27 лютого 2026 року
м. Харків
справа № 644/5369/23
провадження № 22-ц/818/1447/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії -Пилипчук Н.П., Маміної О.В.
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Скрибки Ігора Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2025 року у складі судді Сітало А.К, -
У серпні 2023 року КП «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.03.2013 року по 23.02.2022 року в розмірі 63000,33 грн; інфляційні втрати в розмірі 6960,27 грн та 3 % річних в сумі 1107,82 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач є споживачем послуг опалення та гарячого водопостачання, але за отримані послуги в повному обсязі не сплачує, що привело до утворення заборгованості в загальному розмірі 63000,33 грн.
Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2025 року позов КП «ХТМ» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за надані послуги теплової енергії у розмірі 45579,64 грн, за послуги постачання гарячої води у розмірі 509,38 грн за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, інфляційні втрати у розмірі 6960,27 грн, 3 % річних у розмірі 1107,82 грн, а всього стягнути - 54157,11 грн та судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2045,21 грн.
Не погодившись з рішенням суду Скрибка І. Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не правильно застосовано строки позовної давності, оскільки позовна давність до позовних вимог ХТМ повинна бути застосовна з вересня 2020 по лютий 2022. Позивачем до суду не надано належних та допустимих доказів фактичного надання послуг споживачу, у зв'язку з чим поданий розрахунок заборгованості не може вважатися належним та допустимим доказом, який підтверджує факт надання таких послуг. Судом не враховано, що відповідачем здійснювалась часткова оплата за послуги за період з 2013 року по 23.02.2022.
02 січня 2026 року представник Борисенко І.А., яка діє в інтересах КП «ХТМ» подала відзив на апеляційну скаргу в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Зазначив, що судове рішення є законним та обґрунтованим. Матеріали справи містять докази надання послуг централізованого постачання теплової енергії та гарячого водопостачання за адресою відповідачки.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 3).
Як вбачається з відомості нарахувань та сплати за надані комунальні послуги КП «ХТМ», відповідач є споживачем послуг з теплопостачання шляхом відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 . В результаті неналежного виконання споживачем своїх зобов'язань по оплаті за спожиті комунальні послуги у період з 01.03.2013 року по 23.02.2022 утворилась заборгованість у розмірі 63000,33 грн (а.с. 4-5).
Згідно відомостей про нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.08.2020 по 28.02.2022 заборгованіть 3% річних складає 1107,82 грн, інфляційні втрати - 6960,27 грн (а.с. 6).
Спірні правовідносини врегульовані законодавством, що діяло на час їх виникнення та існування, а саме нормами ЦК України, ЖК України, Законів України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-ІV ( надалі Закон № …) від 09.11.2017 № 2189-VIII ( надалі Закон № 2189-VIII).
При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону № 1875-ІV, пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону № 2189-VIII обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України № 1875-IV, якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Відповідно до частин 1 статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
У відповідності до частини першої статті 12 Закону № 2189-VIII надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону № 2189-VIII дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.
З 01.12.2021 на підставі частини 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання у багатоквартирних будинках регламентується положеннями індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії та індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води, які за своєю правовою природою є публічними договорами приєднання та опубліковані на офіційному сайті надавача послуг.
Постачання теплової енергії у житловий фонд на потреби опалення здійснюється на підставі розпоряджень місцевих органів влади про початок та закінчення опалювального сезону, а на потреби гарячого водопостачання - протягом року. Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць.
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно із Законом Україні «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, що регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово- комунальних послуг (виконавець), і фізичної та юридичного особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
При цьому правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено обов'язок з оплати вартості отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Як зазначено в ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
У даному випадку правовідносини, які склалися між сторонами є грошовим зобов'язанням і на ці правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач є споживачем послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою реєстрації постійного місця проживання та розрахунком позивача.
На виконання вимог зазначених процесуальних норм КП «Харківські теплові мережі» надані належні докази надання ОСОБА_1 послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання у зазначений у позові період та існування у відповідача заборгованості з оплати зазначених послуг.
Посилання апелянта на неправильне застосування судом строку позовної давності колегією суддів не приймаються з огляду на таке.
Відповідно до ст. 257, п. 4 ст. 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Постановою Кабінету Міністрів Українивід 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема п. 12 такого змісту:«Під час дії карантину, встановленого КабінетомМіністрівУкраїни з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року.
Встановлений відповідно до постанови Кабінету Міністрів Українивід 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» в Україні карантин діяв з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року.
Таким чином, строк позовної давності було продовжено на весь період дії карантину.
Крім того, відповідно до п.19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
У зв'язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Законом України від 30.03.2020 № 540-IX, тобто з 02.04.2020 року, діє положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні.
Таким чином, з огляду на вищевикладене та встановлені судом обставини, суд у своєму рішенні дійшов помилкового висновку про стягнення заборгованості за послуги теплової енергії у розмірі 45579,64 грн та за послуги постачання гарячої води у розмірі 509,38 грн за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року.
Враховуючи викладене, стягненню підлягає заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у розмірі 45 184,89 грн в межах строку позовної давності за період з 01.04.2017 по 23.02.2022 року.
Що стосується вимог про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних суд зазначає, наступне.
Відповідно до розрахунку інфляційних витрат та 3 % річних за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період з березня 2019 по листопад 2021, нараховано 1 525,39 грн - інфляційних втрат та 573,57 грн - 3 % річних (а.с. 9).
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету міністрів України № 390 від 21.04.2023 заборонено стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24.02.2022 з дати початку по дату завершення бойових дій або тимчасової окупації територій. В подальшому до Постанови були внесені зміни № 1405 від 29.12.2023.
Враховуючи вищенаведене, то суд правильно прийшов до висновку про задоволення позовних вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у за період серпня 2020 року по лютий 2022 року інфляційний втрати у розмірі 6960,27 грн (в межах заявлених позовних вимог) та три відсотки річних у розмірі 1107,82 грн (а.с. 6).
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду належить зміні в частині визначення періоду розміру стягнення та розміру стягнення заборгованості.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову пропорційно задоволеним вимогам.
Згідно ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки позов задоволено на 74,94 %, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір сплачений при зверненні до суду першої інстанції у розмірі 2 011,39грн. Апеляційна скарга задоволена на 1,67%, тому за подання апеляційної скарги з позивача на користь відповідач підлягає стягненню судовий збір у сумі 40,98 грн.
Шляхом взаємозаліку зазначених сум судового збору з з ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1970,41 грн.
Керуючись ст.ст.367,368, 374, 376,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Скрибки Ігоря Юрійовича, яка діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково
Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2025 року змінити в частині визначення періоду і розміру заборгованості.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за надані послуги за період з 01.04.2017 року по 23.02.2022 року у розмірі 45 184 (сорок п'ять тисяч сто вісімдесят чотири) грн 89 коп.
В іншій частині залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді О.В.Маміна
Н.П.Пилипчук