вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" лютого 2026 р. Справа № 910/7159/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
секретар Місюк О.П.
за участю
представників: позивача - Журкевич М.В.;
відповідача - Ковальчук Ю.О.
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець»
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 (повне рішення складене 18.11.2025)
у справі №910/7159/25 (суддя - Бондаренко-Легких Г.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліар Енерджі-Кременчук»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення заборгованості.
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кліар Енерджі-Кременчук» звернулося з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 17691659,73 грн, з яких: 15013797,04 грн - заборгованість за основним зобов'язанням, 676255,00 грн - 3% річних та 2001607,69 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №14782/01 від 31.01.2018 в частині повної та своєчасної оплати виробленої та поставленої позивачем за «зеленим» тарифом електричної енергії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 відкрито провадження у справі №910/7159/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
У поданій до суду позивачем відповіді на відзив викладено клопотання про зменшення позовних вимог. Зокрема, позивач просив стягнути з відповідача 17086373,15 грн, з яких: 14408510,46 грн - заборгованість за основним зобов'язанням, 676255,00 грн - 3% річних та 2001607,69 грн - інфляційні втрати.
У судовому засіданні 09.09.2025 суд протокольною ухвалою прийняв до розгляду заяву про зменшення позовних вимог.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 (повне рішення складене 18.11.2025) у справі №910/7159/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліар Енерджі-Кременчук», з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь позивача 14408510,46 грн основного боргу, 675440,76 грн 3% річних та 1921385,05 грн інфляційних втрат, в іншій частині позову про стягнення 814,24 грн 3% річних та 80222,64 грн інфляційних втрат відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство «Гарантований покупець» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Ключові аргументи скаржника зводяться до наступного:
- суд першої інстанції помилково не врахував, що джерелом коштів, якими гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за «зеленим» тарифом, є кошти, які оператор системи розподілу (Національна енергетична компанія «Укренерго») сплачує гарантованому покупцю за послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць;
- оскільки позивач має заборгованість перед відповідачем за послуги з відшкодування частки вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця, в силу підп. 13 п. 1 постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 у гарантованого покупця є всі правові підстави для зменшення рівня розрахунків із позивачем;
- суд першої інстанції не врахував, що позивачем допущено ряд помилок при здійсненні розрахунку основного боргу та не враховано часткові оплати, що призвело до невірного розрахунку 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 апеляційну скаргу у справі №910/7159/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Державного підприємства «Гарантований покупець» про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, залишено її без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.
До суду 24.12.2025 від Державного підприємства «Гарантований покупець» надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.12.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/7159/25, призначено її до розгляду на 27.01.2026, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву.
26.12.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліар Енерджі-Кременчук» надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.
У призначене засідання суду 27.01.2026 з'явилися представники сторін та надали пояснення по суті апеляційної скарги.
За результатами судового засідання у розгляді апеляційної скарги оголошено перерву до 17.02.2026 з метою додаткового з'ясування обставин справи.
В засіданні суду 17.02.2026 продовжено розгляд апеляційної скарги, досліджено докази та заслухано виступи представників сторін у судових дебатах.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи вбачається, що 31.01.2018 між Державним підприємством «Енергоринок» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кліар Енерджі-Кременчук» укладений договір №14782/01, відповідно до п. 1.1 якого останнє зобов'язується продавати, а підприємство зобов'язується купувати електроенергію, вироблену товариством, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору.
У подальшому до договору неодноразово вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод №14783/01 від 31.01.2018 (чинність з 01.02.2018), №15116/01 від 22.05.2018, №132/01 від 30.06.2019, №437/01/20 від 12.03.2020 та №1648/07/24 від 30.01.2024.
Так, 30.06.2019 між Державним підприємством «Енергоринок» (ДПЕ), Державним підприємством «Гарантований покупець» (гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кліар Енерджі-Кременчук» (виробник за «зеленим» тарифом) укладено додаткову угоду №132/01, відповідно до п. 1 якої сторони дійшли згоди в преамбулі договору слова «Державне підприємство «Енергоринок», що діє на підставі ліцензії на право здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії №579645 від 18.01.2012 та має статус платника податку на прибуток на загальних умовах» замінити на слова «Державне підприємство «Гарантований покупець», що діє на підставі ліцензії на провадження господарської діяльності зі здійснення функцій гарантованого покупця», а також п. п. 1-10 вищевказаного договору замінено статтями 1-8 у новій редакції.
Додатковою угодою №437/01/20 від 12.03.2020 до договору слова «виробник за «зеленим» тарифом» замінено словами «продавець за «зеленим» тарифом», а також статті 1-7 вищевказаного договору викладено в новій редакції.
Додатковою угодою №1648/07/24 від 30.01.2024 до договору слова «продавець за «зеленим» тарифом» замінено словами «продавець», а також глави 1-8 вищевказаного договору замінено главами 1-9 у новій редакції.
Згідно з п. 1.1 договору у редакції додаткової угоди №132/01 від 30.06.2019 виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП №641 від 26.04.2019 (далі - Порядок №641).
Положеннями п. 1.1 договору у редакції додаткової угоди №437/01/20 від 12.03.2020 передбачено, що продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку №641, або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП №2804 від 13.12.2019 (далі - Порядок №2804).
Відповідно до п. 1.1 договору у редакції додаткової угоди №1648/07/24 від 30.01.2024 продавець зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії, відпущену генеруючими одиницями продавця, включеними до балансуючої групи гарантованого покупця, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України, у тому числі Порядку №641.
Положеннями статті 3 договору сторони передбачили умови визначення обсягів купівлі-продажу електричної енергії та порядок розрахунків.
Позивач стверджує, що відповідач не повністю розрахувався за куплену електричну енергію за І-й період (жовтень 2021 року, лютий 2022 року - серпень 2022 року), ІІ-й період (вересень 2022 року, листопад 2022 року - грудень 2022 року, лютий 2023 року - липень 2023 року, вересень 2023 року), а також за ІІІ-й період (січень 2024 року - лютий 2024 року, квітень 2024 року - червень 2024 року).
Зазначене мало своїм наслідком звернення до суду з даним позовом, відповідно до якого, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кліар Енерджі-Кременчук» просило стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» 14408510,46 грн основного боргу. Крім того, в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору позивач також просив стягнути з відповідача 676255,00 грн 3% річних та 2001607,69 грн інфляційних втрат.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказав на наступне:
- обов'язок гарантованого покупця щодо оплати 100% вартості електричної енергії обумовлений 100% оплатою ОСП (НЕК «Укренерго») послуги перед гарантованим покупцем у відповідному розрахунковому періоді;
- при вирішенні питання щодо розміру коштів, які підлягають сплаті за поставлену електричну енергію за «зеленим» тарифом у період воєнного стану, необхідно керуватися нормативно-правовими актами, які встановлюють регуляторні механізми щодо розміру розподілу грошових коштів, зокрема наказами Міністерства енергетики України №140 від 28.03.2022 та №206 від 15.06.2022 (далі - Накази №140 та №206);
- розмір спірної основної заборгованості має бути зменшений на розмір заборгованості позивача перед гарантованим покупцем за врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця у сумі 40924,78 грн, що виникла на підставі договору про участь у балансуючій групі гарантованого покупця №1649/07/24 від 30.01.2024 (у відповідності до підп. 13 п. 1 постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022);
- при розрахунку 3% річних та інфляційних втрат позивач не врахував здійснені відповідачем часткові оплати заборгованості за ІІІ-й період на суму 605286,58 грн за січень 2024, травень 2024 та червень 2024 року;
- розраховуючи інфляційні втрати, позивач застосував не округлений коефіцієнт (сукупний індекс інфляції заокруглений не до десятих (одного знака після коми), а до «мільйонних» (шести знаків після коми));
- з огляду на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №902/417/18, відповідач просив зменшити заявлені до стягнення розміри 3% річних та інфляційних втрат до мінімально можливого розміру;
- на спірні правовідносини поширюються положення підп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022, а тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат необхідно відмовити;
- у стягненні 3% річних та інфляційних втрат необхідно відмовити на підставі положень п. п. 5.1 та 5.2 договору та ст. 617 Цивільного кодексу України у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, що підтверджується листом ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
У відповіді на відзив позивач на спростування вказаних тверджень відповідача зазначив наступне:
- факт наявності боргу НЕК «Укренерго» перед відповідачем не є підставою для невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем;
- з огляду на правову позицію, викладену у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі №910/4439/23, Накази №140 та №206 жодним чином не обмежують право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором;
- відповідач не звертався до позивача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог щодо зменшення рівня розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, яка виникла на підставі договору №1649/07/24, та на наявність якої відповідач посилається у відзиві;
- відповідачем не доведено наявності обставин непереборної сили та підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат;
- постанова НКРЕКП №332 від 25.02.2022 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин;
- з огляду на здійснені відповідачем часткові оплати за куплену електричну енергію за січень 2024, травень 2024 та червень 2024 року (ІІІ-й період) на загальну суму 605286,58 грн, позивач скористався наданим йому правом, передбаченим ст. 46 ГПК України, та зменшив позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу по договору №14782/01 від 31.01.2018 на суму часткової оплати.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов таких висновків:
- Наказ №206 від 15.06.2022, як і попередній Наказ №140 від 28.03.2022, жодним чином не обмежують право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за статтею 3 договору та згідно з п. п. 10.4 і 11.4 Порядку №641. Відтак, наразі відсутні будь-які законодавчі обмеження щодо розміру виплат, які передбачені Порядком №641;
- договір та Порядок №641 не містять умов та правил, які визначали б стан виконання гарантованим покупцем обов'язків за договором в залежності від виконання НЕК «Укренерго» обов'язків за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії;
- як умовами договору, які погоджені сторонами в добровільному порядку та є обов'язковими для виконання, так і положеннями чинного законодавства не передбачено можливість зміни строку виконання відповідачем зобов'язань по оплаті товару через зміну обставин, зокрема через те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом, оскільки в даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги;
- з огляду на право відповідача на зменшення рівня розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, передбачені підп. 13 п. 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 в редакції постанови №652 від 03.04.2024, не звільняє відповідача від обов'язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за спірним договором;
- виходячи із встановлених судом дат оприлюднення постанов НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел у спірні місяці, строк оплати вартості відпущеної електричної енергії за «зеленим» тарифом станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду є таким, що настав, а відтак обґрунтованими є позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 14408510,46 грн;
- дослідивши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд визнав їх частково необґрунтованими, оскільки хоча періоди прострочення позивачем визначено вірно, однак ним не було враховано при розрахунку інфляційних втрат за ІІ-й період висновки Верховного Суду щодо заокруглення сукупного індексу інфляції до «десятих», а також не взято до уваги здійснені позивачем часткові оплати суми основного боргу за ІІІ-й період на суму 605286,58 грн;
- суд відхилив доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин приписів постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 з огляду на те, що положення вказаної постанови, по-перше, жодним чином не звільняють підприємство від обов'язку здійснення ним повної оплати придбаної електричної енергії за відповідними договорами, по-друге, спірні правовідносини стосуються нарахувань інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку із простроченням відповідачем грошових зобов'язань, що виключає застосування до спірних правовідносин наведеної постанови;
- законодавчо визначені підстави для зменшення 3% річних та інфляційних втрат відсутні, а посилання відповідача на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №902/417/18, є нерелевантними;
- відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань за договором у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин.
Апеляційний суд погоджується з наведеними вище висновками місцевого господарського суду в їх сукупності та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір, укладений між сторонами, є договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання §5 Глави 54 ЦК України та §3 Глави 30 Господарського кодексу України, Закону України «Про ринок електричної енергії».
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, положення якого були чинними станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - ГК України), за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».
За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (ч. 1 ст. 714 ЦК України).
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом (п. 18 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Відповідно до ч. 2 ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено зелений тариф, або у суб'єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм «зеленим» тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування «зеленим» тарифом або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. При цьому у кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії, виробленої на об'єкті електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об'єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби.
Гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за «зеленим» тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами (ч. 5 ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Гарантований покупець зобов'язаний купувати у виробників, яким встановлено «зелений» тариф, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до нього (п. 3 ч. 9 ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
З огляду на те, що спір у справі виник щодо оплати вартості відпущеної електричної енергії за «зеленим» тарифом за І-й період (жовтень 2021, лютий 2022 - серпень 2022 року), ІІ-й період (вересень 2022, листопад 2022 - грудень 2022, лютий 2023 - липень 2023, вересень 2023 року), а також за ІІІ-й період (січень 2024 - лютий 2024, квітень 2024 - червень 2024 року), то у спірних правовідносинах підлягають застосуванню редакції додаткової угоди №437/01/20 від 12.03.2020 та додаткової угоди №1648/07/24 від 30.01.2024, а також Порядок №641 у редакціях, що діяли у відповідні періоди.
Положеннями статті 3 договору у редакції додаткової угоди №437/01/20 від 12.03.2020 передбачено наступне:
- обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку №641 або глави 4 Порядку №2804 (п. 3.1);
- розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ (п. 3.2);
- оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі- продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку №641 або глави 6 Порядку №2804 (п. 3.3).
Відповідно до статті 3 договору у редакції додаткової угоди №1648/07/24 від 30.01.2024:
- обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається на підставі даних комерційного обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до Порядку №641 (п. 3.1);
- розрахунок за куплену гарантованим покупцем електричну енергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця, з урахуванням ПДВ. Гарантований покупець та продавець при виникненні взаємної однорідної заборгованості мають право за взаємною згодою проводити зарахування зустрічних однорідних вимог, що оформлюється сторонами в установленому законодавством порядку (п. 3.2);
- оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців у розрахунковому місяці, формування актів купівлі-продажу електричної енергії здійснюються відповідно до Порядку №641 (п. 3.3).
Згідно з п. 10.4 Порядку №641 (у редакції постанови НКРЕКП №46 від 15.01.2021) після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
Водночас, постановою НКРЕКП №178 від 24.01.2024 Порядок №641 був викладений у новій редакції. Зокрема, згідно з п. 11.4 Порядку №641 гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач у період жовтня 2021 року, лютого 2022 року - серпня 2022 року (І-й період) поставив гарантованому покупцю електричну енергію за «зеленим» тарифом на загальну суму 28003012,42 грн, що підтверджується підписаними сторонами та наявними в матеріалах справи актами купівлі-продажу електроенергії:
- за жовтень 2021 року від 31.10.2021 на суму 3962116,99 грн;
- за лютий 2022 року від 28.02.2022 на суму 3351866,69 грн;
- за березень 2022 року від 31.03.2022 на суму 3711121,23 грн;
- за квітень 2022 року від 30.04.2022 на суму 3523457,14 грн;
- за травень 2022 року від 31.05.2022 на суму 3259377,16 грн;
- за червень 2022 року від 30.06.2022 на суму 3324874,57 грн;
- за липень 2022 року від 31.07.2022 на суму 3624052,08 грн;
- за серпень 2022 року від 31.08.2022 на суму 3201381,39 грн.
Також сторонами підписано акти коригування до актів купівлі-продажу електроенергії за липень 2022 року від 16.05.2024 на суму 23768,64 грн та за серпень 2022 року від 17.05.2024 на суму 20996,53 грн.
Вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін без жодних претензій та/або зауважень.
Постановою НКРЕКП №1117 від 09.09.2022 (оприлюднено 12.09.2022) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у жовтні 2021 року, у лютому 2022 року, у березні 2022 року, у квітні 2022 року, у травні 2022 року та у червні 2022 року.
Отже, строк оплати за вказані періоди мав би настати 15.09.2022 (12.09.2022 + 3 роб. дні) включно, з урахуванням п. 10.4 Порядку №641 у редакції постанови НКРЕКП №46 від 15.01.2021.
Постановою НКРЕКП №1190 від 20.09.2022 (оприлюднено 21.09.2022) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у липні 2022 року.
Отже, строк оплати за вказаний період мав би настати 24.09.2022 (21.09.2022 + 3 роб. дні) включно, з урахуванням п. 10.4 Порядку №641 у редакції постанови НКРЕКП №46 від 15.01.2021.
Постановою НКРЕКП №473 від 14.03.2023 (оприлюднено 15.03.2023) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у серпні 2022 року.
Отже, строк оплати за вказаний період мав би настати 20.03.2023 (15.03.2023 + 3 роб. дні) включно, з урахуванням п. 10.4 Порядку №641 у редакції постанови НКРЕКП №46 від 15.01.2021.
Вищезазначена заборгованість була сплачена гарантованим покупцем частково, що підтверджується платіжними документами, копії яких містяться в матеріалах справи. Крім того 06.05.2024 між сторонами підписано акт зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог.
Отже, станом на момент звернення позивача з даним позовом (06.06.2025) заборгованість відповідача за І-й період становила 9122611,27 грн:
- за жовтень 2021 року у розмірі 139959,42 грн;
- за лютий 2022 року у розмірі 239203,36 грн;
- за березень 2022 року у розмірі 2064134,81 грн;
- за квітень 2022 року у розмірі 1755441,40 грн;
- за травень 2022 року у розмірі 1806019,83 грн;
- за червень 2022 року у розмірі 1553092,96 грн;
- за липень 2022 року у розмірі 1201278,03 грн;
- за серпень 2022 року у розмірі 363481,46 грн.
Інших доказів оплати вартості відпущеної електричної енергії матеріали справи не містять та не були надані відповідачем і розмір основної заборгованості за І-й період не заперечувався відповідачем.
Позивач у період вересня 2022 року, листопада 2022 року - грудня 2022 року, лютого 2023 року - липня 2023 року, вересня 2023 року (ІІ-й період) поставив гарантованому покупцю електричну енергію за «зеленим» тарифом на загальну суму 36206791,35 грн, що підтверджується підписаними сторонами та наявними в матеріалах справи актами купівлі-продажу електроенергії:
- за вересень 2022 року від 30.09.2022 на суму 3449877,21 грн;
- за листопад 2022 року від 30.11.2022 на суму 2824442,49 грн;
- за грудень 2022 року від 31.12.2022 на суму 3333875,96 грн;
- за лютий 2023 року від 28.02.2023 на суму 3859524,95 грн;
- за березень 2023 року від 31.03.2023 на суму 4338783,91 грн;
- за квітень 2023 року від 30.04.2023 на суму 4227099,40 грн;
- за травень 2023 року від 31.05.2023 на суму 4319706,76 грн;
- за червень 2023 року від 30.06.2023 на суму 3776958,97 грн;
- за липень 2023 року від 31.07.2023 на суму 2191587,89 грн;
- за вересень 2023 року від 30.09.2023 на суму 3862307,51 грн.
Також сторони склали і підписали акт коригування до акту купівлі-продажу електроенергії за вересень 2022 року від 30.04.2024 на суму 22626,30 грн.
Вказані акти підписані уповноваженими представниками без жодних претензій та/або зауважень.
Постановою НКРЕКП №858 від 30.04.2024 (оприлюднено 01.05.2024) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у лютому 2023 року, у липні 2023 року, у вересні 2023 року.
Отже, строк оплати за вказані періоди мав би настати 08.05.2024 (01.05.2024 + 5 роб. дні) включно, з урахуванням п. 11.4 Порядку №641 у редакції постанови НКРЕКП №178 від 24.01.2024.
Постановою НКРЕКП №896 від 08.05.2024 (оприлюднено 10.05.2024) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у грудні 2022 року, у березні 2023 року, у квітні 2023 року, у травні 2023 року, у червні 2023 року.
Отже, строк оплати за вказані періоди мав би настати 17.05.2024 (10.05.2024 + 5 роб. дні) включно, з урахуванням п. 11.4 Порядку №641 у редакції постанови НКРЕКП №178 від 24.01.2024.
Постановою НКРЕКП №946 від 15.05.2024 (оприлюднено 16.05.2024) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у вересні 2022 року, у листопаді 2022 року.
Отже, строк оплати за вказані періоди мав би настати 23.05.2024 (16.05.2024 + 5 роб. дні) включно, з урахуванням п. 11.4 Порядку №641 у редакції постанови НКРЕКП №178 від 24.01.2024.
Вищезазначена заборгованість була сплачена відповідачем частково, що підтверджується платіжними документами, копії яких містяться в матеріалах цієї справи.
Отже, станом на момент звернення позивача з даним позовом заборгованість відповідача за ІІ-й період становила 1803226,16 грн:
- за вересень 2022 року у розмірі 368254,40 грн;
- за листопад 2022 року у розмірі 257293,45 грн;
- за грудень 2022 року у розмірі 426178,58 грн;
- за лютий 2023 року у розмірі 161127,09 грн;
- за березень 2023 року у розмірі 112947,59 грн;
- за квітень 2023 року у розмірі 185696,42 грн;
- за травень 2023 року у розмірі 135902,91 грн;
- за червень 2023 року у розмірі 20049,85 грн;
- за липень 2023 року у розмірі 13093,98 грн;
- за вересень 2023 року у розмірі 122681,89 грн.
Інших доказів оплати вартості відпущеної електричної енергії матеріали справи не містять та не були надані відповідачем і розмір основної заборгованості за ІІ-й період не заперечувався відповідачем.
Позивач у період січня 2024 року - лютого 2024 року, квітня 2024 року - червня 2024 року (ІІІ-й період) поставив відповідачу електричну енергію за «зеленим» тарифом на загальну суму 19542053,05 грн, що підтверджується підписаними сторонами та наявними в матеріалах справи актами купівлі-продажу електроенергії:
- за січень 2024 року від 25.01.2024 на суму 3266857,06 грн;
- за січень 2024 року від 31.01.2024 на суму 254511,05 грн;
- за січень 2024 року від 06.11.2024 на суму 249564,94 грн;
- за лютий 2024 року від 29.02.2024 на суму 2205594,77 грн;
- за лютий 2024 року від 14.11.2024 на суму 364234,88 грн;
- за квітень 2024 року від 30.04.2024 на суму 4457995,55 грн;
- за травень 2024 року від 31.05.2024 на суму 4527856,19 грн;
- за червень 2024 року від 30.06.2024 на суму 4215438,61 грн.
Вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін без жодних претензій та/або зауважень.
Постановою НКРЕКП №2146 від 18.12.2024 (оприлюднено 20.12.2024) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у лютому 2024 року.
Отже, строк оплати за вказаний період мав би настати 27.12.2024 (20.12.2024 + 5 роб. дні) включно, з урахуванням п. 11.4 Порядку №641 у редакції постанови НКРЕКП №178 від 24.01.2024.
Постановою НКРЕКП №193 від 11.02.2025 (оприлюднено 13.02.2025) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у квітні 2024 року.
Отже, строк оплати за вказаний період мав би настати 20.02.2025 (13.02.2025 + 5 роб. дні) включно, з урахуванням п. 11.4 Порядку №641 у редакції постанови НКРЕКП №178 від 24.01.2024.
Постановою НКРЕКП №529 від 08.04.2025 (оприлюднено 10.04.2024) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у січні 2024 року, у травні 2024 року, у червні 2024 року.
Отже, строк оплати за вказані періоди мав би настати 17.04.2025 (10.04.2024 + 5 роб. дні) включно, з урахуванням п. 11.4 Порядку №641 у редакції постанови НКРЕКП №178 від 24.01.2024.
Вищезазначена заборгованість була сплачена гарантованим покупцем частково, що підтверджується платіжними документами, копії яких містяться в матеріалах цієї справи.
Судом першої інстанції також враховано часткові оплати, що не були враховані позивачем у позові, але на суму яких позивач у подальшому, а саме у відповіді на відзив, керуючись ст. 46 ГПК України, зменшив позовні вимоги в частині суми основного боргу.
Отже, спірною заборгованістю відповідача за ІІІ-й період є сума у розмірі 3482673,03 грн (з урахуванням зменшення позовних вимог, тобто здійснених відповідачем часткових оплат):
- за січень 2024 року у розмірі 192653,66 грн;
- за лютий 2024 року у розмірі 126815,00 грн;
- за квітень 2024 року у розмірі 64067,81 грн;
- за травень 2024 року у розмірі 1766466,70 грн;
- за червень 2024 року у розмірі 1332669,86 грн.
Інших доказів оплати вартості відпущеної електричної енергії матеріали справи не містять та не були надані відповідачем і розмір основної заборгованості за ІІІ-й період у зазначеному вище розмірі не заперечувався відповідачем.
Щодо твердження відповідача про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення Наказів №140 від 28.03.2022 та №206 від 15.06.2022, які, на думку відповідача, в особливий період дії воєнного стану встановлюють інший порядок та спосіб виконання зобов'язань відповідача перед позивачем, ніж встановлений Порядком №641 та договором, колегія суддів відзначає наступне.
Так, метою Наказів №140 та №206 визначено забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану.
У свою чергу, правову оцінку змісту вказаних наказів надала об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при розгляді справи №910/4439/23, яка у постанові від 21.06.2024 виснувала, що вказані накази, які до дня їх скасування 01.04.2024 встановлювали регуляторні механізми щодо розміру розподілу грошових коштів у ці періоди, були видані з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану. Отже, Міненерго змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за «зеленим» тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов'язок розподілу було покладено на Державне підприємство «Гарантований покупець» у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.
Водночас, Наказ Міненерго №206, як і попередній Наказ №140, ніяким чином не обмежує право позивача як виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з п. 10.4 Порядку №641, тобто названі накази Міненерго не змінюють і не припиняють обов'язок відповідача здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку №641, тому не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов'язання, передбачене умовами договору.
Отже, наразі відсутні будь-які законодавчі обмеження щодо розміру виплат, які передбачені п. 10.1 Порядку №641.
З огляду на викладене, не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про необхідність врахування під час розгляду даного спору Наказів №140 та №206. Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, підлягає застосуванню саме Порядок №641, і такі висновки зроблені з урахуванням наведеної вище правової позиції у справі №910/4439/23.
Доводи відповідача, що зобов'язання гарантованого покупця перед позивачем не виникли, оскільки на даний момент відповідач недоотримає кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги, відхиляються з наступних підстав.
Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями та відповідно до ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 96 ЦК України).
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правовідносини, які виникають за договором купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом, та правовідносини, які виникають за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, незважаючи на їхню пов'язаність, є самостійним зобов'язаннями, з самостійними предметами та суб'єктами.
Договір та Порядок №641 не містять умов та правил, які визначали б стан виконання гарантованим покупцем обов'язків за договором в залежності від виконання НЕК «Укренерго» обов'язків за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.
Крім того, як умовами договору, які погоджені сторонами в добровільному порядку та є обов'язковими для виконання, так і положеннями чинного законодавства не передбачено можливість зміни строку виконання відповідачем зобов'язань по оплаті товару через зміну обставин, зокрема через те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом, оскільки в даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що на спірні правовідносини розповсюджується дія постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 в редакції постанови №652 від 03.04.2024, якою абз. 3 підп. 13 п. 1 викладено у наступній редакції: «Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення».
Гарантований покупець стверджує, що оскільки у позивача наявна заборгованість перед відповідачем за послугу з відшкодування вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця в сумі 40924,78 грн, суд має у відповідності до вимог підп. 13 п. 1 постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 у редакції від 03.04.2024 зменшити розмір основного зобов'язання на суму 40924,78 грн.
У контексті наведеного колегія суддів зазначає, що з правової конструкції підп. 13 п. 1 постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 в редакції постанови №652 від 03.04.2024 вбачається, що законодавець наділив гарантованого покупця саме правом на зменшення рівня розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом, для реалізації якого гарантований покупець мав вчинити певні дії. Відповідна позиція наведена в постанові Верховного Суду від 24.09.2025 у справі №910/5971/24.
Разом з тим, скаржником не доведено, а судом не встановлено, що відповідач звертався до позивача із відповідною заявою про припинення зобов'язання відповідача з оплати боргу за договором у спірні періоди на суму 40924,78 грн у відповідності до підп. 13 п. 1 постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022.
З огляду на наведене право відповідача на зменшення рівня розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, передбачені підп. 13 п. 1 постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 в редакції постанови №652 від 03.04.2024, не звільняє відповідача від обов'язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за спірним договором. Крім того, слід врахувати і те, що стягнення заборгованості позивача перед відповідачем не є предметом розгляду у даній справі.
Враховуючи наведене, доводи скаржника у цій частині не знайшли свого підтвердження.
З огляду на усе вищезазначене, виходячи із встановлених судом дат оприлюднення постанов НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел у спірні місяці, строк оплати вартості відпущеної електричної енергії за «зеленим» тарифом станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду є таким, що настав, а відтак позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 14408510,46 грн (з урахуванням зменшених позовних вимог) є обґрунтованими.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 676255,00 грн 3% річних та 2001607,69 грн інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
Позивачем нараховано до стягнення 3% річних та інфляційні втрати наступним чином:
- за І-й період: 604341,75 грн 3% річних та 1741062,44 грн інфляційних втрат (індекс інфляції 1,19085132) за період з 21.03.2023 по 04.06.2025 на суму боргу у розмірі 9122611,27 грн;
- за ІІ-й період: 55785,41 грн 3% річних та 260545,25 грн інфляційних втрат (індекс інфляції 1,14448839) за період з 24.05.2024 по 04.06.2025 на суму боргу у розмірі 1803226,16 грн;
- за ІІІ-й період: 16127,84 грн 3% річних за період з 18.04.2025 по 04.06.2025 на суму боргу у розмірі 4087959,61 грн.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
При цьому положення вказаної норми стосовно 3% річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленої електричної енергії, позивач відповідно до положень ЦК України має право нараховувати 3% річних та інфляційні втрати.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що проведені позивачем розрахунки є частково необґрунтованими, оскільки хоча періоди прострочення останнім визначено вірно, однак не було враховано при розрахунку інфляційних втрат за ІІ-й період висновки Верховного Суду щодо заокруглення сукупного індексу інфляції до «десятих», а також не взято до уваги здійснені позивачем часткові оплати суми основного боргу за ІІІ-й період на суму 605286,58 грн.
Так, за ІІ-й період позивачем було застосовано сукупний індекс інфляції, заокруглений не до десятих (одного знака після коми), а до «мільйонних» (шести знаків після коми) - 1,14448839, що суперечить висновкам об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладені у постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19.
За розрахунком суду обґрунтований розмір інфляційних втрат за ІІ-й період становить 180322,61 грн з розрахунку заокругленого сукупного індексу інфляції 1,1 (1,14448839) на суму боргу у розмірі 1803226,16 грн (1803226,16 грн х 1,1 - 1803226,16 грн).
Обґрунтований розмір 3% річних, нарахованих за ІІІ-й період, з урахуванням поступового зменшення суми основного боргу на здійснені відповідачем часткові оплати на загальну суму 605286,58 грн, становить 15313,60 грн, з яких:
- 2351,98 грн 3% річних, нарахованих на суму боргу 4087959,61 грн за період з 18.04.2025 по 24.04.2025; 25.04.2025 відповідачем здійснена часткова оплата по боргу за січень 2024 на суму 56911,28 грн, а також за травень 2024 на суму 61299,99 грн;
- 7830,74 грн 3% річних, нарахованих на суму основного боргу 3969748,34 грн за період з 25.04.2025 по 18.05.2025; 19.05.2025 відповідачем здійснена часткова оплата по боргу за травень 2024 на суму 297651,44 грн;
- 5130,88 грн 3% річних, нарахованих на суму основного боргу 3672096,90 грн за період з 19.05.2025 по 04.06.2025; 09.06.2025 відповідачем здійснена часткова оплата по боргу за червень 2024 на суму 189423,87 грн, втім така оплата не враховується при розрахунку 3% річних за ІІІ-й період, оскільки здійснена після кінцевої дати періоду прострочення (після 04.06.2025).
Решта розрахунків 3% річних за І-й та ІІ-й періоди є арифметично вірними.
Відтак, обґрунтованими до стягнення з відповідача є суми інфляційних витрат у розмірі 1921385,05 грн та 3% річних у розмірі 675440,76 грн, а саме:
- за І-й період: 604341,75 грн 3% річних та 1741062,44 грн інфляційних втрат (індекс інфляції 1,19085132), нарахованих з 21.03.2023 по 04.06.2025 на суму боргу у розмірі 9122611,27 грн;
- за ІІ-й період: 55785,41 грн 3% річних та 180322,61 грн інфляційних втрат (індекс інфляції 1,1), нарахованих з 24.05.2024 по 04.06.2025 на суму боргу у розмірі 1803226,16 грн;
- за ІІІ-й період: 15313,60 грн 3% річних, нарахованих за період з 18.04.2025 по 04.06.2025 на суму боргу у розмірі 4087959,61 грн.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не врахував, що позивачем допущено ряд помилок при здійсненні розрахунку основного боргу, що призвело до невірного розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, оскільки надалі позивач врахував здійснення відповідачем часткових оплат розміру основного боргу і це було відображено як у клопотанні про зменшення позовних вимог, так і в оскаржуваному судовому рішенні.
Відповідач також вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення підп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 (у редакції постанови НКРЕКП №413 від 26.04.2022), відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надаються такі настанови: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії. Тобто, за твердженнями відповідача, правових підстав для нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, ураховуючи положення підп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332, у позивача немає.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Інфляційні втрати та відсотки річних не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв'язку зі знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 та 22.02.2022 у справі № 924/441/20).
Отже, твердження відповідача про те, що підп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 (у редакції постанови НКРЕКП №413 від 26.04.2022) підлягає застосовуванню до спірних правовідносин сторін є помилковим, оскільки дана постанова стосується зупинення нарахування та стягнення на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування лише штрафних санкцій, а не 3% річних та інфляційних втрат, що не є неустойкою чи штрафними санкціями, а виступають лише способом захисту майнового права та інтересу кредитора.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).
У разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. У разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч. ч. 1 та 2 ст. 233 ГК України).
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Відповідно правових висновків, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання».
Водночас, Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, 13.11.2019 у справі №922/3095/18 та 18.03.2020 у справі №902/417/18.
У постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Таким чином, зобов'язання зі сплати 3% річних та інфляційних втрат входить до складу грошового зобов'язання і право кредитора на нарахування та стягнення з боржника 3% річних та інфляційних втрат закріплено у ч. 2 ст. 625 ЦК України. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі №910/20091/23 у подібних правовідносинах.
Верховний Суд у постановах від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, 27.04.2018 у справі №908/1394/17, 22.01.2019 у справі №905/305/18, 07.04.2020 у справі №910/4590/19 та 22.02.2022 у справі №924/441/20 вказав, що з аналізу положень ст. 233 ГК України та ст.551 ЦК України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційних витрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
З огляду на викладене, з урахуванням положень ст. 625 ЦК України, кредитор має легітимне очікування на компенсацію йому процентів річних за користування боржником утримуваними грошовими коштами, які належать кредиторові, у встановленому законом мінімальному розмірі річних на рівні трьох процентів відповідно до ст. 625 ЦК України.
В даній справі позивачем заявлено до стягнення саме 3% річних, тобто їх розмір фактично визначений законом та договором не збільшувався, отже в даному випадку відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення мінімального розміру 3% річних.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається скаржник, не виснувала про можливість зменшення інфляційних втрат взагалі. Отже, законодавчо визначені підстави для зменшення інфляційних втрат також відсутні.
Окрім цього, колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на форс-мажорні обставини та, як наслідок, неможливість стягнення з відповідача боргу у судовому порядку, зважаючи на наступне.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі №904/6463/14).
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Частиною 1 цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Саме таких висновків дотримуються Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, 09.11.2021 у справі №913/20/21 та 04.10.2022 у справі №927/25/21.
В обґрунтування наявності форс-мажорних обставин Державне підприємство «Гарантований покупець» посилається на введення на території України воєнного стану, ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Зокрема, відповідач звертає увагу суду, що про настання таких обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) повідомляв усіх своїх контрагентів, у тому числі позивача на своєму офіційному веб-сайті в мережі Інтернет та вважає, за таких умов, з урахуванням ситуації, в якій опинилася держава, зважаючи на важливість гарантованого покупця для економіки України, беручи до уваги соціальну спрямованість його діяльності, особливо в період дії режиму воєнного стану, вбачається настання непереборної сили, що унеможливлює стягнення з відповідача боргу у судовому порядку.
Колегія суддів зауважує, що факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 внаслідок повномасштабного вторгнення країни агресора (рф) є загальновідомим фактом та саме з цієї дати боржники можуть бути звільнені від відповідальності за порушення зобов'язань, у випадку неможливості виконання зобов'язання саме внаслідок дії обставин форс-мажору.
У даному випадку, твердження відповідача щодо того, що він повідомляв усіх контрагентів (в тому числі і позивача) про настання форс-мажорних обставин не знайшли свого підтвердження під час дослідження доказів судом. Зокрема, матеріали справи не містять сертифікату ТПП України про настання форс-мажорних обставин з 24.02.2022 саме до зобов'язань Державного підприємства «Гарантований покупець» у спірних правовідносинах, а загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією рф проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання, а тому вказаний лист не може бути беззаперечним доказом існування форс-мажорних обставин.
Водночас, воєнний стан в Україні у зв'язку з триваючою військовою агресією рф неодноразово продовжувався та наразі триває, що є загальновідомим фактом, який в будь-якому разі так чи інакше впливає на провадження господарської діяльності суб'єктів господарювання, навіть якщо обставина введення воєнного стану не є форс-мажорною у конкретних спірних правовідносинах. А тому, посилання відповідача на форс-мажорні обставини при виконанні останнім своїх зобов'язань за договором є необґрунтованими.
З огляду все вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 14408510,46 грн основного боргу, 675440,76 грн 3% річних та 1921385,05 грн інфляційних втрат.
Покладені в основу апеляційної скарги доводи скаржника, фактично, дублюють його позицію, викладену у відзиві на позов, та зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку. Зміст судового рішення свідчить про те, що суд надав оцінку обставинам та наданим сторонами доказам в сукупності та встановив істотні для справи обставини.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 у справі №910/7159/25 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства «Гарантований покупець» не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 у справі №910/7159/25 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство «Гарантований покупець».
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням колегії суддів у відпустці з 23.02.2026 по 27.02.2026 включно повна постанова складена у перший робочий день - 02.03.2026.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов