ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
02.03.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/47/26
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Гули У. І., розглянувши матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця Ярош Інни Іванівни, АДРЕСА_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі", вул. Пасічна, буд. 41, кв. 28, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76008
про стягнення заборгованості в сумі 785 214,48 грн.
до Господарського суду Івано-Франківської області через підсистему "Електронний суд" надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Ярош Інни Іванівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі" про стягнення 633 861,28 гривень - основного боргу, 116 625,03 гривень - пені, 12 224,89 гривень -інфляційних нарахувань, 11 251,64 гривень - трьох процентів річних та 11 251,64 гривень - процентів за користування чужими коштами за надані послуги згідно з Договору про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні №040325 від 04.03.2025.
Процесуальні дії у справі, вирішення заяв та клопотань.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 21.01.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
05.02.2026 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, з підстав у ньому викладених та заява, в якій відповідач просить про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.02.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
11.02.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, 17.02.2026 - заперечення відповідача.
Стислий виклад позовних вимог
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №040325 від 04.03.2025 про надання транспортних послуг у міжнародному та регіональному сполученні в частині здійснення оплати за виконані перевезення. Позивач обгрунтовує позов ст. 526, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 909 ЦК України.
Стислий виклад заперечень відповідача.
Відповідач проти позову заперечив, просив у позові відмовити, посилаючись на наступне:
- зазначає про відсутність повноважень представника позивача: позовну заяву сформовано в системі "Електронний суд" 20.01.2026 адвокатом Шабан Василем Гениковичем. Для підтвердження своїх повноважень на представництво інтересів ФОП у Господарському суді Івано-Франківської області додано Ордер на надання правничої допомоги серії ВС № 1431418, підписаний 20.01.2026. Відповідач вказує, що номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане, а також назва органу, у якому надається правнича допомога адвокатом, є обов'язковими реквізитами ордеру. Проте, у наданому до позову ордері такі відомості відсутні. Також відсутній договір про надання правничої допомоги.
- вказує що всі долучені документи оформлені з порушенням установлених вимог щодо їх належного засвідчення. Зокрема, на поданих додатках відсутні відомості про особу, яка здійснила їх засвідчення, а саме ім'я та прізвище відповідальної особи, що унеможливлює ідентифікацію суб'єкта засвідчення та перевірку повноважень такої особи. Крім того, окремі копії документів взагалі не містять відмітки про відповідність оригіналу, що свідчить про відсутність належного підтвердження автентичності наданих матеріалів. За таких обставин подані докази не можуть вважатися належними та допустимими доказами у розумінні процесуального законодавства, оскільки не дають можливості суду достовірно встановити їх відповідність оригіналам та оцінити їх доказову силу.
- вказує що додатки до позовної заяви, підписані з порушенням Державного стандарту, а саме без підписання документа, що передбачає використання особистого власноручного підпису (із зазначенням посади, власного імені та прізвища згідно з ДСТУ 4163:2020).
- вказує, що до позовної заяви надано товарно-транспортні накладні CRM, що викладені іноземними мовами;
- позивач не долучив до позовної заяви рахунок та не звернувся з претензією про погашення боргу. Також відповідач не погоджується з розрахунками позивача.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
04.03.2025 року між ФОП Ярош І.І. (далі - експедитор) та ТОВ "ЕКО-БЕРРІ" (далі - замовник) було укладено Договір №040325 про надання транспортних послуг у міжнародному сполученні (далі - Договір).
Зазначений вище договір укладений у письмовій формі, підписаний сторонами і скріплений їх печатками.
Умови Договору такі:
п. 1.1. За даним Договором Експедитор зобов'язується від свого імені за дорученням та рахунок Замовника виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу в міжнародному та (або) внутрішньодержавному (регіональному) сполученні.
п. 1.5. Конкретні умови кожного замовлення (вид, найменування вантажу та інша необхідна інформація) зазначаються у Заявках, які є невід'ємною частиною даного Договору. Заявка повинна бути виконана на фірмовому бланку Замовника.
п. 1.6. Підтвердженою вважається Заявка, підписана уповноваженими особами Сторін згідно з установчими документами і скріплена круглими печатками Замовника і Експедитора. Підтверджена Сторонами Заявка обов'язкова для виконання Сторонами і є невід'ємною частиною цього Договору. Передана за допомогою факсимільного зв'язку чи електронною поштою Заявка має юридичну силу та прирівнюється до оригіналу.
п. 4.1. Вартість послуг Експедитора узгоджується Сторонами в Заявці. Вартість додаткових витрат і інших платежів, які необхідно виконати Експедитору для виконання своїх обов'язків по Договору в інтересах Замовника, узгоджуються Сторонами в Заявці чи шляхом обміну оригінальними листами, факсимільними та електронними повідомленнями.
п. 4.2. Загальна вартість договору дорівнює сумарній вартості послуг Експедитора, вказаних в Заявках (актах наданих послуг), що підписані Сторонами в період дії даного договору.
п. 5.1. Розрахунок між Замовником та Експедитором за транспортно-експедиційне обслуговування, здійснюються на підставі ставки - фрахту, письмово узгодженої в Заявці на кожне окреме перевезення. Під терміном "ставка-фрахт" для умов даного Договору розуміється вартість перевезення та винагорода Експедитора. Додаткові витрати, зазначені в п. 3.2.7. в ставку фрахту не включені і оплачуються на підставі окремого рахунку та відповідних підтверджуючих документів.
п. 5.2. 3амовник проводить оплату в безготівковій формі, у валюті виставленого рахунку, згідно з заявкою на кожне окреме перевезення.
п. 5.3. Основою для оплати є комплект документів (рахунок на оплату, акт виконаних робіт, транспортна накладна з підтвердженням Замовника про отримання товару, а також інші документи за взаємною домовленістю Сторін), виставлений Замовнику Експедитором.
п. 5.4. Рахунок оплачується Замовником протягом 75-х банківських днів з моменту отримання рахунку, якщо інше не обумовлено в заявці. Передача рахунку допускається за допомогою факсимільного та електронного зв'язку з подальшою передачею оригіналу.
п. 5.5. Датою оплати рахунку вважається дата надходження грошових коштів на рахунок Експедитора з рахунку Замовника.
п. 6.12. Замовник за несвоєчасну оплату вартості виконаних послуг Експедитора, виплачує йому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від невиплаченої суми за кожен день прострочення платежу.
На виконання умов Договору позивачка організувала та надала відповідачу послуги з перевезення вантажів за такими заявками:
- Заявка №281 від 04.03.2025 року на перевезення вантажу за маршрутом с.Тишківці (Коломийський район, Івано-Франківська область) - 04010 Просседі (Prossedi LT);
- Заявка №288 від 09.03.2025 року на перевезення вантажу за маршрутом с.Тишківці (Коломийський район, Івано-Франківська область) - 04010 Просседі (Prossedi LT);
- Заявка №293 від 13.03.2025 року на перевезення вантажу за маршрутом с.Тишківці (Коломийський район, Івано-Франківська область) - 04010 Просседі (Prossedi LT);
- Заявка №295 від 17.03.2025 року на перевезення вантажу за маршрутом с.Тишківці (Коломийський район, Івано-Франківська область) - 27239 Твістрінген (Twistringen);
- Заявка №310 від 03.04.2025 року на перевезення вантажу за маршрутом с.Тишківці (Коломийський район, Івано-Франківська область) - 04010 Просседі (Prossedi LT);
- Заявка №312 від 08.04.2025 року на перевезення вантажу за маршрутом с.Тишківці (Коломийський район, Івано-Франківська область) - 24066 Педренго (Pedrengo BG).
Ставки фрахту та дати замитнення/завантаження погоджені сторонами в заявках про надання транспортних послуг з перевезення вантажів.
Виконання умов договору перевезення підтверджується міжнародними товаро-транспортними накладними та актами здачі-приймання робіт (наданих послуг):
- по Заявці №281 від 04.03.2025 року - CMR № б/н від 05.03.2025 року та Актом здачі-приймання робіт (наданих послуг) №857 від 11.03.2025 року на суму 103808,85 гривень. У вказаному акті міститься посилання на рахунок на оплату №857 від 11.03.2025 року;
- по Заявці №288 від 09.03.2025 року - CMR № б/н від 11.03.2025 року та Актом здачі-приймання робіт (наданих послуг) №913 від 15.03.2025 року на суму 105034,17 гривень. У вказаному акті міститься посилання на рахунок на оплату №913 від 15.03.2025 року;
- по Заявці №293 від 13.03.2025 року - CMR № б/н від 14.03.2025 року та Актом здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1054 від 18.03.2025 року на суму 103501,61 гривень. У вказаному акті міститься посилання на рахунок на оплату №1054 від 18.03.2025 року;
- по Заявці №295 від 17.03.2025 року - CMR № б/н від 20.03.2025 року та Актом здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1084 від 27.03.2025 року на суму 106508,81 гривень. У вказаному акті міститься посилання на рахунок на оплату №1084 від 27.03.2025 року;
- по Заявці №310 від 03.04.2025 року - CMR № б/н від 31.03.2025 року та Актом здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1241 від 15.04.2025 року на суму 105694,80 гривень. У вказаному акті міститься посилання на рахунок на оплату №1241 від 15.04.2025 року;
- по Заявці №312 від 08.04.2025 року - CMR № б/н від 09.04.2025 року та Актом здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1315 від 16.04.2025 року на суму 109313,04 гривень. У вказаному акті міститься посилання на рахунок на оплату №1315 від 16.04.2025 року.
Послуги перевезення за погодженими у Заявках маршрутами були виконані належним чином, що підтверджується відтисками штампів і підписами уповноважених осіб вантажоодержувача у графі 24 накладних СМR та відсутністю будь-яких зауважень у цій графі.
Також вказані Акти здачі-приймання послуг підписані сторонами та скріплені печатками сторін.
За змістом пункту "Умови оплати" заявок про надання транспортних послуг з перевезення вантажів, виставлений перевізником рахунок оплачується після отримання повного пакету оригіналів документів: рахунок-фактура, акт виконаних робіт в двох екземплярах (датою доставки вантажу згідно СМR), міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) з датою і печаткою отримувача про розвантаження, роздруківка термописця за час транспортування від моменту завантаження до моменту вивантаження, підписана виконавцем заявка замовника.
Замовник надані перевізником послуги в сумі 633 861,28 грн не оплатив, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Оцінка доказів. Норми права, які застосував суд, та інші мотиви ухваленого рішення.
Внаслідок укладення Договору про надання транспортних послуг у міжнародному та регіональному сполученні від 04.03.2025 між сторонами відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що Договір № №040325 про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні від 04.03.2025 укладений у письмовій формі, підписаний і скріплений печатками сторін, сторони погодили всі істотні умови договору та досягнули згоди щодо виконання умов останнього.
Спірний договір, укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Відповідно до ст. 929, 931 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Абзацом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором № 040325 від 04.03.2025 про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні та заявкою №281 від 04.03.2025 року, заявкою №288 від 09.03.2025 року, заявкою №293 від 13.03.2025 року, заявкою №295 від 17.03.2025 року, заявкою №310 від 03.04.2025 року, заявкою №312 від 08.04.2025 року.
Пунктом 5.4 Договору сторони погодили, що рахунок оплачується замовником протягом 75-ти банківських днів з моменту отримання рахунку, якщо інше не обумовлено в заявці.
За змістом пункту "Умови оплати" зазначених вище заявок про надання транспортних послуг з перевезення вантажів, виставлений перевізником рахунок оплачується після отримання повного пакету оригіналів документів: рахунок-фактура, акт виконаних робіт в двох екземплярах (датою доставки вантажу згідно СМR), міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) з датою і печаткою отримувача про розвантаження, роздруківка термописця за час транспортування від моменту завантаження до моменту вивантаження, підписана виконавцем заявка замовника.
Матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про неотримання пакету надісланих відповідачу документів або некомплектність такого.
У порушення договірних умов, замовник (відповідач) не оплатив перевізнику (позивачу) вартість наданих транспортних послуг.
Заборгованість відповідача перед позивачем за надані транспортні послуги в сумі 633 861,28 грн не сплачена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується документально та не спростований відповідачем.
Відповідно до ст. 525, 526, 530 ЦК України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору у встановлений строк.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Аналогічні правові висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 646/14523/15-ц та № 703/2718/16-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Позивач визначив суму 3% річних у розмірі 11 251,64 грн та 12 224,89 грн інфляційних втрат. Суд перевірив правильність розрахунків позивача і встановив, що розрахунок зроблено арифметично і методологічно правильно. Контррозрахунків відповідач не надав.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 116 625,03 грн пені, яка нарахована ним за період з 26.05.2025 по 13.01.2026.
Заявлені у відповідній частині вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
В силу ч.1 ст.216, ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як установлено п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як визначено ч.2 ст.343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв'язку з несвоєчасним виконання грошового зобов'язання, встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
У пункті 6.12. Договору №040325 про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні від 04.03.2025 року визначено, що замовник за несвоєчасну оплату вартості виконаних послуг експедитора, виплачує йому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від невиплаченої суми за кожен день прострочення платежу.
Оскільки відповідач допустив порушення зобов'язань у вигляді прострочення оплати за надані послуги, позивач набув права вимагати сплати пені, передбаченої п.6.12 договору.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин та порушення строку виконання зобов'язання з оплати товару за всіма видатковими накладними, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Положеннями ч.6 ст.232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, протягом якого кредитор має право нараховувати пеню і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено за згодою сторін. Перебіг відповідного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (висновок викладений у постановах Верховного Суду у справі №907/65/18 від 12.03.2020, у справі №916/1777/19 від 10.09.2020, у справі №911/858/22 від 27.02.2024).
Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 виснувала про те, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч.6 ст.232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч.6 ст.232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.
Між тим, нарахування позивачем пені на заборгованість з оплати транспортно-експедиційних послуг здійснено понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України, однак, договором або окремою угодою його сторони не передбачили за взаємною згодою можливість нарахування пені понад строк, встановлений відповідною нормою, що діяла в момент укладення такого договору та порушення строку оплати.
Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції, оскільки період нарахування, на який погодились сторони, не визначений.
Законом «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», який набув чинності 28.02.2025 та введений в дію з 28.08.2025, з дня якого визнано Господарський кодекс України таким, що втратив чинність, ч.3 ст.549 ЦК України доповнено абз.2 наступного змісту: «Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені».
Отже, ч.3 ст.549 ЦК України, яка не обмежує нарахування пені певним строком, яка діє на даний час, також діяла у проміжку часу, за який позивачем нараховано пеню. Разом з тим, відповідна норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки не була чинною на момент виникнення правовідносин сторін - укладення договору, а також в момент порушення строку виконання зобов'язання з оплати послуг, у який у позивача виникло право нараховувати пеню за таке порушення протягом 6 місяців.
При цьому, суд виходить з положень ст.5 ЦК України про дію актів цивільного законодавства у часі, яка передбачає наступне: акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (ч.1); акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (ч.2); якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ч.3).
За таких обставин, нарахування позивачем пені на борг за надання послуг понад шестимісячний строк є безпідставним. Так, позивач мав право нараховувати пеню на борг у період з 26.05.2025 по 25.11.2025.
За розрахунком суду, враховуючи розмір боргу, періоди прострочення за кожним актом здачі-приймання робіт, розмір облікових ставок НБУ у певному періоді прострочення, загальний розмір пені складає 90 152,33 грн.
Розбіжності у розрахунках з позивачем спричинені нарахуванням позивачем на борг за відповідними актами пені понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України.
Отже, вимоги в частині стягнення пені суд задовольняє у розмірі 90 152,33 грн, а у задоволенні вимог в частині стягнення пені у розмірі 26 472,7 грн - відмовляє.
У позовній заяві позивач просить також стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 11 251,64 грн.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п'ята статті 694 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами (постанова Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 921/395/20).
У зв'язку з викладеним, суд вважає вимогу позивача про стягнення 11 251,64 грн. процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, необгрунтованою.
Зважаючи на викладене, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення за Договором, а саме: 633 861,28 гривень - основного боргу, 90 152,33 гривень - пені, 12 224,89 гривень - інфляційних нарахувань, 11 251,64 гривень - трьох процентів річних.
В частині стягнення 11 251,64 гривень процентів за користування чужими коштами та 26 472,70 гривень пені слід відмовити.
Розглянувши заперечення відповідача викладені у відзиві на позов суд зазначає.
Згідно із ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" одним із документів, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги є ордер.
Ордер - це письмовий документ, що у випадках, встановлених Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (ч.2 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції, затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 року №41 в редакції від 17.10.2025 року (далі - Положення) встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об'єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів. Відповідно до пункту 2 Положення ордер на надання правничої допомоги є письмовий документ (в паперовій або електронній формі), що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05.07.2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншими законами України.
Відповідно до пунктів 3-5 Положення в Україні встановлюється єдина, обов'язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України (зразок в Додатку 1). Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням та повинен містити обов'язкові реквізити, передбачені цим Положенням. Ордер, встановленої форми, є обов'язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Згідно з пунктом 6 Положення бланки ордерів, згідно затвердженої типової форми, генеруються у відповідному розділі «Особистого кабінету адвоката» на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України www.unba.org.ua слідуючи командам системи.
Пункт 12 Положення визначає реквізити, які містить ордер, а саме: 12.1.Серію, порядковий номер ордера; 12.2. Прізвище, ім'я, по батькові або найменування особи, якій надається правнича допомога; 12.3. Посилання на договір про надання правничої допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правничої допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа; 12.4 Назву органу, у якому надається правнича допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо); 12.5. Прізвище, ім'я, по батькові адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (КДКА відповідного регіону, з 01.01.2013 року радою адвокатів відповідного регіону); 12.6. Ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням (повне найменування адвокатського бюро/адвокатського об'єднання та його місцезнаходження); 12.7. Адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро/адвокатського об'єднання, яке видає ордер; 12.8. Обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої допомоги; 12.9. Дату видачі ордера; 12.10. Підпис адвоката (власноручний або електронний) який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі "Адвокат"); 12.11. Підпис адвоката, який надає правову допомогу, якщо ордер виданий адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням (у графі «Адвокат»); 12.12. Підпис керівника адвокатського бюро / адвокатського об'єднання, відтиск печатки адвокатського бюро / адвокатського об'єднання (за наявності) у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро / адвокатським об'єднанням; 12.13. Двовимірний штрих-код (QR-код) з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ.
Судом встановлено, що адвокатом позивача Шабан В.Г. на підтвердження своїх повноважень до позовної заяви додано ордер на надання правничої допомоги серії ВС № 1431418 від 20.01.2026, який сформований відповідно до Положення.
Сформований адвокатом ордер відповідає типовій формі, визначеній у Додатку №1, зокрема, містить двовимірний штрих-код (QR-код) з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ, і у ньому заповнені всі реквізити, ордер містить підпис адвоката.
Відтак, повноваження представника позивача на підписання позовної заяви та інших процесуальних документів у справі, а також представлення інтересів позивача у даній справі підтверджено адвокатом на стадії подання позову, з огляду на що у суду не було підстав для повернення позовної заяви без розгляду.
З 05 жовтня 2021 року офіційно почали функціонувати підсистеми «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистеми відеоконференцзв'язку.
Надсилання процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд», розміщеному за посиланням (https://cabinet.court.gov.ua), відповідно з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та з обов'язковим використанням власного електронного підпису. Отже, альтернативою звернення учасників справи до суду з позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов'язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через підсистему «Електронний кабінет».
Документи, подані через підсистему «Електронний суд», підписуються кваліфікованим електронним підписом (КЕП), що автоматично засвідчує їх, отже, твердження відповідача що частина документів не засвідчені належним чином, не знайшли свого підтвердження.
Твердження відповідача що Акти здачі-приймання робіт, Заявки, CMR накладні підписані з порушенням Державного стандарту, а саме без підписання документа, що передбачає використання особистого власноручного підпису не знайшли свого підтвердження. З матеріалів справи вбачається, що акти здачі-приймання послуг підписані Сліпкевич Р.В. який є керівником ТОВ "Еко-беррі", відповідно до витягу з ЄДРПОУ та скріплені печаткою ТОВ "Еко-беррі" без будь-яких зауважень та претензій. Заявки про надання транспортних вимог та CMR накладні також підписані відповідальною особою відповідача та скріплені печаткою ТОВ "Еко-беррі".
Щодо тверджень відповідача, що позивач не направив відповідачу рахунок та не звернувся з претензією про погашення боргу, суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару (послуг) не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату, тобто носить інформаційний характер (постанови Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18).
Господарський процесуальний кодекс України не встановлює обов'язкового досудового врегулювання спорів, тому направлення претензії є правом, а не обов'язком сторони. Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право на судовий захист.
CMR (міжнародна автомобільна накладна) - це стандартизований документ, що базується на Конвенції КДПВ та зазвичай заповнюється латиницею або мовами країн-учасниць. Оскільки CMR має уніфіковану форму, затверджену міжнародними нормами, вона не потребує окремого перекладу, якщо заповнена загальновживаною латиницею.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що всі інші доводи сторін не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно приписів ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з статтею 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Беручи до уваги вищенаведене, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме до стягнення належать 633 861,28 гривень - основного боргу, 90 152,33 гривень - пені, 12 224,89 гривень -інфляційних нарахувань, 11 251,64 гривень - трьох процентів річних; в частині стягнення 11 251,64 гривень - процентів за користування чужими коштами та 26 472,70 гривень - пені відмовити.
Судові витрати.
Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач сплатив судовий збір в розмірі 9 422,58 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 14 від 14.01.2026.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 8 969,88 грн.
Керуючись ст. 2, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 253, 256 ГПК України, суд
ухвалив:
позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-БЕРРІ» (76008 Івано-Франківська область, Івано-Франківський, м. Івано-Франківськ, вул. Пасічна, буд. 41, кв. 28, код ЄДРПОУ 45252288) на користь Фізичної особи-підприємця Ярош Інни Іванівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 633 861,28 гривень - основного боргу, 90 152,33 гривень - пені, 12 224,89 гривень - інфляційних нарахувань, 11 251,64 гривень - трьох процентів річних та 8 969,88 гривень судового збору.
В частині стягнення 11 251,64 гривень - процентів за користування чужими коштами, 26 472,70 гривень - пені відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Гула У.І.