ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.02.2026Справа № 910/7360/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВАТОР" вул. Тернопільська, 17, м. Хмельницький, Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,29018
до Державного підприємства "Київський науково-дослідний інститут гідроприладів" вул. Дениса Монастирського, 3, м. Київ, 03035
про стягнення 296 040,75 грн.
Представники сторін (не викликались)
Товариство з обмеженою відповідальністю «Новатор» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Київський науково-дослідний інститут гідроприладів» про стягнення 296 040,75 грн., а саме 239 333,10 грн. основного боргу, 12 944,72 грн. процентів річних та 43 762,93 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором про постачання електричної енергії № 067/207 від 23.08.2022 року в частині своєчасної оплати використаної (купованої) електричної енергії, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через систему "Електронний суд" 01.07.2025 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 24.06.2025 року надійшла заява б/н від 30.06.2025 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2025 року за результатами розгляду заяви про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7360/25 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/7360/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
Наразі, судом згідно бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено відсутність у відповідача - Державного підприємства «Київський науково-дослідний інститут гідприладів» як на час відкриття провадження у справі № 910/7360/25, так і на час розгляду справи по суті зареєстрованого електронного кабінету.
При цьому, оскільки відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі № 910/7360/25 від 09.07.2025 направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Дениса Монастирського, будинок 3, м. Київ, 03035.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Проте, ухвала суду від 09.07.2025, яка надсилалась відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 0610268054750, була повернута до суду 04.08.2025 неврученою адресату з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
В той же час, судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Державного підприємства «Київський науково-дослідного інститут гідроприладів» адресі, зазначеній на конверті, що повернувся.
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або згідно Єдиного державного демографічного реєстру, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведе господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/7360/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
В той же час суд звертає увагу, що за змістом пункту 100 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначками «Судова повістка», «Повістка ТЦК» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуте поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 09.07.2025., відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Державне підприємство «Київський науково-дослідний інститут гідроприладів» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду на час розгляду справи не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, чинний на момент виникнення правовідносин кодексу) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Засади організації та експлуатації енергосистем відповідно до статті 92 Конституції України визначаються виключно законами України.
Так, згідно преамбули Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон) останній визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.
Частинами 1 - 2 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
За визначенням Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання; постачання електричної енергії - продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії; розподіл електричної енергії (далі - розподіл) - транспортування електричної енергії від електроустановок виробників електричної енергії або електроустановок оператора системи передачі мережами оператора системи розподілу, крім постачання електричної енергії.
Відповідно до Законів України «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та «Товариство з обмеженою відповідальністю «Новатор» (позивач у справі) є постачальником електричної енергії споживачам на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.06.2019 року № 952.
Згідно частини 6 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.
Так, Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року № 312 затверджені Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - Правила), згідно п.п. 1.1.1 яких учасниками роздрібного ринку є: електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, у тому числі оператори малих систем розподілу, споживачі, основні споживачі, субспоживачі, виробники електричної енергії, які підпадають під визначення розподіленої генерації, та інші учасники ринку, які надають послуги, пов'язані з постачанням електричної енергії споживачу з метою використання ним електричної енергії на власні потреби.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» та пункту 3.1.1 Правил постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником "останньої надії". Ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника "останньої надії" визначаються у встановленому законодавством порядку.
Згідно пункту 2 Правил зазначено, що укладання договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною в додатку до цієї постанови.
У відповідності до пункту 1.2.15. Правил роздрібного ринку електричної енергії (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.
Для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку).
На роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з елетропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.
Згідно з пунктом 3.1.7 Правил роздрібного ринку електричної енергії договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником.
Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі.
При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами.
Відповідно до п. 3.1.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії договір постачання електричної енергії споживачу укладається між елетропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об'єктом у певний період часу одним елетропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.
Споживання електричної енергії без укладення відповідних договорів на роздрібному ринку не допускається (п.3.1.9 Правил).
Наведене узгоджується з умовами пунктом 3.2.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії, за яким укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання. Електропостачальник може відмовити, якщо споживач не відповідає критеріям, встановленим для споживача універсальної послуги, та/або об'єкт споживача не відповідає критеріям, зазначеним в обраній комерційній пропозиції. Якщо сторони дійдуть згоди на інших умовах, які не передбачені публічними комерційними пропозиціями відповідного електропостачальника, вони мають укласти договір у паперовій формі, зазначивши умови комерційної пропозиції.
Договір про постачання електричної енергії споживачу є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, та вважається укладеним з дати відкриття особового рахунка за об'єктом споживача або внесення змін до такого особового рахунка, про що споживач інформується в передбаченому договором порядку (пункт 3.2.14 Правил роздрібного ринку електричної енергії).
Статтею 633 Цивільного кодексу України передбачено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець, взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Положення частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України передбачають, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 23.08.2022 року між Державним підприємством «Київський науково-дослідний інститут гідроприладів» (споживач за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новатор» (постачальник за договором, позивач у справі) шляхом подання Заявки на постачання електричної енергії споживачу в період 01.09.2022-31.08.2023 року укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №067/207 (далі - Договір), який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та за умовами п.2.1 якого постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб об'єктів Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії.
Умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року №312 та є однаковими для всіх споживачів (пункт 1.2 Договору).
Розділами 3 - 13 Договору сторони узгодили умови постачання, якість постачання електричної енергії, ціну, порядок обліку та оплати електричної енергії, права та обов'язки споживача та постачальника, порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії, відповідальність сторін, порядок зміни електропостачальника, порядок розв'язання спорів та форс-мажорні обставини, строк дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин та дії кодексу) строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
За умовами пункту 13.1 Договір набирає чинності з моменту підписання Сторонами, скріплення печатками Сторін (за наявності) до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань у частині розрахунків.
В подальшому, 28.06.2023 між Державним підприємством «Київський науково-дослідний інститут гідроприладів» (Споживачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новатор» (Постачальником) укладена Додаткова угода № 1 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №067/207 від 23.08.2022, відповідно до п. 1 якої внесено зміни до п.2.5 Договору, яким встановлено період постачання електричної з 01.09.2022 до 31.08.2024.
Також пунктом 2 Додаткової угоди внесено зміни до п.13.1 Договору - Договір набирає чинності з моменту підписання Сторонами, скріплення печатками Сторін (за наявності) і діє до 31.08.2024 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань у частині розрахунків.
Додатком № 1 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №067/207 від 23.08.2022 року є Комерційна пропозиція постачальника електричної енергії ТОВ «Новатор» (далі - Комерційна пропозиція).
Умовами Комерційної пропозиції сторони узгодили ціну на електричну енергію, оператора системи розподілу/передачі електричної енергії та територію, на якій пропонується відповідна комерційна пропозиція, спосіб та порядок оплати електричної енергії, термін надання рахунку за спожиту електричну енергію, спосіб та порядок оплати послуг з розподілу електричної енергії, розмір пені та штрафів,тощо.
Вказаний Договір та Додаткова угода № 1 до нього підписані представниками постачальника та споживача і засвідчені печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин та дії кодексу).
Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин та дії кодексу) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».
Згідно із частинами 1, 2 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
За приписами частини 1 статті 276 Господарського кодексу України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на пріоритетні державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди.
За змістом пункту 3.1. Договору постачання електричної енергії Споживачу здійснюється Постачальником на підставі поданої Споживачем заявки (далі - Заявка, примірна форма наведена у Додатку 2), яка має містити: інформацію щодо об'єкта (об'єктів) постачання електричної енергії, в тому числі найменування об'єкта (за наявності), адресу тощо, їхні ЕІС коди, відомості щодо строку (періоду) постачання електричної енергії (в тому числі дату початку постачання) за кожним об'єктом Споживача, відомості щодо погодинного споживання електричної енергії об'єктами Споживча (за наявності).
Пунктом 3.2. Договору зазначено про розташування об'єктів постачання електричної енергії Споживача на території України (окрім тимчасово окупованих територій) та визначаються у Заявках Споживача. Постачальник зобов'язаний здійснити постачання електричної енергії по всіх визначених у Заявці Споживача об'єктах. Перелік операторів системи розподілу, до яких під?єднані об?єкти Споживача та в межах яких Споживачем можуть надаватись Постачальнику Заявки, визначені в Додатку 2 до цього Договору.
Як встановлено судом, у Заявці на постачання електричної енергії, яка є Додатком 2 до спірного Договору, визначено адресу об'єкта електроспоживання - м. Київ, вул. Сурикова, 3, ЕІС-код об'єкта електроспоживання - 62Z0429193690791 та період постачання - 01.09.2022 -31.08.2023 року. Крім того, вказано перелік операторів системи розподілу, до яких під'єднані об'єкти Споживача та в межах яких Споживачем можуть надаватись Постачальнику заявки.
У відповідності до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
За змістом пункту 4.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії форма та порядок оплати, терміни (строки) здійснення попередньої оплати, планових платежів та остаточного розрахунку зазначаються у договорі між електропостачальником та споживачем про постачання електричної енергії споживачу (комерційній пропозиції до договору).
Відповідно до пункту 5.3. Договору Постачальник за цим договором не має права вимагати від Споживача будь-якої іншої плати, що не визначена цим Договором.
Так, згідно п.п. 5.1, 5.2 Договору ціна товару включає в себе вартість послуг з передачі електричної енергії, які необхідні для виконання цього Договору, вартість додаткових послуг, і всі витрати постачальника. Ціна товару та цього Договору не включає вартість послуг з розподілу електричної енергії, технічного обслуговування, комерційного обліку. Вказані послуги оплачуються споживачем самостійно.
Відповідно до умов пункту 5.5 Договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць, протягом якого споживачу здійснювалось постачання електричної енергії згідно з поданими Заявками. Заявки споживача можуть передбачати замовлення на постачання електричної енергії лише в межах одного календарного місяця.
Разом з тим, відповідно до п. 5.4 Договору обсяг споживання електроенергії по кожному об'єкту споживання споживача визначається на підставі даних комерційного обліку. Організація порядку здійснення комерційного обліку споживання електричної енергії споживачем здійснюється відповідно до вимог Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), від 14.03.2018 № 31, та інших нормативно-правових актів України.
Так, Комерційною пропозицією постачальника (Договірна ціна) (Додаток №1 до Договору), сторони узгодили ціну (тариф) 1 кВт*год за послуги з передачі електричної енергії для споживача - 0,34564 грн./кВт*год без ПДВ, встановленого постановою НКРЕКП № 2454 від 01.12.2021, а також споживачу визначено планові обсяги споживання електричної енергії з вересня 2022 року по серпень 2023 року.
За умовами пункту 4.3. Правил роздрібного ринку електричної енергії дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.
Пунктом 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії передбачено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюються за даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку.
Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов Договору, з урахуванням акту коригування спожитих обсягів електроенергії, в період з лютого по листопад 2023 року позивач здійснив поставку відповідачу електричної енергії на загальну суму 256 984,32 грн.
Зокрема, згідно з наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі електричної енергії, підписаними представниками постачальника та споживача і засвідченими печатками сторін, відображено поставку електроенергії згідно Договору: згідно акту № 06702202307 від 28.02.2023 року за лютий 2023 року - 7103 кВт/год. на суму 30 631,35 грн., № 06703202307 від 31.03.2023 року за березень 2023 року - 5429 кВт/год. на суму 24 855,07 грн., №06704202307 від 30.04.2023 року за квітень 2023 року, з урахуванням Акту - коригування від 31.05.2023 року - 5430 кВт/год. на суму 22 991,89 грн., №06705202307 від 31.05.2023 року за травень 2023 року - 3856 кВт/год. на суму 16 530,82 грн., № 06706202307 від 30.06.2023 року за червень 2023 року - 3 651 кВт/год. на суму 15 934,25 грн., № 06707202307 від 31.07.2023 року за липень 2023 року - 4 353 кВт/год. на суму 22 487,44 грн., № 06708202307 від 31.08.2023 року за серпень 2023 року - 4 861 кВт/год. на суму 27108,80 грн., № 06709202307 від 30.09.2023 року за вересень 2023 року - 4 093 кВт/год. на суму 21 768,36 грн., № 06710202307 від 31.10.2023 року за жовтень 2023 року - 338 кВт/год. на суму 2 109,12 грн., № 06711202307 від 30.11.2023 року за листопад 2023 року - 10 377 кВт/год. на суму 72 567,22 грн.
Заперечень щодо загального обсягу фактично спожитої електричної енергії за період лютий - листопад 2023 року, який визначений на підставі даних комерційного обліку оператора системи розподілу на об'єктах споживача (відповідача), а також її вартості за вказаними актами приймання - передачі електричної енергії, відмови від підписання таких актів, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаних актах приймання - передачі електричної енергії, з боку споживача не надано.
За таких обставин, суд доходить висновку про те, що ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» як постачальником виконано прийняті на себе зобов'язання з продажу електричної енергії у відповідності до умов Договору в обсягах та на суму, зазначену в рахунках за електричну енергію, а відповідачем, у свою чергу, придбано у позивача вироблену електричну енергію у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.
Згідно частини 7 статті 276 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин та дії кодексу) оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Згідно з пунктом 4.21 Правил роздрібного ринку електричної енергії оплата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію має здійснюватися згідно із строками, встановленими договором та сформованим відповідним учасником роздрібного ринку платіжним документом. Зазначені строки не можуть бути меншими за 5 днів з дня надання платіжного документа споживачу.
Відповідно до пункту 4.7. Правил роздрібного ринку електричної енергії оплата електричної енергії здійснюється споживачем виходячи з умов відповідного договору про постачання електричної енергії і може, зокрема, бути у формі:
1) планових платежів з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку;
2) попередньої оплати з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку;
3) оплати за фактично відпущену електричну енергію відповідно до даних комерційного обліку.
За наявності відповідного устаткування проведення оплати може бути реалізоване із застосуванням картки попередньої оплати.
Пунктом 5.6.1. Договору встановлено 100% ціни прогнозованих (заявлених) обсягів споживання електричної енергії у розрахунковому періоді оплачується не пізніше, ніж за 5 (п?ять) календарних днів до дати початку розрахункового періоду. Розмір попередньої оплати визначається на підставі прогнозованих (заявлених) обсягів споживання електричної енергії за розрахунковий період, а у разі відсутності прогнозованих (заявлених) обсягів - за обсягом фактичного споживання електричної енергії попереднього розрахункового періоду, що передує даті видачі рахунку.
Пункт 5.6.2. Договору закріплює остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію споживач здійснює згідно з виставленим постачальником рахунком на оплату, на підставі підписаного сторонами Акта приймання-передачі електричної енергії, до 15 числа місяця, наступного за звітним, шляхом оплати залишку вартості спожитої електричної енергії, з урахуванням платежів, здійснених відповідно до п. 5.6.1 Договору.
Згідно пункту 5.7.Договору датою виконання зобов'язань споживача щодо оплати за спожиту електричну енергію вважається дата перерахування споживачем на банківський рахунок постачальника. У випадку, якщо день оплати, встановлений у Договорі, припадає на небанківський день, то Споживач здійснює відповідну оплату не пізніше останнього банківського дня, що передує обумовленому у Договору дню оплати.
Докази того, що сторони узгодили інший строк та/або порядок оплати електричної енергії за Договором в матеріалах справи відсутні.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем здійснено часткову оплату поставленої згідно Акту приймання-передачі електричної енергії № 06702202307 від 28.02.2023 року електричної енергії в розмірі 17 651,21 грн, у зв'язку з чим заборгованість за лютий 2023 року становить 12 980,13 грн.
Наразі, матеріали справи не містять доказів часткової оплати відповідачем поставленої згідно спірного Договору електричної енергії.
Проте, заперечень щодо факту або розміру такої оплати, а також порядку зарахування постачальником сплачених коштів, від відповідача до суду не надходило.
Згідно приписів пункту 2 частини 3 статті 30 Закону України "Про ринок електричної енергії" та пункту 5.2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії позивач як електропостачальник має право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ним електричну енергію відповідно до укладених договорів на ринку електричної енергії та за допоміжні послуги.
Пунктом 5.5.5 Правил роздрібного ринку електричної енергії передбачено, що споживач електричної енергії зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Аналогічні положення містить спірний Договір, згідно пункту 6.2 якого споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору.
В свою чергу, за умовами пункту 7.1 Договору постачальник має право отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного та обставин часткової оплати, загальна сума коштів, яка підлягає оплаті за розрахункові періоди лютий - листопад 2023 року виходячи із фактичного обсягу споживання електричної енергії, становить 239 333,10 грн.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як свідчать матеріали справи та зазначено позивачем у позовній заяві, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленої електричної енергії та з метою досудового врегулювання спору ТОВ «Новатор» як постачальник неодноразово зверталося до Державного підприємства «Київський науково-дослідний інститут гідроприладів» із письмовими претензіями-вимогами щодо погашення заборгованості за Договором № 067/207 про постачання електричної енергії споживачу від 23.08.2022 року.
Зокрема, позивачем було направлено на адресу місцезнаходження відповідача претензії № 081/2478 від 06.12.2023 року, № 081/1215 від 10.05.2024 року, № 081/2101 від 22.08.2024 року, № 081/2928 від 12.11.2024 року та № 081/3027 від 26.11.2024 року, копії яких наявні в матеріалах справи, з вимогами погасити існуючу заборгованість за Договором, а також нараховані штрафні санкції.
Факт надсилання вказаних претензій на адресу відповідача підтверджується наданими позивачем копіями фіскальних чеків та описів вкладення в цінні листи від 08.11.2023 року, 11.05.2024 року, 22.08.5024 року, 15.11.2024 року, 29.11.2024 року, а також відповідними поштовими накладними.
Згідно наявних в матеріалах справи копій рекомендованих повідомлень про вручення №№ 2901808461435, 2901803718673, 2901500016706, претензії були отримані ДП «Київський науково-дослідний інститут гідроприладів» 02.12.2024 року, 26.12.2023 року та 26.08.2024 року відповідно.
Проте, вказані претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення, споживачем заборгованість за Договором погашена не була.
При цьому додатково на підтвердження обставин наявності заборгованості відповідача за спірним Договором позивачем надані копії підписних обома сторонами Актів звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2024 року та 31.03.2025 року, згідно яких до складу заборгованості ДП «Київський науково-дослідний інститут гідроприладів» перед позивачем включена також заборгованість за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 067/207 від 23.08.2022 року.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов'язання щодо сплати Державному підприємству «Новатор» грошових коштів в сумі 239 333,10 грн. за поставлену електричну енергію у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у вказаному розмірі., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним спірного Договору про постачання електричної енергії споживачу № 067/207 від 23.08.2022 року та додатків до нього та/або їх окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
При цьому відповідачем не надано суду доказів на підтвердження відсутності боргу, стягнення якого є предметом даного позову, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати фактично спожитих обсягів електричної енергії відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 239 333,10 грн. за поставлену електроенергію за вказаним Договором підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань в частині оплати поставленої за Договором електричної енергії позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 12 944,72 грн. за період 16.03.2023 року - 06.06.2025року та 43 762,93 грн. інфляційних втрат за період квітень 2023 року - квітень 2025 року, які позивач просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог в частині нарахованих процентів річних та втрат від інфляції або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно статті 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Як встановлено судом згідно доданого до позовної заяви розрахунку процентів річних та втрат від інфляції, з урахуванням умов п. 5.6.2 Договору граничний строк оплати заборгованості електричної енергії, придбаної відповідачем з жовтні 2023 року на суму 2109,12 грн., становить 15.11.2023 року, та у листопаді 2023 року на суму 72 567,22 грн. - 15.12.2023 року, в той час як позивачем за вказані періоди невірно визначено початок періоду прострочення 16.12.2023 року та 16.11.2023 року відповідно.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, в межах визначеного позивачем періоду прострочення та з урахуванням визначеного судом періоду прострочення за поставлену в жовтні - листопаді 2023 року електроенергію, становить 12 770,98 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 12 770,98 грн. процентів річних.
В свою чергу, за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, умов Договору та з урахуванням визначеного позивачем та судом періоду прострочення, становить 44 288,52 грн., що є більшим, ніж заявлено позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 ГПК України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції підлягають задоволенню в сумі, визначеній позивачем, а саме 43 762,93 грн.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.73,129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2.Стягнути з Державного підприємства «Київський науково-дослідний інститут гідроприладів» (вул. Дениса Монастирського, будинок 3, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 14310098) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новатор" (вул. Тернопільська, будинок 17, м. Хмельницький, 29018, код ЄДРПОУ 22987900) 239 333 (двісті тридцять дев'ять тисяч триста тридцять три) грн. 10 коп. основного боргу, 12 770 (дванадцять тисяч сімсот сімдесят) грн. 98 коп. відсотків річних, 43 762 (сорок три тисячі сімсот шістдесят дві) грн. 93 коп. втрат від інфляції та 3550 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят дві) грн. 41 коп. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 27 лютого 2026 року.
Суддя А.М. Селівон