майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"26" лютого 2026 р. м. Житомир Справа № 906/745/24
Господарський суд Житомирської області у складі судді Машевської О.П.
за участю секретаря судового засідання: Газаровій Є.Д.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув
від відповідача: Рудзей Ю.В., адвокат, ордер серії АМ №1131103 від 16.07.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Житомирського державного університету імені Івана Франка
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія"
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 163 649, 38 грн
Процесуальні дії по справі.
Господарський суд Житомирської області відповідно до ухвали суду від 22.07.2024 розглянув справу за позовом Житомирського державного університету імені Івана Франка до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 163 649, 38 грн за правилами загального позовного провадження, перше підготовче засідання призначив на 27.08.2024 о 10:00.
В межах стадії підготовчого провадження Суд прийняв такі ухвали: від 27.08.2024 відкладення підготовчого засідання на 17.09.2024 о 10:00; від 17.09.2024 продовжив стадію підготовчого провадження та відкласти підготовчого засідання на 15.10.2024 о 12:00; від 15.10.2024 відклав підготовче засідання на 07.11.2024 о 14:30; від 07.11.2024 відклав підготовче засідання на 03.12.2024 о 14:30; від 03.12.2024 продовжив строк підготовчого провадження та відклав підготовче засідання на 09.01.2025 о 14:30.
Суд ухвалою від 09.01.2025 закрив провадження та призначив справу до розгляду на 17.02.2025 о 12:00.
Суд ухвалами від 17.02.2025, 11.03.2025 відкладав розгляд справи по суті.
Суд ухвалою від 25.03.2025 Суд ухвалою від 25.03.2025 перейшов зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження для вчинення відповідних процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження, замінив судове засідання підготовчим засіданням, зупинив провадження у справі №906/745/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.
Суд ухвалою від 05 січня 2026 поновив провадження у справі №906/745/24 та призначив підготовче провадження на 20 січня 2026 р. о 11:00.
Суд ухвалою від 20.01.2026 закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 26.02.2026 о 10:00.
В судовому засіданні 26.02.2026 Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Житомирський державний університет імені Івана Франка звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод до Договору №90-Т/3 про постачання електричної енергії споживачу від 06.01.2021, укладеного між ЖДУ імені Івана Франка та ТОВ "Житомирська обласна енергопостачальна компанія", а саме: - додаткову угоду №2 від 27.01.2021 (вимога немайнового характеру); - додаткову угоду №3 від 25.05.2021 (вимога немайнового характеру); - додаткову угоду №4 від 18.08.2021 (вимога немайнового характеру); - додаткову угоду №5 від 24.09.2021 (вимога немайнового характеру); - додаткову угоду №6 від 27.09.2021 (вимога немайнового характеру); - додаткову угоду №7 від 28.09.2021 (вимога немайнового характеру); - додаткову угоду №8 від 29.09.2021 (вимога немайнового характеру); - додаткову угоду №9 від 20.10.2021 (вимога немайнового характеру); - додаткову угоду №10 від 22.10.2021 (вимога немайнового характеру); - додаткову угоду №11 від 22.11.2021 (вимога немайнового характеру); - додаткову угоду №12 від 24.11.2021 (вимога немайнового характеру); - стягнути 16 3649,38 грн коштів за непоставлений товар (майнова вимога) (далі - Позивач, Відповідач, Суд).
В обґрунтування фактичних підстав позову Позивач посилається на укладення з Відповідачем договору №90-Т/3 від 06.01.2021 про закупівлю електричної енергії з річним обсягом постачання 360000 кВт/год на загальну суму 665 999,99 грн за результатами відкритих торгів. Відповідно до Комерційної пропозиції, що є додатком №1 до договору № 90-Т/3, ціна за 1 кВт/год електричної енергії станом на дату його укладення з урахуванням тарифу на послуги з передачі складає 1,8499 грн з врахуванням ПДВ. У п.13.1 договору №90-Т/3 передбачено, що зміни до договору про закупівлю можуть вноситися у випадках, передбачених Законом та оформлятися шляхом укладення додаткової угоди. Згідно з п.13.7 договору № 90-Т/3 істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, що передбачені ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Зміна ціни за одиницю постачання електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". У подальшому між Сторонами укладено 11 додаткових угод, із яких додатковими угодами №№2,3,4,5,6,7,8,9,10,11 та 12 збільшено ціну за одиницю постачання електричної енергії 1 кВт / год з 1,8499 грн до 4,313310 грн, тобто на 2,46341 грн або на 108% від первинної ціни. Додатковою угодою №14 від 30.12.2021 строк дії договору продовжено до 28.02.2022.
Позивач доводить, що проаналізувавши підстави внесення змін до договору шляхом укладення додаткових угод дійшов висновку про їх укладення з порушенням вимог ч.4, п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", тому угоди підлягають визнанню недійсними. Так, ключовим для збільшення ціни за одиницю товару після підписання договору є коливання ціни такого товару на ринку. Однак Відповідач, звертаючись до Позивача з пропозиціями підвищити ціну електричної енергії, не обґрунтував, чому без такого підвищення виконання договору для нього є неможливим та невигідним. Також Відповідач не довів, що підвищення ціни на товар не є прогнозованим тощо. Відповідачем на стадії укладення додаткових угод не було документально підтверджено факт коливання ціни електричної енергії на ринку. Окрім того, внаслідок укладення спірних додаткових угод на підставі яких було підвищено ціну електричної енергії, Позивачу фактично поставлено значний обсяг товару, ніж було передбачено договором про закупівлю. Спірні угоди також укладені Сторонами з інтервалом в 1-3 дні, що свідчить про наявність мети приховати факт одноразового різкого збільшення ціни понад 10% від ціни, визначеної у договорі. Вищенаведені порушення зафіксовано Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області в акті перевірки №06-03-30/010 від 16.11.2023 та у листі за №260603-14/2-2024 попереджено Позивача про виявлене фінансове порушення, що призвело до матеріальної шкоди на загальну суму 163 649, 38 грн.
Правовими підставами позову визначено ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України, а також застосовано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, згідно з якою норми п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не дозволяють збільшувати ціну товару більш ніж на 10% від початкової ціни, встановленої у договорі про закупівлю. Позивач також посилається на статтю 670 ЦК України згідно з якою, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. На підставі цієї правової норми Позивач просить стягнути з Відповідача кошти в загальній сумі 163 649, 38 грн на свою користь.
У відзиві на позов Відповідач позов не визнає з таких підстав. Між сторонами було укладено договір №90-Т/3 від 06.01.2021 про закупівлю електричної енергії за правилами ст. 627 ЦК України, згідно з якою сторони є вільними в укладенні договорі, виборі контрагента та визначенні його умов. Сторони у п.п.2 п.15.8 договору погодили, що підставою зміни такої істотної умови як ціна договору, є зміна ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Нова (змінена) ціна застосовується з першого числа відповідного розрахункового періоду (календарного місяця) і залишається незмінною до його завершення. У довідках ТПП, на підставі яких укладалися Додаткові угоди між Відповідачем та Університетом, наявні всі необхідні дані, зокрема: ринкова ціна на товар, її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, а також визначений відсоток зміни ціни на товар. Тому Додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару укладені у відповідності до вимог ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та умов Договору, без порушення норм законодавства. Крім того, зміна ціни за одиницю товару по кожній угоді не перевищує 10% та не призводить до збільшення суми, визначеної в Договорі. Всі спірні Додаткові угоди були погодженні Позивачем, волевиявлення останнього було вільним, а правочин був направлений на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Окрім того, на момент звернення Позивача до суду з позовом Додаткові угоди виконані сторонами як в частині поставки обумовленого договором товару, так і в частині його оплати. Також Позивач не надає жодних розрахунків та не обґрунтовує, на основі чого ним визначалася сума (ціна) позову у розмірі 163 649, 38 грн.
До викладеного, Відповідач, з посиланням на статті 256 та 257 ЦК України, просить застосувати позовну давність до позовних вимог.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Звітом про результати проведення процедури закупівлі UA-2020-11-26-007311-а від 08.01.2021 підтверджується, що Житомирським державним університетом імені Івана Франка проведено закупівлю електричної енергії за ДК 021:2015:09310000-5 в обсязі 360000 кВ/год за ціною 665 999, 99 грн з ПДВ строком до 31.12.2021 (а.с. 33-35, т. 1).
06 січня 2021 між ТОВ "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" (як постачальник, Відповідач) та Житомирським державним університетом імені Івана Франка (як споживач, Позивач) укладено Договір на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 (тут і далі за текстом - Договір про закупівлю електричної енергії №90-Т/3).
Згідно п.п. 2.1., 2.2. Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 істотними умовами цього Договору є: предмет Договору, ціна та строк дії Договору. Істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі крім випадків зазначених ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
За умовами п.3.1 Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Згідно з п.3.5 Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 постачання електричної енергії здійснюється у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 року.
За умовою п.5.1 Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 ціна становить 665 999,99 грн з ПДВ.
У абз. 3 п.5.4 Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 передбачено, що згідно п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" зміна ціни за одиницю товару може змінюватися не більше ніж на 10%, у разі коливання ціни такого товару на ринку.
Згідно підп. 1 п.7.2 Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 Постачальник зобов'язується здійснювати постачання електричної енергії Споживачу в обсягах, визначених додатком 2 цього Договору та забезпечувати належну якість надання послуг з постачання електричної енергії відповідно до вимог чинного законодавства та цього Договору.
За умовою п.13.1 Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 зміни до нього можуть вноситись у випадках, передбачених Законом та оформляються в такій самій формі, що й договір про закупівлю, а саме у письмовій формі шляхом укладення додаткової угоди.
Пропозицію щодо внесення змін до договору може зробити кожна із сторін договору (п. 13.2 Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3).
Пропозиція щодо внесення змін до договору має містити обґрунтування необхідності внесення таких змін до договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція щодо змін до договору, про її прийняття повинна бути повною і безумовною (п.п.13.2 та 13.4 Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3).
Згідно з п.13.7 Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, що передбачені ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
За умовою п.15.8 Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 його умови не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.
Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" та внутрішньодобовому ринку, та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені на офіційному вебсайті ДП "Оператор ринку" за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.com.ua - згідно з ч. 6 ст. 67 Закону України "Про ринок електричної енергії" . Нова (змінена) ціна застосовується з першого числа відповідного розрахункового періоду (календарного місяця) і залишається незмінною до його завершення.
Договір на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 укладено на строк до 31.12.2021 включно, а в частині проведення розрахунків до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (п. 15.1 Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3).
Додатком №1 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 сторони погодили Комерційну пропозицію, згідно з якою ціна на електричну енергію за 1кВт/год складає 1,8499 грн з ПДВ (а.с. 52, т. 1).
Додатком №2 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 сторони погодили договірні величини споживання електричної енергії (а.с. 53, т. 1).
Додатком №3 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 сторони погодили місце поставки електричної енергії (а.с. 55, т. 1).
27 січня 2021 Сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 за умовами якої виклали п.5.1 Договору в такій редакції :" 5.1. Ціна цього Договору становить 665 999,99 грн, включаючи ПДВ, в тому числі для власних потреб 615 499, 99 грн, відшкодування орендарями 50500, 00 грн (а.с. 56, т. 1).
27 січня 2021 Сторони уклали Додаткову угоду №2 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3, у якій, керуючись п.п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та посилаючись на коливання та зміну цін на одиницю товару на ринку порівняно з ціною запропонованою на торгах, вирішили збільшити ціну за одиницю товару в межах не більше 10%, а саме до 1,998231 грн за 1кВт/год з ПДВ, зменшити обсяг товару у пропорційному співвідношенні загальної суми Договору до ціни за 1кВт/год в сумі 665 999,99 грн (а.с. 57, т. 1).
Підставою для внесення змін до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 стали: лист Відповідача від 22.01.2021 за вих. №0173-05 та експертний висновок Житомирської ТПП №В-283 від 22.01.2021 з додатком (а.с. 58-61, т. 1).
25 травня 2021 Сторони уклали Додаткову угоду №3 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3, у якій, керуючись п.п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та посилаючись на коливання та зміну цін на одиницю товару на ринку порівняно з ціною запропонованою на торгах , вирішили збільшити ціну за одиницю товару в межах не більше 10%, а саме до 2,161138 грн за 1кВт/год з ПДВ, зменшити обсяг товару у пропорційному співвідношенні загальної суми Договору до ціни за 1кВт/год в сумі 665 999,99 грн (а.с. 62, т. 1).
Підставою для внесення змін до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 стали: лист Відповідача від 17.05.2021 за вих. №1352 та цінова довідка Харківської ТТП№936-3/21 від 23.04.2021 (а.с. 63-65, т. 1).
18 серпня 2021 Сторони уклали Додаткову угоду №4 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3, у якій, керуючись п.п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та посилаючись на коливання та зміну цін на одиницю товару на ринку порівняно з ціною запропонованою на торгах, вирішили збільшити ціну за одиницю товару в межах не більше 10%, а саме до 2,340171 грн за 1кВт/год з ПДВ, зменшити обсяг товару у пропорційному співвідношенні загальної суми Договору до ціни за 1кВт/год в сумі 665 999,99 грн (а.с. 66, т. 1).
Підставою для внесення змін до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 стали: лист Відповідача від 11.08.2021 за вих. №1494 та цінова довідка Житомирської ТТП №В-2684 від 09.08.2021 з додатком (а.с. 67-70, т. 1).
24 вересня 2021 Сторони уклали Додаткову угоду №5 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3, у якій, керуючись п.п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та посилаючись на коливання та зміну цін на одиницю товару на ринку порівняно з ціною запропонованою на торгах, вирішили збільшити ціну за одиницю товару в межах не більше 10%, а саме до 2,536928 грн за 1кВт/год з ПДВ, зменшити обсяг товару у пропорційному співвідношенні загальної суми Договору до ціни за 1кВт/год в сумі 665 999,99 грн (а.с. 73, т. 1).
Підставою для внесення змін до Договору на закупівлю електричної енергії № 90-Т/3 стали: лист Відповідача від 15.09.2021 за вих. № 3425 та цінова довідка Харківської ТТП № 1884-2/21 від 13.08.2021 з додатком (а.с. 74-76, т. 1).
27 вересня 2021 Сторони уклали Додаткову угоду №6 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3, у якій, керуючись п.п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та посилаючись на коливання та зміну цін на одиницю товару на ринку порівняно з ціною запропонованою на торгах, вирішили збільшити ціну за одиницю товару в межах не більше 10%, а саме до 2,753165 грн за 1кВт/год з ПДВ, зменшити обсяг товару у пропорційному співвідношенні загальної суми Договору до ціни за 1кВт/год в сумі 665 999,99 грн (а.с. 77, т. 1).
Підставою для внесення змін до Договору на закупівлю електричної енергії № 90-Т/3 стали: лист Відповідача від 16.09.2021 за вих. № 3451-05 та цінова довідка Харківської ТТП № 1884/21 від 13.08.2021 (а.с. 78-80, т. 1).
28 вересня 2021 Сторони уклали Додаткову угоду №7 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3, у якій, керуючись п.п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та посилаючись на коливання та зміну цін на одиницю товару на ринку порівняно з ціною запропонованою на торгах, вирішили збільшити ціну за одиницю товару в межах не більше 10%, а саме до 2,959604 грн за 1кВт/год з ПДВ, зменшити обсяг товару у пропорційному співвідношенні загальної суми Договору до ціни за 1кВт/год в сумі 665 999,99 грн (а.с. 81, т. 1).
Підставою для внесення змін до Договору на закупівлю електричної енергії № 90-Т/3 стали: лист Відповідача від 17.09.2021 за вих. №3478-05 та цінова довідка Харківської ТТП №1884-1/21 від 13.08.2021 (а.с. 82-84, т. 1).
29 вересня 2021 Сторони уклали Додаткову угоду №8 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3, у якій, керуючись п.п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та посилаючись на коливання та зміну цін на одиницю товару на ринку порівняно з ціною запропонованою на торгах, вирішили збільшити ціну за одиницю товару в межах не більше 10%, а саме до 3,193963 грн за 1кВт/год з ПДВ, зменшити обсяг товару у пропорційному співвідношенні загальної суми Договору до ціни за 1кВт/год в сумі 665 999,99 грн (а.с. 85, т. 1).
Підставою для внесення змін до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 стали: лист Відповідача від 20.09.2021 за вих. №3483-05 та цінова довідка Харківської ТТП №2181/21 від 15.09.2021 (а.с. 86-88, т. 1).
20 жовтня 2021 Сторони уклали Додаткову угоду №9 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3, у якій, керуючись п.п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та посилаючись на коливання та зміну цін на одиницю товару на ринку порівняно з ціною запропонованою на торгах, вирішили збільшити ціну за одиницю товару в межах не більше 10%, а саме до 3,382623грн за 1кВт/год з ПДВ, зменшити обсяг товару у пропорційному співвідношенні загальної суми Договору до ціни за 1кВт/год в сумі 665 999,99 грн (а.с. 89, т. 1).
Підставою для внесення змін до Договору на закупівлю електричної енергії № 90-Т/3 стали: лист Відповідача від 18.10.2021 за вих. №1817 та цінова довідка Харківської ТТП № 2355-1/21 від 24.09.2021 (а.с. 90-94, т. 1).
22 жовтня 2021 Сторони уклали Додаткову угоду №10 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3, у якій, керуючись п.п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та посилаючись на коливання та зміну цін на одиницю товару на ринку порівняно з ціною запропонованою на торгах , вирішили збільшити ціну за одиницю товару в межах не більше 10%, а саме до 3,626531грн за 1кВт/год з ПДВ, зменшити обсяг товару у пропорційному співвідношенні загальної суми Договору до ціни за 1кВт/год в сумі 665 999,99 грн (а.с. 95, т. 1).
Підставою для внесення змін до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 стали: лист Відповідача від 18.10.2021 за вих. №1818 та цінова довідка Харківської ТТП № 2355-2/21 від 24.09.2021 (а.с. 96-98, т. 1).
22 листопада 2021 Сторони уклали Додаткову угоду №11 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3, у якій, керуючись п.п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та посилаючись на коливання та зміну цін на одиницю товару на ринку порівняно з ціною запропонованою на торгах, вирішили збільшити ціну за одиницю товару в межах не більше 10%, а саме до 3,953584 грн за 1кВт/год з ПДВ, зменшити обсяг товару у пропорційному співвідношенні загальної суми Договору до ціни за 1кВт/год в сумі 665 999,99 грн (а.с. 101, т. 1).
Підставою для внесення змін до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 стали: лист Відповідача від 04.11.2021 за вих.№1926 та цінова довідка Харківської ТТП № 2739/21 від 03.11.2021 (а.с. 102-104, т. 1).
24 листопада 2021 Сторони уклали Додаткову угоду №12 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3, у якій, керуючись п.п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та посилаючись на коливання та зміну цін на одиницю товару на ринку порівняно з ціною запропонованою на торгах, вирішили збільшити ціну за одиницю товару в межах не більше 10%, а саме до 4,313310 грн за 1кВт/год з ПДВ, зменшити обсяг товару у пропорційному співвідношенні загальної суми Договору до ціни за 1кВт/год в сумі 665 999,99 грн (а.с. 107, т. 1).
Підставою для внесення змін до Договору на закупівлю електричної енергії № 90-Т/3 стали: лист Відповідача від 04.11.2021 за вих. №1927 та цінова довідка Харківської ТТП № 2739 -1/21 від 03.11.2021 (а.с. 108-110, т. 1).
30 грудня 2021 Сторони уклали Додаткову угоду №13 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3, у якій дійшли згоди викласти п.5.1 Договору в такій редакції:" Ціна цього Договору становить 615 499, 99 грн" (а.с. 113, т. 1).
30 грудня 2021 Сторони уклали Додаткову угоду №14 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3, у якій дійшли згоди продовжити строк дії Договору до 28.02.2022 (а.с. 114, т. 1).
24.01.2022 Сторони уклали Додаткову угоду №15 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3, у якій дійшли згоду продовжити строк дії Договору №90-Т/3 для проведення процедури закупівлі на початок наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі (а.с. 115, т. 1).
03.02.2022 Сторони уклали Додаткову угоду №16 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3, у якій погодили, що у зв'язку з затвердженням з 01.01.2022 нового регульованого тарифу на передачу електричної енергії, збільшили ціни за одиницю товару в частині її складової, сума договору - 738 598, 99 грн з ПДВ (а.с. 116, т. 1).
25.02.2022 Сторони уклали Додаткову угоду №17 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 у якій погодили, що вартість цієї додаткової угоди складає 116 449, 84 грн з ПДВ (а.с. 117, т. 1).
Позивач здійснив повну оплату спожитої електричної енергії, що підтверджується платіжними дорученнями №1497 від 08.12.2021 на суму 1930, 42 грн, №101 від 08.02.2021 на суму 35 514, 29грн, №88 від 05.03.2021 на суму 40 000, 00 грн, № 203 від 05.03.2021 на суму 6 526, 42 грн, № 26 від 09.03.2021 на суму 100, 00 грн, №370 від 08.04.2021 на суму 798,03 грн, №183 від 08.04.2021 на суму 44 000, 00 грн, №249 від 12.05.2021 на суму 36 180, 00 грн, №472 від 12.05.2021 на суму 17 925, 85 грн, №57 від 09.06.2021 на суму 100, 00 грн, №609 від 09.06.2021 на суму 34 477, 99 грн, №774 від 06.07.2021 на суму 31 610, 75 грн, №904 від 12.08.2021 на суму 32 081, 82 грн, №1047 від 08.09.2021 на суму 24, 08 грн, №520 від 08.09.2021 на суму 28 500, 00 грн, №1168 від 08.10.2021 на суму 523, 31 грн, №598 від 08.10.2021 на суму 68 000, 00 грн, №1329 від 09.11.2021 на суму 71, 33 грн, №669 від 09.11.2021 на суму 126 000, 00 грн, №741 від 08.12.2021 на суму 103 540, 00 грн, №1634 від 28.12.2021 на суму 7 595, 70 грн (а. с 118-137, т. 1).
Факт постачання електричної енергії підтверджується актами приймання-передачі: №8649 від 31.01.2021 на суму 35 514,29 грн., №15020 від 28.02.2021 на суму 46 626,42 грн., №22830 від 31.03.2021 на суму 44 798,03 грн., №28869 від 30.04.2021 на суму 54 105,85 грн., №33983 від 31.05.2021 на суму 34 577,99 грн., №39002 від 30.06.2021 на суму 31 610,75 грн., №44942 від 31.07.2021 на суму 32 081,82 грн., №52112 від 31.08.2021 на суму 28 624,08 грн., №57796 від 30.09.2021 на суму 68 523,31 грн., №65733 від 31.10.2021 на суму 126 071,33 грн., №71476 від 30.11.2021 на суму 105 470,42 грн., №71476/1 від 28.12.2021 на суму 7 595,70 грн. (а.с. 138-149, т. 1).
Як вбачається із матеріалів справи 16 листопада 2023 року Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області було складено акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Житомирського державного університету імені Івана Франка за період з 01.01.2018 по 01.09.2023 року (№06-03-30/010). Ревізію проведено з 18.08.2023 по 09.11.2023 у відповідності до питань програми ревізії та робочого плану з відома ректора Університету Киричук Галини Євгеніївни та головного бухгалтера Шевчук Лариси Миколаївни. Ревізію було зупинено на період з 28.08.2023 по 22.09.2023, з 16.10.2023 по 20.10.2023, з 30.10.2023 по 03.11.2023 для проведення зустрічних звірок.
Відповідно до рішення Головного управління державної фіскальної служби у Житомирській області від 18.10.2016 №3106 (попереднє рішення від 11.06.2004 із присвоєнням ознаки неприбуткової установи - 0002) Університет внесений до Реєстру неприбуткових установ та організацій із присвоєнням ознаки неприбуткової установи - 0031. Університет зареєстрований платником податку на додану вартість (витяг з реєстру платників податків на додану вартість №1506254500597) в Житомирській об'єднаній ДПІ ГУ ДФС у Житомирській області 31.07.1997 та присвоєний індивідуальний податковий №021252006257. Згідно із довідки про взяття на облік платника податків від 27.05.2004 №517 Університет узятий на облік в Житомирській ОДПІ 18.03.1993 за №4586.
У період, що підлягав ревізії, Університетом одержано бюджетних коштів на загальну суму 912 074 500,49грн, в тому числі за рахунок загального фонду - 651 093 724,38грн та за рахунок спеціального фонду - 260 980 776,11грн з яких охоплено контролем 275 056 321,00 грн.
Університет діє на підставі Статуту, прийнятого конференцією трудового колективу (протокол №1 від 27.09.2021), затвердженого Міністром освіти і науки України (наказ від 21.02.2022 №215). Університет є юридичною особою публічного права, яка заснована на державній формі власності, має права та обов'язки, які виникають з моменту державної реєстрації, і припиняються від дати внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про його припинення. Університет має самостійний баланс, майно закріплене на праві господарського володіння, розрахунковий, поточний, валютний та інші рахунки в установах банків, реєстраційні рахунки в органах казначейської служби України, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.
Ревізією стану розрахунково-платіжної дисципліни та виконання господарських договорів укладених за результатами проведених процедур встановлено наступне. За проведеною процедурою закупівлі відкриті торги, інформацію про яку оприлюднено в електронній системі закупівель за номером ID:UA-202-11-26-0073121-а, внесення змін до неї, в тому числі, вимог щодо якості, кількості (обсягів) предмета закупівлі, ціни договору встановлено, що між Університетом (Споживач) та ТОВ "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" (Постачальник) укладено Договір від 06.01.2021 №90-Т/З про постачання електричної енергії на загальну суму 665 999,99 грн.
В ході проведення ревізії виявлено, що операції з прийняття завищеної вартості електричної енергії в бухгалтерському обліку Університету відображено в меморіальному ордері №6 "Накопичувальна відомість за розрахунками з кредиторами" по кредиту субрахунку 6211 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" та дебету субрахунку 8013 "Матеріальні витрати" за січень-грудень 2021 року. Внаслідок вище зазначеного у Звіт форми №4-1 за КЕКВ 2282 завищено касові видатки на суму 163 649, 38грн, що є порушенням абз. 2 п. 2 ст. 56 Бюджетного кодексу України, Закону України №996-XIV та п. 2 р. І Порядку №44.
Висновок ревізії щодо питання дотримання вимог законодавства під час виконання умов договору про закупівлю та внесення змін до них наступний: за Договором №90-Т/З виявлено недотримання вимог п.2 ч.5 ст.41 Закону України №922, ч.1 та ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, ст.526 ЦКУ внаслідок оплати завищеної вартості товарів (електричної енергії), внаслідок чого Університету завдано матеріальної шкоди на загальну суму 163 649, 38 грн. (а.с.150-172, т. 1).
01.01.2024 Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області направило лист №260603-14/1-2024 ректору Житомирського державного університету імені Івана Франка щодо усунення порушень законодавства та з вимогою надати вичерпну інформацію про вжиті заходи з усунення порушень (а.с.173-174, т. 1).
18.01.2024 за вих. №264/01 ЖДУ ім. І.Франка направив лист-вимогу директору ТОВ "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" про повернення на розрахунковий рахунок Університету зайво сплачених коштів за постачання електричної енергії у розмірі 163 649, 38 грн (а.с. 175, т. 1).
23.01.2024 листом за №160-05 ТОВ "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" надіслало відповідь на лист ЖДУ ім. І.Франка від 18.01.2024, у якому обґрунтували свою позицію та зазначили, що ТОВ "ЖОЕК" не має законних підстав для задоволення вимог вказаних у листі (а.с.176-178, т. 1).
На цій підставі Університет звернувся з цим позовом до Суду.
ТОВ "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" позов вважає безпідставним, а у разі, якщо Суд дійде іншого висновку, просить застосувати позовну давність до позовних вимог.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
1. Щодо обраного способу захисту та його ефективність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 погодилася з висновком Об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду у цій справі про те, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України ). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів.
Зі змісту статей 15, 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова ВП ВС від 22.08. 2018 року у справі № 925/1265/16 ). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови ВП ВС у від 29.05.2019 року у справі №310/11024/15-ц (п.14) та від 01.04.2020 року у справі № 610/1030/18 (п. 40)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №910/18214/19 (пункт 9.12).
Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (постанова від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, п.131).
Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова ВПВС від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц).
Разом з тим невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть витлумачені відповідно до належного способу захисту прав (постанова ВС у складі суддів ОП КГС від 16.02.2024 у справі №910/10009/2).
Саме тому, дійсна сутність відповідних позовних вимог оцінюється судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими (постанова ВПВС від 13.10.20р. у справі №447/455/17).
Нормами Кодексу встановлений обов'язок для особи, яка звернулась до суду доказування і подання доказів та визначені критерії належності та допустимості доказів.
Відповідно до частини першої статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
За змістом позову ЖДУ ім. І.Франка просить Суд визнати недійсними додаткові угоди №№2,3,4,5,6,7,8,9,1,11,12 до Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 та стягнути 163 649, 38 грн коштів за непоставлений товар.
2. Щодо позовних вимог про визнання додаткових угод недійсними.
Як встановив Суд, за результатами проведення процедури закупівлі UA-2020-11-26-007311-а від 08.01.2021 щодо придбання товару за ДК 021:2015:09310000-5 в обсязі 360000 кВ/год за ціною 665 999, 99 грн з ПДВ строком до 31.12.2021, 06 січня 2021 між ТОВ "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" та Житомирським державним університетом імені Івана Франка укладено Договір на закупівлю електричної енергії №90-Т/3.
У абз. 3 п.5.4 Договору на закупівлю електричної енергії №90-Т/3 Сторони погодили, що згідно п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" зміна ціни за одиницю товару може змінюватися не більше ніж на 10%, у разі коливання ціни такого товару на ринку.
В подальшому до вказаного Договору між сторонами укладені Додаткові угоди №№ 2-12, які Позивач просить визнати недійсними на підставі ст.203, 215, 652 та 670 ЦК України, як такі, що укладені з порушенням вимог ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".
Предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Послуги - будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, найм (оренда), лізинг, а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт, поточний ремонт з розробленням проектної документації (пункти 22, 21 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі").
Сутність публічної закупівлі полягає у забезпеченні виникнення прав та обов'язків у замовників (зобов'язання зі сплати коштів за придбані товари, виконані роботи чи надані послуги) та учасників процедур закупівель (продажу таких товарів, виконанні робіт чи наданні послуг учасником за результатами проведення процедури закупівлі) у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі".
Якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту.
При цьому, оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).
Згідно зі ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч.1 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі").
Згідно з ч.4 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
У ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.
За змістом ч.ч. 2,3 ст.632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, установлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після виконання не допускається.
Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону України "Про публічні закупівлі" слідує, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Судом враховано, що в межах розгляду господарської справи №922/2321/22 Великою Палатою Верховного Суду вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону збільшувати ціну товару більш ніж на 10% від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.
Відповідаючи на це питання, Велика Палата Верховного Суду в пункті 56 постанови від 24 січня 2024 року у справі №922/2321/22 виклала наступний правовий висновок: "у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону №922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі".
Висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" по суті має універсальний характер та піддягає застосуванню до всіх правовідносин, які виникають при збільшенні ціни за одиницю товару за договором, укладеним відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" (постанова Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №910/19784/23).
У постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначено, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.
Аналогічну правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №903/366/22, та, окрім вищенаведеного, вказано, що відповідно до ст. 5 Закону, закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях. Поряд з цим, перемога в тендері (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10 % у спосіб укладення оскаржуваних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції у тендері з метою перемоги.
Суд також враховує сталу та послідовну позицію Верховного Суду, що будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. При цьому, така відмова покупця не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір (постанова Верховного Суду від 18.07.2023 у справі №916/944/22).
У постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.
З матеріалів справи слідує, що саме Відповідач ініціював підписання додаткових угод, внаслідок чого збільшено ціну за одиницю товару у порівнянні з первинним договором.
Визнання правочину недійсним є одним із способів захисту порушеного права (п.2 ч.2 ст. 16 ЦК України). Відповідає належному способу захисту порушеного права також позов про стягнення коштів, рішення суду за яким є рішенням про присудження (постанова ВПВС від 25.01.2002 у справі №761/16124/15-ц).
Так, частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Натомість недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину (ч.1 статті 215 ЦК України).
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.09.2022 у справі №125/2157/19, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК необхідним є, зокрема, пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину.
Статтею 236 ЦК України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
З врахуванням викладеного, Позивач обрав належний спосіб захисту, як доводиться у позові, порушеного права.
3. Щодо позовної вимоги стягнути кошти в сумі 163 649, 38 грн.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що договір є юридичним фактом із яким пов'язане виникнення зобов'язання. З договору можуть виникати одне або декілька зобов'язань (п. п. 24, 26 постанови ВПВС від 22.09.22 р. у справі №462/5368/16-ц).
Так, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України). Аналогічне визначення господарського зобов'язання передбачене ст. 173 ГК України.
Усталеним як в доктрині приватного права, так і судовій практиці, є те, що під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов'язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці. Принцип реального виконання слід розуміти як виконання зобов'язання в натурі, тобто вчинення саме тих дій які складають зміст зобов'язання. За нормально розвитку зобов'язальних правовідносин зобов'язання виконується належно і реально.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності (ст.ст.3, 509 ЦК України), сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Правові наслідки, передбачені частинами 1 та 2 статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3 цієї ж статті).
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Недійсність спірних додаткових угод означає, що зобов'язання сторін регулюються виключно договором, тобто і поставка і оплата мають здійснюватися сторонами відповідно до умов саме первісної редакції договору.
Наведена правова позиція узгоджується зі сталою та послідовною практикою Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, Верховного Суду в постановах від 13.04.2023 у справі №908/653/22, від 16.02.2023 у справі №903/366/22, від 16.02.2023 у справі №903/383/22, від 07.02.2023 у справі №927/188/22.
У позовній заяві Позивач зазначив ч.1 ст.670 ЦК України як правову підставу для стягнення з Відповідача надмірно сплачених коштів. Проте, Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 щодо застосування в аналогічних правовідносинах ст.1212 ЦК України.
4. Щодо посилання Позивача на результати перевірки та висновки, вказані у акті ревізії Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області за №06-03-30/010 від 16.11.2023.
Чинне законодавство України не покладає на виконавця робіт обов'язку повернути відповідну суму оплаченої вартості електричної енергії за завищеною ціною, у разі виявлення в процесі перевірки контролюючим органом завищення вартості робіт.
Внутрішній аудит як система контролю за діяльністю підконтрольних суб'єктів створюється з метою ефективної оцінки та вдосконалення системи внутрішнього контролю та управління ризиками.
Акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки, є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Отже, обставини, які встановлені позивачем під час проведення внутрішнього аудиту не можуть впливати на умови договірних відносин між позивачем та відповідачем, а тим більше їх змінювати.
Суд зазначає, що в господарському судочинстві обставини справи повинні підтверджуватися за правилами ст.ст. 73,74,76-79 ГПК України.
5. Щодо підстав відмови у позові по суті спору.
Суд не надає оцінки доводам Позову про недійсність оспорюваних Додаткових угод №№2-12 та не ухвалює рішення про стягнення коштів в сумі 163 649, 38 грн за правилами ст. 1212 ЦК України, з таких підстав.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, яка є останньою правовою позицією в подібних правовідносинах, виклала такі висновки:
"Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 березня 2023 у справі № 522/22473/15-ц також звертає увагу, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).
З наведеного слідує, що позовна вимога про визнання додаткових угод недійсними є основною, а позовна вимога стягнути з Відповідача кошти в сумі 163 649,38 грн на користь Університету - є похідною. І ці позовні вимоги є взаємопов'язаними.
Навіть за наявності підстав для визнання додаткових угод недійсними, Суд не може частково задовольнити позов без вирішення позовної вимоги про стягнення коштів в сумі 163 649, 38 грн на підставі ст. 1212 ЦК України, як виснувала ВПВС в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 щодо застосування цієї норми права в аналогічних правовідносинах.
Тоді як позовна вимога про стягнення з Відповідача коштів в сумі 163 649, 38 грн на користь Позивача задоволенню не підлягає.
Визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу. Натомість встановлення обґрунтованості позову є обов'язком суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №607/6092/18, від 05.06.2019 у справі №607/6865/2018).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо п р е д м е т а с п о р у на власний розсуд ( ч.ч. 1 та 2 ст. 14 ГПК України).
Визначення предмета спору є правом позивача (постанова ВПВС від 17.04.18 р. у справі № 523/9076/16-ц).
Під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (постанови ВПВС від 17.04.18р. у справі № 523/9076/16-ц, від 13.03.19р. у справі №916/3245/17).
В свою чергу, поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, пункт 66 постанови від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).
У цій справі спір вирішувався між його сторонами - Університетом та ТОВ "Житомирська обласна енергопостачальна компанія", однак лише в частині позовної вимоги про визнання додаткових угод недійсними, а в частині позовної вимоги стягнути кошти в сумі 163 649,38 грн, їх вигодонабувачем є держава в особі Міністерства освіти і науки України та безпосередньо Державний бюджет України.
Суд встановив, що Університет діє на підставі Статуту, прийнятого конференцією трудового колективу (протокол №1 від 27.09.2021), затвердженого Міністром освіти і науки України (наказ від 21.02.2022 №215). Університет є юридичною особою публічного права, яка заснована на державній формі власності, має права та обов'язки, які виникають з моменту державної реєстрації, і припиняються від дати внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про його припинення. Університет має самостійний баланс, майно закріплене на праві господарського володіння, розрахунковий, поточний, валютний та інші рахунки в установах банків, реєстраційні рахунки в органах казначейської служби України, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.
Як свідчать матеріали справи, Університетом одержано бюджетних коштів на загальну суму 912 074 500,49 грн, в тому числі за рахунок загального фонду - 651 093 724,38 грн та за рахунок спеціального фонду - 260 980 776,11 грн з яких охоплено контролем 275 056 321,00 грн.
В свою чергу, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 15.03.2024 у справі №904/192/22 також дійшла висновку, який mutatis mutandis підлягає врахуванню в цій справі, що для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (п.35 постанови).
Так, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України (далі - БК України) та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок №228).
Згідно зі ст. 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
У п. 18 ч. 1 ст. 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень. Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абз. 3 п. 7 Порядку №228).
Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підп. 47 ст. 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 та від 23.10.2019 у справі №922/3013/18).
Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (п. 6, 7, 8 ч. 1 ст. 2 БК України).
У абз. 1, 2 п. 5 Порядку №228 визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
За змістом абз. 2 п. 43 Порядку №228 розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
Як встановив Суд, джерелом сплати коштів Відповідачу за спожиту Університетом електроенергію є державний бюджет, про що свідчить кошторис на 2021 рік та план використання бюджетних коштів на 2021 рік.
Ураховуючи наведене, Університет у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі товарів за Договором на закупівлю електричної енергії №90-Т/3, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником предмета закупівлі в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня, яким є орган державної влади, який заснував Університет - Міністерство освіти і науки України.
Подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (в якій вирішувалось питання щодо можливості/неможливості звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування та комунального закладу з вимогою про визнання укладеного правочину щодо публічних закупівель недійсним та стягнення коштів).
Університет хоча і є юридичною особою публічного права, яка заснована на державній формі власності, однак навчальний заклад є самостійним суб'єктом права у приватноправових відносинах і не є суб'єктом владних повноважень, адже держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні, комунальні підприємства (заклади) чи підприємства об'єднань громадян, які не мають статусу суб'єкта владних повноважень, про що зазначено у постановах від 25.11.2021 у справі №917/269/21, від 07.12.2021 у справі №903/865/20, від 14.12.2021 у справі №917/562/21, від 15.03.2024 у справі №904/192/22.
Оскільки Позивач не є головним розпорядником бюджетних коштів, виступає у спірних правовідносинах не як суб'єкт владних повноважень, а як суб'єкт господарювання - сторона у зобов'язальних відносинах, тому Університет є неналежним позивачем у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що відсутність ж обставин, які підтверджували б наявність порушення права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є підставою для відмови у задоволенні позову (постанова ВП ВС від 11.09.18р. у справі №905/1926/16).
Підставою для відмови у позові є також не доведення позивачем порушення його права чи безпосереднього інтересу (постанова ВПВС від 28.09.21р. у справі №761/45721/16-ц).
Суд також звертається до правового висновку, наведеного у постанові ВС у складі КГС в якому від 12.03.2025 у справі №924/524/24 про те, що представництво Прокурором інтересів держави може бути обґрунтовано внаслідок звернення в інтересах власника юридичної особи, яка є стороною оспорюваного договору (зокрема, в статусі замовника, покупця), за рахунок якої здійснюється оплата такого договору. Такий суб'єкт наділений визначеними законодавством повноваженнями щодо здійснення контролю за належним функціонуванням підпорядкованого підприємства чи установи, забезпеченням ефективного та правомірного витрачання коштів відповідно до визначених процедур. При цьому джерело походження таких коштів (державний або місцевий бюджет, власні надходження підприємства чи інші фінансові ресурси) не є визначальним, оскільки обов'язок нагляду (контролю) за фінансово-господарською діяльністю юридичної особи покладено на її власника незалежно від джерел фінансування.
Відтак, у разі виявлення порушень під час укладення чи виконання договору, які можуть вплинути на дотримання законодавства у сфері фінансово-господарської діяльності, саме власник такої юридичної особи, як суб'єкт, наділений повноваженнями щодо контролю за її діяльністю (забезпечення законності фінансових операцій і цільового використання коштів), має правові підстави для звернення до суду в статусі належного позивача.
Як наголошує Велика Палата Верховного Суду, судове рішення, ухвалене у справі, ні за яких обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов'язки інших осіб (постанова ВПВС 30.06. 2020 у справі №19/028-10/13).
Крім того, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 ГПК України).
6. Щодо клопотання Відповідача про застосуванні позовної давності до позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
В силу ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Нормами ч. ч. 3-5 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Отже, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів, чого проте у наведеному випадку судом апеляційної інстанції зроблено не було.
Суд зазначає, що позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.04.2025 у справі №927/1687/23, від 12.03.2024 у справі №914/106/22, від 05.12.2023 у справі №910/2094/21, від 30.06.2022 у справі №922/2960/17.
Оскільки Суд дійшов висновку про відмову у позові, клопотання Відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог, не розглядається.
7. Одним із принципів господарського судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статті 13 ГПК України, який передбачає у частині другій вказаної статті обов'язок кожної сторони довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд сприяє учасникам процесу в реалізації ними прав, запобігає зловживанню правами та вживає заходи для виконання ними їхніх обов'язків (п.п. 4, 5 ч. 5 ст. ст. 13 ГПК України).
Суд розглядає справи не інакше як на підставі доказів, поданих учасниками справи (ч.1 статті 14 ГПК України).
Частина 2 ст. 86 ГПК України визначає, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 86 ГПК України).
З врахуванням викладеного, рішення суду ухвалено на підставі безпосередньо досліджених доказів, що визначають предмет доказування у цій справі, та які і вплинули на сформульовані у рішенні суду висновки.
Щодо розподілу судового збору
При ухваленні рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (п.5 ч.1 ст.237 ГПК). У резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат (п.2 ч.5 ст.238 ГПК).
Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
У ч.1 ст.123 ГПК встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.2 ст.123 ГПК).
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені у Законі "Про судовий збір".
Положення статей 123, 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов'язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
При зверненні з цим позовом до суду Позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 655 від 05.06.2024.
В подальшому Позивач доплатив судовий збір у розмірі 33 308, 00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №866 від 08.07.2024.
У зв'язку з відмовою у позові, судовий збір покладається на Позивача у справі на підставі ч.2 ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 02.03.26
Суддя Машевська О.П.
Віддрукувати:
1 - в справу
2,3 - сторонам (через Ел. суд)