВ "Кальхеон") про стягнення 2 484 330,00 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасною поставкою відповідачем товару за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони №22/2-729-VDK-24 від 19.11.2024, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 484 330,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2025, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Кальхеон" на користь ДП "Агенція оборонних закупівель" пеню у розмірі 745 299,00 грн та судовий збір В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 1 739 031, 00 грн відмовлено.
4. Рішення суду, мотивовано тим, що відповідачем порушено договірні зобов'язання в частині дотримання строків поставки товару, що є підставою для відповідальності, а тому позивачем обґрунтовано нараховано 2 484 330,00 грн пені. При цьому, скориставшись наданим ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України правом, суд першої інстанції зменшив на 70% розмір пені до 745 299,00 грн.
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025, рішення господарського суду міста Києва від 21.08.2025 змінено, викладено його в наступній редакції: "1. Позов Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кальхеон" (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 11, оф. 11; ідентифікаційний код 40265219) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2; ідентифікаційний код 44725823) пеню у розмірі 248 433 грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 29 811 грн 96 коп.
3. В іншій частині у задоволені позову відмовити."
6. Постанову мотивовано тим, що ТОВ "Кальхеон" вжило всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання за державним контрактом, а вина відповідача в порушенні зобов'язання була обумовлена введенням тимчасових обмежень обсягів постачання продукції виробником - компанії DJI, а також зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших негативних наслідків через незначне прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, з урахуванням того, що відповідач в умовах війни забезпечує Збройні Сили України засобами протидії агресії рф, покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій, у визначеному судом першої інстанції розмірі, фактично потягне за собою зрив майбутнього виконання державних контрактів, у тому числі, з Агенцією та Міністерством оборони України, що створить реальну загрозу безперебійному забезпеченню потреб Збройних сил України, отже, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, беручи до уваги інтереси обох сторін, апеляційний суд виснував про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача, на 90%, а саме - до 248 433,00 грн пені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
7. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення в частині відмови у позові та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.
8. Скаржник, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що суди неправильно застосували норми ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), та не врахували правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 09.05.2024 у справі № 923/77/22, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21.
9. За доводами скаржника, господарські суди попередніх інстанцій не зменшили розмір штрафних санкцій, а звільнили відповідача від їх сплати, що нівелює мету існування неустойки. Скаржник також вважає, що оскаржувані судові рішення не узгоджуються із частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
10. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому, відповідач посилаючись на те, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, отже доводи касаційної скарги є безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій обґрунтованими, а тому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
11. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 19.11.2024 між ДП Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (замовник) та ТОВ "Кальхеон" (виконавець) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони №22/2-729-VDK-24, відповідно до пункту 1.1 якого виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари для потреб безпеки і оборони (далі - товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та в специфікації товарів (додаток 1 до контракту) (далі - специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим Контрактом. Комплектність Товару наведено в додатку 2 до контракту.
12. Згідно з п. 2.1, 2.2 контракту вартість (ціна) товару за цим контрактом на момент його підписання зафіксована сторонами в специфікації на підставі комерційної пропозиції виконавця. Загальна вартість товару за цим контрактом становить 164 050 000,00 грн
13. Відповідно до пункту 3.4 договору датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару за контрактом.
14. У відповідності до пункту 4.1 договору виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами цього контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації.
15. У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства та цього контракту (п. 7.1 контракту).
16. Підпунктом 1 п. 7.2 контракту сторонами погоджено, що у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
17. Контракт набирає чинності з дати його укладання та діє до 31 грудня 2024 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання (пункт 11.1 договору).
18. У додатку № 1 до договору (специфікація) сторонами погоджено поставку товару у кількості 1500 комплектів у строк до 15.12.2024.
19. На підтвердження поставки товару за контрактом до матеріалів справи долучено акти приймання-передачі товару за державним контрактом: № 1 від 22.12.2024 на суму 33360000,00 грн, поставлено 300 комплектів; № 2 від 28.12.2024 на суму 55600000,00 грн, поставлено 500 комплектів; № 3 від 04.01.2025 на суму 27525000,00 грн, поставлено 250 комплектів; № 4 від 08.01.2025 на суму 47565000,00 грн, поставлено 450 комплектів. Акти підписані та скріплені печатками контрагентів та підтверджують поставку 1500 комплектів товару.
20. В зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки, позивач звернувся до відповідача з претензією від 19.12.2024 № 11/2-18375, в якій вимагав сплатити штрафні санкції на суму 656 200,00 грн. В матеріалах справи відсутні докази відповіді на претензію.
21. Позивач звернувся з позовними вимогами, в зв'язку з порушення відповідачем строків виконання зобов'язань із поставки товару за договором, та просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 2 484 330,00 грн, нараховану за загальний період з 16.12.2024 по 07.01.2025, з урахуванням дат здійснення поставок.
Позиція Верховного Суду
22. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, наведені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
23. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
24. Як вбачається із змісту касаційної скарги, скаржник не погоджується з судовими рішеннями в частині відмови у позові, отже, з урахуванням положень ст. 300 ГПК України, в частині задоволення позову судові рішення касаційним судом не переглядаються.
25. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
26. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
27. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
28. Предметом позову в цій справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2 484 330,00 грн пені за несвоєчасну поставку товару.
29. Скаржник, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що суди неправильно застосували норми ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, безпідставно зменшили нараховану позивачем пеню, фактично звільнивши відповідача від відповідальності, та не врахували правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 09.05.2024 у справі № 923/77/22, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21.
30. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
31. Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
32. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
33. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
34. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
35. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
36. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація подібності правовідносин полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
37. При цьому, необхідно виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
38. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
39. Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
40. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
41. Проаналізувавши доводи скаржника в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційний суд зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними, з огляду на наступе.
42. Верховний Суд зазначає, що за змістом частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
43. Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
44. Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
45. Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
46. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
47. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
48. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
49. Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
50. За змістом частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
51. Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
53. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
54. Як вбачається з судових рішень судами встановлено наявність підстав для нарахування пені, оскільки відповідачем порушено строк поставки товару.
55. Водночас, суди застосувавши право передбачене положеннями ст. 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) зменшили нараховану позивачем пеню, суд першої інстанції зменшив розмір пені на 70 відсотків, апеляційний суд вказав на наявність підстав для зменшення пені на 90 відсотків.
56. Як вказувалось скаржник не погоджується з судовими рішеннями в частині зменшення судом першої інстанції пені на 70 %, та зменшення апеляційним судом пені на 90 %.
57. Так, суд першої інстанції зменшуючи розмір пені вказував на відсутність доказів завдання позивачу збитків, внаслідок порушення відповідачем строку поставки товару, не тривалий строк прострочення, компенсаційний характер неустойки, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, зробив висновок про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 70% стягнувши пеню у сумі 745 299,00 грн.
58. Суд апеляційної інстанції зменшуючи розмір пені на 90 %, зазначав, що:
- не встановлено обставин, що у разі зменшення розміру штрафних санкцій позивач зазнає значних негативних наслідків для свого фінансового стану;
- зменшення розміру штрафних санкції не має негативного впливу на фінансовий стан позивача, оскільки стягнення неустойки має компенсаторний характер, і не може бути засобом збагачення іншої сторони договору;
- застосування штрафних санкцій з огляду на їх визначеність сторонами у договорі не повинно мати своєю метою ускладнення подальшої діяльності ТОВ "Кальхеон", а має відповідати не лише принципу свободи договору, а й принципам справедливості, добросовісності та розумності;
- позивача, який будучи достеменно обізнаним про порушення відповідачем строків поставки Товару, міг в односторонньому порядку розірвати Державний контракт на підставі п. 12.1, проте цього не зробив;
- тобто, з наведеного прослідковується, що вигіднішим для позивача є збільшення періоду прострочення зобов'язання для збільшення відповідних нарахувань, а не пошуку інших способів вирішення проблем забезпечення ЗСУ цим товаром;
- виконання Державного контракту щодо постачання товарів для потреб безпеки і оборони з порушенням строків у ТОВ "Кальхеон" виникло у зв'язку з введенням тимчасових обмеженням офіційним дистриб'ютором компанією DJI обсягів постачання продукції, про що відповідач повідомляв позивача. Настання істотної зміни обставин за Державним контрактом №22/2-729-VDK-24 від 19.11.2024, унеможливлювало вчасне виконання зобов'язань з поставки обумовленого контрактом товару;
- незважаючи на об'єктивні труднощі, які не залежали від волі відповідача, останній діяв добросовісно, проявивши відповідальність у виконанні своїх зобов'язань і вживав усіх можливих заходів для належного та своєчасного виконання Державного контракту, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами;
- з огляду на вагомий перелік причин і обставин, які зумовили порушення відповідачем строку поставки товару за Державним контрактом №22/2-729-VDK-24 від 19.11.2024, враховуючи, що ТОВ "Кальхеон" вжило всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання за Державним контрактом, а вина відповідача в порушенні зобов'язання була обумовлена введення тимчасових обмежень обсягів постачання продукції виробником - компанії DJI, а також зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших негативних наслідків через незначне прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, з урахуванням того, що відповідач в умовах війни забезпечує Збройні Сили України засобами протидії агресії рф та покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій у визначеному судом першої інстанції розмірі фактично потягне за собою зрив майбутнього виконання державних контрактів, у тому числі, з Агенцією та Міністерством оборони України, що створить реальну загрозу безперебійному забезпеченню потреб Збройних сил України;
- виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, при цьому беручи до уваги інтереси обох сторін, апеляційний суд зробив висновок про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача, на 90%, а саме - до 248 433,00 грн пені.
59. Дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, щодо застосування положень ст. 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 09.05.2024 у справі № 923/77/22 викладено такий висновок:
"При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав".
60. У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, на яку посилається скаржник, зазначено що :
"5.9. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
61. Крім того скаржник вказує на неврахування правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 05.04.2023 у справі №910/18718/21, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, саме, що "реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав".
62. З цього приводу колегія суддів зазначає, що питання зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України, за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі №909/321/24, тощо.
63. Так, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 28.09.2022 у справі №916/2302/21).
64. Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування положень ст. 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки), розмір такого зменшення також може бути неоднаковим у справах, в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
65. Скаржник із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.04.2023 у справі №910/18718/21, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21 зазначає, що у спірних правовідносинах апеляційний суд не зменшив розмір штрафних санкцій, а звільнив відповідача від їх сплати. Це, на думку скаржника, порушує баланс інтересів сторін та нівелює мету існування неустойки.
66. З цього приводу колегія суддів, з урахуванням вищезазначених висновків Верховного Суду, зазначає, що порядок стягнення неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, правила застосування та умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
67. Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
68. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23, неустойка має подвійну правову природу: є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та заходом відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
69. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та заходу відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Водночас застосування неустойки має здійснюватися з дотриманням принципів розумності та справедливості.
70. Згідно із частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України в разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
71. Відповідно до частини 2 статті 233 Господарського кодексу України в разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
72. Подібні правила також містить частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, якою визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
73. Касаційний суд враховує, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків від порушення зобов'язання, невідповідності між розміром стягуваної неустойки (штрафу, пені) та такими наслідками, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов'язання, негайного добровільного усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 10.06.2025 у справі № 925/585/24, від 17.04.2025 у справі № 910/7827/2, від 26.02.2025 у справі № 911/168/24.
74. При цьому Верховний Суд зазначає, що обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
75. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
76. Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.
77. При цьому в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
78. Наведені висновки узгоджуються з приписами законодавства, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій з метою недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним у судовій практиці, Верховного Суду (постанови від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
79. Отже, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не визначений розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому це питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
80. Водночас апеляційний господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, узяв до уваги майновий стан сторін та соціальну значимість їх діяльності, адже, за висновком суду, здійснення підприємницької (господарської) діяльності в період дії правового режиму воєнного стану передусім спрямовано на досягнення сталого функціонування економіки, створення та підтримання робочих місць, сплати податків тощо.
81. Тому апеляційний суд виснував, що застосування штрафних санкцій з огляду на їх визначеність сторонами в Контракті не повинно мати своєю метою ускладнення подальшої діяльності відповідача, а має відповідати не лише принципу свободи договору, а й принципам справедливості, добросовісності та розумності. Враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за Контрактом, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших негативних наслідків через незначне прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, апеляційний господарський суд зробив висновок про можливість зменшення штрафних санкцій на 90 %.
82. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що оскаржувана постанова у справі № 910/5101/25 не суперечить висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник, оскільки апеляційним судом враховано принципи щодо зменшення нарахованого розміру відповідальності та всі необхідні обставин, які впливають на таке зменшення. Отже, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що суд не зменшив розмір штрафних санкцій, а звільнив відповідача від їх сплати.
83. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що таке зменшення штрафних санкцій апеляційним судом не узгоджуються із частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
84. З цього приводу Верховний Суд зазначає, що відсутність збитків, завданих позивачу, не є єдиною підставою, відповідно до якої апеляційний господарський суд дійшов висновку про зменшення розміру штрафних санкцій у цій справі.
85. Отже, апеляційний господарський суд реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України.
86. Тому колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що апеляційний суд, неправильно застосував приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та не врахував висновків щодо застосування цієї норми, викладених в постановах Верховного Суду від 09.05.2024 у справі № 923/77/22, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, оскільки висновки, наведені в оскаржуваній постанові, не суперечать висновкам, на які посилається скаржник.
87. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, в даному випадку, колегія суддів не вважає за необхідне закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, щодо підстав касаційного оскарження передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, отже, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому, постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
88. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
89. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
90. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
91. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв'язку з чим касаційна скарга щодо оскарження рішення місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанції, якою змінено рішення суду першої інстанції, з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду залишенню без змін.
Судові витрати
92. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 у справі №910/5101/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.А. Кролевець
Судді О.М. Баранець
О.О. Мамалуй