Провадження № 22-ц/803/1849/26 Справа № 183/4684/24 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
25 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №183/4684/24 за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Береста Олександра Миколайовича на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Юдіної С.Г., -
У травні 2024 року позивач АТ «Сенс Банк» звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що 23 серпня 2022 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа Банк» угоду про надання споживчого кредиту №500703183. Відповідно до умов кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.
Вказує, що умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації. Банк належним чином виконав умови договору щодо надання кредиту. Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав внаслідок чого заборгованість за кредитним договором становить 292 206,64 грн.
У зв'язку з чим, просив суд стягнути на користь позивача з відповідача заборгованість у розмірі 292 206, 64 грн. за кредитним договором № 500703183 та судові витрати по справі.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2025 року позовні вимоги АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за Договором № 500703183 від 23 серпня 2022 року станом на 19 липня 2023 року в сумі 292 206,64 грн., з яких 244 055, 06 грн. - заборгованість за кредитом; 48 151,58 грн. - заборгованість за відсотками. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» судові витрати у розмірі 3 506, 48 грн.
Не погодившись із зазначеним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Берест О.М. подав апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним внаслідок порушення норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права.
Зазначає, що відповідач ОСОБА_1 категорично не погоджується із розрахунком заборгованості, наданим позивачем до суду, оскільки не був достовірно обізнаний із суттєвими умовами кредиту. В заочному рішенні безпідставно та хибно зазначено про те, що нібито «відповідач ознайомився з всією інформацією щодо отримання кредиту, що підтверджується його підписом в угоді про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії № 500703183 від 23 серпня 2022 року», чого не відбувалося та дані умови банком йому для ознайомлення не надавалися.
Вказує, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме з доданими Банком до позовної заяви Витягом з Тарифів та Умовами та правилами надання банківських послуг у АТ «Альфа-Банк» ознайомився та погодився відповідач ОСОБА_1 , підписуючи угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії, що саме зазначені документи містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки (пені, штрафів), комісії, і саме у тих розмірах, які застосовані Банком у наданому ним розрахунку заборгованості.
Зауважує, що ухваленим рішенням суду були порушені права відповідача, передбачені ст.ст.43, 49, 83, 178, 180 чинного ЦПК України, а саме на ознайомлення з матеріалами справи, права робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання позивачу під час розгляду справи, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення, на подання відзиву, заперечень на відповідь на відзив, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.
Звертає увагу суду на тому, що офіційне повідомлення про призначення судом розгляду справи на 10 годину 30 хвилин 01 липня 2025 року надійшло до електронного кабінету представника більше ніж через тиждень після цієї дати, а саме 09 липня 2025 року, у зв'язку з чим відповідач не може вважатися таким, що був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, під час якого було прийняте оскаржуване заочне рішення суду.
У зв'язку з чим просить апеляційну скаргу задовольнити, а заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2025 року в справі №183/4684/24 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Позивач своїм правом на подачу відзиву не скористався.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з'явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Берест О.М. подав заяву в якій вказував, що у зв'язку з його перебуванням на реабілітаційному лікуванні за межами області та відсутності можливості прийняти участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ, просив відкласти розгляд скарги на іншу дату.
Поважність причини неявки повинна бути доведена до відома суду і засвідчена відповідними документами, проте, до заяви не було долучено належних документів поважності неявки представника відповідача у судове засідання апеляційного суду.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що 23 серпня 2022 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії №500703183, відповідно до якої, банк встановив ліміт відновлюваної кредитної лінії у розмірі 245 046, 53 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24,00% річних.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором №500703183 від 23 серпня 2022 року, ОСОБА_1 станом на 19 липня 2023 року має заборгованість по кредиту у розмірі 292 206, 64 грн., з яких: 244 055, 06 грн. - заборгованість за кредитом, 48 151, 58 грн. - заборгованість за відсотками.
Відповідач ознайомився з всією інформацією щодо отримання кредиту, що підтверджується його підписом в угоді про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії №500703183 від 23 серпня 2022 року.
Також, з виписки за рахунком вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами.
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
05 липня 2023 року АТ «Сенс Банк» направив на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу про повернення заборгованості за кредитним договором №500703183 від 23 серпня 2022 року у розмірі 284 396, 88 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач отримав кредитні кошти, тривалий час користувався ними, проте умови договору про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії своєчасно і в повному обсязі не виконував, кредит не сплачував.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду і зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3) частини третьої статті 2 ЦПК України).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу.
Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Аналіз постанов Касаційного цивільного суду підтверджує, що застосування пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є однаковим, передбачуваним та послідовним. Про це свідчить численна кількість постанов суду касаційної інстанції, в яких зазначається, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов'язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (Постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, провадження № 61-13667сво21).
Тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211, пункту 3) частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що: обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу; невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства; розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Задовольняючи позовні вимоги АТ «Сенс Банк», суд першої інстанції посилався на їх доведеність та обґрунтованість.
Між тим колегія суддів вважає, що дане рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення виходячи з наступного.
У справі, що переглядається, представник ОСОБА_1 - адвокат Берест О.М. посилається на те, що офіційне повідомлення про призначення судом розгляду справи на 10 годину 30 хвилин 01 липня 2025 року надійшла до електронного кабінету представника відповідача більше ніж через тиждень після цієї дати, а саме 09 липня 2025 року, у зв'язку з чим відповідач не може вважатися таким, що був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, під час якого було прийняте оскаржуване заочне рішення суду.
Дана обставина підтверджується матеріалами справи, а тому, на підставі приписів ст.376 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку, що оскаржене рішення суду ухвалено без додержання процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Щодо вирішення спору по суті, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за процентами нарахованими за користування кредитом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження №12-142гс19) зазначено, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою ст.1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.
Згідно ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
У постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження №61-517св18) зроблено правовий висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно вказаної норми Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21), від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20 (провадження № 61-9207св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц (провадження № 61-14046св21), від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц (провадження № 61-648св21, ЄДРСРУ № 104644740).
Закон України "Про електронну комерцію" визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.3 ст.11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 вказаного Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 вказаного Закону).
Згідно ч.6 ст.11 вказаного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч.8 ст.11 вказаного Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч.1 ст.12 вказаного Закону моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України "Про електронну комерцію", містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.
Отже, укладення між банком та відповідачем (боржником) договору про надання кредиту в електронній формі відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію». Форма та порядок укладання договору відбулось саме у змішаній формі - підписання позичальником оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту та паспорту споживчого кредиту шляхом засвідчення генерацією ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключом, який в подальшому також буде використовуватися для накладеного удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором. Зазначені дії свідчать про укладання електронного договору у спрощеній формі (не у вигляді окремого документу).
За положеннями ст.9 Закону України «Про споживче кредитування» - кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.
Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Правова природа договору приєднання полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Договір є обов'язковим для виконання.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У справі, що переглядається Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на оферту на укладення угоди про надання споживчого кредиту №500703183 від 23 серпня 2022 року та акцепт пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №500703183 від 23 серпня 2022 року, а також паспорт споживчого кредиту з актуальною інформацією станом на 23 серпня 2022 року, які між тим відповідачем не підписані, тому самі по собі не доводять факту погодження між сторонами у письмовому вигляді плати за користування кредитними коштами, яка встановлена у формі сплати відсотків.
Згідно витягу з державного реєстру банків та витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про зміну найменування позивача з АТ «Альфа-Банк» на АТ«Сенс Банк» (додаток 3 до позовної заяви).
З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, здійснював часткове погашення заборгованості за кредитом, що підтверджує факт отримання кредитних коштів і не заперечується самим відповідачем.
Таким чином, позовні вимоги АТ «Сенс Банк» в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №500703183 від 23 серпня 2022 року у розмірі 244 055,06 грн., що є тілом кредиту, є доведеними і підлягають задоволенню.
Між тим, позовні вимоги АТ «Сенс Банк» в частині стягнення заборгованості за процентами є необґрунтованими, оскільки акцепт пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №500703183 від 23 серпня 2022 року не містять підпису відповідача, що вбачається з матеріалів справи, а тому її не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 23 серпня 2022 року. За таких обставин, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
На підставі вище наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення його прав.
Колегія суддів приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Між тим, колегія суддів вважає необґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, оскільки їх нарахування не підтверджено належними доказами.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, у розумінні ст.ст.77-80 ЦПК України, заборгованість за відсотками, оскільки надані позивачем документи з умовами кредитного договору щодо сплати відсотків не містять підпису відповідача. А за відсутності підпису позивача, не можна стверджувати про досягнення згоди щодо істотних умов кредитного договору, зокрема, щодо відсотків.
На викладене вище суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи не встановив, а тому, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким в частині задоволення вимог про стягнення заборгованості за процентами слід відмовити.
Доводи апеляційної скарги, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме з доданими Банком до позовної заяви офертою на укладення угоди про надання споживчого кредиту №500703183 від 23 серпня 2022 року та акцептом пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №500703183 від 23 серпня 2022 року, а також паспортом споживчого кредиту ознайомився та погодився відповідач ОСОБА_1 , приймаються колегією суддів, оскільки підтверджуються матеріалами справи.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення не в повній мірі відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно пунктів 3 та 4 частина 1 статі 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням судового рішення про задоволення позовних вимог.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» пропорційно розміру задоволених позовних вимог витрати зі сплати судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 4 207,78 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Береста Олександра Миколайовича на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за Договором №500703183 від 23 серпня 2022 року, що виникла станом на 19 липня 2023 року в сумі 244 055 (двісті сорок чотири тисячі п'ятдесят п'ять) грн. 06 коп. і складається із заборгованості за тілом кредиту.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) судові витрати у розмірі 4 207 (чотири тисячі двісті сім) грен. 78 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 26.02.2026р.
Головуючий суддя О.В. Агєєв