вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" лютого 2026 р. Справа№ 910/8109/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.
за участю представників сторін
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод»
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2025,
у справі № 910/8109/25 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Селянка ТМ»
до Приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод»
про стягнення 486 324,36 грн
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Селянка ТМ» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» про стягнення 486 324,36 грн, а саме: 449 000,00 грн - основного боргу, 37 324,36 грн - пені.
Позивні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконував зобов'язання за договором поставки № 23112023/1. від 23.11.2023.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідач неналежним чином виконував зобов'язання за договором поставки № 23112023/1 від 23.11.2023, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 449 000,00 грн, а також нарахована пеня у розмірі 37 324,36 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Селянка ТМ» до Приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селянка ТМ» 449 000,00 грн боргу, 17 482,64 грн пені, 5 597,79 грн судового збору. В інші частині позову - відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не надав належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження виконання ним оплати поставленого позивачем товару у розмірі 449 000,00 грн, всупереч умовам договору, а відтак не спростував доводів позивача. Крім того, суд, перевіривши надані позивачем розрахунки пені, дійшов висновку про часткове їх задоволення у розмірі 17 482,64 грн. Суд відмовив в частині стягнення 19 841,72 грн пені.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Приватне акціонерне товариство «Київський маргариновий завод» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 у справі №910/8109/25 в частині стягнення пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви в частині стягнення пені відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з невірним застосуванням норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги п.7.1 договору та відповідно не застосовано приписи ч.1 ст. 617 Цивільногокоексу України, оскільки невиконання ним своїх зобов'язань зі своєчасної оплати вартості отриманого товару пов'язано із тривалістю введеного на території України воєнного стану, що, на його думку, є форс-мажорними обставинами. Тому вважає, що нарахування та стягнення з відповідача будь-яких санкцій в період дії форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) є незаконним. Таким чином, скаржник вважає рішення в частині стягнення з відповідача пені незаконним та необгрунтованим, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин справи.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У свою чергу 27.11.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд у задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 у справі №910/8109/25 відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 залишити без змін.
У відзиві позивач стверджує, що рішення господарського суду є законним та вмотивованим, а апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та такою, що суперечить нормам матеріального права та не підлягає задоволенню.
Так, у відзиві позивач зазначає, ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції відповідачем не доведено неможливість виконання зобов'язання з оплати товару, на які відповідач посилається, як на форс-мажор. Вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відсутність підстав для застососування положень про форс-мажорні обставини у даному випадку за для відстрочення відповідачу строку виконання зобов'язань з оплати товару за спірним договором.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 у справі № 910/8109/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Коротун О.М., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 у справі № 910/8109/25 залишено без руху.
17.11.2025 від Приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору урозмірі 3 633,60 грн.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2025 у зв'язку з перебуванням судді Коротун О.М. у відрядженні, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 у справі № 910/8109/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 у справі № 910/8109/25 та призначено розгляд справи на 19.01.2026.
Судове засідання 19.01.2026 не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Майданевича А.Г. на лікарняному у період з 13.01.2026 по 23.01.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 у справі № 910/8109/25 призначено 23.02.2026.
Явка представників учасників справи
Представники позивача та відповідача у судове засідання, призначене на 23.02.2026 на 12:00, не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином шляхом доставлення електронних документів до електронних кабінетів позивача та відповідача, що підтверджується довідками наявними у матеріалах справи.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників сторін обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача та представника відповідача.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що 23.11.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Селянка ТМ» (постачальник) та Приватне акціонерне товариство «Київський маргариновий завод» (покупець) уклали договір поставки № 23112023/1 (далі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язався передати у власність покупця цукор (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору.
Поставка товару здійснюється відповідно до підписаних сторонами специфікацій, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 3.4 договору).
Датою поставки є дата, що зазначається у видатковій накладній при отриманні товару покупцем. Датою переходу права власності на товар від постачальника до покупця є момент передачі товару від постачальника покупцеві (п. 3.10 договору).
Згідно із п.10.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Відповідно до п.10.2 договору у разі якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не заявить про його розірвання, то дія цього договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих же умовах.
Ні постачальник, ні покупець не виявили бажання розірвати договір.
Сторони підписали специфікації № 1 від 29.11.2024, № 2 від 16.12.2024 та № 3 від 22.04.2025
Відповідно до Специфікації №1 від 29.11.2024 постачальник зобов'язався передати у власність покупцю цукор у кількості 22 т за ціною 24 400,00 грн за 1 т з ПДВ на загальну суму 536 800,00 грн, а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість на умовах цього договору поставки №23112023/1 від 23.11.2023 за визначеною вартістю та кількістю.
На виконання умов Специфікації №1 відповідачу було передано у власність товар на загальну суму 536 800,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 3600 від 04.12.2024, а також товарно-транспотною накладною №Р3600 від 04.12.2024 та податковою накладною №47 від 04.12.2024.
Відповідно до п.4 Специфікації № 1 від 29.11.2024 сторони погодили оплату товару з відтермінування оплати - не пізніше ніж через 10 (десять) календарних днів від дати поставки товару, а тому строк оплати вартості товару у покупця настав 14.12.2024.
Згідно із Специфікацією №2 від 16.12.2024 постачальник зобов'язався передати у власність покупцю цукор у кількості 22 т за ціною 24 850,00 грн за 1 т з ПДВ на загальну суму 546 700,00 грн, а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість на умовах цього договору поставки №23112023/1 від 23.11.2023 за визначеною вартістю та кількістю.
На виконання умов Специфікації №2 відповідачу було передано у власність товар на загальну суму 546 700,00 грн, що підтверджується випдатковою накладною № 3774 від 20.12.2024, а також товаро-транспотною накладною №Р3774 від 20.12.2024 та податковою накладною №211 від 20.12.2024.
Відповідно до п.4 Специфікації № 2 сторони погодили оплату товару з відтермінуванням оплати - не пізніше ніж через 10 (десять) календарних днів від дати поставки товару, а тому строк оплати вартості товару у покупця настав 30.12.2024.
Згідно із Специфікацією №3 від 24.05.2025 постачальник зобов'язався передати у власність покупцю цукор у кількості 22 т за ціною 29 500,00 грн за 1 т з ПДВ на загальну суму 649 000,00 грн, а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість на умовах цього договору поставки №23112023/1 від 23.11.2023 за визначеною вартістю та кількістю.
На виконання умов Специфікації №3 відповідачу було передано у власність товар на загальну суму 649 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 1098 від 23.04.2025, а також товарно-транспотною накладною №Р1098 від 23.04.2025 та податковою накладною №173 від 23.04.2025.
Відповідно до п.4 Специфікації № 3 від 29.11.2024 сторони погодили оплату товару з відтермінування оплати - не пізніше ніж через 14 (чотирнадцять) календарних днів від дати поставки товару, а тому строк оплати вартості товару у покупця настав 07.05.2025.
Так, позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 1 732 500,00 грн.
Відповідач сплатив за товар 1 283 500,00 грн, внаслідок чого у відповідача виник борг на суму 449 000,00 грн.
03.06.2025 на адресу відповідача позивачем була направлена вимога про погашення боргу, яка отримана останнім 06.06.2025, що підтверджується документами про поштове відправлення, які долучені до матеріалів справи, яка залишена відповідачем без відповіді. Станом на день розгляду справи у суді відповідач не сплатив 449 000,00 грн боргу.
Звертаючись до суду з позовом позивач посилається на те, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором поставки № 23112023/1 від 23.11.2023, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 449 000,00 грн, а також нарахував пеню у розмірі 37 324,36 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Так у специфікації № 1 від 29.11.2024 сторони погодили оплату товару з відтермінування оплати - не пізніше ніж через 10 (десять) календарних днів від дати поставки товару, а тому строк оплати вартості товару у покупця настав 14.12.2024.
Згідно із Специфікацією №2 сторони погодили оплату товару з відтермінування оплати - не пізніше ніж через 10 (десять) календарних днів від дати поставки товару, а тому строк оплати вартості товару у покупця настав 30.12.2024.
Відповідно до п.4 Специфікації № 3 від 29.11.2024 сторони погодили оплату товару з відтермінування оплати - не пізніше ніж через 14 (чотирнадцять) календарних днів від дати поставки товару, а тому строк оплати вартості товару у покупця настав 07.05.2025.
Факт наявності у відповідача перед позивачем боргу у розмірі 449 000,00 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач не здійснив повну оплату товару у визначений специфікаціями до договору строк, відтак у позивача виникло право вимагати повернення заборгованості.
З матеріалів справи вбачається, що позивач реалізував своє право на повернення заборгованості шляхом досудового листування, зокрема, направлення листів про повернення суми попередньої оплати. Проте, вимоги позивача в досудовому порядку задоволені відповідачем не були.
Розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача боргу у розмірі 449 000,00 грн є правомірною, оскільки факт порушення відповідачем зобов'язань за договором належним чином доведено, а відповідачем не спростовано.
Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу розмірі 449 000,00 грн.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає вірним є висновок суду першої інстанції, що основний борг в сумі 449 000,00 грн доведений належними та допустимими доказами, відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача наведеної суми основного боргу підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 37 324,36 грн грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (ст.611 Цивільного кодексу України).
Пунктом 8.2 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати покупець сплачує на вимогу постачальника пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України від несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, колегія суддів перевіривши розрахунок пені позивача, погоджується із судом першої інстанції, що стягненню підлягає сума 17 482,64 грн, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог. У частині стягнення пені у розмірі 19 841,72 суд правильно відмовив.
Крім того, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що невиконання ним своїх зобов'язань зі своєчасної оплати вартості отриманого товару пов'язано із тривалістю введеного на території України воєнного стану, що, на його думку, є форс-мажорними обставинами, а тому нарахування та стягнення з відповідача будь-яких санкцій в період дії форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) є незаконним, з огляду н наступне.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (п. 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N 64 "Про введення воєнного стану в Україні").
Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований "Всім кого це стосується", згідно якого на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торговопромислові палати в Україні", Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно (ч.1). Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/ імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2).
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).
У висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести: 1) факт їх виникнення; 2) те, що обставини є форс-мажорними; 3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Колегія суду вважає за необхідне звернути увагу, що заявлена до стягнення сума заборгованості це сума за товар, поставлений у грудні 2024 і квітні 2025 року, тобто під час дії на території України воєнного стану.
Таким чином, ні у суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції відповідачем не доведено неможливість виконання зобов'язання з оплати товару, на які відповідач посилається, як на форс-мажор.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача фактично зводяться до переоцінки обставин, правильно встановлених судом першої інстанції.
На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 у справі № 910/8109/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 у справі № 910/8109/25 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови у задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 у справі № 910/8109/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 у справі № 910/8109/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/8109/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 02.03.2026.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім