номер провадження справи 7/160/25
05.01.2026 Справа № 908/2568/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Лєскіної Ірини Євгенівни, за участі секретаря судового засідання Даниленко Віти Сергіївни, розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/2568/25
за позовом: Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 04053915)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Тараканова Андрія Геннадійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ НОМЕР_1 )
про стягнення 1319419,51 грн,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Савченко І.Г., дов. б/н від 22.05.2024, виписка з ЄДР, посвідчення №1600 від 20.05.2024
від відповідача: не з'явився
Процесуальні дії у справі. Процесуальні питання, вирішені судом.
До Господарського суду Запорізької області звернувся позивач Запорізька міська рада про стягнення доходу, отриманого від використання без належної правової підстави земельної ділянки комунальної форми власності, кадастровий номер 2310100000:03:025:0019, загальною площею 0,2413 га, по вул. Східній, 3Г у місті Запоріжжя за період з 08.08.2017 по 31.12.2024 з відповідача Фізичної особи-підприємця Тараканова Андрія Геннадійовича в сумі 1319419,51 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Лєскіній І.Є.
Ухвалою суду від 25.08.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі №908/2568/25, яке суд ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 24.09.2025 о/об 10 год. 00 хв.
У системі "Електронний суд" 23.09.2025 відповідачем сформовано клопотання про закриття провадження у справі (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 19303/08-08/25 від 24.09.2025).
У судовому засіданні 24.09.2025 приймали участь представники обох сторін.
Представник позивача повідомив, що не отримував клопотання про закриття провадження та не ознайомлений з його змістом. У зв'язку з цим представником позивача було заявлено усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для обґрунтування правової позиції.
Представник відповідача повідомив, що відзив на позов не подано через невирішене питання щодо підсудності справи. Заявив усне клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву. Щодо клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання представник відповідача не заперечив.
Ухвалою суду 24.09.2025 суд відклав підготовче засідання на 08.10.2025 о/об 09 год. 30хв.
У судовому засіданні 08.10.2025 приймали участь представники обох сторін.
Представник позивача повідомив суд, що подав заперечення проти закриття провадження. До заперечень додано інформаційну довідку з Державного земельного кадастру щодо права власності та речових прав на земельну ділянку. Заперечення надіслано відповідачу поштою. У зв'язку з технічними проблемами завантаження до електронного кабінету суду просив відкласти підготовче засідання.
Представник відповідача зазначив, що на даний час заперечень від позивача не отримав, не заперечив проти відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду 08.10.2025 відкладено підготовче засідання на 15.10.2025 о/об 12 год. 30хв.
У судовому засіданні 15.10.2025 приймали участь представники обох сторін.
Представник відповідача підтримав подану заяву про закриття провадження у справі, обґрунтувавши свою позицію із посиланням на доводи, викладені у клопотанні.
Представник позивача надав стислий виклад заперечень на заяву щодо закриття провадження.
Суд, заслухавши думку сторін, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.
Ухвалюючи рішення про відмову у закритті провадження у справі, суд виходив із такого.
Із відповіді № 1696105 від 21.08.2025 з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань убачається, що відповідач зареєстрував основні види діяльності: торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; надання в оренду й експлуатацією власного чи орендованого нерухомого майна.
Означене кореспондує призначенню земельної ділянки.
Беручи до уваги позицію Верховного Суду, який у розмежуванні компетенції господарських та цивільних судів взяв до уваги предмет використання земельної ділянки, суд уважав, що підстави для закриття провадження у справі відсутні.
Представник відповідача заявив усне клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву.
Представник позивача не заперечив.
Суд надав відповідачу строк для подання відзиву протягом 15 днів з дня оголошення ухвали суду, а також роз'яснив представнику позивача про право подати відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 15.10.2025 суд залишив без задоволення клопотання представника Фізичної особи-підприємця Тараканова Андрія Геннадійовича про закриття провадження у справі (зареєстровано в канцелярії суду за вх. №19303/08-08/25 від 24.09.2025). Продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів. Відклав підготовче засідання на 11.11.2025 о 12 год. 30 хв.
У системі "Електронний суд" 30.10.2025 (зареєстровано в канцелярії суду за вх. №21964/08-08/25 від 31.10.2025) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відзив долучено до матеріалів справи.
Від відповідача 10.11.2025 (зареєстровано в канцелярії суду за вх. №22603/08-08/25 від 10.11.2025) надійшли додаткові пояснення у справі, в яких останній просить суд позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши на користь позивача дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за 2024 рік, у розмірі 90403,59 грн.
Відповідачем 11.11.2025 подано клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналу доказу.
Судом визнано причини пропуску подання доказів поважними, докази долучено до матеріалів справи. Представник позивача проти долучення доказів не заперечив.
Судом у підготовчому засіданні 11.11.2025 з'ясовано у представників сторін, чи про всі обставини повідомлено суд, чи всі докази подані, чи можливо закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.
Представники сторін не заперечили проти призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду 11.11.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу по суті на 17.11.2025 о/об 11 год. 30 хв.
Позивачем у системі "Електронний суд" 13.11.2025 сформовано відповідь на відзив. Просить прийняти її до матеріалів справи, врахувати викладені пояснення, міркування та аргументи при розгляді справи по суті та ухваленні рішення (зареєстровано в канцелярії Господарського суду Запорізької області за вх. № 22940/08-08/25 від 13.11.2025).
У судовому засіданні 17.11.2025 приймали участь представники обох сторін.
Представник позивача у судовому засіданні клопотав про відкладення судового засідання, оскільки є намір подати заперечення на відповідь на відзив до початку розгляду справи по суті.
У судовому засіданні 17.11.2025 оголошено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні до 09.12.2025 о 10 год. 30 хв.
У системі "Електронний суд" відповідачем 21.11.2025 сформовано заперечення відповідь на відзив (зареєстровано в канцелярії Господарського суду Запорізької області за вх. № 23641/08-08/25 від 24.11.2025). Відповідач вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідачем у системі "Електронний суд" 08.12.2025 сформовано клопотання про відкладення розгляду справи. У клопотанні зазначено, що представник не зможе бути присутнім на судовому засіданні через участь у розгляді справи № 908/815/17 у приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (зареєстровано в канцелярії Господарського суду Запорізької області за вх. № 24756/08-08/25 від 09.12.2025).
У судовому засіданні 09.12.2025 приймав участь представник позивача.
Представник позивача залишив подане клопотання на розсуду суду.
Ухвалою суду від 09.12.2025 суд відклав розгляд справи на 18.12.2025 о 11 год. 30 хв.
Зважаючи на обсяг доказів, що підлягають дослідженню, суд оголошує протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні до 24.12.2025 об 11-00. Суд у судовому засіданні повідомив сторін про дату, час та місце проведення наступного судового засідання під звукозапис та розписку.
Після закінчення судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та повідомив про відкладення його проголошення до 05.01.2026 о 14 год. 20 хв.
У судовому засіданні 05.01.2025 приймав участь представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не прибув.
Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічного засобу, відповідно до положення ст. 222 ГПК України.
У судовому засіданні 05.01.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Стислий виклад позицій позивача, відповідача.
Запорізька міська рада 22.08.2025 звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення доходу, отриманого від використання без належної правової підстави земельної ділянки комунальної форми власності, кадастровий номер 2310100000:03:025:0019, загальною площею 0,2413 га, по вул. Східній, 3Г у місті Запоріжжя за період з 08.08.2017 по 31.12.2024 з відповідача Фізичної особи-підприємця Тараканова Андрія Геннадійовича в сумі 1319419,51 грн.
Позов заявлено на підставі ст. ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст. ст. 120, 125, 126, 152, 206 Земельного кодексу України, норм Податкового кодексу України.
Відповідач у відзиві заперечив проти позовних вимог. У спростування позовних вимог відповідач указує на те, що він є власником нерухомого майна - склад № 1 інв. № 4 (літ. В), склад № 2 інв. № 5 (літ. Б), будинок АБК інв. № 1, які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Східна, буд. 3Г. Дата набуття права власності - 14.09.2016 та 08.08.2017.
Станом на момент набуття відповідачем права власності на об'єкти нерухомого майна (14.09.2016 та 08.08.2017) земельна ділянка площею 0,2413 га кадастровий номер 2310100000:03:025:0019 не перебувала у користуванні та не мала попереднього землекористувача, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, а саме, з огляду на те, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.07.2024 у справі № 908/2096/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2024, договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:03:025:0019, загальною площею 0,2413 га. Укладений між Запорізькою міською радою та попереднім власником нерухомості ТОВ «Багатопрофільна торгівельно-промислова компанія «Алні» розірвано.
Таким чином вимоги ч. 2 ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідач також заперечує щодо площі земельної ділянки, яка фактично використовується відповідачем.
Щодо застосування підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України відповідач вказує, що з урахуванням правової природи заявлених позивачем до стягнення коштів, які фактично є заборгованістю з орендної плати, та правових висновків Верховного Суду, відповідач звільнений від їх сплати за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 на підставі вимог п.п. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (у редакції Закону № 3050), Наказу № 309.
У відзиві на позовну заяву відповідач також заперечує щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка підлягає застосуванню. Відповідно до вимог Закону єдиним документом, який підтверджує НГО земельної ділянки є Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, правом на формування якого, у тому числі застосування коефіцієнтів індексації, є виключно органи, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру - територіальні органи Держгеокадастру України.
Розрахунки розміру орендної плати, яка підлягала сплаті відповідачем за період з 08.08.2017 по 31.12.2023 (за кожен рік окремо) позивачем виконано самостійно за відсутності Витягів із НГО за відповідні роки (2017-2023) з використанням інформацію про НГО земельної ділянки у 2024 році, що суперечить вимогам ст. 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» та правовим висновкам Верховного Суду щодо їх застосування.
Самостійне обчислення Запорізькою міською радою нормативної грошової оцінки земельної ділянки за період з 08.08.2017 по 31.12.2023 (за кожен рік окремо) з використанням інформації про НГО земельної ділянки у 2024 році є неправомірним та суперечить вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 20, 23 Закону України «Про оцінку земель».
На підставі викладених у відзиві заперечень відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
Обставини справи, встановлені судом, та докази, що їх підтверджують.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на об'єкти нерухомого майна склад №1 інв.№4 (літ.В), склад №2 інв.№5 (літ.Б), будинок АБК інв.№1 розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:03:025:0019, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Східна, 3Г, зареєстровано за Таракановим Андрієм Геннадійовичем (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Між Запорізькою міською радою та фізичною особою-підприємцем Таракановим А.Г. договір оренди на земельну ділянку кадастровим номером 2310100000:03:025:0019 не обліковується.
Згідно з інформацією Головного управління ДПС у Запорізькій області та департаменту фінансової та бюджетної політики Запорізької міської ради Тараканов А.Г. за період 2017-2024 роки не значиться на обліку як платник земельного податку та не сплачував орендної плати за земельну ділянку кадастровим номером 2310100000:03:025:0019.
Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда, розмішені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельного ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Наведене вище свідчить про безоплатне та безпідставне використання Відповідачем земельної ділянки комунальної форми власності, площею 0,2413 га, кадастровий номер 2310100000:03:025:0019, з цільовим призначенням для розташування адміністративно-складського комплексу, без правовстановлюючих документів, за період часу з 08.08.2017 по 31.12.2024, що є порушенням вимог ст. 206 Земельного кодексу України щодо платності використання землі.
Запорізька міська рада 28.11.2018 прийняла рішення №26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» (повний текст рішення знаходиться у відкритому доступі на офіційному сайті Запорізької міської ради).
Зазначеним рішенням Запорізькою міською радою було встановлено розміри орендної плати за використання земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності (у відсотках від їх нормативної грошової оцінки).
Відповідно до додатку до вказаного рішення (повний текст додатку до рішення знаходиться у відкритому доступі на офіційному сайті Запорізької міської ради) річний розмір орендної плати за користування спірною земельною ділянкою становить 3 відсотки від її нормативної грошової оцінки.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок. Відповідно до листа Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру № 6- 28-0.222-600/2-24 від 12.01.2024, остання повідомила значення коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 1996-2023 роки.
Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за попередній рік застосовується для розрахунку податкового зобов'язання на наступний рік.
Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 15.05.2024 № НВ-2300067842024 (надалі - НГО), нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:03:025:0019, загальною площею 0,2413 га, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Східна, 3Г, становить 7 228 093,24 грн. (сім мільйонів двісті двадцять вісім тисяч дев'яносто три грн. 24 коп.), у цінах 2024 року.
Запорізькою міською радою складено розрахунок, щодо розміру недоотриманих доходів за фактичне користування Таракановим А. Г. земельною ділянкою площею 0,2413 га, з кадастровим номером 2310100000:03:025:0019, розташованою за адресою: м. Запоріжжя, вул. Східна, 3Г, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 08.08.2017 по 31.12.2024, який розраховано наступним чином:
1) Сума недоотриманої орендної плати за 2024 рік дорівнює: 7 228 093,24 грн. (розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в цінах 2024 року) * 3% = 216 842,80 грн. (річна орендна плата в цінах 2024 року, яка дорівнює сумі недоотриманої орендної плати за 2024).
2) Сума недоотриманої орендної плати за 2023 рік дорівнює: 7 228 093,24 грн. (НГО в цінах 2024 року) / 1,051 (коефіцієнт індексації НГО за 2023 рік) = 6 877 348,47 грн. (НГО в цінах 2023 року); Сума недоотриманої орендної плати за 2023 дорівнює: 6 877 348,47 грн. * 3% = 206 320,45 грн.
3) Сума недоотриманої орендної плати за 2022 рік дорівнює: 6 877 348,47 грн. (НГО в цінах 2023 року) / 1,15 (коефіцієнт індексації НГО за 2022 рік) = 5 980 303,02 грн. (НГО в цінах 2022 року); Сума недоотриманої орендної плати за 2022 рік дорівнює: 5 980 303,02 грн. * 3% = 179 409,09 грн.
4) Сума недоотриманої орендної плати за 2021 рік дорівнює: 5 980 303,02 грн. (НГО в цінах 2022 року) / 1,1 (коефіцієнт індексації НГО за 2021 рік) = 5 436 639,11 грн. (НГО в цінах 2021 року); Сума недоотриманої орендної плати за 2021 рік дорівнює: 5 436 639,11 грн. * 3% = 163 099,17 грн.
5) Сума недоотриманої орендної плати за 2020 рік дорівнює: 5 436 639,11 грн. (НГО в цінах 2021 року) / 1,0 (коефіцієнт індексації НГО за 2020 рік) = 5 436 639,11 грн. (НГО в цінах 2020 року); Сума недоотриманої орендної плати за 2020 рік дорівнює: 5 436 639,11 грн. * 3% = 163 099,17 грн.
6) Сума недоотриманої орендної плати за 2019 рік дорівнює: 5 436 639,11 грн. (НГО в цінах 2020 року) / 1,0 (коефіцієнт індексації НГО за 2019 рік) = 5 436 639,11 грн. (НГО в цінах 2019 року); Сума недоотриманої орендної плати за 2019 рік дорівнює: 5 436 639,11 грн. * 3% = 163 099,17 грн.
7) Сума недоотриманої орендної плати за 2018 рік дорівнює: 5 436 639,11 грн. (НГО в цінах 2019 року) / 1,0 (коефіцієнт індексації НГО за 2018 рік) = 5 436 639,11 грн. (НГО в цінах 2018 року); Сума недоотриманої орендної плати за 2018 рік дорівнює: 5 436 639,11 грн. * 3% = 163 099,17 грн.
8) Сума недоотриманої орендної плати з 08.08.2017 по 31.12.2017 дорівнює: 5 436 639,11 грн. (НГО в цінах 2018 року) / 1,0 (коефіцієнт індексації НГО за 2017 рік) = 5 436 639,11 грн. (НГО в цінах 2017 року); сума орендної плати за 2017 рік дорівнює: 5 436 639,11 грн. * 3% = 163 099,17 грн.; сума орендної плати за 1 міс. 2017 року дорівнює: 163 099,17 грн. / 12 міс. = 13 591,60 грн.; сума орендної плати з 08.08.2021 по 31.08.2017 (23 дня) дорівнює: 13 591,60 грн / 31 * 23 = 10 084,09 грн.; 13 591,60 грн. * 4 міс. + 10 084,09 грн. = 64 450,49 грн.
9) Загальна сума недоотриманої орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:03:025:0019 (з 08.08.2017 по 31.12.2024 включно) склала: 64 450,49 грн. + 163 099,17 грн. + 163 099,17 грн. + 163 099,17 грн. + 163 099,17 грн. + 179 409,09 грн. + 206 320,45 грн. + 216 842,80 грн. = 1 319 419,51 грн.
Беручи до уваги, що за вказаний період часу відповідач користувався вказаною земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:03:025:0019 без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України останній повинен відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які вона могла одержати від безпідставно набутого майна.
Відновлення порушених прав Запорізької міської ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов, як і фактичний добросовісний землекористувач.
Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення. Висновки суду.
Згідно зі статтею 265 Податкового кодексу України плата за землю є складовою податку на майно.
Статтею 10 Податкового кодексу України встановлено, що податок на майно є місцевим податком. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до ст. 288.5.1. Податкового кодексу України розмір річної орендної плати не може бути меншим розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території. За приписами підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно положень ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Несплата Запорізькій міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, який може бути використаний для задоволення нагальних потреб.
Таким чином, ФОП Тараканов А. Г., не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшив вартість власного майна, а Запорізькою міською радою втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), на отримання яких позивач цілком правомірно очікував.
Запорізька міська рада відповідно до вимог пунктів 3, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» та ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України є органом, який від імені територіальної громади здійснює права власника, щодо спірної земельної ділянки.
Крім того, відповідно до вимог ст. ст. 2, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Запорізька міська рада є органом, через який територіальною громадою міста Запоріжжя безпосередньо здійснюється місцеве самоврядування.
Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Натомість, Відповідачем право оренди на земельну ділянку у зв'язку з набуттям права власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, не отримане та не оформлене.
Основою будь-якої держави є нормативно-правові акти, які є обов'язковими до виконання. Без права і законодавства держава не спроможна об'єктивно управляти суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень, охороняти і захищати права своїх громадян. При цьому, створюючи систему органів державної влади та визнаючи свободу кожного у реалізації права на власність, держава жодним чином не мала на меті, щоб будь-який суб'єкт правовідносин міг обійти встановлений законом порядок набуття певних прав.
Саме тому, врегульовуючи відносини набуття права на власність, законодавець унормував їх шляхом встановлення відповідних процедур, з якою вимогою - недопущення порушення прав інших осіб. При цьому, кожному без винятку не надано право на зловживання чи нівелювання закону.
Використання спірної земельної ділянки Відповідачем без належного правового оформлення позбавило Запорізьку міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати.
Як визначено у ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
У відповідності до ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Таким чином, з моменту визначення меж та площі земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Східна, 3Г, кадастровий номер земельної ділянки: 2310100000:03:025:0019, зазначена земельна ділянка є цілісним об'єктом цивільних прав, поділ або об'єднання якого можливі лише за умов дотримання процедури розроблення та затвердження землевпорядної документації, передбаченої законодавством, що регулює земельні відносини. До моменту поділу або об'єднання цієї земельної ділянки, права та обов'язки, що виникають у зв'язку з нею, розповсюджуються на всю в площу та у межах, зареєстрованих у Державному земельному кадастрі та визначених попередньою документацією із землеустрою.
Згідно із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові у справі №318/1274/18 від 20.01.2021, при відсутності окремої цивільно-правової угоди, щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість.
Ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
При застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 125 Земельного кодексу України слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці.
Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Тобто, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6- 2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 і Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від них.
Правовий механізм переходу права на землю у зв'язку з переходом права на будинок, будівлю або споруду визначений ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України. Виходячи зі змісту зазначених статей закону, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або користуванні колишнього власника будівлі.
Крім того, згідно зі ст.11 Господарського процесуального кодексу України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини «Федоренко проти України» від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У спірних правовідносинах неотримані Запорізькою міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини «виправдане очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права власності територіальної громади м. Запоріжжя. Як вбачається із положень ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
У той же час, Главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України (ст. ст. 116, 120-126) визначена певна процедура набуття та оформлення прав на землі комунальною власності громадянами та юридичними особами, яка передбачає звернення до власника землі (територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування) з метою подальшого оформлення права на землю.
Вказана процедура є обов'язково для всіх суб'єктів земельних відносин.
Отже, з моменту набуття у власність Відповідача об'єкта нерухомого майна за адресою: м. Запоріжжя, вул. Східна, 3Г, без подальшого оформлення прав на користування земельною ділянкою, діяльність Відповідача на землях комунальної форми власності має лише видимість законної, що фактично можна віднести до зловживання правом, а саме особливого виду юридично значущої поведінки, яка полягає в соціально шкідливих учинках суб'єкта права, у використані недозволених конкретних форм у межах дозволеного законом типу поведінки, що суперечить цільовому призначенню права.
Водночас, за змістом ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту реєстрації цих прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяжень, які підлягають державній реєстрації, відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідачем речове право на вказану земельну ділянку не оформлено та не зареєстровано, що підтверджується інформацією наданою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть, якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Предметом позову є стягнення з власників об'єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені, без належних на те правових підстав. Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України.
Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга ст. 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).
За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди. При цьому згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
З часу виникнення у Відповідача права власності на нерухоме майно за адресою: м. Запоріжжя, вул. Східна, 3Г, у Відповідача виник обов'язок укласти договір оренди та зареєструвати на підставі цього право оренди землі.
Однак, відповідний договір оренди Відповідачем не було укладено після 08.08.2017, а тому ФОП Тараканов А. Г. є набувачем права користування земельною ділянкою, без сплати відповідної орендної плати, за відсутності укладеного договору. Відповідачем збільшено вартість власного майна, а Запорізькою міського радою (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати Відповідачем за рахунок Запорізької міської ради.
Тобто, в даному випадку, до моменту оформлення власниками об'єкта нерухомого майна права оренди (іншого речового права) щодо земельної ділянки, на якій розташовано цей об'єкт, відносини з фактичного користування ним без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Вказана правова позиція узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постановах від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16- ц та від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.
З аналізу змісту норм ст. 1212-1214 Цивільного кодексу випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
У спірних правовідносинах наявні всі три вказані умови.
Щодо першої - відповідач зберіг майно (грошові кошти) у розмірі орендної плати, яка нараховується за володіння і користування земельною ділянкою комунальної власності за адресою: м. Запоріжжя, вул. Східна, 3Г.
Збереження такого майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідачів з моменту набуття права власності на нежитлову будівлю за адресою: м. Запоріжжя, вул. Східна, 3Г. Це є проявом правової природи нерухомого майна.
Набута відповідачем будівля, будучи, згідно зі ст. 181 Цивільного кодексу України, нерухомим майном, є органічно та нерозривно пов'язаною з земельною ділянкою. Відсутність договору оренди землі має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті чого відбулося збереження відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у розмірі орендної плати.
Щодо другої - правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні, так як реалізація речового права на земельну ділянку згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України, п. 14.1.136 ч. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України здійснюється за плату, що має вноситися на користь Позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем права володіння і користування земельною ділянкою безоплатно - відсутні, так само, як і підстави для ненарахування, несплати орендної плати за землю.
Щодо третьої - відповідач зберіг майно за рахунок позивача. Власником земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:03:025:0019 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Східна, 3Г, є територіальна громада міста Запоріжжя в особі позивача відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України, за якою всі землі в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці є комунальною власністю, за винятком земельних ділянок, які перебувають у державній або приватній власності.
Таким чином, збереження Відповідачем коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення цих коштів у Відповідача за рахунок їх несплати позивачеві.
Незалежно від наявності вини в поведінці Відповідача, сам факт несплати Відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію «виправдане очікування», що є загальновизнаною, у тому числі у практиці ЄСПЛ.
При цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю, як землекористувача, є орендна плата. Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (п.п. 14.1.125, 14.1.136 ст. 14, п. 288.5 ст. 288 Кодексу).
Відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
За приписами ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Згідно ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У зобов'язанні з безпідставного набуття, збереження майна підлягають доведенню: а) факт набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; б) відсутність для цього підстав, встановлених договором, законом або іншими нормативними актами; в) вартість безпідставного збагачення.
Тягар доказування відсутності підстав для збереження майна лежить на власнику майна. При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача, приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
За змістом п. 4 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України, положення Глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначені також ст. 22 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 224, ст. 225 Господарського кодексу України, за змістом яких упущеною вигодою вважаються було порушене, а інша сторона додержувалась правил здійснення господарської діяльності.
За приписами ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, що завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди, таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе ніяких майнових витрат - він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).
У той час на відміну зобов'язань, які виникають із завдання шкоди за п.4 ч.3 ст. 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливим є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Відповідно до вимог ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
Згідно п.п.14.1.54 ст. 14 Податкового кодексу України - будь-який дохід, отриманий резидентами або не резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України, визначається доходом підприємства.
До доходів включається будь-яке збільшення активу або зменшення зобов'язання, згідно з положеннями Бухгалтерського обліку № 15 «Дохід», затвердженим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 року за № 860/4153.
Разом з тим, дохід підприємства зменшується на суми витрат, до яких відноситься суми нарахованих податків.
Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 265 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю є складовою частиною податку на майно.
За п.271.1 ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Згідно зі ст. 288 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування орендною платою за землю є земельна ділянка надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельнихділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, у розмірі не більше трьох відсотків їх нормативної грошової оцінки. 3.
Стосовно площі спірної земельної ділянки.
Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Згідно із частинами 1- 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20, від 09.08.2023 у справі № 161/10117/21 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19. Земельна ділянка площею 0,2413 га з кадастровим номером 2310100000:03:025:0019 є сформованою в розумінні статті 79-1 ЗК України.
Щодо застосування нормативної грошової оцінки за попередні роки.
Земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:03:025:0019 є сформованою в розумінні ст. 79-1 ЗК України.
Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін за спірний період.
Отже, витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки 15.05.2024 № НВ-2300067842024 може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так і за попередній період (аналогічний висновок міститься у п. 7.19 Постанові Великої палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20).
Щодо застосування норм положення підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення».
Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до частини 1 статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц).
Частиною 1 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату.
Відповідач набувши у власність нерухоме майно, документально не оформив користування спірною земельною ділянкою у період з 08.08.2017 по 31.12.2024 та не уклав з позивачем відповідний договір оренди земельної ділянки. Тобто у цей період відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, плату за земельну ділянку в належному обсязі не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об'єкта нерухомого майна.
З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
Таким чином, враховуючи предмет позову, а саме стягнення з відповідача як фактичного користувача земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити власнику земельної ділянки за користування нею цей спір є приватно-правовим.
В свою чергу, до цих правовідносин не застосовується положення Податкового кодексу України, а саме п. 69.14. пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення».
Так, за приписами до п. 69.14. пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Тобто, зазначена норма права спрямована передусім на податкові правовідносини де стороною є орендар, а предметом регулювання - орендна плата за земельні ділянки, як податковий платіж врегульований нормами ПК України.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду землі» орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Оскільки між Запорізькою міською радою та відповідачем по справі не укладено відповідного договору оренди землі, то в силу приписів зазначеної норми права, відповідач не є орендарем, а є фактичним користувачем земельної ділянки, що в свою чергу визначає можливість застосування норми ПК України, а саме в частині декларування своїх зобов'язань.
Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Разом з тим предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі статей 1212, 1214 ЦК України в розмірі орендної плати, що належить до сфери приватноправових відносин. За суб'єктним складом спір також є приватноправовим, оскільки сторонами спору є суб'єкт господарювання та орган місцевого самоврядування, який діє як представник власника (територіальної громади м. Запоріжжя) земельної ділянки комунальної власності у приватноправових земельних відносинах, а не як суб'єкт владних повноважень.
Отже, системний аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України вказує, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20.
З урахуванням вищезазначеного, за відсутності укладеного відповідного договору оренди, грошові кошти, які повинен сплатити відповідач, не можна вважати орендною платою, а є платою за користування вказаною земельною ділянкою.
Для визначення розміру грошових коштів, які відповідач має повернути, використовується аналогія розрахунку орендної плати відповідно до договору оренди, враховуючи нормативну грошову оцінку такої земельної ділянки, процентну ставку, яка могла застосовуватись у випадку належного оформлення відповідачем права користування такою земельною ділянкою. При цьому, грошові кошти, які просить стягнути позивач, не є орендною платою, а є, фактично, її еквівалентом.
Іншого механізму розрахунку розміру безпідставно збереженого майна за користування земельною ділянкою без оформлення договору оренди законодавством не передбачено. Застосування іншого підходу суперечило би презумпції справедливості у порівнянні з іншими добросовісними землекористувачами.
Відповідно до частин першої та другої ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зазначеною нормою права передбачено зобов'язання особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави повернути потерпілому це майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Тобто, Глава 83 Цивільного кодексу України, до якої відносяться статті 1212, 1214 ЦК України, не передбачає стягнення з відповідача на користь позивача саме орендної плати. В даному випадку, мова йде, фактично про повернення грошових коштів, які відповідач зберіг у себе без достатньої правової підстави.
Несплата Запорізькій міській раді плати за користування вказаною земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, який може бути використаний для задоволення нагальних потреб.
В даному випадку, Відповідач, не сплачуючи за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшив вартість власного майна, а Запорізькою міською радою втрачено належне їй майно (кошти), на отримання яких позивач цілком правомірно очікував.
Використання спірної земельної ділянки Відповідачем без належного правового оформлення позбавило Запорізьку міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід.
З урахуванням положень п. 69.14. пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України не поширюється на правовідносини сторін в рамках даної справи.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відтак, інші аргументи сторін, які не висвітлені в цьому рішенні, не мають істотного значення для вирішення справи.
Ураховуючи вище встановлені обставини, предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги слід задовольнити, а саме стягнути з відповідача 1 319 419, 51 грн суми недоотриманої орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:03:025:0019 за період з 08.08.2017 по 31.12.2024.
Судові витрати.
Відповідно статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання позову слід розподілити пропорційно задоволених позовних вимог.
Ураховуючи задоволення позовних вимог стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 15 833 (п'ятнадцять тисяч вісімсот тридцять три) гривні 03 копійки.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 11, 13, 14, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Тараканова Андрія Геннадійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд.206, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 04053915) дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 08.08.2017 по 31.12.2024 включно в розмірі 1 319 419 (один мільйон триста дев'ятнадцять тисяч чотириста дев'ятнадцять) гривень 51 копійку, витрати на сплату судового збору в розмірі 15 833 (п'ятнадцять тисяч вісімсот тридцять три) гривні 03 копійки.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 02.03.2026, із урахуванням погіршенням безпекової ситуації в місті Запоріжжі, яке є наближеним до лінії фронту, постійними обстрілами обласного центру і, відповідно, наявністю обставин, що загрожують життю, здоров'ю та безпеці суддів, працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також через перебування судді на лікарняному та на навчанні.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя І.Є. Лєскіна