ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.12.2025Справа № 910/11737/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОТАТО КОМПАНІ"
до УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ДАРНИЦЬКОЇ РАЙОННОЇ В МІСТІ КИЄВІ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк"
про визнання недійсним односторонній правочин та стягнення 343 250,00 грн,
Представники учасників процесу згідно протоколу від 29.12.2025,
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОТАТО КОМПАНІ" (далі - позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ДАРНИЦЬКОЇ РАЙОННОЇ В МІСТІ КИЄВІ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ (далі - відповідач, Управління) про:
- визнання недійсним вчинений Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації односторонній правочин у формі повідомлення (листа) №101/36-1477 від 26.06.2025 про розірвання договору № 25 від 10.01.2025 про закупівлю за державні кошти ДК021:2015 код 03220000-9 "Овочі, фрукти та горіхи" (фрукти свіжі) в односторонньому порядку з 01.07.2025;
- стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 343 250,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/11737/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.10.2025 та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
08.10.2025 через систему "Електронний суд" представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
15.10.2025 через систему "Електронний суд" позивачем подано відповідь на відзив, представником відповідача в свою чергу подано заперечення на відповідь на відзив.
27.10.2025 через систему "Електронний суд" представником позивача подано клопотання про стягнення витрат на правову допомогу.
Підготовче засідання 27.10.2025 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді у відпустці та ухвалою від 28.10.2025 підготовче засідання у справі було призначено на 29.10.2025.
28.10.2025 через систему "Електронний суд" до суду надійшли заяви представників позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 задоволено заяви представників Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОТАТО КОМПАНІ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 910/11737/25.
За наслідками підготовчого засідання 29.10.2025 судом було постановлено ухвалу про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" та відкладення підготовчого засідання на 26.11.2025.
21.11.2025 через систему "Електронний суд" до суду надійшла заява представника позивача Балицького Олександра Петровича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОТАТО КОМПАНІ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 910/11737/25.
Також 26.11.2025 через систему "Електронний суд" до суду надійшла заява представника позивача Шульженка Дениса Юрійовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У підготовче засідання 26.11.2025 прибула представник відповідача, представники позивача прийняли участь у засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та надали пояснення, проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті не заперечили.
Тертя особа представників у засідання не направила, про причини неявки суду не повідомила, правом на подання пояснень не скористалася, про дату час та місце проведення засідання повідомлена у встановленому чинним законодавством порядку.
За наслідками підготовчого засідання 26.11.2025 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого та призначений розгляд справи по суті в судовому засіданні 29.12.2025.
У судовому засіданні 29.12.2025 представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях в справі.
Представник Управління в свою чергу заперечував проти задоволення позовних вимог, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.
Третя особа не скористалась своїм правом на подання пояснень по суті спору.
Будь-яких інших заяв чи клопотань від сторін суду не представлено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
10.01.2025 за результатами проведених торгів (номер закупівлі UA-2024-12-27-009862-a) між Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОТАТО КОМПАНІ», як постачальником, був укладений договір №25 про закупівлю за державні кошти ДК021:2015 код 03220000- «Овочі, фрукти та горіхи» (фрукти свіжі) (далі договір № 25).
Відповідно до пункту 1.1 договору №25 Постачальник зобов'язується з дня укладення договору та до 31.12.2025 поставити Замовнику товар - «Овочі, фрукти та горіхи» (фрукти свіжі) для закладів освіти у кількості та за цінами, що зазначені в специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору, а Замовник зобов'язується прийняти і оплатити такий товар на умовах, визначених цим договором.
Згідно з пунктом 1.2. договору №25 найменування товару та кількість: згідно специфікацій (додаток №1). Специфікацією сторонами передбачена поставка: яблука свіжі, пізньостиглі, вищого товарного сорту в кількості 80 000 кг загальною вартістю 2 080 000,00 грн з ПДВ, банани свіжі, гатунок другий, світло-зелені в кількості 20 000 кг загальною вартістю 1 260 000,00 грн з ПДВ, груші пізньостиглі, вищого товарного сорту в кількості 10 000 кг загальною вартістю 550 000,00 грн, гарбузи продовольчі свіжі, з плоскою та округлою формою в кількості 15 000 кг загальною вартістю 375 000,00 грн з ПДВ, апельсини свіжі, вищого сорту в кількості 25 000 кг загальною вартістю 1 625 000,00 грн з ПДВ, мандарини свіжі в кількості 10 000 кг загальною вартістю 650 000,00 грн з ПДВ, лимони свіжі, вищого сорту в кількості 5 000 кг загальною вартістю 325 000,00 грн з ПДВ.
Пунктом 3.1. договору №25 сума цього договору становить: 6 865 000,00 грн без ПДВ. Остаточна сума договору визначається за підсумком заявок, поданих і оплачених Замовником Постачальнику протягом строку дії цього договору.
Згідно з пунктом 4.1. договору № 25 Постачальник здійснює поставку товару: з дня укладення договору та до 31.12.2025 на підставі заявок поданих навчальними закладами, 2 рази на тиждень. Місцем поставки товару є заклади освіти Дарницького району м. Києва відповідно до Дислокації (Додаток № 3), що є невід'ємною частиною договору № 25 (пункт 4.2. договору № 25).
Датою поставки товару є дата, коли товар був переданий у власність Замовника в місці поставки (призначення), що підтверджується відповідними документами (товарно-транспортними накладними, видатковими накладними), як обумовлено пунктом 4.4 договору № 25.
Відповідно до пункту 7.1. договору № 25 Постачальник вносить забезпечення виконання договору в розмірі 5% відсотків вартості (ціни) договору у формі банківської гарантії.
На виконання умов договору №25 ТОВ «ПОТАТО КОМПАНІ» надало Управлінню освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації Банківську гарантію виконання №G0125/9017 від 09.01.2025, видану Акціонерним товариством КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК»:
- ПРИНЦИПАЛ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОТАТО КОМПАНІ»;
код ЄДРПОУ 45669283;
- БЕНЕФІЦІАР: Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної
адміністрації; код ЄДРПОУ 37448113;
- БАНК-ГАРАНТ: Акціонерне товариство КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК»;
код ЄДРПОУ 14360570;
- ВАЛЮТА ГАРАНТІЇ: Українська гривня;
- ВАЛЮТА ПЛАТЕЖУ: Українська гривня;
- СУМА ГАРАНТІЇ: 343 250,00 гривень;
- ТЕРМІІН ДІЇ ГАРАНТІЇ: до 31.12.2025 включно.
На виконання вимог пункту 7.1. договору №25 Товариством була внесена суму 343 250,00 грн, як покриття за гарантією виконання договору №25, що підтверджується платіжною інструкцією № 26 від 09.01.2025.
Відповідно до пункту 10.1 договору №25 цей договір набирає чинності з дня укладання та діє до 31.12.2025 , та до повного погашення фінансових зобов'язань.
02.06.2025 листом №101/36-1244 Управління освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації повідомило ТОВ «ПОТАТО КОМПАНІ» про розірвання договору №25 з 06.06.2025, із посиланням на порушення Товариством умов договору № 25, а саме: порушуються терміни поставки товару згідно заявок закладів освіти (порушення пункту 4.1 договору № 25); постачається неякісний товар (порушення розділу 2 договору № 25); не здійснюється заміна неякісного товару протягом 1 робочого дня (порушення підпункту 5.3.4. пункту 5.3 договору № 25). Крім того у листі було вказано, що до управління освіти 13.05.2025 надійшов лист Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві за № Вих-05.3/5765 від 12.05.2025 в якому зазначено, що відносно ТОВ«ПОТАТО КОМПАНІ» здійснювалось позапланове інспектування потужності з обігу (складу) харчових продуктів. За результатами проведеного інспектування Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві виявлено ряд порушень вимог Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів».
05.06.2025 листом вих.№11 ТОВ «ПОТАТО КОМПАНІ» звернулось до Управління освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації з вимогою про спростування або підтвердження одностороннього розірвання договору. Також позивач звернувся до Управління з листом-претензією, в якому повідомив свою незгоду з викладеними в листі від 02.06.2025 фактами.
10.06.2025 листом №101/36-1315 Управління освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації повторно повідомило ТОВ «ПОТАТО КОМПАНІ» про розірвання договору №25.
12.06.2025 ТОВ «ПОТАТО КОМПАНІ» звернулось до Управління освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації з повторним листом-претензією вих.№02, в якому повідомлено про те, що на заяву від 05.06.2025 щодо неправомірного розірвання договору №25 не було надано жодної відповіді Управління освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації. Крім того, було зазначено, що у Єдиній електронній системі публічних закупівель «Прозоро» про розірвання договору №25 відсутні будь-які відомості про розірвання договору №25.
16.06.2025 листом №101/36-1368 Управління освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації була надана відповідь ТОВ «ПОТАТО КОМПАНІ», згідно якої Замовник повідомив, що листом від 02.06.2025 №101/36-1244 відповідач повідомив позивача про намір розірвати договір №25 в односторонньому порядку з 06.06.2025, проте був вимушений відтермінувати оприлюднення повідомлення про розірвання договору №25 в системі «Прозоро», тим самим продовжити дію договору виключно для здійснення розрахунків з ТОВ «ПОТАТО КОМПАНІ» в межах фактичного поданих заявок, оскільки закладами освіти подавались заявки на поставку товару до 11.06.2025 включно.
26.06.2025 листом №101/36-1477 Управління освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації повідомлено ТОВ «ПОТАТО КОМПАНІ», що розриває договір №25 в односторонньому порядку з 01.07.2025.
08.07.2025 Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації звернулось до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з вимогою про сплату банківської гарантії забезпечення виконання зобов'язань № G0125/9017 від 09.01.2025, в якій просить АТ КБ «ПРИВАТБАНК» виплатити гарантійну суму в розмірі 343 250,00 грн.
16.07.2025 ТОВ «ПОТАТО КОМПАНІ» отримало повідомлення від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про отримання банком вимоги від Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про сплату банківської гарантії забезпечення виконання зобов'язань № G0125/9017 від 09.01.2025.
18.07.2025 ТОВ «ПОТАТО КОМПАНІ» подало заперечення № 59/30 від 18.07.2025 проти виконання вимоги платежу за банківською гарантією № G0125/9017.
26.08.2025 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» виконало банківську гарантію та перерахувало кошти на користь відповідача у сумі 343 250,00 грн.
Позивач вважає недійсним вчинений відповідачем правочин у формі повідомлення (листа) №101/36-1477 від 26.06.2025 про розірвання договору №25 від 10.01.2025 про закупівлю за державні кошти ДК021:2015 код 03220000-9 «Овочі, фрукти та горіхи» (фрукти свіжі), укладеного між Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОТАТО КОМПАНІ», в односторонньому порядку з 01.07.2025, через недоведеність факту неналежного виконання зобов'язань. Також Товариство вважає безпідставним отримання відповідачем гарантійного платежу в розмірі 343 250,00 грн, оскільки не настали підстави такої виплати через відсутність доведеного факту неналежного виконання зобов'язання.
Управління в свою чергу заперечувало проти задоволення позову та зазначало, що Підставою для розірвання договору стали численні факти порушень умов договору, зокрема поставки продукції у неповному обсязі, поставки продукції сумнівної якості, а також порушення строків постачання. Такі порушення були зафіксовані на підставі звернень керівників закладів освіти, яким здійснювалося постачання відповідно до договору. Незважаючи на усні та письмові зауваження, виявлені недоліки не були виправлені, що свідчить про систематичний характер невиконання договірних зобов'язань з боку постачальника. Так, листами від 21.03.2025 № 101/36-622, від 27.03.2025 № 101/36-682 та 09.04.2025 № 101/36-815 управління освіти зверталося до позивача, неодноразово інформуючи його про виявлені порушення та вимагаючи їх усунення, у тому числі шляхом виконання умов договору належним чином та поставки продукції відповідної якості у встановлені строки. Крім того, до управління освіти 13.05.2025 надійшов лист Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві за № Вих-05.3/5765 від 12.05.2025 в якому зазначено, що відносно ТОВ «ПОТАТО КОМПАНІ» здійснювалось позапланове інспектування потужності з обігу (складу) харчових продуктів. За результатами проведеного інспектування Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві виявлено ряд порушень вимог Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів». Одним з порушень, яке відповідач не міг ігнорувати є те, що потужність ТОВ «ПОТАТО КОМПАНІ» не підтримується в чистому та робочому стані, спланована, сконструйована так, що не забезпечується її належне утримання, чищення та/або дезинфекція, запобігання будь-якого забруднення. Також не здійснюються заходи, необхідні для забезпечення гігієнічних вимог, у тому числі заходи із боротьби зі шкідниками, запобігання накопиченню бруду, контакту з токсичними речовинами та матеріалами, забрудненню харчових продуктів, підтримання необхідних температурних режимів. Крім того, не проводиться поточне прибирання складських приміщень, стіни, стеля та підлога покриті шаром пилу та павутиння. Покриття поверхонь стін та стелі не забезпечує дотримання належного рівня гігієнічних вимог до харчових продуктів. Також ТОВ «ПОТАТО КОМПАНІ» не здійснюються заходи із боротьби зі шкідниками, що може бути потенційною загрозою забруднення продуктів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень статтей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що спір між сторонами виник до 28.08.2025, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір №25 про закупівлю за державні кошти ДК021:2015 код 03220000- «Овочі, фрукти та горіхи» (фрукти свіжі) від 10.01.2025 за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2 статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Приписами статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження, та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (частина 4 статті 188 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за змістом наведеної норми розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть як ставитися в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Пунктом 5.2.1 договору № 25 передбачено, що Замовник має право у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань Постачальником достроково розірвати договір, в односторонньому порядку (ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України), повідомивши про це Постачальника не менше ніж за 5 календарних днів до дня розірвання договору.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що у період з 03.03.2025 по 07.03.2025 до 12 закладів дошкільної освіти позивачем не завезено гарбуз, до одного закладу дошкільної освіти у цей період завезено неякісні мандарини; у період з 10.03.2025 по 14.03.2025 гарбуз позивач не завозив до 16 закладів дошкільної освіти. Крім того, у цей період до одного закладу дошкільної освіти завезено неякісні яблука, до іншого не якісні мандарини та ще до одного неякісні апельсини. Також у 3 заклади дошкільної освіти позивачем завезено товар з загальною вагою продуктів що відповідає загальний вазі продуктів з тарою. Отже, відсоток фактично завезеної продукції нижчий ніж 100%; у період з 17.03.2025 по 21.03.2025 у 41 закладу дошкільної освіти заявки взагалі не виконані, фрукти не завозились; у період з 24.03.2025 по 28.03.2025 позивачем не завозився гарбуз до 3 закладів дошкільної освіти та відносно одного закладу не дотримано графіку завезення продуктів. Крім того, впродовж дії договору неодноразово фіксувалися факти не поставки товару до закладів дошкільної освіти або постачання продуктів неналежної якості та систематичне недотримання встановленого графіка завезення харчових продуктів.
На підтвердження наведених обставин Управлінням до матеріалів справи долучені відповідні заявки на поставку товару та відповідні комісійні акти бракеражу та комісійні акти, якими засвідчені акти поставки товару не у повному обсязі, поставки неякісного товару, та невиконання заявок повністю, інформацією про кількість та якість продуктів харчування (том 2 а. с. 55-190).
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Таким чином, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторін. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Товариством не представлено судом доказів спростування наведених фактів порушення зобов'язання за договором.
При цьому, суд критично оцінює посилання позивача на недотримання порядку скерування заявок та зазначає наступне.
З аналізу пунктів 4.1, 5.3.6 договору № 25 слідує, що поставка товару за вказаним договором здійснюється на підставі відповідних заявок на продукти, які Товариство зобов'язалось приймати на електронну пошту, вказану в договорі. Поряд з цим наведені умови договору не спростовують право замовника скеровувати такі заявки в інший спосіб. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, скеровані заявки частково виконувались позивачем, що свідчить про визнання Товариством свого обов'язку з поставки товару по таким заявкам на продукти.
Також суд відхиляє твердження Товариства про відсутність належних доказів у підтвердження фактів неналежного виконання умов договору та вважає їх такими, що спростовуються представленими Управлінням суду доказами, зокрема відповідними актами комісій бракеражу та актами про встановлення недоброякісності продуктів харчування та продовольчої сировини (том 2 а. с. 55-190).
З представлених суду документів вбачається, що своє право Замовника на розірвання договору Управлінням було реалізовано шляхом скерування відповідного листа № 101/36-1244 від 02.06.2025, № 101/36-1315 від 10.06.2025, № 101/36-1477 від 26.06.2025. У вказаних листах відповідачем було вказано про розірвання договору з 06.06.2025 та з 01.07.2025. Суд відзначає, що скерування листа № 101/36-1477 від 26.06.2025 про розірвання договору № 25 з 01.07.2025 здійснено із дотриманням строків, обумовлених договором - не менше ніж за 5 календарних днів. Крім того, вказане повідомлення фактичне було повторне щодо факту розірвання договору та визначало лише дату такого розірвання. Вказане свідчить про безпідставність тверджень Товариства щодо недотримання відповідачем строку скерування повідомлення про розірвання договору.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Системно проаналізувавши наведене, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав розірвання договору № 25 через систематичне порушення Товариством своїх зобов'язань за таким договором.
За приписами частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачеві, натомість установлення обґрунтованості позову - обов'язок суду, який здійснюється під час розгляду справи.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які спрямовані на припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Реалізуючи право на судовий захист, передбачене статтею 55 Конституцією України, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 338/180/17, у справі № 905/1926/16, у справі № 569/17272/15-ц.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суд взяв до уваги, що вимога про визнання недійсним вчиненого Акціонерним товариством «Укргазвидобування» правочин у формі повідомлення №87.1-87-1-7519 від 31.07.2025 про дострокове розірвання договору про надання послуг з капітального ремонту нафтових та газових свердловин №УГВ 316/87-25 від 22.07.2025 у сукупності з вимогою про зобов'язання відповідача вчинити дії є найбільш ефективним з точки зору відновлення порушеного права, оскільки у позивача, який уклав відповідний договір, були правомірні очікування та законні сподівання на правомірну поведінку відповідача як суб'єкта господарювання в рамках правовідносин спірного договору, на добросовісне користування правами, визначеними договором, а саме, на сумлінну поведінку суб'єкта господарювання при виконанні суб'єктивних обов'язків і здійснення суб'єктивних прав у зобов'язальних правовідносинах.
З огляду на доведеність факту неналежного виконання позивачем зобов'язань за договором № 25 та наявність у відповідача правових підстав для розірвання договору № 25 в односторонньому порядку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги позивача про визнання недійсним вчиненого Управлінням одностороннього правочину у формі повідомлення (листа) №101/36-1477 від 26.06.2025 про розірвання договору № 25 від 10.01.2025 про закупівлю за державні кошти ДК021:2015 код 03220000-9 "Овочі, фрукти та горіхи" (фрукти свіжі) в односторонньому порядку з 01.07.2025.
Щодо вимоги про стягнення 343 250,00 грн грошових коштів, отриманих за банківською гарантією суд відзначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Як встановлено судом, на виконання умов договору №25 ТОВ «ПОТАТО КОМПАНІ» надало Управлінню освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації Банківську гарантію виконання №G0125/9017 від 09.01.2025, видану Акціонерним товариством КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК».
Згідно зі статтею 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.
Суд зазначає, що гарантія може забезпечувати як грошове так і не грошове зобов'язання боржника, оскільки законом не встановлено будь-яких обмежень щодо можливості застосування такого способу забезпечення в залежності від правової природи основного зобов'язання.
При цьому, відповідальність гаранта перед кредитором носить виключно грошовий характер. При порушенні боржником основного зобов'язання гарант повинен лише сплатити грошову суму відповідно до умов гарантії, а не виконати забезпечене зобов'язання в натурі (передати товар, виконати роботи, надати послуги, тощо).
До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Крім загальних норм цивільного законодавства, що регулюють питання банківської гарантії, такий вид забезпечення виконання зобов'язань також регулюється Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 639 (далі - Положення №639).
Так, відповідно до Положення № 639 принципал - особа, за заявою якої надається гарантія (пункт 2 розділу І Положення № 639). Для отримання гарантії принципал подає до банку-гаранта заяву про надання гарантії (пункт 1 глави 1 розділу II Положення № 639).
Стаття 563 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
Після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії (стаття 564 Цивільного кодексу України).
При цьому, відповідно до статті 565 Цивільного кодексу України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Враховуючи приписи статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України, обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.
При вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов'язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20, від 18.06.2021 у справі 910/16898/19, від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17, від 14.11.2019 у справі № 910/20326/17, від 27.11.2019 у справі № 910/20306/17, від 31.03.2021 у справі № 910/17942/19.
Крім того, встановлення обставин настання гарантійного випадку ґрунтується на двох складових, а саме: невиконання/неналежного виконання принципалом умов договору, виконання зобов'язання яке забезпечено гарантією, і чи могли такі порушення призвести до невиконання робіт у строк, встановлений договором, та неотримання замовником кінцевого результату договору. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 910/2024/24.
За наявності встановленого судом факту порушення зобов'язань за договором № 25 з боку Товариства (основного зобов'язання), в Управління виникли підстави для звернення до Банку для виплати суми банківської гарантії.
У разі настання гарантійного випадку через невиконання принципалом основного зобов'язання (наявність порушення), сплачені кошти за банківською гарантією вважаються такими, що отримані бенефіціаром у межах домовленостей, на виконання основного договору та договору банківської гарантії.
Встановивши у межах даного позову наявність гарантійного випадку (порушення позивачем зобов'язання, забезпеченого гарантією), суд дійшов висновку, що сукупність обставин справи, дає підстави дійти безумовного висновку про безпідставність вимоги про стягнення отриманих грошових коштів за банківською гарантією в розмірі 343 250,00 грн.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК України).
За таких обставин, вимога Товариства про стягнення з відповідача 343 250,00 грн грошових коштів за банківською гарантією №G0125/9017 від 09.01.2025 є такою, що не підлягає задоволенню.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
За таких обставин суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОТАТО КОМПАНІ".
Відповідно до приписів частини 4 та 5 статті 129 Господарського України у разі відмови в позові витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу покладаються на позивача.
Керуючись статтями 73-79, 86, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОТАТО КОМПАНІ" про визнання недійсним односторонній правочин та стягнення 343 250,00 грн відмовити.
2. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОТАТО КОМПАНІ".
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 02.03.2026.