79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"02" березня 2026 р. Справа № 921/539/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
розглянув без повідомлення (виклику) представників сторін апеляційну скаргу Приватного підприємства "Холдер Агро"
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.11.2025 (повне рішення складено 14.11.2025, суддя Н.О. Андрусик)
у справі № 921/539/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуел", м.Тернопіль
до відповідача Приватного підприємства "Холдер Агро", село Васильків Чортківського району Тернопільської області
про стягнення 214 160,07 грн
Господарський суд Тернопільської області у рішенні від 11.11.2025 ухвалив: - задоволити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуел"; - стягнути з Приватного підприємства "Холдер Агро" 197 960, 00 грн - основного боргу, 786, 30 грн - інфляційних нарахувань, 1 594,53 - 3% річних, 13 819,24 грн - пені та 1 606,20 грн судового збору.
Не погодившись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.11.2025 у справі № 921/539/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ПП «Холдер Агро» 13 819,24 грн пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір пені, стягнутої з ПП «Холдер Агро» до 3% від розміру основного боргу.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 05.12.2025, склад колегії по розгляду справи № 921/539/25 визначено: головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н. А., Матущак О.І.
У зв'язку з відпусткою судді члена колегії Матущака О.І., з метою вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі № 921/539/25 в межах процесуальних строків, визначених Господарським процесуальним кодексом України, розпорядженням В.о. керівника апарату Західного апеляційного господарського суду проведено автоматизовану заміну складу суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2025 призначено колегію суддів у складі: головуючого судді Орищин Г.В, суддів Галушко Н.А. та Желіка М.Б.
З огляду на приписи ч. 10 ст. 270 ГПК України, з врахуванням ціни позову, ухвалою від 29.12.2025 Західний апеляційний господарський суд Західний апеляційний господарський суд постановив здійснити розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства "Холдер Агро" без виклику представників сторін.
При ухваленні рішення місцевий суд виходив з того, що між сторонами був укладений договір поставки, за яким позивач належно виконав свої зобов'язання шляхом поставки товару, а відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань прострочив його оплату, визнавши за собою борг у частині основного зобов'язання. Заявлену до стягнення пеню суд визнав співмірною з наслідками порушення зобов'язання, зазначивши, що скрутне фінансове становище відповідача виникло внаслідок його власної господарської діяльності, відтак, підстави для зменшення неустойки відсутні.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначив, що:
- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, чим порушив принцип пропорційності та справедливості у застосуванні відповідальності, оскільки неустойка явно перевищує наслідки порушення зобов'язання та не відповідає реальному розміру завданих збитків;
- місцевий суд не врахував, що відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, частково виконав зобов'язання, а в матеріалах справи відсутні докази заподіяння позивачу збитків. Порушення зобов'язання було зумовлене скрутним фінансовим становищем відповідача, зокрема наявністю податкового боргу та заборгованості із заробітної плати, а пеня не є основним боргом і не може розглядатися як джерело отримання кредитором додаткового прибутку.
У зв'язку з наведеним, апелянт вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано не скористався своєю дискреційною можливістю зменшити розмір штрафних санкцій, не забезпечив баланс інтересів сторін та принцип справедливості, що є підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині та перегляду розміру стягнутих штрафних санкцій.
Процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши наявні докази, судова колегія встановила наступне:
25.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фуел" (позивач, за договором - постачальник) та Приватним підприємством «Холдер Агро» (відповідач, за договором - покупець) укладено договір поставки № 251124, відповідно до умов якого, продавець зобов'язався поставити і передати у власність покупця барду зернову суху (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених даним договором (п.1.1).
Відповідно до п.2.1 договору кількість, ціна та загальна вартість товару визначаються сторонами у видаткових накладних, за якими продавцем здійснюється передача товару покупцеві. Постачальник поставляє товар по цьому договору на умовах DAP - с. Кривеньке, Чортківський р-н, Тернопільська обл (п.2.2). Оплата товару здійснюється шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на поточний рахунок продавця, визначений у цьому договорі або у рахунку на оплату товару. Валютою платежів є національна валюта України - гривня (п.2.3). Покупець зобов'язаний здійснити оплату відповідної партії товару - не пізніше трьох календарних днів з дати відвантаження. Датою оплати партії товару вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця (п.2.4). Приймання товару за кількістю, якістю, номенклатурою, асортиментом проводиться у момент поставки товару (п.2.5). У разі, якщо при прийманні товару буде виявлена його не відповідність умовам договору щодо його якості та/або згідно асортименту, що не відповідає супровідним документам, результати приймання такого товару оформлюється актом за підписами осіб, що проводили приймання товару. В акті вказується дата і місце його складання, перелік товару, який не відповідає встановленим вимогам, перелік виявлених невідповідностей, а також інші необхідні відомості. Акт оформлюється в двох примірниках. Участь представника постачальника обов'язкова (п.2.8). Якщо постачальнику в 10-денний термін з моменту прийняття покупцем товару не надходили повідомлення про приховані недоліки товару, товар вважається прийнятим покупцем, як такий, що відповідає встановленим вимогам. Із закінченням строку, зазначеного у цьому пункті договору, покупець втрачає право пред'являти претензії постачальнику стосовно якості товару (п.2.10). За порушення строків оплати вартості товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення, від несплаченої суми за кожен день прострочення до повного виконання такого зобов'язання (п.3.1). Даний договір набрав чинності 25.11.2024 та діє до 25.11.2025 (п.6.1).
На виконання взятих на себе договірних зобов'язань, ТзОВ «Фуел» здійснило поставку продукції, а ПП «Холдер Агро» належним чином її прийняло. Обсяг поставки становив 20,2 тонни барди зернової сухої на загальну суму 197960, 00 грн з ПДВ.
Зазначені обставини підтверджуються видатковою накладною № 745 від 31.05.2025. Документ підписаний уповноваженими представниками сторін та засвідчений печатками юридичних осіб. Будь-які застереження або претензії щодо кількісних, якісних характеристик, асортименту чи вартості товару відсутні.
Поставка товару була здійснена автотранспортним засобом, що належить ТзОВ «Фуел», а саме вантажним автомобілем марки MAN (державний номер НОМЕР_1 ) із причепом (державний номер НОМЕР_2 ). Зазначений факт підтверджується товарно-транспортною накладною № Р745 від 31.05.2025.
Разом з тим, відповідач, набувши право власності на поставлений товар, зобов'язання щодо його оплати у встановлені строки не виконав, у зв'язку з чим в останнього утворилась заборгованість у розмірі 197 960,00 грн. Вказана обставина відповідачем не заперечується.
З метою досудового врегулювання спору, 08.08.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією № 1-3 від 31.07.2025 про сплату основного боргу в сумі 197 960,00 грн та нарахованих штрафних санкцій, а саме: 943,80 грн - 3% річних, 9 742,00 грн - пені та 1 583,68 грн - інфляційних втрат. Вказану претензію було направлено засобами поштового зв'язку, що підтверджується фіскальним чеком відділення поштового зв'язку АТ «Укрпошта» та накладною № 4600800162493, проте залишено відповідачем без відповіді та задоволення.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду за захистом порушеного права.
Оцінивши наявні у справі докази та перевіривши їх відповідність встановленим обставинам, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на таке:
За змістом ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом апеляційної інстанції не встановлено порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права місцевим судом, які відповідно до ст.277 ГПК України є підставами для скасування або зміни судового рішення, відтак, в апеляційному порядку перевіряється правильність висновків суду першої інстанції виключно в оскаржуваній частині, а саме щодо стягнення розміру пені.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
З врахуванням приписів ст.1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ст.549 ЦК України).
Пунктом 3.1 договору поставки № 251124 від 25.11.2024 сторони погодили, що за порушення строків оплати вартості товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення, від несплаченої суми за кожен день прострочення до повного виконання такого зобов'язання.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання щодо оплати придбаного товару позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 13 819,24 грн.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок неустойки, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про стягнення пені відповідає умовам договору, є обґрунтованою і правомірною. Водночас, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення пені до 3% від розміру основного боргу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями ч.3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст. ст. 86, 210, 237 ГПК України.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Суд першої інстанції, реалізуючи свої дискреційні повноваження, оцінивши встановлені обставини та надані сторонами докази в сукупності, дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру неустойки, оскільки подані відповідачем фінансові документи свідчать, що його скрутне матеріальне становище зумовлене збитковістю діяльності у 2024 році, істотним перевищенням витрат над доходами та значним зростанням дебіторської заборгованості, що призвело до касового розриву. Такі обставини є наслідком особливостей та результатів господарської діяльності самого відповідача, а не дії надзвичайних чи непереборних чинників, тоді як розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій є співмірним сумі основного боргу та наслідкам порушення зобов'язання і не створює для відповідача непропорційного тягаря.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що саме по собі посилання боржника на збитковість господарської діяльності або складне фінансове становище не є безумовною та достатньою підставою для зменшення неустойки, оскільки такі обставини мають оцінюватися у взаємозв'язку з причинами їх виникнення, ступенем виконання зобов'язання та співмірністю санкції наслідкам порушення. У даному випадку, розмір нарахованої пені становить близько 7% від суми основного боргу, що не свідчить про її каральний характер чи явну невідповідність наслідкам прострочення, а тому не створює непропорційного майнового тягаря для відповідача.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд не порушив приписів законодавства при вирішенні питання наявності підстав для зменшення розміру пені, а тому відхиляє доводи апелянта щодо неправильного застосування цих норм.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства та встановлених обставин справи.
Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.
Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
В задоволенні вимог апеляційної скарги Приватного підприємства "Холдер Агро" відмовити.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.11.2025 у справі № 921/539/25 залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.
Справу повернути в Господарський суд Тернопільської області.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік